Теорія держави і права – Ведєрніков Ю. А. – 3.22. Поняття та стадії законодавчого процесу
Закон – це нормативно-правовий акт, прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом державної влади (парламентом) або безпосередньо народом (шляхом референдуму), що має найвищу юридичну силу і призначений для врегулювання найбільш важливих суспільних відносин.
Ознаки закону:
– акт, що приймається вищими законодавчими (представницькими) органами державної влади або безпосередньо народом;
– акт, який може бути за змістом тільки нормативним;
– має вищу юридичну силу;
– приймається в особливому процедурному порядку;
– це завжди письмовий акт, що містить первинні норми права з основних питань суспільного та державного життя.
Вища юридична сила законів виявляється в тому, що:
– ніхто, крім органів законодавчої влади та народу, не може приймати закони, змінювати їх чи відміняти;
– усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів;
– у разі колізій між нормами закону та підзаконного нормативно-правового акта діють норми закону.
Класифікація законів здійснюється за різними підставами, але більше уваги приділяють поділу законів за значенням та місцем у системі законодавства:
Конституція – Основний закон держави, який регламентує основи суспільного, політичного, економічного життя, права і свободи людини. Конституції належить верховенство в системі нормативних актів держави.
Конституційні закони – акти, що становлять основу розвитку правової системи та якими вносяться зміни або доповнення до Конституції чи необхідність прийняття яких прямо передбачена чинною Конституцією.
Звичайні (поточні) закони – регламентують певні сфери суспільного життя відповідно до Конституції. Вони бувають загальними, кодифікованими та поточними.
Надзвичайні закони – ухвалюються у разі потреби, надзвичайних ситуаціях.
Забезпечувальні (оперативні) закони – нормативно-правові акти, якими вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори та ін. їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні підтримки системи норм, що містяться в інших законах і міжнародних договорах та потребують невідкладного прийняття. Це закони, що містять норми про норми.
3.22. Поняття та стадії законодавчого процесу
Законодавчий процес – це процедура прийняття закону, що складається з певних стадій – самостійних, логічно завершених етапів та організаційно-технічних дій.
Стадії законодавчого процесу:
1. Передпроектна стадія – законодавча ініціатива, тобто внесення проекту закону в законодавчий орган, що здійснюється в офіційному порядку певними органами та особами. Проекти законів вносяться разом з пояснювальною запискою, яка повинна містити обгрунтування необхідності їх розробки чи прийняття.
2. Проектна стадія:
– прийняття рішення про підготовку законопроекту, включення відповідної пропозиції в план законодавчих робіт;
– доручення на розробку законопроекту тим чи іншим органам;
– розробка законопроекту та його попередня експертиза;
– подання законопроекту до законодавчого органу, прийняття його до розгляду, обговорення законопроекту та його узгодження.
3. Стадія прийняття закону:
– прийняття закону шляхом голосування та відповідної постанови про введення закону в дію.
4. Засвідчувальна стадія:
– санкціонування (підписання) закону главою держави у встановлені конституцією строки.
5. Інформаційна стадія:
– промульгація закону – не тільки підписання закону главою держави, але й видання спеціального акта-розпо-рядження про офіційне опублікування закону. Це здійснюється, як правило, актом глави держави – указом, наказом та ін.;
– включення закону до єдиного державного реєстру нормативних актів, де вказується його реєстраційний код;
– опублікування закону в офіційних виданнях.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)