Теорія держави та права – Гіда Є. O. – 1.1.1.3. Методологія теорії держави та права

Ступінь достовірності пізнавальної діяльності визначається як відповідність її результатів “реальному стану речей”, що залежить від обрання і використання правильного шляху та найбільш адекватних засобів наукового дослідження. Саме тому питання методологічного забезпечення є першочерговим для теоретичного осмислення в будь-якій предметній сфері. Лише за умови озброєності сучасною методологією вітчизняна юридична наука зможе виконати поставлені перед нею завдання щодо визначення засад правової, демократичної держави та формування національної правової системи.

У буквальному значенні слово “методологія” (від лат. methodus – метод, logos – вчення) означає вчення про метод. Структурно методологія має кілька рівнів, основними з яких є такі: діалектико-світоглядний – визначає головні напрями та загальні принципи пізнання в цілому (вищий рівень); загальнонауковий (міждисциплінарний) – використовується під час пізнання особливої групи однотипних об’єктів (середній рівень); конкретно-науковий – застосовується у процесі пізнання специфіки окремого об’єкта (нижчий рівень); перехідний від пізнавально-теоретичної до практично-перетворюючої діяльності – розкриває загальні шляхи та форми впровадження результатів наукових досліджень у практику. Між цими рівнями методології існують органічний зв’язок, залежність, підпорядкованість і взаємопроникнення1.

Методологія теорії держави та права – це багаторівнева система принципів і способів організації, побудови та здійснення теоретико-пізнавальної юридичної діяльності у сфері дослідження сутнісних властивостей, загальних і специфічних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування держави і права, інших пов’язаних з ними явищ суспільної дійсності, а також вчення про цю систему.

Методологія сучасної теорії держави та права становить складне і багатопланове утворення, що охоплює:

– проблеми структури наукового знання взагалі й наукових правових теорій зокрема;

– закони виникнення, функціонування та зміни правових теорій;

– поняттєво-категоріальний апарат теорії держави та права;

– систему методів і принципів пізнання предмета теорії держави та права;

– аналіз її наукової мови, формальних і формалізованих методів дослідження (методики і процедури дослідницької діяльності), типології систем наукового загальнотеоретичного знання тощо.

Основною “структурною” одиницею методології є метод. Термін “метод” (від лат. – прийом, спосіб, метод) незалежно від конкретної науки, галузі знань чи навчальної дисципліни означає спосіб (підхід), за допомогою якого з’ясовується предмет цієї науки, досягається певна мета та вирішуються відповідні завдання. Метод як засіб пізнання – це спосіб відображення та відтворення в мисленні предмета, що вивчається. На відміну від предмета дослідження, який дає відповідь на запитання, що досліджує та чи інша наука, метод характеризує, як саме, за допомогою яких способів, засобів і прийомів це відбувається.

Поняття методу ввели в науковий обіг стародавні греки, інтерпретуючи його як шлях дослідження, теорію, вчення, спосіб досягнення якої-не-будь мети, вирішення конкретного завдання, сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності. Найвідоміші вчені надавали методам пізнання важливе значення. Так, загальновідомим є вислів англійського філософа XVII ст. Ф. Бекона, який порівнював метод з ліхтарем, який освітлює шлях ученому, вважаючи, що навіть кульгавий, який йде з ліхтарем по дорозі, випередить того, хто біжить у темряві по бездоріжжю. Застосування науково обгрунтованих методів є важливою умовою набуття нових істинних наукових знань. Головні елементи методу такі: принципи, правила, прийоми, способи, засоби та операції.

З урахуванням зазначених вище міркувань, метод теорії держави та права – це сукупність прийомів, способів і засобів дослідження та практичного засвоєння дійсності, за допомогою яких пізнаються державно-правові явища у процесі їх виникнення, розвитку та функціонування1.

