Банківські операції – Прасолова С. П. – Тема 14. Операції банків в іноземній валюті на міжбанківському ринку

Під час вивчення матеріалів теми студентам слід зосередитись на визначенні сутності та суб’єктів валютного ринку України. Необхідно також звернути увагу на методи регулювання і мінімізації валютного ризику, зокрема ліміти валютної позиції банку. Важливим є розгляд касових та строкових валютних операцій і їх детальнішу класифікацію.

Торгівля іноземною валютою – це купівля, продаж, обмін іноземної валюти, здійснення операцій з валютними деривативами, яка здійснюється на міжбанківському валютному ринку України та міжнародних валютних ринках. Торгівлю іноземною валютою на згаданих валютних ринках дозволяється здійснювати виключно Національному банку та суб’єктам ринку (або з такими суб’єктами) (клієнти банків не мають права безпосередньо купувати іноземну валюту на цьому ринку).

При цьому суб’єктами ринку, згідно українського законодавства є уповноважені банки та уповноважені фінансові установи (установи, які мають відповідну ліцензію НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями). Всі суб’єкти операцій в іноземній валюті більшою чи меншою мірою створюють певне фінансове середовище, в якому формуються і розвиваються валютні курси та система валютного регулювання окремих країн, а також міжнародні та національні валютні ринки. В Україні, суб’єкти ринку мають право здійснювати купівлю, продаж іноземної валюти виключно на національному міжбанківському валютному ринку. Операції з обміну іноземної валюти суб’єкти ринку мають право здійснювати як на національному валютному ринку, так і на міжнародному валютному ринку.

У цілому, під валютним ринком розуміють певну сукупність відносин щодо здійснення операцій з валютними цінностями та руху іноземних капіталів. Розрізняють такі валютні ринки:

1) міжнародні регіональні валютні ринки, у тому числі європейський (Лондон, Цюріх, Париж, Франкфурт-На-Майні); північноамериканський (Нью-Йорк) та азіатський (Токіо, Сінгапур, Гонконг). Міжнародні валютні ринки є найбільш ліквідними серед фінансових ринків і динамічними, працюючи фактично цілодобово;

2) національні валютні ринки, які забезпечують рух валютних потоків у даній країні та обслуговують зв’язки з міжнародними валютними центрами. Розвиненість національного валютного ринку залежить від стану фінансово-кредитної системи країни; рівня її інтеграції у світову економіку та системи валютного регулювання.

Відповідно, під міжбанківським валютним ринком України розуміють сукупність відносин у сфері торгівлі іноземною валютою в Україні між суб’єктами ринку, між суб’єктами ринку та їх клієнтами (у тому числі банками-нерезидентами), а також між суб’єктами ринку і Національним банком. З іншого боку, міжнародний валютний ринок розглядається як сукупність відносин у сфері торгівлі іноземною валютою за межами України між суб’єктами ринку та іноземними контрагентами, які за дорученням і за рахунок суб’єктів ринку здійснюють торгівлю іноземною валютою за межами України.

На міжнародному валютному ринку здійснюється обмін іноземної валюти відповідно до правил, які діють на цьому ринку, з урахуванням обмежень, установлених нормативно-правовими актами Національного банку.

Уповноважені банки, уповноважені фінансові установи укладають між собою та з Національним банком договори про купівлю, продаж іноземної валюти за безготівкові гривні та підтверджують ці договори виключно під час проведення Торговельної сесії.

Торговельна сесія – комплекс організаційно-технічних засобів (дилінгове обладнання REUTERS, BLOOMBERG та Система підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку НБУ), який забезпечує можливість укладення та підтвердження договорів з купівлі, продажу іноземної валюти та банківських металів протягом визначеного НБУ часу.

Проведення Торговельних сесій потребує розуміння прав, обов’язків та обмежень в діяльності на міжбанківському валютному ринку України як окремих його суб’єктів, так і НБУ.

