Психологія – Русинка Іван – 5.4. Відчуття
“Кожного разу, коли мені здається, що я збагнув світ до самих глибин, він мене вражає своєю простотою”, – писав видатний французький письменник і філософ А. Камю. Але найпростіші речі нам осягнути найважче.
За зовнішньою складністю нашого світу ховається загадкова глибока простота природності. І вона воістину настільки проста і невинна, що ми безсилі її осмислити. Наш “освічений інтелект” пасує перед нею, щиро дивуючись. Він не знає, як під ступитися до цієї істини, за що и “вхопити”. Інтелект оперує словами, але слова безсилі перед не визначеним. Думка “здається без бою”, і тільки Його Величність Відчуття відкриває нам заповітний шлях у лоно цієї глибокої простоти1.
Істина менше зношена, ніж слова, тому що не так доступна.
В. Паскаль
Віддавшись похідним нашого інтелекту (мисленню, символам, палкій і нестримній уяві, хворобливій фантазії), ми залишили осторонь реальність – те, що є, що реально існує, і втратили опору. Ми втратили зв’язок із довкіллям і, як наслідок, – реальне відчуття опори, чим створили підгрунтя для тривоги і неврозу. Єдина ниточка, що пов’язує нас із дійсністю, зі світом – наші відчуття, точніше, сприйняття через відчуття.
Сприйняття – це те, що відбувається між вами і реальністю. А мислення, інтелект, вибагливі переживання, оцінки народжуються вже від вас і від результатів вашого сприйняття.
Відчуття – як факт буття, ніколи не може бути хибним. Хибним може бути тільки судження, яке є похідним інтелекту (весло, занурене у воду, здається зламаним, але насправді “зламаним” є тільки судження, а не саме весло, тобто у цьому випадку відчуття).
Ідеал – брехня, ідеальне – безглуздя, духовність – ілюзія; отже, відчуття – остання реальність, єдине, до чого можна ще ставитися з довірою.
Ф. Ніцше
Можна припустити, що чистий досвід (емоції, відчуття) ускладнений, заплутаний, фрагментарний внаслідок дій нашого “его”, яке керується глуздом. Наше “его” підміняє в нас органічні відчуття. Замість того, щоб підкорятися органічним відчуттям (переживанням і сприйняттям), які зміцнюють нас, ми підміняємо їх іншими відчуттями, які роблять нас більш приємними і прийнятними для людей, від яких ми залежимо. Що необхідно робити в ситуації, що склалася? Треба насамперед навчитися довіряти внутрішньому неінтелектуальному знанню і намагатися йти шляхом мудрості, довіряти своїм цілісним реакціям, бо переживання і мудріше, і повніше за інтелект.
Треба навчитися мислити серцем.
Мудрість цілісна, а інтелект лише повія мудрості. Якщо ви залізли у свій комп’ютер, ваша енергія витрачається на мислення і ви більше нічого не бачите і не чуєте.
Ф. Перлз
Відчуттям сучасна людина не довіряє, а вірить тільки своєму інтелекту і здоровому глузду. А той помічає лише “практично цінне” й ігнорує все, чого не може зрозуміти, що не може його втішити або принести миттєву вигоду.
За функціональними можливостями наш розум – поглинутий об’єктами, на яких він зупиняється, він губиться в цих об’єктах. Щось подібне відбувається,, коли дитині дають цікаву іграшку: вона стає дуже спокійною, але заберіть від неї іграшку – і вона знову буде пустувати.
Порівняно з відчуттями і сприйняттям наш інтелект – егоїстичний, категоричний, а в якомусь розумінні навіть примітивний; сам по собі він не може нас збагатити – це перегони по колу, переливання з пустого в порожнє, самовідтворення.