При цьому стосовно питання про систему методів юриспруденції взагалі й теорії держави та права зокрема єдності серед учених-юристів немає3. На підставі осмислення різних позиції з цього приводу, можна зробити висновок про те, що система методів теорії держави та права включає такі складові: І) загальні методи мислення; 2) філософські методи; 3) загальнонаукові методи; 4) конкретно-наукові (неюридичні та юридичні) методи.

Загальні методи мислення – це способи дослідження, що притаманні як науковому (теоретичному) пізнанню, так і практичній та буденній діяльності (практичному пізнанню). До загальних методів мислення, що застосовуються під час пізнання предмета теорії держави та права, належать:

– аналіз – це уявне розчленування з метою вивчення цілісного предмета на складові частини (аспекти, ознаки, елементи та ін.). Так, за допомогою аналізу виявляється внутрішня “конструкція” держави або права, створюються відповідні умови для утворення їх понять;

– синтез – це уявне поєднання частин предмета, розчленованого аналізом, у єдине ціле. Аналіз і синтез перебувають у нерозривній єдності, вони взаємопов’язані та взаємообумовлені: аналіз завжди допускає синтез, а синтез – аналіз. Завдяки синтезу формується загальне уявлення про істотні ознаки, зміст та обсяг понять держави і права та їх структурних частин;

– абстрагування – це уявне виокремлення істотних ознак предмета та їх відокремлення від множини інших властивостей. Результат абстрагування називається абстракцією. Будь-яке поняття є абстракцією. Широке використання цього методу в теорії держави та права с цілком обгрунтованим, оскільки одним з головних завдань останньої с формування та вдосконалення поняттєво-категоріального апарату юриспруденції;

– узагальнення – це такий логічний спосіб, завдяки якому здійснюється уявний перехід від одиничного до загального через об’єднання однорідних предметів, зокрема держави і права, в класи на основі їх спільних ознак:

– індукція – це метод дослідження та спосіб мислення, в якому загальний висновок формується на основі конкретних посилань. Так, вивчаючи норми права, що закріплюють форму державного правління (індуктивно), можна визначити, якою вона є – монархічною або республіканською:

– дедукція – це метод дослідження та спосіб міркування, за допомогою якого із загальних посилань з необхідністю слідує висновок конкретного характеру. Наприклад, осмислюючи юридичну природу певної галузі права, можна попередньо з’ясувати особливості її окремих норм права;

– аналогія – це метод дослідження, згідно з яким на основі подібності об’єктів дійсності, в тому числі держави та права, за одними ознаками робиться висновок про схожість цих предметів й за іншими ознаками1.

У свою чергу філософські методи – це вищий рівень пізнання, система “м яких” принципів, операцій, прийомів, що розташовані на найвищих “поверхах” абстрагування. Будучи універсальними за своїм змістом, вони визначають лише найзагальніші напрями дослідження, його основну мету. Через складність філософського знання класифікація методів його пізнання багато в чому залежить від характеристики філософських теорій і концепцій, кожній з яких зазвичай притаманний власний метод пізнавальної діяльності (герменевтичним, феноменологічний, аксіологічний тощо). Серед філософських методів як найбільш загальних і універсальних методів пізнання предмета теорії держави та права виокремлюють:

– діалектичний метод – це універсальний метод, в основі якого лежить діалектика, тобто вчення про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства та мислення. Діалектика становить цілісну систему категорій, законів і принципів мислення та діяльності, які відображають єдність і цілісність загальних характеристик реального світу, що розвішається. Вона дає можливість охопити світ у його цілісності, визначити місце досліджуваної проблеми серед множини інших, її зв’язку з ними тощо. Відповідно до вимог діалектичного метод, всі державно-правові явища мають розглядатися у взаємному зв’язку між собою та суспільним життям. Вони вивчаються не у статиці, а в динаміці, на основі відповідних законів діалектики: а) закон єдності та боротьби протилежностей (наприклад, аналіз правомірної поведінки та правопорушення в межах правової поведінки); б) закон про перехід кількісних змін у якісні (наприклад, розширення та звуження сфери державного соціального забезпечення фактично сприяють зміні історичного змісту держави); в) закон заперечення заперечення (наприклад, у правовій системі сучасної України присутні елементи нової та минулої системи). Водночас категорії діалектики – це гранично абстрактні поняття, що відображають найбільш загальні й суттєві властивості, сторони, зв’язки і відносини реальної дійсності та пізнання. Для теоретичного осмислення держави і права такими категоріями є: причина та наслідок, зміст і форма, сутність і явище, ціле та частина, абстрактне та конкретне, необхідність і випадковість тощо1. Загальнонаукові методи – це наукові методи, що використовуються переважною більшістю або всіма науками. До загальнонаукових методів, що застосовуються під час пізнання предмета теорії держави та права, належать:

