Адміністративне право – Кісіль З. Р. – Спеціальні (вільні) економічні зони

Спеціальна (вільна) економічна зона є частиною території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України.

На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб.

Метою створення спеціальних (вільних) економічних зон є:

– залучення іноземних інвестицій та сприяння їм;

– активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, а також поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг;

– залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку; поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України. Основними нормативними документами, що регламентують

Створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон в Україні є Закон від 13 жовтня 1992 року “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” та затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 року “Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні”.

Вони визнають спеціальні (вільні) економічні зони (БЕЗ) як один з інструментів досягнення відкритості економіки України зовнішньому світові і стимулювання міжнародного економічного співробітництва на основі залучення іноземних інвестицій.

Згідно з Законом “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”, і залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов діяльності в Україні можуть створюватися:

Зовнішньоторговельні зони;

Комплексні виробничі зони;

Науково-технічні зони;

– туристсько-рекреаційні зони; банківсько-страхові (офшорні) зони;

– зони прикордонної торгівлі.

Крім зазначених вище, можуть створюватися БЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів.

Зовнішньоторговельні зони – частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з його відстроченням. Створюються щ зони з метою активізації зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставкової діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакетування товарів тощо. Форми їх організації – це вільні порти (порто-франко), вільні митні зони (зони франко), митні склади.

Комплексні виробничі зони – частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв’язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається, насамперед, експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції, та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких – розвиток імпортозамінних виробництв.

Науково-технічні зони – спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень, з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів.

Туристсько-рекреаційні зони – вільні економічні зони, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу. Банківсько-страхові (офшорні) зони – це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України.

Зони прикордонної торгівлі – частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

За ознаками відкритості та місце розташування розрізняють інтеграційні БЕЗ (діяльність яких спрямована на активну взаємодію з позазональною економікою країни) та анклави і (орієнтовані на зв’язки із зовнішнім ринком), зовнішні (розташовані на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни).

Спеціальні (вільні) економічні зони створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих Рад та місцевої державної адміністрації.

У разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України відповідне рішення може бути прийнято лише після одержання письмової згоди відповідної місцевої Ради та місцевої державної адміністрації, на території якої передбачається розташувати спеціальну (вільну) економічну зону.

Якщо ініціатива у створенні спеціальної (вільної) економічної зони належить місцевим Радам та місцевим державним адміністраціям, вони подають відповідну пропозицію Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України повинен розглянути пропозицію про створення спеціальної (вільної) економічної зони у шестидесятиденний строк з дня її надходження і подати висновок з цього питання до Верховної Ради України.

Документи про створення спеціальної (вільної) економічної зони повинні містити:

А) рішення місцевої Ради та місцевої державної адміністрації з клопотанням про створення спеціальної (вільної) економічної зони (у разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за їх ініціативою) або письмову згоду відповідних місцевих Рад та місцевих державних адміністрацій, на території яких має бути розташована спеціальна (вільна) економічна зона (у разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України);

Б) проект положення про її статус та систему управління, офіційну назву спеціальної (вільної) економічної зони;

В) точний опис кордонів спеціальної (вільної) економічної зони та карту її території;

Г) техніко-економічне обгрунтування доцільності створення і функціонування спеціальної (вільної) економічної зони;

Д) проект Закону про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони.

Органами управління спеціальних (вільних) економічних зон незалежно від їх типу є:

А) місцеві Ради та місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень;

Б) орган господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони, що створюється за участю суб’єктів економічної діяльності України та іноземних суб’єктів такої діяльності. Функції цього органу можуть бути покладені на одного із суб’єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони.

Функціонування спеціальних (вільних) економічних зон та органів їх господарського розвитку й управління регламентується відповідними положеннями та статутами.



Адміністративне право – Кісіль З. Р. – Спеціальні (вільні) економічні зони