Теорія права і держави – Скакун О. Ф. – 10. Структура норми права і нормативно-правового припису. Особливості структури процесуальних норм і норм міжнародних договорів
Попередньо вкажемо, що норма права є первинним елементом системи права, а нормативно-правовий припис є первинним елементом законів, підзаконних актів, нормативно-правових договорів та інших джерел права.
Структура (внутрішня форма) норми права – це внутрішня будова норми права, що виражається в її поділі на складові елементи, нерозривно пов’язані між собою.
Три елементи норми права, у єдності, відображають саму природу норми:
Гіпотеза (припущення) – частина норми, що вказує, за яких умов, обставин суб’єкти права мають здійснювати свої права та обов’язки, визначені в диспозиції цієї норми. Гіпотеза забезпечує дію норми, надає їй руху.
Диспозиція (розпорядження) – частина норми, що визначає права та обов’язки суб’єктів права за наявності умов, обставин, передбачених в гіпотезі, формулює саме правило поведінки – дозволене (необхідне) або заборонене (неприпустиме). Це серцевина правової норми, що задає модель поведінки.
Санкція (стягнення) – частина норми, що вказує на несприятливі наслідки, включаючи заходи примусу, які можуть настати при порушенні диспозиції норми права39. Санкція забезпечує здійснення диспозиції норми права.
Елементи класичної норми права можна умовно відобразити за такою схемою: “якщо – тоді – у протилежному разі” чи “якщо – тоді – а інакше”. В елементах норми права виявляється глибинна, онтологічна структура взаємодіянь: причина – дія – наслідок.
Структурні елементи норми права класифікують за ступенем визначеності і за складом.
Види структурних елементів норми права (гіпотези, диспозиції, санкції) за ступенем визначеності:
1) абсолютно визначені – вичерпно окреслені обставини, з наявністю або відсутністю яких пов’язується чинність юридичної норми (гіпотеза); чітко визначені права й обов’язки учасників відносин, точно названий варіант поведінки (диспозиція); точно зазначені вид і міра юридичної відповідальності за порушення норми права (санкція);
2) відносно визначені – не містять достатньо повних даних про обставини дії норми, обмежують умови застосування норми певним колом формальних вимог (гіпотеза); не містять істотних ознак поведінки учасників відносин, досить повних приписів про їх права й обов’язки (диспозиція); межі юридичної відповідальності за порушення норми права зазначені від мінімальної до максимальної або лише до максимальної (санкція);
3) альтернативні – ставлять дію юридичної норми в залежність від одного чи кількох фактичних обставин (умов) (гіпотеза); вказують на кілька правових наслідків, але передбачають настання лише одного з них (диспозиція); названі чи перелічені через з’єднально-роз’єднувальний сполучник “чи” (“або”) кілька видів юридичної відповідальності, із яких правозастосувач обирає лише один – найдоцільніший для випадку, що вирішується (санкція).
Види структурних елементів норми права (гіпотези, диспозиції, санкції) за складом:
O прості – ставлять дію юридичної норми у залежність від якоїсь однієї умови, однієї фактичної обставини (гіпотеза); передбачають один конкретний правовий наслідок, який настає за наявності певних фактичних обставин (диспозиція); визначають одну міру державного стягнення до порушника правил, передбачених диспозицією (санкція).
O складні – ставлять дію юридичної норми у залежність від певної сукупності умов, сукупності фактів (тобто передбачають фактичний юридичний склад) (гіпотеза); передбачає кілька правових наслідків, які одночасно настають за наявності певних фактичних обставин (диспозиція); визначають одночасно два (і більше) заходи державного стягнення з порушника правил, передбачених диспозицією (санкція).
Від класичної (трьохелементної) норми слід відрізняти нормативно-правовий припис – цілісне, логічно і граматично завершене судження загального характеру, що формально закріплене в тексті нормативно-правового акту чи іншого джерела права. Як первинний елемент нормативно-правового акту, нормативно-правовий припис має зазвичай форму статті чи пункту цього акту. Його структура є двохелементною: у зобов’язальних приписах – гіпотеза-диспозиція (якщо – то); в заборонних приписах – диспозиція-санкція (то – а інакше).
Нормативний припис виступає техніко-юридичним способом функціонування норми права, яку правозастосувач має встановити у повноті її елементів (у структурній єдності гіпотези, диспозиції, санкції) шляхом логічного аналізу, інтелектуальної роботи, тлумачення. Так, у нормативних приписах кримінального закону гіпотези є передбачуваними, гіпотетичними, які встановлюються шляхом тлумачення.
Нормативно-правові приписи, що містяться в нормативно-правових актах та інших джерелах права, за характером регулювання суспільних відносин можна поділити на приписи прямого регулювання (правила поведінки) і приписи опосередкованого регулювання (спеціалізовані приписи – установчі, дефінітивні, декларативні, прогностичні, оперативні тощо).
Варто звернути увагу на особливості структури процесуальних норм, що виражені у приписах нормативно-правових актів. Маючи трьохелементну структуру, процесуальні норми визначаються гіпотезою, диспозицією і санкцією норм матеріального права і є формами їх реалізації. Гіпотеза процесуальної норми закладена в гіпотезі і диспозиції норми матеріального права. Диспозиція норми матеріального права розчиняється в диспозиції процесуальної норми. Відносна самостійність диспозиції процесуальної норми допускає наявність процесуальних санкцій, похідних від санкцій матеріальних норм. Отже, норма матеріального права є “ніби присутньою” у гіпотезі процесуальної норми.
У міжнародних договорах відображені гіпотеза і диспозиція правових норм, а санкція має абсолютно не визначений характер і регламентується міжнародним звичаєм (щоправда, так звані “програмні правові норми” обов’язково містять санкції, але їх не завжди легко знайти). Незважаючи на те, що словесне вираження міжнародної норми здебільшого розосереджене у різних джерелах міжнародного права, вона становить єдине ціле і завжди регулює міждержавні відносини.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)