Теорія держави і права – Кириченко В. М. – 4. Поняття та види нормативноправових актів
За юридичною силою усі нормативноправові акти поділяються на дві великі групи: закони і підзаконні нормативноправові акти.
Закон – це нормативноправовий акт, прийнятий органом законодавчої влади держави або безпосередньо народом на референдумі, який регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю та інтереси більшості населення, має вищу юридичну силу щодо інших нормативноправових актів, особливий порядок прийняття, охороняється та гарантується державою. Основними ознаками закону є:
1) приймається тільки законодавчим органом (в Україні Верховною Радою) або безпосередньо народом на референдумі;
2) у межах своєї дії регулює найважливіші суспільні відносини;
3) має вищу юридичну силу щодо інших нормативноправових актів, які приймаються на основі і на виконання закону і не можуть суперечити йому. Тим самим забезпечується верховенство закону та єдність системи нормативноправових актів;
4) має загальний характер, встановлює загальнообов’язкові правила поведінки, має належну форму, породжує юридичні наслідки та гарантується державою;
5) як джерело права, є виразником волі та інтересів усього населення країни чи його більшості;
6) відноситься до найбільш стабільних нормативноправових актів, як правило, має досить тривалу дію у часі, розповсюджується по всій території країни, поширюється на всіх громадян або на значну їх частину;
7) приймається, змінюється та доповнюється в особливому процесуальному порядку, передбаченому Конституцією. Змінити або скасувати закон вправі тільки той орган, який його прийняв.
Усі закони за юридичною силою, за значенням і місцем у системі законодавства можна класифікувати на такі види: 1) конституція – це основний, головний закон держави, який має найвищу юридичну силу і приймається в особливому порядку, в якому регламентуються найважливіші, з її точки зору, суспільні відносини у сфері організації і функціонування органів державної влади, державного устрою та правового статусу людини і громадянина.
Термін “конституція” латинського походження і означає “засновую”, “встановлюю”. Дане слово вживали ще античні мислителі, але сучасне розуміння конституції як основного закону суспільства з’явилося у XVIII столітті. Прийняття перших конституцій було здійснено у США (1787 р.), Франції і Польщі (1791 р.)
Конституції можна класифікувати на наступні види:
Залежно від способу вираження основного закону держави розрізняють: кодифіковані та некодифіковані конституції.
Кодифікована конституція може складатися як з одного (Конституції України, Російської Федерації, США та ін.) так і з декількох окремих актів, які були прийняті у різний час і офіційно проголошені основними законами держави (Конституції Франції, Швеції та інші).
Некодифікованою конституцією називають сукупність несистематизованих законів, не проголошеними формально її основними законами. Некодифіковані конституції мають Велика Британія, Нова Зеландія, Ізраїль, Канада.
За способом внесення змін, поправок і доповнень конституції поділяються на: жорсткі і гнучкі.
Жорсткі конституції це ті, для внесення змін до яких встановлений більш жорсткий порядок, ніж для звичайних законів, а гнучкі – для внесення змін встановлений такий самий порядок, як і для прийняття звичайних законів.
За формою політикотериторіального устрою конституції поділяються на: унітарні і федеративні.
За порядком прийняття конституції поділяються на: даровані (прийняті одноособово монархом), народні (прийняті парламентом або народом на референдумі), договірні.
За терміном дії у часі конституції поділяються на: тимчасові (прийняті на відповідний строк) і постійні.
За формою державного режиму конституції поділяються на: демократичні, авторитарні, тоталітарні.
За формою правління конституції поділяються на: республіканські і монархічні.
Згідно наведеної класифікації, Конституцію України можна визнати як кодифіковану, жорстку, унітарну, народну, постійну, демократичну, республіканську.