Зокрема, як суб’єкт міжбанківського валютного ринку Національний банк має право:

– змінювати час проведення Торговельної сесії та термін подання заявки на участь у Торговельній сесії, попередивши про це суб’єктів ринку не пізніше ніж за два робочі дні до часу зміни;

– установлювати для суб’єктів ринку граничні межі продажу готівкової іноземної валюти фізичним особам-резидентам;

– установлювати граничний розмір маржі, на яку курс купівлі та продажу іноземної валюти може відхилятися від офіційного курсу гривні до іноземної валюти тощо.

Суб’єкти ринку мають право:

– виконувати як за рахунок коштів своїх клієнтів, так і за власні кошти в межах лімітів відкритої валютної позиції заяви щодо купівлі, продажу іноземної валюти до початку Торговельної сесії;

– здійснювати взаємні розрахунки за операціями з купівлі-продажу іноземних валют та банківських металів за гривні лише за підтвердженими угодами, тобто такими, за якими її учасники під час Торговельної сесії отримали взаємні підтвердження засобами Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ (далі – Система підтвердження угод);

– здійснювати операції з обміну іноземної валюти як за власні кошти у межах установлених лімітів (нормативних значень) відкритої валютної позиції, а також за дорученням і за кошти клієнтів, які є суб’єктами господарювання, на підставі договору про банківський рахунок, який передбачає надання клієнту комісійних послуг;

– здійснювати власні операції за гривні в межах установлених лімітів (нормативних значень) відкритої валютної позиції, у тому числі купувати іноземну валюту без наявності зобов’язань у цій валюті;

– здійснювати торгівлю готівковою іноземною валютою з метою виконання власних зобов’язань та проведення валютно-обмінних операцій для фізичних осіб;

– отримувати комісійну винагороду за здійснення торгівлі безготівковою іноземною валютою виключно в гривнях;

– здійснювати торгівлю іноземною валютою за договірним обмінним курсом за кожною операцією.

– здійснювати валютні операції на умовах “форвард” для хеджування ризиків зміни курсу іноземної валюти щодо іншої іноземної валюти за умови, що обидві валюти є іноземними валютами 1-ї групи Класифікатора1 та в межах лімітів відкритої валютної позиції уповноваженого банку тощо.

Суб’єкти валютного ринку України не мають права:

– брати участь у Торговельній сесії без отримання підтвердження Національного банку України про прийняття Заявки;

– під час Торговельної сесії замість зазначеної у Заявці операції з банківськими металами здійснювати операцію з іноземною валютою;

– здійснювати обмін іноземної валюти І групи Класифікатора на іноземну валюту III групи Класифікатора та навпаки;

– здійснювати для фізичних осіб обмін готівкової іноземної валюти II та III груп Класифікатора на безготівкову іноземну валюту.

Слід зазначити, що суб’єкти валютного ринку України також не мають права проводити операції з валютними деривативами, за виключенням здійснення уповноваженими банками, а також резидентами-суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності валютних операцій на умовах “форвард” для хеджування ризиків зміни курсу іноземної валюти щодо іншої іноземної валюти за умови, що обидві валюти є іноземними валютами І групи Класифікатора.

Ці операції здійснюються в межах лімітів відкритої валютної позиції уповноваженого банку за умови, що довга (коротка) позиція банку за такими операціями становить не більше 10 % регулятивного капіталу банку.

Відповідно, суб’єкти валютного ринку України зобов’язані:

– відкривати кореспондентські рахунки в банках-нерезидентах в іноземній валюті та проводити операції за ними (тільки уповноважені банки, які мають генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій), які зобов’язані купувати та продавати іноземну валюту самостійно без посередництва інших уповноважених банків;

– здійснювати купівлю іноземної валюти для проведення валютно-обмінних операцій з дотриманням установлених Національним банком граничних меж продажу готівкової іноземної валюти фізичним особам-резидентам;

– здійснювати торгівлю іноземною валютою на умовах “тод”, “том” або “спот”, за винятком чітко визначених випадків, коли вони мають право здійснювати валютні операції на умовах “форвард” (для хеджування валютних ризиків в межах 10% регулятивного капіталу банку) тощо.

