Економіка торгівлі – Марцин B. C. – 3. Ринок праці як економічна категорія, його кількісний та якісний аспекти. Відкритий і прихований, офіційний та неофіційний ринки праці
Зараз Україна вирішує проблему побудови нового суспільства, яке передбачає суттєві переваги соціально орієнтованої ринкової економіки. Більшість західних учених вважають, що соціально орієнтоване ринкове господарство є третім шляхом розвитку економіки (між соціалізмом і капіталізмом), спрямованим до свободи і соціальної справедливості.
За своєю суттю соціально ринкова економіка має три основні складові: ринок товарів, ринок капіталу і ринок праці.
Розглядаючи зміст поняття “ринок праці”, насамперед слід зіставити погляди деяких учених з методологічних аспектів цього поняття. Становлення ринку праці бере свій початок у доіндустріальному суспільстві. Його виникненню передували такі історичні процеси, як звільнення трудящих від форм особистої (патріархальної, рабської, кріпосної) залежності, формування їхніх свобод і прав вільно розпоряджатися тим чи іншим видом своєї праці, а також відокремлення виробників від засобів виробництва (капіталу). Позбавлені можливості самостійно організовувати виробництво, продавати товари і забезпечувати себе засобами існування, працівники змушені найматися на підприємство роботодавця (власника капіталу).
Існує також думка, що ринок праці – це сфера виробництва, обліку й оцінки робочої сили, узгодження попиту на працю з пропозицією робочої сили, встановлення ціни робочої сили. У такому визначенні поняття “ринок праці” має місце лише кількісна оцінка.
Згідно з другим підходом поняття “ринок пращ”, крім кількісного аспекту, містить також якісний аспект, і характеризується економічними відносинами, що забезпечує взаємозв’язок між попитом та пропозицією робочої сили, її розподілом та перерозподілом. Ринок пращ можна розглядати на рівні народногосподарського комплексу як соціально-економічний механізм організації трудових ресурсів, що визначає засоби досягнення їх збалансованості, методи впливу на зайнятість, заробітну плату, обіг і відтворення робочої сили. Раніше більшість досліджень обмежувалася тим, що ринок праці, у вузькому розумінні, означав місце, де здійснюються угоди між наймачем та продавцем робочої сили; насправді залучення робочої сили в господарську діяльність-це складніший процес, в якому залучення робочої сили-лише кінцевий етап тривалого процесу кількісного й якісного визначення потреби підприємства в робочій силі. Ринок пращ суттєво відрізняється від товарно-речових ринків, в якому важливу роль відіграють соціальні та соціально-психологічні чинники. Можна визначити, що регіональний ринок пращ представляє складну, багатосторонню систему руху робочої сили, стимулювання трудової мотивації працівників, сукупність соціально-економічних відносин, форм і методів погодження і регулювання інтересів безпосередніх працівників і працедавців, пов’язаних з організацією, використанням і оплатою праці.
Суб’єктами ринку праці є працівники та працедавці, а також працівники інфраструктури ринку праці, які сприяють їх взаємодії. Важливим є чітке визначення об’єкта ринкових відносин. Наймаючи працівників, працедавець оцінює їхні виробничі здатності лише за результатами праці або трудових послуг.
Категорії зіставляються так: товар-це трудова послуга, а вартість – це піна трудової послуги, виражена в заробітній платі. Тут йдеться про ринок послуг праці, операції на якому завершуються підписанням контракту або трудової угоди.
Економічне значення такого контракту або угоди полягає у тому, що, з одного боку, встановлюються розміри необхідного трудового вкладу працівника, вимагаючи за працю виплати зарплати, а з іншого-працівникові гарантуються належні соціальні умови застосування праці, певна тривалість робочого дня, робочого тижня, відпусток, безпека пращ, регулярна професійна перепідготовка, неприпустимість залучення до робіт, які не відповідають рівню спеціальної підготовки або заважають професійному і посадовому зростанню.
Ринок праці – це багатогранна структура, яка складається з двох взаємопов’язаних сфер: відкритого і прихованого ринків праці. Ці ринки відрізняються за способом організації робочої сили та характером впливу на ефективність трудової діяльності та матеріального стану працівників.
Відкритий ринок пращ охоплює все працездатне населення, що фактично веде пошук роботи і потребує профорієнтації, підготовки і перепідготовки, всі вакансії на робочі місця і посади, а також учнівські місця в державному і недержавному секторах. Розрізняють також офіційний та неофіційний ринки.
Вільна робоча сила і вакансії, що зареєстровані в службі зайнятості, а також учнівські місця в системі профтехосвіти складають офіційну або організовану частину в ринку праці. До неофіційної або стихійної частини відкритого ринку пралі належить та частина вільної робочої сили, вакансії учнівських місць для придбання нових професій, яку не охоплюють послуги органів працевлаштування і системи профтехосвіти. Неофіційний ринок праці має досить рухливі межі, зміни яких залежать від співвідношення попиту і пропозиції послуг робочої сили. Ті працівники, що зберігають статус зайнятих, але мають високу ймовірність втратити роботу, утворюють прихований ринок пращ. Аналізуючи рівень розвитку ринкових відносин, можна виділити 4 види ринку праці. Це тіньовий, фрагментарний, регульований і організований.
Як правило, на тіньовому ринку праці ринкові відносини не регулюються; фрагментарний або частковий ринок праці мас місце тоді, коли фактори пропозиції й попиту на робочу силу чи її послуги діють у межах політики повної зайнятості, що проводиться незалежно від потреб виробництва. Регульований ринок праці забезпечує правову основу ефективної економічної діяльності, захист прав суб’єктів. Він передбачає наявність широко розвинутої системи колективних угод одночасно з законодавчим регулюванням економічних відносин.
Найвищим рівнем розвитку ринку праці є організований ринок праці, де розвинута система закладів, що займаються проблемами руху робочої сили (служби зайнятості, фонди сприяння зайнятості, банки даних про попит та пропозицію послуг праці тощо), а політика в сфері зайнятості населення є невід’ємною ланкою соціально-економічної політики держави.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)