Банківські операції – Васюренко O. B. – Розділ 9. ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ НА ВАЛЮТНОМУ РИНКУ
9.1. Сутність валютного ринку
Валютний ринок – це сукупність валютообмінних (конверсійних) та депозитно-кредитних операцій в іноземних валютах, які здійснюються учасниками валютного ринку за відповідним ринковим курсом або за ринковою процентною ставкою. Основну частку операцій на валютному ринку становлять конверсійні операції. Середній щоденний оборот операцій на світовому валютному ринку перевищує 1 млрд дол. США.
Основними учасниками валютного ринку є:
– комерційні банки, які здійснюють близько 70% загального обсягу валютних операцій як за рахунок та на користь клієнтів, так і самостійно за рахунок власних ресурсів. Найвпливовішими учасниками світового валютного ринку виступають такі банки, як Citicorp, Barclays Bank, Deutsche Bank, Union Bank of Switzerland, Standard Chartered Bank;
– зовнішньоторговельні організації, які беруть участь у міжнародній торгівлі, формують попит (як імпортери) та пропозицію (як експортери) іноземної валюти. Ці компанії, як правило, здійснюють валютні операції через посередництво комерційних банків;
– міжнародні інвестиційні компанії, які здійснюють політику диверсифікованого управління портфелем власних активів шляхом вкладання ресурсів у цінні папери державних органів та корпоративні цінні папери різних країн;
– центральні банки, які здійснюють державну валютну політику через управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, застосування валютних обмежень, регулювання рівня процентних ставок за вкладами у національній валюті;
– валютні біржі, що функціонують, як правило, у країнах з перехідною економікою й високим рівнем державного регулювання валютних відносин. Основною функцією валютних бірж є здійснення валютообмінних операцій для юридичних осіб та формування валютного курсу.
На сьогодні понад 80% усіх валютних операцій здійснюється на позабіржовому валютному ринку. Головними центрами позабіржового ринку виступають Лондон, Токіо, Нью-Йорк, Цюріх, Сінгапур. Світовий валютний ринок працює практично безперервно – протягом 24 годин на добу. Робочий торговельний день на валютному ринку починається у Токіо. Поступово, у часовому розрізі, ринок рухається зі Сходу на Захід. З початком робочого дня відкриваються ринки Європи. До обіду (за європейським часом) європейські учасники валютного ринку працюють без ринку США. Після обіду починає роботу ринок східного узбережжя США. Пізніше торговельний ринок переміщується на західне узбережжя США та Австралію. Після цього кругообігу, який триває практично добу, знову береться до справи Токійський валютний ринок. Цілодобове функціонування валютного ринку дозволяє його учасникам у будь-який час укладати угоди та здійснювати різноманітні операції з іноземною валютою.
Український валютний ринок є складовою частиною світового ринку, де здійснюються обмінні та депозитно-кредитні операції з іноземною валютою відповідно до чинного законодавства у сфері валютного регулювання і валютного контролю.
Розвиток валютного ринку в Україні розпочався після проголошення незалежності держави. Складовою економічних реформ, спрямованих на перехід до ринкової економіки, стала побудова власного валютного ринку. Головне його завдання полягає в збалансуванні попиту і пропозиції на іноземну валюту та в обслуговуванні платіжного балансу держави.
Спочатку валютний ринок був представлений переважно валютною біржею, яка функціонувала як структурний підрозділ Національного банку України. Однак із подальшим розвитком цього ринку і збільшенням обсягів валютних операцій виникла потреба у створенні самостійної структури, через яку здійснювалася валютна політика держави. У зв’язку з цим 8 липня 1993 р. з’явилася Постанова Правління НБУ № 50 “Про Українську міжбанківську валютну біржу”, в якій було визначено форми діяльності валютного біржового ринку в Україні.
Згідно з цією постановою на валютному ринку України могли діяти такі суб’єкти:
– УМВБ (Українська міжбанківська валютна біржа), яка забезпечувала організацію роботи з проведення операцій уповноваженими банками з купівлі-продажу іноземної валюти;
– НБУ, який установлював порядок проведення операцій з іноземною валютою на території України та вживав заходів щодо стабілізації національної валюти;
– комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, що мали ліцензію НБУ і здійснювали операції з купівлі-продажу іноземних валют на біржі для своїх клієнтів.
УМВБ була заснована 40 комерційними банками як закрите акціонерне товариство. У такому статусі вона функціонувала до березня 1999 р.
Її діяльність розвивалась разом із розвитком валютного ринку, і всі зміни в валютній політиці держави, що відбувалися протягом останніх років, так чи інакше торкались і УМВБ.