У цілому, проведення валютних операцій на міжбанківському валютному ринку України обмежується нормативними вимогами щодо установлених лімітів відкритої валютної позиції в різних валютах уповноважених банків відповідно до структури і строків наступних платежів та проведення політики диверсифікації своїх валютних резервів. Дотримання вказаних лімітів розглядається як один із основних методів регулювання та мінімізації валютного ризику (одного з елементів ринкового ризику), який виникає у зв’язку з використанням різних валют під час проведення банківських операцій.

Валютна позиція – це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та зобов’язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті. При їх рівності позиція вважається закритою, при нерівності – відкритою. Уповноважений банк набуває право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від НБУ дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями і втрачає це право з дати відкликання ліцензії Національним банком або припинення дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями.

Розрізняють:

– коротку відкрита валютна позиція – таку відкриту валютну позицію, за якою обсяг зобов’язань за проданою валютою перевищує обсяг вимог;

– довгу відкриту валютну позицію – таку відкриту валютну позицію, за якою обсяг вимог за купленою валютою перевищує обсяг зобов’язань. При її розрахунку зазначається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція – зі знаком мінус.

У цілому, валютні позиції уповноваженого банку визначаються щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти, а сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами розглядається як загальна відкрита валютна позиція. Нормативне значення ліміту загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку за усіма видами іноземних валют у гривневому еквіваленті (Л-13), встановлене у співвідношенні до регулятивного капіталу банку має бути не більше ніж 15відсотків. З них:

– ліміт загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Л13-1) – не більше 5% регулятивного капіталу;

– ліміт загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Л13-2) – не більше 10%.

Одночасно банк на власний розсуд може встановлювати внутрішні ліміти валютних позицій:

– ліміти на кожного дилера;

– ліміти на філії;

– ліміти за видами валют.

Сукупна сума відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами також враховується під час розрахунку показника адекватності регулятивного капіталу, а саме вона додається до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику (знаменник показника), тобто, підвищує вимоги до платоспроможності банку.

Розмір відкритої валютної позиції уповноваженого банку може змінюватись в результаті проведення різноманітних операцій з валютними цінностями, а саме:

– внаслідок купівлі (продажу) готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточних й строкових операцій (на умовах своп, форвард, опціон та інших), за якими виникають вимоги та зобов’язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

– через одержання (сплати) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на відповідних рахунках;

– внаслідок купівлі (продажу) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

– через погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання якої здійснюється з відповідного рахунку витрат);

– внаслідок інших обмінних операцій з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, у тому числі національній), що призводять до зміни структури активів за незмінності пасивів і навпаки тощо.

Як уже зазначалося, торгівля іноземною валютою (конверсійні операції) на території України юридичними особами – резидентами і нерезидентами здійснюється через уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України на ці операції, виключно на міжбанківському валютному ринку. На національних і міжнародних валютних ринках також здійснюються операції з обміну іноземної валюти.

Відповідно, конверсійні операції – це угоди між учасниками валютного ринку щодо обміну грошових сум, номінованих у валюті однієї країни, на валюту іншої країни за узгодженим курсом на визначену дату. Залежно від термінів поставки валюти конверсійні операції поділяють на:

1)касові операції, або операції з негайною поставкою(негайні), терміном виконання до 3-х днів. 2) строкові валютні операції. Розглянемо їх більш докладно.

1. Усі касові валютні операції з валютами першої групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України та операції з купівлі-продажу безготівкових іноземних валют за гривні здійснюються уповноваженими банками лише на наступних умовах проведення поточних торговельних операцій:

– “тод”- здійснення касової валютної угоди, за якою поставка валюти банками – кореспондентами відбувається терміново, протягом робочого дня, тобто не пізніше ніж сьогодні;

– “том” – здійснення касової валютної угоди, за якою поставка валюти банками – кореспондентами відбувається не пізніше ніж наступного робочого дня з дня укладання угоди;

– “спот” – здійснення касової валютної угоди, за якою поставка валюти банками – кореспондентами відбувається на другий робочий день з дня укладення угоди.

Серед касових валютних операцій, операції “спот” становлять більше 60 процентів від загального обсягу міжбанківського ринку, а тому мають найбільш важливе значення на валютному ринку. Основна мета здійснення касових валютних операцій – забезпечення потреб клієнтів банку в іноземній валюті для обслуговування зовнішньоторговельних розрахунків, конверсія іноземних валют, а також купівля-продаж валюти з метою отримання прибутку за рахунок різниці в курсах цих валют.

