Теорія держави і права – Кириченко В. М. – 3. Поняття та види органів держави. Державні органи України

Важливим і невід’ємним елементом структури державного апа­рату є орган держави. Саме від рівня розвитку державних органів, їх взаємодії, чіткості повноважень залежить рівень розвитку і ефектив­ність державного апарату.

Орган держави – це структурний елемент апарату держави, створений державою чи обраний безпосередньо народом колектив державних службовців (або один державний службовець), які на­ділені державновладними повноваженнями та необхідними мате­ріальнотехнічними засобами для виконання завдань і функцій держави.

Органи держави мають певні ознаки, які відрізняють їх від дер­жавних підприємств, установ, а також від недержавних структур. Ос­новними серед них є:

Є структурним елементом апарату держави;

Мають певну економічну і організаційну відокремленість і са­мостійність;

Створюється державою чи обирається безпосередньо народом;

Наділені нормативно закріпленими державновладними повно­важеннями;

Характеризуються відповідною організаційною структурою;

Мають територіальні межі діяльності;

Здійснюють свої функції від імені держави;

Використовують символи держави у офіційному порядку;

Мають відповідну компетенцію, приймають юридично обов’яз­кові нормативні та індивідуальні акти;

Характеризуються певними особливостями підпорядкування у процесі взаємодії з іншими державними органами і установами;

Спираються у процесі реалізації повноважень на організаційну, матеріальну та примусову силу держави;

Забезпечують державновладні повноваження шляхом застосу­вання засобів виховання, переконання, заохочення, а в певних випадках – заходів примусу;

Характеризуються особливим порядком утворення, видами ді­яльності, характером та обсягом повноважень, формами і ме­тодами виконання функцій.

До кожного державного органу входять особи, які здійснюють керівництво, у відповідності до покладених на них обов’язків і надан­ня їм повноважень, а також спеціалісти та інші особи, які забезпечу­ють технічні умови здійснення керівних управлінських функцій.

Державні органи можуть бути класифіковані за різними крите­ріями. Залежно від способу утворення, часом функціонування тощо, розрізняють такі види органів держави:

1) за місцем у системі державного апарату:

Первинні, що формуються безпосередньо народом як джере­лом влади і мають представницький характер;

Вторинні, що формуються первинними органами, походять від них і підзвітні їм;

2) за способом утворення:

Виборні, які обираються населенням чи представницькими ор­ганами;

Призначувані, що призначаються главою держави чи вище­стоящими органами;

Успадковані, які передаються монархом у спадщину;

3) за часом функціонування:

Постійні, які створюються без обмеження строку дії для вико­нання основних завдань держави;

Тимчасові, які створюються для вирішення невідкладних за­вдань, викликаних надзвичайними обставинами;

4) за способом прийняття рішень:

Одноособові, в яких рішення приймаються керівником особис­то, який несе за нього персональну відповідальність;

Колегіальні, в яких рішення приймаються після обговорення шляхом голосування (простою чи кваліфікованою більшістю голосів);

5) за територіальними межами діяльності:

Центральні, рішення яких поширюються на всю територію та населення держави;

Федеральні (характерно для федеративної держави), рішення яких поширюються на її суб’єктів;

Місцеві, рішення яких поширюються на певну адміністратив­нотериторіальну одиницю;

6) за змістом, напрямом діяльності:

Законодавчі органи, які мають представницький характер та правотворчі функції;

Виконавчі органи, які здійснюють виконавчорозпорядчі функції;

Судові органи, які мають незалежний характер, підкоряються лише закону і здійснюють функції правосуддя;

Контрольнонаглядові органи, які здійснюють контрольнонаглядові функції;

До системи державних органів України належать:

1) орган законодавчої влади – Верховна Рада України;

2) глава держави – Президент України;

3) органи виконавчої влади, що поділяються на:

Вищі (Кабінет Міністрів України);

Центральні (міністерства, державні комітети, центральні – ор­гани виконавчої влади зі спеціальним статусом);

Місцеві (обласні, районні, міст Києва і Севастополя державні адміністрації, голови місцевих державних адміністрацій, відді­ли і управління обласних і районних державних адміністрацій, адміністрація державних підприємств, установ);

4) органи судової влади – Конституційний Суд України та су­ди загальної юрисдикції;

5) органи місцевого самоврядування, до яких входять:

Сільська, селищна, міська рада;

Сільський, селищний, міський голова;

Виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

Районні й обласні ради;

Органи самоорганізації населення;

6) контрольнонаглядові органи, до яких належать:

Генеральна прокуратура та її органи на місцях;

Податкові адміністрації, санітарні, контрольноревізійні та інші державні інспекції.