З 5 листопада 1993 р. на УМВБ припинилися торги валютою у зв’язку з уведенням фіксованого курсу і тимчасово був створений Тендерний комітет, який проводив продаж валюти за офіційним курсом залежно від першочергових потреб держави. Однак політика фіксованого курсу на той час була неефективною і призвела тільки до загострення валютних проблем у державі, а також до значного відпливу капіталу за кордон. Так, за експертними оцінками під час існування фіксованого курсу з України було вивезено 3,5-5 млрд доларів. Тому з 11 березня 1994 р. почали проводитись аукціони з продажу американського долара, а у квітні розпочались аукціони з продажу німецької марки і російського рубля. Вони проводились до кінця вересня 1994 р. Однак аукціонна форма була неефективною і не відповідала на той час умовам валютного регулювання. У зв’язку з цим з жовтня 1994 року УМВБ поновила свою діяльність у режимі, що існував до припинення торгів.
Купівля-продаж іноземної валюти в безготівковій формі на внутрішньому ринку України спочатку здійснювалась тільки на біржовому ринку. Але з розвитком банківської системи й у зв’язку з лібералізацією валютної торгівлі (травень 1995 р.) такі операції почали здійснюватись безпосередньо між банками, які мали ліцензію на проведення валютних операцій. Таким чином, з цього моменту можна вважати, що структура українського валютного ринку повністю сформувалась.
На той час валютний ринок України складався:
– з біржового ринку;
– позабіржового або міжбанківського ринку;
– ринку продажу готівки.
Усі вони взаємопов’язані, хоч і кожен з них виконує свою специфічну роль. Так біржовий ринок діяв згідно з формалізованими і жорстко встановленими правилами: усі основні параметри угод фіксувались офіційною статистикою, тому інформація була достатньо повною і достовірною. На позабіржовому ринку (де поведінка учасників визначалась їх взаємною домовленістю) умови угод були комерційною таємницею, і тому про діяльність його можна було судити лише за експертними оцінками. Ринок продажу готівки обслуговував готівковий оборот, суб’єктами Його були фізичні та юридичні особи, які купували валюту в обмінних пунктах.
До березня 1999 р. частка елементів валютного ринку була такою: на біржовий ринок припадало біля 10% обсягу валютних операцій, на міжбанківський – 68%, на ринок продажу готівки – 22%, тобто левова частина валюти продавалась на міжбанківському ринку. Це закономірний процес, через який пройшли всі країни. У результаті практика торгівлі валютою в Україні наблизилась до практики на світовому валютному ринку.
Сьогодні в Україні на валютному ринку працюють міжбанківський ринок та ринок продажу готівки. Робота УМВБ із березня 1999 р. тимчасово припинена. Це пов’язано з системою посилення державного регулювання валютного ринку і забороною здійснення спекулятивних операцій банками. Причиною стало те, що паралельна робота біржового і міжбанківського ринку в 1997-1998 рр. та ліберальна валютна політика під час валютних криз призводили до великих курсових провалів, так як на УМВБ банки купували валюту в Національного банку, а потім на міжбанківському ринку її продавали за іншим курсом, що призводило до постійної девальвації валюти. Але на той час НБУ мав достатню кількість валютних резервів (на початок 1998 р. вони дорівнювали 2,7 млрд дол.) і це дало змогу стабілізувати ситуацію на ринку.
Відсутність резервів і необхідність стабілізації національно! грошової одиниці змусили НБУ вдатися до жорсткого обмеження купівлі валюти комерційними банками на міжбанківському ринку і заборонити проведення спекулятивних операцій. Наприкінці 1999 р. НБУ впровадив нові правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, якими ще більше обмежив роботу комерційних банків на цьому ринку.
Після серпня 1998 р. ситуація дещо змінилась. Відплив капіталу з фінансового ринку України і втрата резервів НБУ спричинили тимчасове припинення роботи міжбанківського ринку і цілу низку обмежень щодо операцій з купівлі-продажу валюти. Операції з валютою здійснювались тільки на валютних біржах. Однак Міжнародний валютний фонд, який е головним кредитором України, вважав, що курсоутворення на біржовому ринку не е ринковим.
У зв’язку з цим НБУ переглянув практично всю систему валютного регулювання ринку. Суттєвих змін зазнала структура ринку та політика курсоутворення гривні. Починаючи з 2000 р. НБУ проголосив політику плаваючого курсу, під яку було сформовано нині діючу структуру валютного ринку і системи здійснення валютних операцій.
З часом банки пристосувались до такої системи торгівлі валютою. Левова частка торгівлі зосереджується у руках 10 – 15 найпотужніших банків. У цих банках концентрується переважна частина операцій, пов’язаних з обслуговуванням зовнішньоекономічних зв’язків і внутрішнього валютного обороту, деякі з них є уповноваженими банками для обслуговування операцій нерезидентів на українському ринку.
Торгівлю іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України дозволяється здійснювати виключно Національному банку та суб’єктам ринку (або з такими суб’єктами).
Суб’єктами ринку виступають:
– Національний банк;
– уповноважені банки;
– уповноважені фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій (письмовий дозвіл Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями), що дає право на торгівлю іноземною валютою.
Тільки ці установи мають право здійснювати операції на міжбанківському валютному ринку України (МВРУ).