Банки можуть використовувати поточні операції “спот” для підтримки мінімально необхідних робочих залишків у іноземних банках на рахунках НОСТРО для зменшення залишків у одній валюті та покриття потреб у іншій. У такий спосіб банки регулюють свої валютні позиції і не допускають утворення непокритих залишків на рахунках.

Механізм здійснення касових конверсійних операцій на міжбанківському валютному ринку України є наступним:

1) до початку торговельної сесії уповноважений банк як за рахунок коштів своїх клієнтів, так і за рахунок коштів, що йому належать, виконує заявки та доручення своїх клієнтів, а також задовольняє власні потреби на купівлю-продаж іноземних валют першої групи Класифікатора шляхом включення цих потреб до зведеної заявки на участь у торговельній сесії;

2) заявка на участь у торговельній сесії подається Національному банку України в день проведення торговельної сесії до її початку. Уповноваженої банку забороняється брати участь у торговельній сесії без отримання підтвердження Національного банку України про прийняття заявки;

3) за результатами торгів учасники валютного ринку укладають угоди шляхом їх підтвердження, коли учасники цих угод під час торговельної сесії отримують взаємні підтвердження засобами Системи підтвердження угод міжбанківському валютному ринку України Національного банку України.

Куплена іноземна валюта першої групи Класифікатора може перераховуватися резидентом для виконання власних зобов’язань перед нерезидентами лише з поточного рахунку в іноземній валюті.

У разі порушення резидентами передбачених строків використання іноземної валюти придбана іноземна валюта продається уповноваженим банком протягом п’яти робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому додатна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету України, а від’ємна курсова різниця зараховується до результатів господарської діяльності резидента.

Суб’єкти міжбанківського валютного ринку України здійснюють на цьому ринку операції з купівлі-продажу іноземних валют за вільним договірним курсом купівлі та продажу за кожною операцією без обмеження розміру маржі між курсами купівлі та продажу і комісійної винагороди. Коли ж події на міжнародних валютних ринках чи інші можуть негативно впливати на міжбанківський готівковий чи безготівковий валютний ринок України, НБУ може оперативно встановлювати порядок функціонування валютного ринку з визначенням граничного розміру маржі за операціями купівлі-продажу іноземної валюти та відхиленням курсів за цими операціями від офіційного курсу гривні до іноземних валют.

Окремому розгляду підлягає перелік документів, які подаються клієнтами банків для купівлі-продажу та обміну іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, а також особливості купівлі, обміну іноземної валюти за неторговельними та за операціями, пов’язаними з рухом капіталу.

Зокрема, клієнти-резиденти (юридичні особи та фізичні особи-суб’єкти підприємницької діяльності) мають право купити, обміняти іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України з метою здійснення розрахунків з нерезидентами за торговельними операціями на підставі таких документів:

– заяви про купівлю іноземної валюти;

– договору з нерезидентом, оформленого відповідно до вимог законодавства України;

– вантажної митної декларації, якщо товар ввезений на територію України;

– акта (здавання-приймання тощо) або іншого документа, який свідчить про надання послуг, виконання робіт, імпорт прав інтелектуальної власності, якщо оплачуються отримані послуги (права), виконані роботи;

– документів, що передбачені для документарної форми розрахунків (акредитив, інкасо), вексельної форми розрахунків (вексель, яким резидент-імпортер оформив заборгованість перед нерезидентом за договором), якщо договір передбачає такі форми розрахунків.

Купівля, обмін іноземної валюти з метою оплати векселя, яким резидент-імпортер оформив заборгованість перед нерезидентом за договором, дозволяється лише в разі подання резидентом:

Вантажної митної декларації, що підтверджує поставку продукції в Україну, або документа, який згідно з умовами зовнішньоторговельного договору засвідчує виконання нерезидентом робіт, отримання резидентом послуг;

– акта або погодження, виданого відповідно до постанови Правління Національного банку України від 30.12.2003 р. № 597 “Про переказування коштів у національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями”(зі змінами).

