Теорія держави і права – Ведєрніков Ю. А. – 3.9. Поняття та основні елементи механізму правового регулювання

Механізм правового регулювання – це взята в сукупності система правових засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання суспільних відносин.

За допомогою цієї системи правових засобів, способів і форм нормативність права переводиться у впорядкованість суспільних відносин, задовольняються інтереси суб’єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок.

Основні ознаки механізму правового регулювання:

1) він є частиною механізму соціального регулювання;

2) об’єднує всі явища правової дійсності:

– засоби (норми права, суб’єктивні права і обов’язки, рішення судів та ін., що об’єктивовані у правових актах);

– способи (дозвіл, зобов’язання, заборони);

– форми (дотримання, виконання, використання, застосування);

3) це взаємопов’язана та взаємодіюча система;

4) є динамічною частиною правової системи суспільства – він призначений для приведення в дію необхідних елементів правової системи;

5) результатом його дії є встановлення правопорядку в суспільстві.

Елементами механізму правового регулювання є:

1. Норма права – загальнообов’язкове правило (модель) поведінки, яке встановлює для суб’єкта як можливий варіант поведінки – суб’єктивні права, так і необхідний варіант поведінки – юридичні обов’язки.

Завдання цього елементу полягає в тому, щоб:

– визначити загальне коло людей, на яких він розповсюджується;

– визначити зміст поведінки суб’єктів;

– визначити обставини, за яких особа повинна керуватися цим правилом поведінки;

– розкрити саме правило поведінки.

2. Правові відносини – відносини, що виникають на основі норм права. У них індивідуалізуються положення норми права, конкретизуються права та обов’язки певних суб’єктів, їх повноваження і юридична відповідальність.

Правовідносини виконують такі функції:

– визначають конкретне коло осіб, на яких розповсюджується дія норм права в певний момент;

– закріплюють конкретну поведінку, якої повинні або можуть дотримуватись суб’єкти;

– є умовами для можливого приведення в дію спеціальних юридичних дій з метою забезпечення суб’єктивних прав, обов’язків та відповідальності.

3. Юридичні факти – конкретні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну чи припинення суб’єктивних юридичних прав та обов’язків.

4. Акти реалізації, прав і обов’язків – фактична поведінка суб’єктів правовідносин щодо здійснення своїх прав і обов’язків. Саме реалізація прав і обов’язків завершує “роботу” механізму правового регулювання – реальна поведінка така, на яку було спрямоване правове регулювання.

3.10. Поняття та види норм права

Норми права – це різновид соціальних норм, тому їм притаманні ознаки, що характерні для всіх соціальних норм.

Норма права е “елементарною часткою” права. У зв’язку з цим нормам права як частині цілого притаманні ознаки і властивості, що характерні для права в цілому.

Норма права – це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, що в установленому порядку приймається, змінюється, відміняється та забезпечується державою, спрямоване на регулювання типових суспільних відносин шляхом установлення юридичних прав і обов’язків їх учасників.

Ознаки норми права такі.

1. Це загальнообов’язкове правило поведінки. Положення, що містять у собі норми права, мають сприйматися як безумовна провідна вказівка державних структур до дій і не підлягають обговоренню або оцінці з погляду їх доцільності чи раціональності.

2. Це формально визначене правило поведінки. Визначеність означає, що правило поведінки, що міститься в тексті норми права, чітко зафіксоване в нормативно-правовому акті за законами формальної логіки та граматики. Формальність означає, що правило поведінки формулюється у вигляді юридичних прав і обов’язків суб’єктів суспільних відносин.

3. Вона, якраз у зв’язку з формальною визначеністю, виступає як рівний і загальний масштаб свободи. 3 одного боку, надає свободу діям, спрямованим на задоволення законних прав суб’єктів. 3 іншого – забороняє небажані для суспільства і держави певні дії, утримуючи від їх скоєння і обмежуючи таким чином свободу окремих осіб.

4. Визначає цей масштаб, цю міру свободи держава, яка утворює норми права двома шляхами: або встановлює, або санкціонує правило поведінки.

5. Це правило поведінки, здійснення якого забезпечується державою. З одного боку, вона створює реальні умови і засоби, що сприяють безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб’єктами сформульованих у нормі права зразків поведінки, а з іншого – застосовує засоби заохочення, переконання і примусу до бажаної поведінки, а також передбачає можливості застосування юридичних санкцій у разі невиконання вимог норми права.

6. Вона спрямована на регулювання типових (однорідних) суспільних відносин шляхом встановлення юридичних прав і обов’язків їх учасників.

У будь-якій державі є та з’являється велика кількість норм права. Ці норми можна класифікувати на види за різними критеріями:

1. За предметом правового регулювання (за галузевою ознакою):

– норми конституційного права;

– норми адміністративного права;

– норми кримінального права;

– норми цивільного права та ін.

2. За методом правового регулювання:

– імперативні – виражають у категоричних приписах держави чітко визначені діяння, які не допускають жодних відхилень від вичерпно перелічених прав та обов’язків;

– диспозитивні – приписують варіант поведінки, але дають можливість сторонам відносин самим визначити права і обов’язки, тобто надають суб’єктам свободу вибору поведінки.

3. За характером впливу на особу:

– заохочувальні – встановлюють міри заохочення за варіант поведінки, схвалений державою і суспільством;

– рекомендаційні – встановлюють варіант бажаної з погляду держави і суспільства поведінки суб’єктів.

4. За субординацією у правовому регулюванні:

– матеріальні – містять правила поведінки (права, обов’язки, заборони), на підставі яких можливе вирішення справи;

– процесуальні – встановлюють оптимальний порядок застосування норм матеріального права. Призначення таких норм – встановити процедуру, “регламент” здійснення прав чи виконання обов’язків, закріплених у нормах матеріального права.

5. За суб’єктами правотворчості:

– норми органів представницької влади;

– норми глави держави;

– норми органів виконавчої влади.

6. За дією у просторі:

– загальні (загальнодержавні) норми;

– місцеві (локальні) норми.

7. За дією в часі:

– постійні – норми невизначеної в часі дії;

– тимчасові – норми визначеної в часі дії.

8. За дією на коло суб’єктів:

– загальні – поширюються на все населення країни;

– спеціальні – поширюють свою дію лише на певне коло суб’єктів;

– виняткові – встановлюють винятки із загальних та спеціальних правил.

9. За функціональною спрямованістю (за функціями права):

– регулятивні – встановлюють права й обов’язки суб’єктів.

Вони можуть бути:

– уповноважуючі (вказують на можливість здійснення певних дій та надають суб’єктам певні права);

– зобов’язуючі (вказують на необхідність здійснення певних дій та покладають на суб’єктів певні обов’язки);

– забороняючі (вказують на необхідність утримання від здійснення певних дій, тобто встановлюють заборони);

– охоронні (встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав та невиконання обов’язків, які закріплені в регулятивних нормах).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Теорія держави і права – Ведєрніков Ю. А. – 3.9. Поняття та основні елементи механізму правового регулювання