– історичний метод – це загальнонауковий метод, що передбачає пізнання певного об’єкта через призму структурних і функціональних процесів його виникнення та розвитку. Цей метод відіграє важливу роль у пізнанні держави і права, оскільки поза історичним контекстом, що пов’язує явища та процеси сучасності з тими процесами й явищами, які їм передували, та тими, що виникнуть на їх основі в перспективі, неможливо пізнати сучасність. Використання історичного методу дає змогу прослідкувати логіку змін у процесі розвитку держави та права, еволюцію правового регулювання, з’ясувати, під впливом яких факторів з’являлися конкретні форми права тощо;

– системний метод – це загальнонауковий метод, що використовується при дослідженні та конструюванні складних і надскладних об’єктів. У сучасній науці під поняттям “система” розуміється сукупність визначених елементів, між якими існує закономірний зв’язок чи взаємодія; множинна взаємопов’язаних елементів, які у своїй органічній єдності утворюють нову якість. Застосування системного методу дозволяє розгляди державно-правові явища як цілісну сукупність різноманітних елементів (складових), що взаємодіють між собою та навколишнім середовищем;

– функціональний метод – один з базових у теорії держави та права. Його сутність відображається у виокремленні форм взаємодії різноманітних суб’єктів або елементів і з’ясуванні їх місця та значення (функції). За допомогою цього методу можна простежити не стільки дію всієї системи, скільки функціонування її окремих ланок у їх зв’язку та залежності, а також визначити “провідну” ланку в державному механізмі, правовому регулюванні і, навпаки, побачити ділянку менш “дієву”, недосконалу, що потребує змін. Такий метод надає змогу виявити зміни, що відбуваються в державному механізмі, системі права тощо;

– синергетичний метод – це такий метод, за якого державно-правові явища вивчаються як системи, що самоорганізуються, виникнення і зміна яких грунтується на випадкових процесах, особливо в їх нестабільних, кризових станах. Поняттєвий апарат цього метолу утворюють поняття нерівноваги, кризи, еволюції, відхилення, самоорганізації, нелінійності, ймовірності випадку, параметра порядку тощо;

– структурний метод – це спосіб пізнання, що властивий різноманітним теоріям і дослідженням, головним об’єктом яких є структура соціальних, правових і державних систем, а також їх елементів. За допомогою структурного методу осмислюють залежність поведінки суб’єктів, виходячи з їх становища, місця та ролі в державно-правових організаціях. Зокрема проблеми структури правового статусу, державного апарату, правової системи та ін.;

– інституціональний метод – орієнтований на вивчення сталих форм організації та регулювання життя суспільства. Соціальну поведінку людей досліджують у тісному зв’язку з існуючою системою соціальних нормативів та інститутів, що забезпечують свідоме впорядкування та організацію діяльності соціальних суб’єктів, відтворення повторюваних і найбільш стійких зразків поведінки, навичок, традицій. Кожний соціальний інститут входить до певної соціальної структури, організовується для виконання тих або інших суспільно значущих цілей і функцій. Тим самим загальнотеоретичне дослідження передбачає вивчення державних і правових інститутів: органів держави, форм правління, державного устрою, державних режимів, інститутів права тощо. Конкретно-наукові (приватно-наукові) методи – застосовуються конкретними науками або їх окремими групами. Вони є сукупністю, комбінацією частини пізнавальних прийомів, набір яких залежить від природи об’єкта та умов процесу пізнання. Конкретно-наукові методи теорії держави та права поділяються на дві підгрупи: неюридичні та юридичні (власні).