Клієнти – постійні представництва нерезидентів, які здійснюють підприємницьку діяльність в Україні, мають право купувати, обмінювати іноземну валюту для оплати участі в міжнародних симпозіумах, семінарах, конференціях, виставках, культурних і спортивних заходах на підставі відповідних документів. Аналогічно, клієнти-резиденти – юридичні особи та фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності (крім постійних представництв нерезидентів) купують, обмінюють іноземну валюту для здійснення неторговельних операцій на підставі документів, що підтверджують їх здійснення.

Резиденти також мають право купувати, обмінювати іноземну валюту з метою виконання зобов’язань за кредитними операціями в іноземній валюті на підставі документів:

– заяви про купівлю іноземної валюти;

– оригіналу кредитного договору (договору позики), що підтверджує потребу виконання резидентом зобов’язань в іноземній валюті (у тому числі за процентами, комісією, неустойками тощо), та його копії;

– копії кредитного договору (договору позики), засвідченої уповноваженим банком – агентом Кабінету Міністрів України, що підтверджує потребу виконання зобов’язань в іноземній валюті за кредитами в іноземній валюті (у тому числі за процентами, комісією, неустойками тощо), залученими державою або під державні гарантії (далі – гарантовані кредити), та її другого примірника;

– оригіналу реєстраційного свідоцтва (додатка), індивідуальної ліцензії (додатка) Національного банку на одержання резидентом кредиту від іноземного кредитора та його копії.

Резидент, який залучив кредит від нерезидента через розміщення коштів на рахунку за межами України, має подати уповноваженому банку, який обслуговує цей кредит, довідку територіального управління Національного банку про обсяг фактично одержаного резидентом кредиту і стан погашення заборгованості за кредитом, оскільки обсяг іноземної валюти, що купується, обмінюється та перераховується суб’єктом ринку у зв’язку з виконанням резидентом зобов’язань, не може перевищувати суми фактичних зобов’язань резидента, яка має засвідчуватися відповідним документом.

Тому, суб’єкт ринку, що купив, обміняв іноземну валюту, робить відповідну відмітку про куплену, обміняну іноземну валюту, а суб’єкт валютного ринку, що надав кредит, робить відповідну відмітку на оригіналі кредитного договору позичальника та на його копії, яка залишається на зберіганні в кредитора.

Уповноважений банк, що обслуговує кредит, залучений резидентом від нерезидента, робить відповідну відмітку на оригіналі реєстраційного свідоцтва (індивідуальної ліцензії). Уповноважений банк, що залучив кредит від нерезидента, також робить відповідну відмітку на оригіналі кредитного договору.

2. Строкові угоди з іноземною валютою – це валютні угоди, за якими сторони домовляються про постачання обумовленої суми іноземної валюти у визначений угодою термін після її укладення, за курсом, за фіксованим на момент її укладення (більше, ніж через два робочих дні після її укладення).

Виникнення і поширення строкових угод з іноземною валютою обумовлено як необхідністю хеджування валютних ризиків, так і можливістю отримувати спекулятивний прибуток за рахунок прогнозної оцінки змін курсів іноземних валют.

Хеджування – це метод зниження валютного ризику, який грунтується на проведенні операцій з похідними фінансовими інструментами (деривативами) на строкових фінансових ринках.

Відповідно, під валютним деривативом розуміють стандартний документ, що засвідчує право (зобов’язання) купити, продати або обміняти іноземну валюту на визначених у цьому документі умовах у майбутньому.

У міжнародній практиці найпоширенішими видами деривативів є форвардні та ф’ючерсні контракти, опціони і своп-контракти. На даний час в Україні Правилами випуску та обігу валютних деривативів, затвердженими постановою Правління НБУ від 7 липня 1997 р. № 216 регулюється механізм випуску та обігу тільки форвардних валютних контрактів.

Основними різновидами строкових валютних операцій є:

1. Форвардні операції – угоди щодо купівлі – продажу іноземної валюти протягом певного періоду або на певну дату в майбутньому за валютним курсом, що узгоджується на дату укладення угоди і називається курсом аутрайт.