Як зазначалось вище, один із найважливіших принципів органі­зації і діяльності державного апарату є принципи розподілу влади. Ві­дповідно до нього передбачається, що для чіткого функціонування держави в ній мають існувати, незалежно одна від одної, законодавча, виконавча та судова влада. У теперішній час за вказаним принципом побудовані конституції багатьох держав.

Законодавча влада – це одна з гілок державної влади, яка наділена повноваженнями щодо прийняття, зміни чи скасування законів.

Органами законодавчої влади є парламенти, які у різних країнах називаються порізному: в США – Конгрес, в Англії – Парламент, в Росії – Федеральні Збори тощо. Парламент може бути однопалатним (Італія, Швеція) або двопалатним (у федеративних державах – Росія, США, Німеччина, а також у деяких унітарних державах – Франція, Польща).

Згідно з Конституцією України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Верховна Ра­да – парламент однопалатний, що обумовлено унітарним характером України. Верховна Рада України формується шляхом виборів народ­них депутатів, які здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть перебувати на державній службі або мати інший представницький мандат.

Основними функціями Верховної Ради України є:

1) представницька, тобто народ передає владу своїм представни­кам і уповноважує їх здійснювати державну владу, представляти весь український народ і виступати від його імені;

2) законодавча, тобто наявність законодавчих повноважень щодо внесення змін до Конституції України, прийняття законів, вне­сення до них змін, скасування або призупинення їх чинності, а також тлумачення їх положень;

3) установча, тобто участь парламенту у формуванні органів ви­конавчої та судової влади, формуванні власних парламентських структур, призначення або обрання на посади, звільнення з по­сад інших органів державної влади;

4) контрольна, тобто здійснення законодавчим органом контролю за діяльністю підзвітних йому державних органів – уряду, міні­стерств, відомств, прокуратури тощо, а також контроль за доде­ржанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та їх захист.

Кожна функція має свій особливий порядок, спеціальну проце­дуру здійснення.

Конституція України закріплює за Верховною Радою широке коло повноважень у різних сферах управління.

Найважливішими повноваженнями Верховної Ради України є:

1) у законодавчій сфері. Внесення змін до Конституції України, прийняття законів, затвердження Державного бюджету України;

2) у зовнішньополітичній сфері. Оголошення за поданням Прези­дента України стану війни та укладання миру, ратифікація і де­нонсація міжнародних договорів;

3) у формуванні органів виконавчої влади. Призначення за по­данням Президента України Прем’єрміністра України й інших вищих посадових осіб;

4) у формуванні органів судової влади. Призначення третини складу Конституційного Суду України, обрання суддів загальної юрисдикції;

5) у здійсненні парламентського контролю. Контроль за діяльні­стю Кабінету Міністрів України, посадових осіб виконавчої вла­ди, перевірка виконання законів, бюджетнофінансовий конт­роль, парламентські розслідування тощо.

6) усунення Президента України з посади в порядку особливої процедури (імпічменту).

Верховна Рада України відповідно до Конституції України здій­снює і інші повноваження.

Законодавча влада, внаслідок свого представницького мандату, є найбільш політизованим інститутом влади на відміну від інших гі­лок влади – виконавчої і судової, відносно яких існує пряма консти­туційна заборона створення осередків політичних партій і здійснення політичної активності. Тому в органах законодавчої влади – парла­ментах, передбачається створення фракцій політичних партій, парла­ментської більшості та меншості тощо.

Виконавча влада – це одна з гілок державної влади, єдина система виконавчорозпорядчих органів, які здійснюють безпосе­реднє управління державними справами.

Виконавча влада здійснюється урядом, який у різних країнах на­зивається порізному: у США – Адміністрація Президента, в Італії – Рада Міністрів, у Росії – Уряд, у Швейцарії – Федеративна рада, в Японії – Кабінет. Очолює уряд його глава (у Франції – Прем’єрміністр, у Німеччині – канцлер, у Норвегії – Державний міністр). У президентських республіках (США), де ця посада відсутня, главою уряду є безпосередньо президент. Разом із главою уряду до його скла­ду входять віцепрем’єр, міністри, які очолюють окремі міністерства.

Згідно з Конституцією України суб’єктами виконавчої влади в Україні є:

1) органи загальної компетенції – вищі органи у системі органів виконавчої влади;

2) органи спеціальної компетенції – центральні органи виконав­чої влади;

3) місцеві органи виконавчої влади.