Конституція України, як акт найвищої юридичної сили є юридичною базою для поточного законодавства і формування правової системи держави. Усе, що суперечить Конституції або не відповідає їй, вважається незаконним. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Це стабільний правовий акт тривалої і постійної дії. її охорона забезпечується Конституційним Судом України та іншими державними органами, в межах їх компетенції; 2) конституційні закони – це закони, які вносять зміни чи доповнення до тексту Конституції або необхідність видання яких передбачено самою Конституцією. Як правило, ці закони конкретизують окремі положення Конституції або містять посилання на Конституцію. Вони мають складнішу, ніж звичайні закони, процедуру ухвалення. Процедура прийняття таких законів спеціально передбачена Конституцією у розділі XIII “Внесення змін до Конституції України”;
3) органічні закони – це закони, на необхідність існування яких прямо вказує Конституція.
4) звичайні (прості, поточні) закони – це всі інші закони, які приймаються на основі та на виконання Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері. Вони різноманітні за змістом і приймаються простою більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Як різновид закону, в Україні існують кодифіковані закони, які
Приймаються у формі кодексів та Основ законодавства.
Особливе місце у системі національного законодавства України займають чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому, якщо у чинному міжнародному договорі України містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом законодавства, та застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Підзаконні акти – це нормативноправові акти, прийняті уповноваженими на те компетентними правотворчими державними органами на підставі та на виконання законів.
Тобто, приписи підзаконних актів є похідними від законів. Це є загальновизнаним і ні в кого не викликає будьяких сумнівів. І тому всі без винятку підзаконні акти мають меншу юридичну силу, ніж будьякий закон, і не можуть протирічити йому, а також не можуть змінювати або скасовувати норми законів. В іншому разі підзаконні акти визнаються недійсними з моменту їх прийняття і підлягають скасуванню.
Існування підзаконних нормативноправових актів у правовій системі обумовлено багаторівневою структурою самих суспільних відносин, які потребують як законодавчого, так і підзаконного нормативного регулювання, а також необхідністю оперативного, компетентного і професійного вирішення питань у різних сферах життєдіяльності суспільства.
Відповідно до Конституції України повноваження з прийняття підзаконних нормативноправових актів закріплені за Верховною Радою України (ст. 91), Президентом України (ст. 106), Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими органами виконавчої влади (ст. 117), місцевими державними адміністраціями (ст. 118), органами місцевого самоврядування (ст. 144).
Залежно від компетенції правотворчого органу і сфери дії, підзаконні акти поділяються на:
1) загальні, які обов’язкові для виконання на всій території країни.
До них відносяться:
Постанови Верховної Ради України;
Укази і розпорядження Президента України;
Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;
Акти Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Генерального прокурора України, вищих судів України;
2) відомчі, які поширюються тільки на організації і осіб даного міністерства, державного комітету, іншого органу центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом, що видав нормативний акт. До них відносяться:
Накази;
Вказівки;
Інструкції;
Положення.
У випадках, передбачених чинним законодавством, коли нормативний акт міністерства має міжвідомчий характер, то він є обов’язковим до виконання іншими суб’єктами права;
3) місцеві, які мають чинність на території певної адміністративнотериторіальної одиниці. До них відносяться:
Розпорядження голови місцевої державної адміністрації в областях, районах, районах міста Києва;
Накази керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевої державної адміністрації;
Рішення сільських, селищних, міських, районних та обласних
Рад;
Рішення виконавчих комітетів місцевих рад;
Розпорядження голови сільської, селищної, міської, районної в місті, районної та обласної ради;
4) локальні, що видаються державними і недержавними підприємствами, установами, організаціями і які поширюються на членів цих організацій. До них відносяться:
Накази, розпорядження і інструкції керівника підприємства, установи, організації;
Статут, положення, правила внутрішнього трудового розпорядку, які приймаються установчими зборами або трудовим колективом.
Отже, підзаконні нормативноправові акти, як джерела права, включають нормативноправові акти державних органів, нормативноправові акти органів місцевого самоврядування та нормативнокорпоративні акти.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)