Термін аутрайт означає, що покупець хоче у майбутньому купити названу суму валюти (або продавець продати) без проведення додаткових операцій чи укладення додаткових угод.

Форвардні угоди є твердими, тобто обов’язковими для виконання, і укладаються переважно з метою реальної купівлі або продажу валюти. Найбільш поширеним є використання таких угод для страхування незабезпечених відкритих валютних позицій, але часто вони можуть бути використані зі спекулятивною метою. Останнім часом, форвардні угоди широко використовуються і для неторговельних операцій, пов’язаних із рухом капіталів: кредитування іноземних філій, вкладення інвестицій, придбання цінних паперів іноземних емітентів, репатріація прибутків тощо.

Основні умови форвардних валютних контрактів:

– валютний курс фіксується в момент укладення форвардної угоди;

– реальна поставка валюти здійснюється, як правило, через певний обумовлений стандартний проміжок часу;

– під час підписання угоди ніякі авансові платежі не здійснюються; обсяги контрактів не є стандартизованими.

Основою форвардної угоди є договір купівлі-продажу іноземної валюти на дату в майбутньому за обмінним курсом, обумовленим на дату укладення. Форвардні контракти є терміновими контрактами міжбанківського валютного ринку.

Специфікою форвардних операцій є те, що форвардні валютні курси, на відміну від інших видів угод, безпосередньо не фіксуються, а розраховуються. Великі банківські установи (маркет-мейкери) та професійні дилери оперують показниками, вираженими у десятитисячній частині валютного курсу, що відображають різницю між курсом “спот” і курсом “форвард”. Ці показники називають форвардною маржею (форвардний диференціал, спред, пункти, піпи), і на практиці здійснюється котирування не валютних курсів “аутрайт”, а відповідних різниць (форвардної маржі).

Основним чинником, який формує динаміку та рівень форвардного валютного курсу, є різниця у відсоткових ставках за міжбанківськими кредитами та депозитами у відповідних валютах на відповідному ринку позичкових капіталів (форвардний курс перевищує поточний курс настільки, наскільки банківські депозитні ставки для валюти котирування (грн.) перевищують відповідні їх значення базової валюти (долар США, євро)).

2. Валютні ф’ючерси – це строкові операції з купівлі та продажу стандартизованої у контракті суми іноземної валюти за узгодженим курсом, крім того детально регламентуються інші умови – термін, метод розрахунку тощо. Виконання таких строкових валютних операцій не передбачено українським валютним законодавством. Учасники ф’ючерсної угоди одержують право і зобов’язання конвертувати стандартизовану суму певної валюти в іншу валюту в установлені терміни в майбутньому за курсом, визначеним на момент укладення угоди.

Фінансовий зміст хеджування за допомогою валютних ф’ючерсів полягає в тому, що хеджер може перекласти певну частку своїх ризиків на професійних спекулянтів, які забезпечують ліквідність ринку. Відповідно, чим значніше коливаються ціни на фінансові інструменти, які покладені в основу ф’ючерсного контракту, тим більший обсяг попиту на ці ф’ючерси з боку хеджерів.

По суті, валютні ф’ючерси – це стандартизовані форварди, які мають такі власні особливості:

— обсяг операцій є фіксованим для кожної з валют і обмежується обсягом стандартизованої валютної партії,

— біржі встановлюють обмеження денних коливань курсів ф’ючерсів;

— контракти виконуються в певні узгоджені дати (третя середа місяця) але встановлюється вільний режим закриття позицій по угодах;

— валютними ф’ючерсами торгують тільки на біржах у Чікаго, Лондоні, Токіо, Сіднеї та ще в декількох інших;

— за ф’ючерсами відбувається безперервний потік платежів;

— для визначення ціни валютного ф’ючерсу застосовується непряме котирування.

Оскільки здійснення операцій з валютними ф’ючерсами відбувається тільки на біржовому ринку, це значно підвищує їхню надійність і рівень страхування валютних ризиків. На міжнародних валютних ринках вони особливо активно використовуються в останні 10-20 років. Наприклад, на Лондонській міжнародній біржі фінансових ф’ючерсів контракти укладаються на англійський фунт стерлінгів (GBR 25 000); японську єну JPY 12 500 000) та швейцарський франк (CHF 125 000) до курсу долара США, а також на долари США (USD 50 000) за євро.