У своїй сукупності ці суб’єкти утворюють єдину систему орга­нів виконавчої влади. Очолює систему органів виконавчої влади Ка­бінет Міністр України – вищий колегіальний орган виконавчої вла­ди, який відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. У своїй діяльності Кабінет Міністрів керується Конституцією, закона­ми та актами Президента України. Кабінет Міністрів України, у межах своєї компетенції, видає постанови та розпорядження, які підписує Прем’єрміністр і які є обов’язковими до виконання.

Друге, після Кабінету Міністрів, місце у виконавчої вертикалі влади посідають центральні органи виконавчої влади, до яких вхо­дять:

1) міністерства;

2) державні комітети (державні служби);

3) центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (Антимонопольний комітет, Фонд держмайна, Управління де­ржаної охорони, СБУ тощо).

Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територі­альні органи, які утворюються, реорганізуються і ліквідуються у по­рядку, встановленому законодавством, а також утворювати дорадчі та консультативні органи, склад і положення про яких затверджує Кабі­нет Міністрів України.

Важливу роль у системі органів виконавчої влади відіграють міс­цеві державні адміністрації, які здійснюють виконавчу владу в облас­тях и районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві і Севастополі. Вони наділенні правом представляти інтереси держави і приймати від її імені розпорядження, які діють на території відповід­ної адміністративнотериторіальної одиниці. У своїй діяльності місце­ві державні адміністрації керуються Конституцією, законами, актами Президентами України, Кабінету Міністрів України та органів вико­навчої влади вищого рівня.

Місце виконавчої влади у системі державної влади визнача­ється, перш за все, метою її діяльності – забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина. Мета, у свою чергу, вимагає чіткого визначення суті виконавчих та розпорядчих функцій, які притаманні лише виконавчій владі і не збігаються з функціями ін­ших гілок влади.

Основною функцією виконавчої влади є виконання законів та інших нормативноправових актів законодавчої влади і Президента України. Важливим напрямком діяльності виконавчих органів є здійс­нення розпорядчих функцій, тобто органи виконавчої влади для вико­нання актів законодавчої влади, указів та розпоряджень Президента України від свого імені видають управлінські акти, дають відповідні розпорядження.

Виконавча влада має універсальний характер, її органи безпере­рвно діють на всій території держави, спираючись при цьому на люд­ські, матеріальні та фінансові ресурси.

Судова влада – це одна з гілок державної влади, яка діє са­мостійно, незалежно від законодавчої і виконавчої влади, і реалі­зується шляхом здійснення правосуддя.

Отже, основною функцією судової влади є здійснення право­суддя.

Правосуддя – це особливий вид державної діяльності, яку проводить суд шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях адміністративних, кримінальних, цивільних та господарських справ.

Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Правосуддя, на відміну від діяльності органів виконавчої влади, здійснюється одноособово суддею або судовою колегією у строго ви­значеній законом процесуальній формі. Правосуддя – це виключно судова діяльність.

Згідно з Конституцією України, суди є самостійною гілкою вла­ди і діють незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Делегу­вання функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими орга­нами чи посадовими особами не допускається. Судова діяльність поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Свої функції суди здійснюють керуючись лише законом. Будьяке втручан­ня в їх діяльність є недопустимим і має наслідком передбачену зако­ном відповідальність.

В Україні правосуддя базується на відповідних принципах, до яких необхідно віднести:

Здійснення правосуддя виключно судами;

Незалежність судів і підкорення їх лише закону;

Державна мова судочинства;

Законність;

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і су­дом;

Забезпечення доведеності вини;

Змагальність сторін та свободи в наданні ними суду своїх до­казів і у доведенні перед судом їх переконливості;

Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

Забезпечення обвинуваченому права на захист;

Гласність судового процесу та його повне фіксування техніч­ними засобами;

Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення

Суду;

Обов’язковість рішень суду.

Відповідно до Конституції та Закону України “Про судоустрій України” судову систему України складають:

1) Конституційний Суд України;

2) суди загальної юрисдикції.

Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації, її складають:

1) місцеві суди;

2) апеляційні суди, Апеляційний суд України;

3) вищі спеціалізовані суди (Вищий господарський суд Украї­ни, Вищий адміністративний суд України);

4) Верховний Суд України.

