Економічна теорія – Мочерний С. В. – Ринок праці та його регулювання
Сутність ринку праці та його відмінність від ринку робочої сили.
Ринок праці є складовою ринку робочої сили. При з’ясуванні згаданих двох категорій слід розрізняти їх техніко-економічні, економічні та правові аспекти. У першому випадку не може бути об’єктом купівлі-продажу ні сама робоча сила, ні її праця, оскільки вони не відчужуються від особистості найманого працівника. Предметом торгівлі є результат його праці, або уречевлена праця, втілена у певних товарах. Водночас окремі елементи техніко-економічного, або технологічного, відчуження робочої сили від особистості мають місце тоді, коли, наприклад, надмірно швидкий рух конвеєра швидко виснажує робочу силу або робітник володіє вузькоспеціалізованою однобічною професією, яка підпорядковує його машині, що може супроводжуватися його деградацією.
Економічне відчуження робочої сили і праці від особистості найманого працівника відбувається тоді, коли за наявності змістовної роботи працівник отримує заробітну плату, яка є нижчою від вартості робочої сили, внаслідок чого вона не відтворюється на якісно оптимальному рівні. Це призводить до втрати інтересу до такої праці і намагання знайти більш оплачувану роботу навіть з гіршим змістом самої праці, або навпаки.
Правове відчуження робочої сили та праці від особистості полягає в тому, що у сфері обміну юридично вільний найманий працівник за певну плату в усному або письмовому договорі (контракті) віддає капіталісту (підприємцю) право тимчасового розпоряджання своєю робочою силою, процес споживання якої у сфері безпосереднього виробництва є процесом праці.
Логічніше об’єктами ринку праці у правовому аспекті називати зафіксовані в трудових контрактах умови про співвідношення темпів зростання продуктивності праці та номінальної і реальної заробітної плати; виплати за основну і понадурочну роботу, нічні зміни, працю у вихідні дні; доплати за шкідливі умови праці, підвищення кваліфікації; обсяг та інтенсивність виконання робіт, ступінь відповідальності за збереження техніки; різні преміальні виплати за економію сировини, електроенергії та інші доплати, пов’язані з безпосереднім процесом праці. Усі ці об’єкти ринку праці можна об’єднати як умови праці та оплата її результатів.
До факторів трудового процесу належать:
– психофізіологічні – наявність, відсутність чи часткова відповідність фізичних і нервово-емоційних навантажень фізіологічним можливостям людини, які сприяють підвищенню працездатності людини, зростанню продуктивності праці або погіршують їх тією чи іншою мірою, а також такі фізичні вимоги, як встановлений ритм роботи, тривалість робочого циклу, прив’язаність до робочого місця та ін.;
– санітарно-гігієнічні – ступінь забруднення повітря, вібрація, освітленість, вологість, рівень температури, наявність або відсутність кондиціонерів, інтенсивність шуму;
– естетичні – ступінь комфортності умов праці, тобто якість обладнання робочих місць, зручність і зовнішній вигляд спецодягу, загальне оформлення цеху та інших підрозділів;
– соціально-психологічні – дотримання працівниками умов охорони праці і техніки безпеки.
Умови праці в економіці України, особливо в приватному секторі, є в цілому несприятливими, внаслідок чого щодня, за офіційними даними, від виробничих травм помирає 12 осіб, а щомісяця до 1600 осіб отримують травми. Важливим напрямом поліпшення умов праці є гуманізація технологічного процесу.
Суб’єктами ринку праці є капіталісти, наймані працівники (представлені профспілками) та опосередковано держава. Безпосереднім суб’єктом ринку держава виступає лише в державному секторі економіки, де вона виконує функцію підприємця.
Характеризуючи відносини, у які вступають суб’єкти ринку праці, використовують, як правило, термін “суспільні відносини”. Проте це поняття неточне, доцільнішим є застосування категорії “відносини власності”, але з урахуванням насамперед її юридичного аспекту та частково економічного (тією мірою, в якій такий аспект позначається на праві власності у вузлових питаннях права – володіння, розпоряджання і користування).
Ринок праці – сукупність (або підсистема) відносин економічної власності між найманими працівниками, капіталістами і державою (опосередковано) щодо умов праці та часткової оплати її результатів.
Часткової оплати, оскільки вона обмежена величиною необхідного продукту у сфері безпосереднього виробництва, а у сфері розподілу виступає у формі заробітної плати.
Категорія “ринок робочої сили” більш ємна. Крім ринку праці як найважливішої складової, до ринку робочої сили належать відносини власності (в економіко-правовому аспекті) між найманими працівниками, капіталістами і державою (безпосередньо та опосередковано) щодо розширеного відтворення сукупної робочої сили. Це, в свою чергу, передбачає не лише відтворення працездатного населення і тих, хто наближається до цієї категорії, а й зростання загальної чисельності населення, забезпечення належних умов існування пенсіонерів та інших непрацездатних верств населення.