Незалежно від того, чи сконцентрований на минулому чи на майбутньому, він відволікає нас від відчуттів, які відбуваються “тут і тепер”. Інтелект вибудовує з думок “повітряні замки”, а потім опиняється в пастці власних породжень. Тим самим він сам відчуває на собі їх наслідки1. Подібно до того, як буря жене корабель чи то туди, чи то сюди доти, доки не розіб’є його, розум теж може завести людину куди завгодно. Саме в ньому бере свій початок страх, саме він породжує двоїстість.
Наш розум скоріше проникливий, ніж послідовний; він охоплює більше, ніж здатний осягнути. Це досить ненадійний п’єдестал, на якому б могла закріпитися особистість. Він досягає великого тільки поривами і, наданий самому собі, не заслуговує на довіру. Він годиться тільки для того, щоб усе заплутати і викликати в усьому сумніви. Іноді користі від його розважливості менше, ніж від навіженості.
Глузд, панове, річ хороша, це безперечно, але глузд і задовольняє тільки здатність людини до розсудливості, а хотіння є виявом усього життя і з глуздом, і з рештою всього. Адже я, наприклад, цілком природно хочу жити для того, щоб задовольнити всю мою здатність жити, а не для того, щоб задовольнити саму лише здатність до розсудливості, тобто якусь там двадцяту частку моєї здатності жити. Що знає глузд? Тільки те, що встиг пізнати (дечого, мабуть, ніколи і не пізнає), а натура людська діє вся цілком, усім, що в ній є, свідомо і несвідомо, і хоч бреше, та живе.
Ф. Достоєвський
Навіть із суперінтелектом ми все одно не будемо щасливими доти, доки не почнемо відчувати. Адже щастя – це відчуття і почуття, а не плід роздумів. Ми всі стали такими поміркованими, що наші відчуття і почуття виявилися паралізованими. Як це не парадоксально, але саме інтелект (глузд, розум) є перепоною на шляху до досвіду нашого Внутрішнього “Я”, яке є джерелом мудрості, творчості, здивування, любові. Нашому відчуттю Внутрішнього “Я” заважає саме непідконтрольний глузд, котрий асоціюється з символом Ножа, втіленням раціонального, агресивного начала, жадібного до почестей і матеріальних благ, на противагу Чаші як універсальному символу жіночого шляху в цивілізації.
Чаша – це і жіноче лоно, здатне дати життя, вмістити і прийняти; купол храму, який вміщує всі надії і сподівання. Чаша асоціюється також із серцем, радісним самопочуттям, через яке говорить “глас Божий” у людині. Це відчуття на Сході визначають почуттям “саторі” – просвітлення, у європейців – православних і католиків – це називається Благодать, а психотерапевти і науковці називають його інсайтом (прозрінням, осяяним). На думку Ройєн Ейслер, автора книги “Чаша і Ніж”, інтелектуальне, раціональне начало в людині є уособленням культури Влади, яку вона називає Культурою Домінатора (лат. – паную, владарюю). Символом культури влади як усього чоловічого, розумового, ієрархічного, караючого, загрозливого, розподільчого є Ніж. Символом культури партнерства як усього жіночого, чутливого, інтуїтивного, того, що підтримує, об’єднує, живить, – є Чаша. Нині все більш актуальним стає пошук жіночого шляху, який живе у злагоді з природою і не намагається завоювати її.
Отже, робимо висновок: ми повинні надати перевагу відчуттям, переживанням над інтелектом, тобто бути “тут і тепер”, що означає зробити вибір між постійними роздумами і припущеннями (чим займається розум) на користь сприйняття і почуття. Бути “тут і тепер” означає бути своїм відчуттям, своїм сприйняттям; означає відчувати, віддаватися на волю того, що є, того, що реально відбувається.
У “тут і тепер” немає проблеми. Ви можете зробити з цього проблему, якщо забудете, що ви “тут і тепер”, але по суті ви не тут. Ви у своєму комп’ютері. Таке ваше “тепер”. Я сумніваюся, що ви тут дихаєте, або бачите мене, або просто усвідомлюєте свою позу, тому ваше буття обмежене. Ваше існування обертається довкола вашого мислення.