Суб’єкти міжбанківського валютного ринку купують іноземну валюту для власних потреб та за дорученням клієнтів (резидентів та нерезидентів) з метою перерахування іноземної валюти за межі України у випадках, що не суперечать чинному законодавству України та нормативно-правовим актам НБУ. Операції з купівлі-продажу безготівкових іноземних валют за гривні за рахунок власних коштів уповноважених банків і уповноважених фінансово-кредитних установ здійснюються лише на умовах tod (поставка валюти відбувається сьогодні), torn (поставка валюти відбувається наступного робочого дня) або spot (поставка валюти відбувається на другий робочий день з дня укладення угоди).
Дозволяється купівля уповноваженими банками та уповноваженими кредитно-фінансовими установами готівкових іноземних валют за безготівкові (готівкові) іноземні валюти та (або) безготівкові (готівкові) гривні за угодами tod, torn, spot для забезпечення роботи власних кас із метою виконання зобов’язань перед клієнтами. Операції з продажу готівкової іноземної валюти через касу банку та пункти обміну іноземної валюти (крім спеціально обумовлених випадків виконання заявок клієнтів) здійснюються лише в межах сум іноземної валюти, купленої через касу та обмінні пункти.
Уповноважені банки здійснюють операції з купівлі-продажу іноземних валют за іноземні валюти на міжнародних валютних ринках за кошти, що їм належать, без наявності зобов’язань у цих валютах. Забороняється здійснення безготівкових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти першої групи Класифікатора за іноземну валюту інших груп Класифікатора, за винятком купівлі іноземної валюти першої групи за іноземну валюту інших груп на міжнародних валютних ринках.
Ефективна діяльність валютного ринку багато в чому залежить від системи його регулювання. Світова практика функціонування ринків знає два методи валютного регулювання: ринковий і державний. Ці методи доповнюють один одного, однак співвідношення між ними постійно змінюється залежно від конкретної економічної ситуації.
Ринкове регулювання валютного ринку діє на основі закону вартості й закону попиту та пропозиції і застосовується в умовах економічної стабільності. При цьому також має місце і державне регулювання, оскільки валютні відносини відчутно впливають на внутрішній економічний розвиток. В умовах кризових ситуацій посилюється державне валютне регулювання, тоді як ринку відводиться другорядна роль. Проблеми у фінансовій сфері України (великі зовнішні та внутрішні борги, відсутність валютних резервів та інвестицій) призвели до посилення державного регулювання.
Валютне регулювання в Україні здійснюється на основі Декрету Кабінету Міністрів “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, який набрав чинності у лютому 1993 р. і діє нині.
Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
Згідно з Декретом, суб’єкти валютних відносин поділяються на резидентів та нерезидентів. Резиденти та нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що перебувають на території України. Резиденти також мають право бути власниками валютних цінностей, що розміщені за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, установлених цим Декретом, та іншими актами валютного законодавства України.
Загальне керівництво валютною політикою здійснюють Президент України та Верховна Рада, які приймають законодавчі акти у сфері валютної політики, забезпечують їх дотримання, розподіляють повноваження і функції всередині країни.
Головною виконавчою установою валютного регулювання е Національний банк України, який:
– здійснює валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;
– складає разом із Кабінетом Міністрів України платіжний баланс держави;
– контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;
– визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;
– видає в межах, передбачених цим Декретом, обов’язкові для виконання нормативні акти, які регулюють здійснення операцій на валютному ринку України;
– нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;
– видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;
– установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або в розрахункових (клірингових) одиницях;
– забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.
Конкретними виконавцями заходів із валютного регулювання є комерційні банки. Вони проводять валютні операції відповідно до ліцензії, отриманої від НБУ, здійснюють контроль за дотриманням клієнтами валютного законодавства і поданням звітності про укладення валютних угод. Контроль за правомірністю діяльності уповноважених банків здійснює Національний банк України. Він стежить за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених Декретом до компетенції інших державних органів, а також забезпечує виконання уповноваженими банками функцій здійснення валютного контролю згідно з Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
Крім НБУ, в межах своєї компетенції, органами валютного контролю є:
– Державна податкова інспекція України, яка здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами на території України;
– Міністерство зв’язку контролює додержання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України;
– Державний митний комітет України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.
Сьогодні в Україні поєднується пряме і непряме валютне регулювання ринку. Поряд із правилами роботи міжбанківського валютного ринку, які передбачають пряме обмеження діяльності банків з боку НБУ, застосовуються ще й інструменти грошово-кредитної політики. За допомогою облікової ставки Національного банку і нормативів резервування коштів комерційних банків НБУ регулює обсяги грошової маси на ринку, які мають безпосередній вплив на попит і пропозицію валюти.
Валютне регулювання є засобом реалізації валютної політики, яка являє собою сукупність заходів у сфері валютних відносин відповідно до стратегічних цілей держави. В Україні валютна політика спрямована на забезпечення сталості економічного зростання, стримування темпів інфляції, підтримання рівноваги платіжного балансу.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)