Окрім правосуддя судова влада у правовій державі здійснює функцію захисту прав і свобод людини і громадянина шляхом їх гара­нтування та поновлення, а також функцію стримування двох інших гілок влади шляхом здійснення конституційного нагляду і судового контролю за ними.

4. Співвідношення органів держави та органів місцевого самоврядування

Державний механізм діє та розвивається не ізольовано від інсти­тутів громадянського суспільства. У системі соціального управління, поряд з органами державної влади, які на основі централізації вирі­шують питання загальнодержавного значення, на рівні адміністратив­нотериторіальних одиниць функціонує система самоврядування на засадах відносної автономії органів місцевого самоврядування. Взає­модія механізму держави з органами місцевого самоврядування спри­яє розширенню демократичної основи державної влади та реалізації конституційного права громадян на участь в управлінні державними справами передусім через їх діяльність в органах самоврядування.

Самоврядування є однією із форм організації людського співіс­нування, що базується на принципах свободи, рівності і безпосеред­ньої участі в управлінні. При самоврядуванні об’єкт і суб’єкт управ­ління збігаються, що надає можливість населенню управляти власними справами, спільно приймати рішення і спільно діяти з ме­тою їх реалізації.

Серед різних рівнів самоврядування найпоширенішими є міс­цеві.

Місцеве самоврядування – це одна із форм народовладдя в Україні, сутність якої виявляється у самостійному вирішенні на­селенням питань місцевого значення у межах Конституції і зако­нів України.

Місцеве самоврядування має специфічну правову форму в кож­ній державі і залежить від її устрою, історичних, національних та ін­ших особливостей.

Конституція України визнає і гарантує місцеве самоврядування як інститут соціального управління та громадянського суспільства. Вона закріплює можливість представництва місцевих інтересів у ор­ганах самоврядування, встановлює власну матеріальну, фінансову та організаційноправову базу місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування – це виборні або сфор­мовані іншим способом органи населення певної території, діяль­ність яких спрямована на вирішення питань місцевого значення у межах встановленої компетенції.

До органів місцевого самоврядування Конституція України від­носить: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст.

Органи держави і органи місцевого самоврядування мають спі­льні риси, а саме:

1) вони передбачені Конституцією України;

2) формуються у встановленому законом порядку шляхом об­рання чи призначення;

3) здійснюють спільні функції по управлінню суспільством шляхом встановлення і гарантування діяльності суб’єктів;

4) функціонують на основі принципу розподілу повноважень та певним чином взаємодіють у процесі здійснення своїх пов­новажень;

5) відповідно до наданих повноважень приймають рішення но­рмативного характеру, які певним чином забезпечуються і гарантуються;

6) мають чітко визначену компетенцію у відповідній сфері та форми і методи здійснення повноважень.

Проте, між органами держави і органами місцевого самовряду­вання є й певні відмінності, а саме:

1) органи держави формуються шляхом виборів, призначаються чи затверджуються, а органи місцевого самоврядування – обираються населенням певної адміністративнотериторіаль­ної одиниці;

2) дія нормативноправових актів органів держави поширюєть­ся на всю територію держави, а дія нормативноправових ак­тів органів місцевого самоврядування тільки на відповідну територію;

3) органи держави діють на основі конституційно закріпленого принципу розподілу влади, а органи місцевого самовряду­вання можуть, за взаємною згодою, перерозподіляти між со­бою окремі повноваження на підставі договору;

4) в органах держави рішення приймаються колегіально чи од­ноособово керівником, а в органах місцевого самоврядуван­ня – виключно шляхом голосування;

5) органи держави здійснюють повноваження безпосередньо, а органи місцевого самоврядування як безпосередньо, так і че­рез обрані органи;

6) органи держави діють від імені держави, а органи місцевого самоврядування є представниками інтересів територіальних громад;

7) органи держави складаються з колективів службовців, а ор­гани місцевого самоврядування – з представників територі­альної громади, діяльність яких не має професійного харак­теру;

8) фінансову базу органів держави становить державний бюд­жет, а органів місцевого самоврядування – місцевий бюджет та позабюджетні надходження;

9) органи держави можуть делегувати окремі виконавчі повно­важення органам місцевого самоврядування, а останні не можуть делегувати свої повноваження державним органам.

Таким чином, органи держави та органи місцевого самовряду­вання діють паралельно на основі взаємодії та взаємного доповнення і тим самим забезпечують найбільш доцільний рівень упорядкування суспільних відносин та забезпечення функціонування громадянського суспільства.

(1 votes, average: 5,00 out of 5)