Ф. Перлз
Вудьте “тут і тепер”!
Бути – означає відчувати; чого я не відчуваю того не існує.
Водночас несправедливо бачити в розумові самі тільки негативні сторони. Якщо і можна вважати розум злом, то злом необхідним. Щоб пробачити розуму всі прикрощі, які він завдає більшості людей, досить тільки уявити собі, чим стала б людина, якби була його позбавлена. Саме осяяння розуму в певні критичні моменти допомагають людині опанувати себе і вибратися з тієї пастки, яка називається життям. Окрім того, розум людини, як писав А. Чехов, є єдиним джерелом насолоди і певною мірою навіть заміняє їй безсмертя.
Досягнувши кінця того, що слід знати, ти опинишся на початку того, що слід відчувати.
Джейран
З почуттями також треба бути обережним; ми часом надмірно експлуатуємо деякі з них і з невиправданою легковажністю проходимо повз розум. Часто почуття пов’язують людину по руках і ногах наче кайдани, беруть гору над розумом та цінностями людини і затягують її у безвихідь. Людині дуже легко заплутатися в лабіринті почуттів. Вони наче буря одним поривом можуть зруйнувати стійкі (як здавалося) підмостки тієї складної інтелектуальної конструкції, яку вдалося вибудувати нашому розуму (принаймні ми так вважаємо) протягом усього життя. Під непереборним натиском почуттів у людини можуть відмовити будь-які стримуючі рефлекси, і вона, як мовиться, може “піти в рознос”.
Наостанок варто з’ясувати, звідки походять наші психологічні проблеми, що зрештою негативно позначаються на нашій поведінці та нашому ставленні до життя. Вони якраз і з’являються внаслідок порушення реалізації тих чи інших природних психологічних механізмів, що у свою чергу є наслідком порушення балансу в діяльності нашого розуму та наших відчуттів і переживань. Щоб позбутися психологічних проблем й уникнути невротичних реакцій, які суттєво позначаються на якості та відчутті життя, ми повинні привести ці механізми в нормальний стан і навчитися використовувати їх для протидії проблемам, що виникають1 або можуть виникнути, якщо не візьмемо це до уваги.
Отже, суть першого механізму полягає в тому, що, якщо людина вміє контролювати процес “напруження – розслаблення”, вона повноцінно функціонує (напружується тільки тоді, коли цього вимагають реальні, а не уявні обставини, і вміє розслаблятися й набиратися сил, як фізичних, так і душевних).
Суть другого механізму полягає в тому, що перебування людини у світі реальних речей і подій приносить у її душу довгоочікувану гармонію і, розчинившись у самому акті сприйняття, ми відпочиваємо (слухаємо, бачимо, відчуваємо, а не перебуваємо у світі прогнозів та ілюзорних уявлень, мислення, інтелекту, оскільки вони внаслідок абсурдного домислювання, нав’язливого аналізу і несприятливих прогнозів на майбутнє засмоктують нас у вир негативних переживань й очікувань).
Суть третього механізму полягає в заміні прогнозів на планування. Коли ми прогнозуємо, то покладаємося на події, які від нас не залежать, а це породжує невпевненість і ми починаємо відчувати тривогу. А план – це те, що залежить тільки від нас, тому планування дає нам відчуття впевненості, а якщо є впевненість, то з’являється і відповідальність.
Суть четвертого механізму полягає в тому, що, якщо ми почуваємося в повній безпеці, то відчуваємо себе ніби більшими, “об’ємними”, “широкими”, “просторими”; нам легко, ми відкриті, ми ніби заповнюємо собою весь навколишній простір.
Отже, відновлення нормальної роботи розглянутих механізмів сприятиме ефективній роботі нашого психологічного апарату, що позитивно відобразиться і на нашій поведінці, і на нашому ставленні до життя.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)