Так, ускладнення і розширення предмета дослідження, нові запити практики змушують теорію держави та права використовувати неюридичні конкретно-наукові методи, які розроблені в межах інших наук (соціології, математики тощо). Водночас проникнення в теорію держави та права методів дослідження, притаманних іншим наукам, не є суто формальним, механічним процесом, а супроводжується їх відповідною перебудовою, трансформацією до специфіки об’єктів державно-правової дійсності. До підгрупи неюридичних конкретно-наукових методів теорії держави та права належать:

– конкретно-соціологічний метод – виражається в осмисленні держави та права не на рівні абстрактних понять, а на основі реальних соціальних фактів, сформованих у суспільстві правил. Цей метод включає такі прийоми як анкетування, опитування, інтерв’ювання, соціальний експеримент, аналіз документів, вивчення та збирання статистичних даних. Конкретно-соціологічний метод використовується для визначення ефективності дії державно-правових інститутів на суспільні відносини, виявлення протиріч між законодавством і потребами соціального розвитку. У цілому конкретно-соціологічний метод підвищує науковий потенціал теорії держави та права, ефективність її впливу на суспільні відносини;

– математичний метод – це сукупність прийомів оперування з кількісними характеристиками, показниками. У зв’язку з тим, що багатьом державним і правовим явищам властиві ймовірнісно-статистичні закономірності, для їх дослідження використовуються математичні методи, зокрема математична статистика, теорія множин, факторний аналіз тощо. Актуальними завданнями застосування математичних методів є розробка теоретичних принципів проектування автоматизованих систем обліку, аналізу та пошуку статистичної правової інформації, а також створення організаційно-технічних передумов впровадження таких систем у практику;

– статистичний метод – передбачає опрацювання кількісних показників, що об’єктивно відображають стан, динаміку і тенденції розвитку державно-правових явищ у наукових чи практичних цілях. Цей метод набуває особливого значення під час вивчення масових явищ, наприклад, злочинності, юридичної практики, діяльності державних органів та ін. Статистичні дослідження державно-правових явищ охоплюють три стадії: збирання статистичного матеріалу, зведення його за єдиним критерієм та опрацювання;

– кібернетичний метод – це сукупність прийомів, що дозволяють за допомогою системи понять, законів і технічних засобів кібернетики (загальна наука про управління) вивчити державно-правові явища. Можливості кібернетики не зводяться лише до технічних засобів (комп’ютерів тощо). Глибше пізнати державно-правові закономірності можна й під час застосування системи понять кібернетики (управління, інформація, прямий і зворотній зв’язки та ін.) і теоретичних ідей (закон необхідної різноманітності та ін.)1.

У свою чергу юридичні конкретно-наукові методи – це способи пізнання, що напрацьовані певною юридичною наукою та використовуються для вирішення конкретних завдань у межах юриспруденції. До юридичних (власних) конкретно-наукових методів теорії держави та права належать:

– спеціально-юридичний метод – це конкретно-науковий спосіб пізнання, сутність якого полягає в описі явищ державно-правової дійсності за допомогою юридичної термінології, висвітленні діяльності соціальних суб’єктів з погляду юридичних моделей поведінки, з позиції законного або протиправного, обов’язкового або можливого. У ході такого описування здійснюється реконструкція фактів та явищ державно-правової дійсності, їх юридична оцінка, виявляються тенденції і закономірності юридичної практики, а також удосконалюється юридична термінологія;