Валютні ф’ючерсні контракти на кожній біржі мають свою стандартну специфікацію, яка включає: назву контракту, вид контракту (з постачанням базового активу чи без постачання), протилежні сторони контракту (контрагенти), суму контракту, найменування базового активу, розмір гарантійного внеску, одиницю визначення ціни, ціну реалізації, строк реалізації, відповідальність сторін за невиконання умов контракту, порядок розгляду суперечок тощо.

У цілому, високий ступінь стандартизації ф’ючерсних контрактів, обмежене коло валют, що обмінюються одна на одну, а також висока ліквідність таких контрактів та надійність укладених угод дозволяють за незначних початкових витрат оперувати значними сумами. Відповідно, основними учасниками ф’ючерсного ринку є великі фінансові центри та клірингові банки, пенсійні фонди, центральні банки, фінансові організації, які діють на фондовому ринку, члени й спеціалісти ф’ючерсної біржі.

3. Валютні опціони – це строкові угоди, за якими власник опціону отримує право, а не зобов’язання, купити (опціон кол – call) або продати (опціон пут – put) йому визначену суму однієї валюти в обмін на іншу за фіксованою в контракті ціною протягом обумовленого періоду (американський опціон) чи у визначений день (європейський опціон).

При цьому, опціони “кол” використовуються переважно імпортерами для страхування від операційного валютного ризику, що виникає в результаті підвищення валютного курсу.

Опціони “пут” використовують переважно експортери з метою хеджування від знецінення валюти платежу за зовнішньоторговельним контрактом.

За таке придбання права купити чи продати валюту сплачується премія, яка втрачається, якщо це право не використовується. Об’єктом валютного опціону можуть бути як іноземна валюта так і ф’ючерсні контракти, які бувають тільки американські. Вартість опціону є договірною величиною і залежить від обсягів купівлі-продажу валют, виду валют, поточного валютного курсу та ціни виконання опціону. Ця вартість визначається як різниця між тією величиною, яку треба було б заплатити за валюту (ринковий обмінний курс) без опціону, та тією, яку платять, скориставшись опціоном (ціною виконання). У цілому, опціонні операції вигідні за курсових коливань, що перевищують розмір премії.

Залежно від місця продажу валютних опціонів розрізняють: 1. Біржові опціони можуть перебувати в обігу на вторинному ринку, вільно перепродаватися до завершення опціонного періоду. Ці опціони є стандартизованими за певними видами валют, сумами й термінами виконання. Найвідоміші з них – Лондонська фондова біржа, Амстердамська біржа (Європейська опціонна біржа), Філадельфійська, Чиказька, Монреальська та інші.

Стандартна специфікація валютного опціону містить такі реквізити: найменування валюти опціону, назву операції (купівля або продаж), суму валюти, курс обміну (ціну реалізації), дату завершення опціонного періоду, умови виконання опціону (певна дата чи опціонний період).

2. Позабіржові опціони можна розглядати як суто банківський інструмент. Вони продаються і купуються покупцем і банком, як правило, за індивідуальною угодою на договірних засадах і за специфікацією, що відповідає вимогам покупця. Переважно на ринку позабіржових опціонів банки працюють із транснаціональними корпораціями.

З економічного погляду серед учасників опціонної угоди у більш вигідному становищі перебуває покупець опціону, який приймає остаточне рішення про купівлю чи продаж валюти з настанням терміну (дати) здійснення опціону, сплачуючи за це опціонну премію. На той час як продавець опціону, має право лише погодитися з рішенням покупця і виконати свої зобов’язання.

Тим самим, власник опціону (на відміну від власника ф’ючерсного контракту) має право, а не зобов’язання, купити або продати (залежно від типу опціону) ту чи іншу кількість фінансових інструментів у визначений час або до визначеного часу в майбутньому. Тобто, при купівлі ф’ючерсного контракту, покупець повністю несе ризик несприятливої для нього зміни ціни з необмеженими збитками, а у випадку з опціонами, за несприятливої для покупця зміни цін, його ризик буде обмеженим сплаченою ним премією.

