Економічна теорія – Мочерний С. В. – Закон конкуренції
Конкуренція є потужною і постійною рушійною силою розвитку економічної системи капіталізму, що діє у відповідних формах за допомогою різноманітних методів. При цьому виникають внутрішні, необхідні, сталі і суттєві зв’язки, які є ознаками дії законів конкуренції.
Ареною боротьби між товаровиробниками є всі сфери суспільного відтворення. Так, у сфері безпосереднього виробництва вони змагаються за швидке впровадження нової техніки (підтвердженням цього є поширений промисловий шпіонаж тощо), за зниження витрат виробництва, поліпшення якості товарів і послуг та ін. У сфері розподілу суперництво між товаровиробниками відбувається за зниження заробітної плати, а отже, за розподіл новоствореної вартості на зарплату і прибуток, за перерозподіл додаткової вартості між монополіями (в тому числі олігополіями), підприємствами монополістичного і немонополістичного секторів економіки та ін. Сфера споживання є полем конкурентної боротьби за подовження терміну дії товарів довготривалого використання, за зниження ціни споживання, за нав’язування споживачам певної моделі споживання тощо.
Сферою конкурентної боротьби є також різні підсистеми цілісної економічної системи. Так, у межах продуктивних сил боротьба між товаровиробниками, передусім між монополіями, ведеться за джерела сировини та електроенергії, а отже, у сфері постачання і збуту; за максимальну кількість патентів, ліцензій, інші об’єкти інтелектуальної власності, а отже, у сфері науки; за залучення працівників найвищої кваліфікації, високого творчого потенціалу, а отже, за привласнення результатів праці основної продуктивної сили – людини-працівника (тобто є сферою кадрового монополізму) тощо. У межах техніко-економічних відносин таке суперництво здійснюється за встановлення відносин спеціалізації, кооперування з найнадійнішими партнерами. У сфері організаційно-економічних відносин йде боротьба між конкуруючими фірмами і компаніями за впровадження передових форм організації виробництва і праці, за використання найпрогресивніших маркетингових досліджень, за найдосвідченіших менеджерів та сучасні принципи управління тощо. У сфері відносин економічної власності суперництво спостерігається між різними формами капіталу, промисловими капіталістами, промисловим і банківським, промисловим і торговельним капіталом, промисловими і транспортними фірмами і компаніями, великим і середнім капіталом. Суб’єктами конкурентної боротьби є товаровиробники, наймані працівники, споживачі, держави (якщо йдеться про інтернаціональний аспект конкуренції), різноманітні фінансово-кредитні інститути та ін. Закон конкуренції виконує роль важливої рушійної сили розвитку економічної системи, оскільки охоплює найрізноманітніші об’єкти і суб’єкти конкурентної боротьби.
Закон конкуренції – наявність внутрішньо необхідних, сталих і суттєвих, прямих і зворотних зв’язків та відносин (відповідно і суперечностей) між різними економічними суб’єктами (передусім виробниками), які (зв’язки) є примусовою силою у боротьбі за найвигідніші умови виробництва, збуту, привласнення максимальних доходів, насамперед прибутку.
Кожний економічний суб’єкт такої боротьби має свої специфічні потреби, інтереси, іманентні цілі, використовує різні форми та методи, конкурентної боротьби.
Роль рушійної сили закон конкуренції виконує і тому, що пронизує інші економічні закони, у яких є суперечливі сторони, представлені різними суб’єктами з протилежними потребами та інтересами: закон вартості (через механізм суперечливої взаємодії індивідуального і суспільно необхідного часу; цінами і вартістю тощо), закон попиту і пропозиції, закон адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил та ін.
Оскільки закон конкуренції діє від часу виникнення товарного виробництва і йому притаманні спільні властивості у кількох суспільно-економічних формаціях, то його можна віднести до загальних економічних законів.
Закон конкуренції конкретизується у властивих кожній окремій формації специфічних законах конкурентної боротьби. За капіталістичного способу виробництва специфічний закон конкуренції має якісні форми вияву у сфері промислового, торговельного, банківського та інших видів капіталу. У цих формах конкурентна боротьба розвивається відповідно до вимог загального та специфічного законів конкуренції, згідно з логікою розвитку та функціонування промислового, торговельного й інших видів капіталу, що передбачає свої особливі методи і об’єкти конкурентної боротьби, її наслідки тощо. У такому аспекті можна говорити про окремі форми капіталу (капіталістичної власності), що існували у межах індивідуальної капіталістичної власності, яку пронизувала вільна (майже без обмежень з боку держави) конкуренція.
Панівною формою власності на вищій стадії капіталізму поступово стає колективна капіталістична власність у формі акціонерних компаній: промислових, торговельних, банківських. З’являються нові об’єкти (заощадження населення, цінні папери, інтелектуальна власність, висококваліфіковані фахівці, інформація тощо) та суб’єкти (картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати, страхові компанії, пенсійні фонди тощо) конкурентної боротьби. З розвитком технологічного способу виробництва виникають міжнародні монополії, конкуренція поширюється за межі окремих країн, її об’єктами стають джерела сировини, електроенергії, ринки збуту, заощадження населення, цінні папери, інтелектуальна власність, а суб’єктами – високо – і мало-розвинуті країни, транснаціональні корпорації, транснаціональні банки та ін. Специфічні та спільні закони конкуренції модифікуються, що виявляється в перетворенні вільної конкуренції на регульовану.
На вищому ступені державно-монополістичного капіталізму розвиваються державна, інтегрована капіталістична та змішана форми власності. Об’єктами конкуренції стають державні замовлення, квоти держав у зовнішній торгівлі тощо, а її новими суб’єктами – міжнародні економічні організації різних рівнів (галузевого, регіонального, глобального). Конкурентна боротьба йде насамперед між гігантськими монополістичними об’єднаннями однієї і різних країн, всередині них, між державними монополістичними компаніями, а також між підприємствами немонополістичного сектору економіки і різними формами власності. Конкуренція перетворюється з регульованої на національному рівні на регульовану на міжнародному рівні. її центр переміщується зі сфери обігу до сфери виробництва, з галузевого – на міжгалузевий, з національного – на інтернаціональний рівні тощо.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)