Ринок робочої сили – система відносин власності (в економічному і правовому аспектах) між капіталістами-підприємцями, найманими працівниками і державою (опосередковано) щодо формування робочої сили, її купівлі-продажу та використання, неповної оплати, а також відтворення.
Першою важливою відмінністю ринку робочої сили від ринку праці є те, що до останнього входять лише зайняті в певний час працівники сфери матеріального і нематеріального виробництв, але не враховується велика кількість безробітних. З точки зору структурної класифікації вартості робочої сили до неї включають не лише конкретні об’єкти ринку праці, зафіксовані у трудових контрактах, а й оплату щорічних відпусток, відпусток за вислугу років, профспілкової діяльності, вихідної допомоги, професійного навчання, культурно-побутового обслуговування, виплати на соціальне забезпечення, податки на використання найманої праці, соціальні витрати держави та ін. У цьому полягає друга важлива відмінність ринку робочої сили від ринку праці. Структурними елементами ринку робочої сили є також співвідношення між трудовими ресурсами і робочими місцями, міграційні процеси та ін., що формують третю важливу відмінність між цими двома видами ринків.
До інфраструктури ринку робочої сили належать прийняті державою закони, нормативні акти про регулювання заробітної плати та допомоги по безробіттю, колективні договори та угоди між підприємцями і найманими працівниками та арбітражні суди, що займаються цими питаннями, служби зайнятості і працевлаштування, галузеві та загальнонаціональні профспілкові організації і спілки підприємців, певна сукупність кас, банків, фондів, реклама та ін. Деякі з цих та інших елементів (нормативні акти про допомогу безробітним та виплату пенсій, служба зайнятості і працевлаштування) не входять до інфраструктури ринку праці або до сфери трудових відносин, які функціонують на підприємстві, і це є четвертою відмінністю ринку робочої сили від ринку праці.
Розрізняють зовнішній, або професіональний, ринок робочої сили і внутрішній. Зовнішній (професіональний) ринок робочої сили передбачає її мобільність між фірмами і підприємствами. Його основою є висока загальноосвітня і професійно-кваліфікаційна підготовка, яка дає змогу працювати найманому робітникові в різних галузях. Внутрішній ринок робочої сили більше відповідає вимогам внутрішнього ринку праці, оскільки передбачає рух кадрів усередині підприємства у разі переходу на інше робоче місце (подібне за комплексом виконуваних функцій до попереднього), на вищу посаду, отримання розряду, класу.
Залежно від потреб ринку формується система профосвіти. Так, зовнішній ринок робочої сили передбачає високу підготовку з отриманням диплома або сертифіката про освіту, а внутрішній – лише підготовку працівників певних професій і виконання робіт, специфічних для фірми чи підприємства. У деяких розвинутих країнах отримання високої професійної підготовки здійснюється за допомогою системи учнівства; частина великих підприємців практикує підготовку необхідних професійних кадрів на малих підприємствах, після чого їм підвищують розряди, або наймає кваліфікованих робітників спочатку на некваліфіковані роботи; японська система підготовки кадрів з системою пожиттєвого найму належить до внутрішнього ринку праці.
На зовнішньому ринку праці профспілки формуються за галузевою і професійною ознаками, на внутрішньому – обмежені в своїй діяльності масштабами підприємств і фірм.
Ринкові робочої сили, в тому числі ринку праці, властива детальніша характеристика відповідно до сегментації за професіями; за структурою працездатного населення, зокрема його поділом на працівників з обмеженою працездатністю; за структурою безробітних у періоди вимушеного безробіття та ін.
Повніше сутність ринку робочої сили (значною мірою ринку праці) розкривають виконувані ним функції:
1) остаточне визначення вартості робочої сили, вплив на відхилення ціни на цей специфічний товар від вартості (залежно від співвідношення попиту і пропозиції та інших чинників);
2) регулювання попиту і пропозиції робочої сили;
8) посередництво між продавцями робочої сили і її покупцями;
4) забезпечення конкуренції між найманими працівниками, що спонукає їх до підвищення загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівнів та одночасно знижує ціну робочої сили;
5) гарантування конкуренції між підприємцями, що зумовлює їх прагнення до підвищення якості умов праці та рівня часткової оплати праці;
В) сприяння збалансованості між трудовими ресурсами і робочими місцями, досягненню ефективної зайнятості;
7) прискорення міграційних процесів у національному та інтернаціональному масштабах, вирівнювання умов відтворення робочої сили;
8) виявлення шляхів та вжиття заходів соціального захисту робочої сили. Ринок робочої сили (в тому числі ринок праці), як і ринки інших товарів
І послуг, за сучасних умов є здебільшого планомірно регульованим і гнучким, що пояснюється інтенсивнішою дією закону суспільного поділу праці, закону переміни праці та ін.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)