Теорія держави та права – Гіда Є. O. – 1.1.1.2. Об’єкт і предмет теорії держави та права
Кожна наука має свій об’єкт і предмет дослідження, які тісно взаємодіють і співвідносяться, але повністю не збігаються. Об’єкт пізнання – це все те, на що спрямована діяльність дослідника. Будь-які явище або процес об’єктивної дійсності можуть бути об’єктом дослідження різноманітних наук. Визначаючи предмет конкретної науки, в об’єкті пізнання виокремлюють ту або іншу його частину, причому вона входить до предмета науки не цілком, а лише тією стороною, що визначається особливостями цієї науки, тоді як усі інші аспекти розглядаються як другорядні. Таким чином, поняття “об’єкт науки” значно ширше за обсягом ніж поняття “предмет науки”. Предмет будь-якої науки – це не просто явище або процес об’єктивного світу, а результат теоретичного абстрагування, що дає можливість виявити закономірності виникнення, розвитку та функціонування досліджуваного об’єкта, специфічні лише для цієї науки і ніякої іншої.
В юридичній науці проблема розмежування об’єкта та предмета розглядається як методологічно важлива. З цього приводу В. М. Сирих слушно відмічає, що визнання об’єкта загальної теорії права в якості її самостійного елемента, відмінного від того, що розуміється під предметом цієї науки, має принципово істотне значення. Адже саме за допомогою цієї категорії визначається коло явищ і процесів об’єктивної дійсності, з осмислення яких розпочинається складний, суперечливий процес пізнання предмета науки1. Звідси слідує, що пізнання – це шлях, який веде від об’єкта до предмета, від первинних (чуттєвих, емпіричних) знань про державу і право до теоретичного, наукового-юридичного знання про ці явища суспільної дійсності.
Об’єкт теорії держави та права – це держава і право, а також інші пов’язані з ними явища суспільної дійсності, що пізнаються через узагальнені про них уявлення та поза межами конкретного історичного періоду.
Держава і право є об’єктом осмислення різних суспільних наук (філософії, соціології, політології та інші), але останні вивчають державу і право не в цілому, а лише у прикладному плані, в тому обсязі, який їм необхідний для більш глибокого пізнання предмета своєї науки.
Як і кожна наука, теорія держави та права має свій предмет. Саме предмет визначає самостійність науки, її специфічні властивості та місце у сфері наукового пізнання дійсності. Водночас предмет теорії держави та права створюється фактично всією системою юридичних наук. Це пояснюється тим, що галузеві та інші юридичні науки вивчають лише окремі сфери, аспекти держави і права або історію державно-правового життя та не можуть надати цілісного і повного уявлення про державно-правову організацію суспільства. З огляду на те, що предмет дослідження будь-якої науки є основою розуміння її сутності, специфіки і призначення, його чітке визначення має бути одним з головних завдань, яке має виконувати та чи інша наука. Предмет теорії держави та права – це динамічна категорія, що постійно уточнюється.
У сучасній юридичній літературі існують різні підходи до визначення предмета теорії держави та права. На підставі аналізу наявних позицій з цього приводу є всі підстави стверджувати, що предмет теорії держави та права – це сутнісні властивості, загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави та права, а також інших пов’язаних з ними явищ суспільної дійсності.
Відповідно до цієї дефініції у структурі предмета теорії держави та права можна виокремити такі дві змістові складові:
– сутнісні властивості (сутність, соціальне призначення) держави та права, а також інших пов’язаних з ними явищ суспільної дійсності;
– найбільш загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, а також інших пов’язаних з ними явищ.
Першим елементом предмета, що досліджується загальнотеоретичною наукою, є сутність державно-правових явищ. її становлять головні, найбільш істотні якості, що відрізняють ці явища від суміжних однорідних феноменів і зумовлені глибинними зв’язками Й тенденціями їх розвитку (наприклад, державу – від недержавних організацій влади, право – від інших видів соціальних регуляторів). Для держави такою властивістю є наявність в країні політичної влади, що поширюється на все населення, для права – закріплення ним з високим степенем деталізації міри можливої та необхідної поведінки. Уявлення про сутність держави і права забезпечують поглиблення та конкретизацію знань щодо природи юридичних явищ і є відправними для виявлення та дослідження діючих у державно-правовій сфері закономірностей.
Логічним вираженням сутності державно-правових явищ є юридичні поняття та категорії, що розробляються і формулюються теорією держави та права.
Зокрема, правове поняття – це словесні, концентровані формулювання думки як спосіб віддзеркалення типового або конкретного явища, стану або процесу в загальному предметі юридичної науки, як підсумок, сума здобутих наукових знань про них. Отже, правове поняття – це логічно оформлена загальна думка про предмет або явище, що відображає найбільш загальні, суттєві ознаки цих предметів або явищ. Вони виражаються термінами в словах, наприклад: строк (ч. І ст. 251 ЦК України), договір (ч. І ст. 626 ЦК України), заповіт (ст. 1233 ЦК України) та ін.; словосполученнях, наприклад: позовна давність (ст. 256 ЦК України), цінний папір (ч. І ст. 194 ЦК України), комерційна таємниця (ч. І ст. 505 ЦК України) та ін.; або за допомогою термінологічного звороту – особисті немайнові блага (ч. І ст. 201 ЦК України), місце вчинення правочину (ст. 211 ЦК України), об’єкти вилучені з цивільного оборот}’ (ч. 2 ст. 178 ЦК України) та ін. Правові поняття характеризуються логічною будовою з виокремленням загальних та суттєвих ознак, тому є невід’ємними компонентами юридичної науки та практики, узагальнюючи її поняттєво-термінологічний апарат2.