В Україні торгівля валютними опціонами найбільшого поширення набула в першій половині 1995 р. завдяки активній і цілеспрямованій роботі Української біржі опціонів і ф’ючерсів (АТ “Український контракт”), але на сьогодні діючим законодавством не передбачена.

4. Валютні операції своп (swap) – це угоди, що поєднують купівлю (продаж) валюти на умовах спот з одночасним продажем (купівлею) тієї ж валюти на певний період на умовах форвард. Вони, відповідно, називаються операціями своп – депорт (своп – репорт). За такими операціями є можливість економити на маржі (різниці між курсами продавця та покупця за готівковою угодою).

Розрізняють процентний своп – середньо – чи довгострокову угоду між двома банками за якою один – бере на себе зобов’язання сплачувати проценти за кредит за фіксованою ставкою, а інший банк – за плаваючою ставкою; а також валютний своп, за яким сторони узгоджують суму основного боргу в одній валюті та є еквівалент – в іншій валюті, після чого здійснюються взаємні платежі у повних сумах.

При цьому, метою валютних свопів є забезпечення фінансування довгострокових зобов’язань в іноземній валюті, хеджування довгострокового валютного ризику шляхом зміни валюти, в якій надходять прибутки від інвестицій, на іншу за вибором інвестора, а також забезпечення конвертації експортованого капіталу в іншу валюту.

Існують такі основні підходи щодо класифікації валютних свопів:

А) залежно від послідовності виконаних операцій спот і форвард, як уже зазначалося, класичні “свопи” поділяють на репорт і депорт:

Репорт – це продаж валюти на умовах “спот” і одночасна купівля на умовах форвард.

Депорт – купівля валюти на умовах “спот” і одночасна її продаж на умовах форвард;

Б) залежно від термінів укладення угоди “свопи” поділяють: j на звичайні (операції репорту і депорту);

– тижневі “свопи”, коли перша угода виконується на умовах “спот”, а друга – на умовах тижневого “форварду”;

– одноденні “свопи”, коли перша операція здійснюється з датою валютування “завтра”, а зворотна – на умовах “спот”;

– форвардні (“форвард-форвард”) – операція, коли купівля (продаж) валюти здійснюється на основі двох угод за курсом “аутрайт”, називається “форвард-форвард”, або “форвардний своп”.

У цілому, перевагами операцій “своп” є можливість їх використання:

1) для виконання комерційних угод: банк продає іноземну валюту на умовах термінової поставки й одночасно купує її на певний термін;

2) для придбання банком необхідної валюти без валютного ризику (на основі покриття контругодою) для забезпечення міжнародних розрахунків, диверсифікації валютних резервів;

3) для кредитування клієнта.

Це дозволяє клієнту при здійсненні операцій “своп” економити на маржі – різниці між курсами продавця та покупця за готівковою угодою. Операції “своп” також є зручними для банків: вони не створюють відкритої позиції (купівля покривається продажем), тимчасово забезпечує необхідною валютою без ризику, пов’язаного зі зміною її курсу.

Необхідність забезпечення надійних методів хеджування валютних ризиків сприяє пошукові й виникненню нових видів “свопів”, які поєднують у собі форвардні, ф’ючерсні та опціонні угоди.

5. Валютний арбітраж – це особливий вид валютних угод, основною метою проведення яких є одержання прибутку шляхом використання сприятливої кон’юнктури валютних ринків, зокрема використання різниці в котируваннях на міжнародних валютних ринках. Тобто, це особливий вид валютних угод, основна мета проведення яких полягає в здобутті прибутку та уникненні можливих валютних збитків шляхом використання сприятливої кон’юнктури валютних ринків, зокрема, різниці в котируваннях на міжнародних та національних валютних ринках. Основний його принцип – купити валюту дешевше та продати дорожче. Передумовою для здійснення таких операцій є незбіг курсів на різноманітних валютних ринках, а також курсів різноманітних платіжних засобів на одному й тому ж ринку.

У сучасних умовах, коли всі банки-учасники валютного ринку пов’язані між собою ефективними та надійними каналами зв’язку і

(1 votes, average: 5,00 out of 5)