– теоретико-юридичний метод – це конкретно-науковий спосіб мислення, під час якого використовуються існуючі юридичні теорії та поняття, що відбивають основний зміст державно-правової дійсності, її структуру та закономірності розвитку. Властивий правовим теоріям і поняттям внутрішній логічний зв’язок дає можливість здійснювати теоретичний аналіз об’єкта дослідження без безпосереднього звернення до нього. У дослідницькому процесі виокремлення власне об’єкта вивчення досягається тільки на основі його теоретичного аналізу, виділення серед елементів соціальної дійсності лише тих, що стосуються предмета пізнання;

– порівняльно-правовий. метод – це зіставлення державно-правових явищ за конкретними подібними властивостями, в результаті якого виявляють спільне та відмінне між цими явищами. Метод порівняння має науковий характер лише тоді, коли порівнюють не випадковості, а закономірні й типові факти державно-правової дійсності, що мають достатній ступінь достовірності. Шляхом порівняння державно-правових явищ за єдиними критеріями (за часом, суб’єктами, обсягом та інше) виявляються їх загальні та особливі ознаки. У теорії держави та права порівняльно-правовий метод спрямований на виявлення подібних і відмінних ознак між державно-правовими системами різних країн, їх елементів (галузей, інститутів і норм права або органів держави, інших державних інституцій), а також загальних і специфічних закономірностей їх виникнення, розвитку та функціонування.

Кожен метод теорії держави та права має свою сферу застосування та відображає певний аспект дослідження. Відтак, методи можуть бути ефективними лише в сукупності, натомість необгрунтоване ігнорування якогось окремого способу теоретичного пошуку здатне привести до недостовірного наукового результату.

Розглянуті вище методи спрямовані на вивчення предмета теорії держави та права. Однак цього недостатньо для досягнення кінцевого результату, оскільки неврахованими залишаються принципи наукового пізнання предмета теорії держави та права. Своєю незаперечністю ці принципи покликані забезпечити концептуальність дослідження. До принципів, що мають сприяти осмисленню предмета теорії держави та права, належать:

– принцип науковості – передбачає пріоритетність об’єктивного наукового знання над певними тимчасовими кон’юнктурними інтересами тих або інших класів, соціальних груп чи окремих дослідників, адже наукова істина при аналізі та поясненні державно-правових явищ повинна стояти вище над усе;

– принцип історизму – вимагає розгляду державних і правових явищ у розвитку та історичному взаємозв’язку, а не тільки з точки зору їх сучасного стану. Важливими е питання щодо причин та умов виникнення держави і права, основних факторів їх становлення та генезису, а також аналіз останніх з урахуванням сучасного стану і майбутньої еволюції;

– принцип всебічності – передбачає пізнання якомога більшої кількості властивостей держави та права на основі їх взаємозв’язків і взаємодії з іншими суспільними явищами. Цей принцип вимагає вивчення держави і права не з якоїсь окремо взятої точки зору, а з урахуванням усіх аспектів, що формують загальне бачення досліджуваних явищ;

– принцип об’єктивності – передбачає істинне відображення державно-правової дійсності в науковому знанні, відтворення її такою, якою вона існує реально. Теорія держави та права, даючи пояснення природи держави і права, має розкривати сутність останніх, формулювати загальні та специфічні закономірності їх виникнення, розвитку і функціонування, в яких віддзеркалюється об’єктивна дійсність, реальні явища суспільного життя;

– принцип конкретності – вимагає детального аналізу всіх умов, у яких перебуває об’єкт пізнання, виокремлення головних, суттєвих ознак, зв’язків і тенденцій його розвитку. У поняттях і категоріях, які використовуються в теорії держави та права, повинна бути врахована та відповідним чином відображена практика функціонування державно-правових явищ, а також накопичений при цьому досвід, усі характерні для неї особливості й ознаки1.

На підставі викладеного вище можна дійти висновку, що необхідний для пізнання держави та права методологічний арсенал має різний характер і є багаторівневою системою відповідних методологічних знань.

(2 votes, average: 4,50 out of 5)