Відповідно правова категорія – це найбільш загальні, фундаментальні та глибокі правові поняття, що є. межею наукового узагальнення як у певній області юридичних знань, так і в правознавстві, юридичній практиці в цілому1. Правова категорія с родовим поняттям по відношенню до правового поняття. Як усталені поняття, правові категорії широко використовуються у юридичній практиці, правотворчій діяльності і законодавстві через закони та інші нормативно-правові акти. Правові категорії виділяються у складі кожної галузевої юридичної науки, так, у цивільному праві це – зобов’язання (ч. І ст. 509 ЦК України), спадкування (ст. 1216 ЦК України), право власності (ч. І ст. 316 ЦК України), об’єкти цивільних прав (ст. 177 ЦК України), правочин (ч. І ст. 202 ЦК України) і т. ін. Разом з правовими поняттями правові категорії складають загальний термінологічний або поняттєво-категоріальний апарат юридичної науки і юридичної практики.
Поняттєво-категоріальний апарат теорії держави та права – це система погоджених і взаємозалежних юридичній: понять і категорій, необхідних для теоретичного пізнання державно-правових явищ. Поняттєво-категоріальний апарат теорії держави та права є засобом організації юридичних знань. Він виконує не тільки логічну, пізнавальну, світогляду, але п методологічну функції, тому що безпосередньо впливає на характер і зміст системи понять усіх інших юридичних наук, у тому числі галузевих.
Переходячи до розгляду другої складової предмета теорії держави та права, слід зазначити, що державно-правові закономірності – це об’єктивні, необхідні, загальні, стійкі зв’язки взаємодії державно-правових явищ між собою та іншими суспільними явищами, що вишивають з їх природи, сутності.
У вітчизняній юридичній літературі існують різні підходи до інтерпретації та класифікації закономірностей виникнення, розвитку і функціонування держави і права як основи предмета теорії держави та права4. Так, вони, з одного боку, можуть бути загальними, оскільки властиві державі і праву як цілісним суспільним явищам, а з іншого – специфічними стосовно загальних закономірностей суспільства в цілому. Закономірності також можна диференціювати на ті, що одночасно притаманні державі та праву, або ті, що характерні тільки для держави чи лише для права. Перші розглядаються як загальні (спільні), а другі – як специфічні (особливі).
Досліджувані теорією держави та права загальні і специфічні закономірності в цілому поширюються й на їх структурні частини та напрями, слугують теоретичною основою їх пізнання. Це, насамперед, такі державно-правові закономірності як виникнення, історичного розвитку та сучасного функціонування держави і права; єдності й відповідності типу держави і права, переходу їх від одного типу до іншого; поєднання в сутності держави і права загальнолюдських категорій з класовими та іншими засадами; співвідношення типу та форми держави і права; формування і функціонування механізму діяльності держави та системи права; правотворчої та правозастосовної діяльності; співвідношення норм права з правовідносинами; межі правового регулювання в суспільстві, розвитку демократії, законності та правопорядку; формування демократичної, соціальної, правової держави.
Якщо в узагальненій формі систематизувати розглянуті вище та інші державно-правові закономірності, то вони можуть бути поділені на:
– закономірності виникнення держави і права, що дозволяють з’ясувати, чому і на якій стадії розвитку людства з’являються держава та право;
– закономірності функціонування, що розкривають, як і в який спосіб діють складові елементи державно-правового механізму та впливають на інші суспільні явища;
– закономірності розвитку держави та права, покликані визначати, чому і в якому напрямі змінюються ці явища.
Отже, без розуміння загальних і специфічних закономірностей, властивих державі та праву як єдиній системі неможливо скласти не тільки цілісне уявлення про державно-правове життя суспільства, а Й достатньо глибоко дослідити окремі державні чи правові явища. Тому вивчення цих закономірностей є неодмінним завданням теорії держави та права.
Не применшуючи значення закономірностей під час аналізу предмета теорії держави та права, доречно звернути увагу на міркування Ю. М. Оборотова про те, що в державно-правових процесах можливі також і випадковості, оскільки держава і право як соціальні явища не позбавлені елементів хаосу, ірраціональності. V зв’язку з цим, правознавець пропонує до складу предмета теорії держави та права поряд із закономірностями включити випадковості виникнення, функціонування і розвитку держави та права.
Водночас у процесі розвитку науки зазнає змін і перетворень її предмет, адже саме життя висуває нові об’єкти пізнання та ліквідує те, що віджило. Традиційна проблематика будь-якої науки, в тому числі теорії держави та права, поповнюється новими напрямами досліджень, пов’язаних зі сферою інших галузей наукового знання. Практика свідчить, що інтеграція, злиття, об’єднання наук у комплексному дослідженні відповідних об’єктів мас наслідком прогрес науки. При цьому сучасний розвиток теорії держави та права потрібно розглядати як процес усе більшої конкретизації наукового знання.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)