Психологія – Русинка Іван – 5.2. Сприйняття
Як це не прикро констатувати, але під час сприйняття довкілля і людей, від яких ми отримали повідомлення, одразу з абсолютною впевненістю формуємо для себе єдине тлумачення того, що відбувається. Найгірше те, що воно є для нас закликом до дії. Відбувається це тому, що ми з економії мислення прямуємо за стереотипами, дотримуємося звичних штампів, понять, упереджень, що вкорінилися в нашій свідомості. І з вузькості погляду, підпорядкування, хоча б короткочасного, стереотипові, який спливає зі сховищ нашого досвіду, виникають важкі помилки і промахи в наших практичних діях. Не важливо навіть, чи віримо ми беззастережно повідомленню або вибудовуємо власну хибну його інтерпретацію. В обох випадках поведінка наша буде неадекватною і на нас може чекати невдача.
Наприклад, щойно побачивши незнайому людину, ми автоматично оцінюємо її згідно з наявними в нашій свідомості, а ще більшою мірою – у підсвідомості, стереотипами. Ми ще нічого не встигли усвідомити, а наша психіка, точніше підсвідомість, уже дійшла певних висновків і виробила певне ставлення до цієї людини. В подальшому ми тільки шукаємо підтвердження того негативного або позитивного враження, яке людина встигла на нас справити.
При цьому зовнішній вигляд і невербальна поведінка використовуються нами для оцінки людини набагато раніше, ніж її дії і слова. Спрацьовує так званий ефект “першого враження”, який формується протягом від ЗО секунд до 4 хвилин. І це перше враження – надзвичайно сильне і тривале. Виникає запитання: чому воно таке сильне і тривале, адже прислів’я говорить, що зустрічають “за одягом”, а проводжають “за розумом”? Тому, що грунтується на емоціях та відчуттях і, обминаючи розум і свідоме ставлення до об’єкта, проникає відразу в підсвідомість. Наша емоційна реакція на те, що відбувається, – миттєва і почасти несвідома; те, чому ми надаємо перевагу (емоційна схильність), випереджає, якщо не затьмарює, смисл наших слів і наших дій.
Не заповнюй почуття першим враженням скоріше, ніж розум першим повідомленням. Нехай зажди залишиться місце для перегляду міркування. У першого враження у владі – один крок до сліпої пристрасті; тримай вухо і для другого, і для третього повідомлення.
В. Грасіан
Коли ми вибудовуємо карту свого ставлення до ситуації і вибираємо за нею маршрут своїх дій, то керуємося насамперед своїми бажаннями, особистими уподобаннями і настроями поточного моменту. Таким чином наш вибір тією чи іншою мірою пов’язаний з емоціями. Емоції становлять невід’ємну і почасти керівну частину діяльності мозку. При цьому є три можливості впливу почуттів на нашу свідомість.
– Найбільший вплив справляють сильні емоції – страх, гнів, ненависть, підозра, ревнощі, любов. Подібний емоційний фон обмежує і “затуманює” все наше сприйняття. А ступінь впливу сильних емоцій нерідко такий великий, що вони здатні практично повністю підкорити собі хід думок.
– У другому випадку почуття йде за думкою. Наприклад, виникла підозра, що хтось вас образив. З цього моменту будь-яка думка, пов’язана з цією людиною, буде викликати у вас негативне переживання.
– У третьому випадку емоції виявляються, коли ми маємо можливість спостерігати карту нашого ставлення до ситуації в цілому.
Специфіка впливу емоцій на людський мозок полягає в тому, що якщо емоціям і почуттям “закрити прямий доступ” до процесу нашого мислення, вони впливатимуть на нього опосередковано. Вберегтися від їх впливу надзвичайно складно, якщо взагалі можливо: емоціям, почуттям, передчуттям та інтуїції властива дивовижна проникна здатність, і вони становлять реальну загрозу для людини, особливо в критичних ситуаціях.
Тривалість часу залежить від нашого настрою. Розміри простору зумовлені нашою свідомістю.
Хун-Цзічен
Дуже часто ми під тиском емоцій, не усвідомлюючи цього, переживаємо те, що називається “звуженням свідомості”. Саме у зв’язку з обмежувальною функцією емоцій правомірним видається твердження, що рішення з якогось питання і сприйняття інформації слід здійснювати як мінімум двічі в різних станах (“ранок покаже”). Не варто довіряти раптовому враженню про людину; погляньте на неї знову – за заспокоєних почуттів і в буденній обстановці.
Як би там не було, оптимально переробити інформацію людина може, тільки коливаючись навколо невловимого стану повного душевного спокою.
Не давай обіцянок згаряча. Не сердься напідпитку. Не будуй планів у радісному збудженні. Не думай про прийдешні справи втомленим.
Хун-Цзічен
Отже, пізнавальна активність, щоб бути ефективною, повинна завжди залишатися в рамках високої безпристрасності. Як писав Марк Аврелій, здорове око повинно бачити все доступне зору і не говорити: “У мене пристрасність до зеленого кольору”, бо це вже ознака хвороби очей.
Так чи інакше, картина сприйняття завжди прояснюється за усунення спотворень, викликаних емоціями страху, агресією та іншими захисними реакціями. Наприклад, неприємні емоції послаблюють здатність сприймати й оцінювати навіть найбільш вагомі та серйозні аргументи на користь тієї чи іншої думки, оскільки вони бувають настільки сильними, що людина не здатна впоратися з ними і ситуація виходить з-під контролю. За усунення перебільшених позитивних переживань, як-от захоплень, що породжують численні ілюзії, картина сприйняття теж проясняється. Так, на фоні радісного збудження знижується критичність людини, будь-яка подія, що збігається з цим настроєм у часі, буде здаватися досить привабливою.
Взагалі, найкращим при сприйнятті видається переживання легких позитивних емоцій, легкого ентузіазму та здорового ігрового азарту за наявності усвідомленого спонукання.
Оскільки більшість людей формує своє ставлення до нових знайомих з першого, але дуже стійкого враження, важливою установкою має бути забезпечення належного сприйняття. Тому дуже важливо продумати свій зовнішній вигляд, основну манеру поведінки, ситуацію спілкування, з урахуванням, звичайно, симпатій та антипатій партнера. Важливо пам’ятати, що перше враження про людину на 50 % залежить від візуальних вражень, на 38 – від манери спілкування і тільки на 7 % від того, що вона говорить.
Під час сприйняття людини людиною справляють враження: зовнішній вигляд (жінки звертають увагу насамперед на мову, очі, зачіску, руки, взуття, одяг – саме в такій послідовності), манери людей, звички, мова, емоційні вияви, безпосередні реакції, дії.
Названі параметри мають не тільки інформативне значення, а й виконують регулятивну функцію: партнери налаштовуються на психологічний контакт і змінюють свою поведінку. При сприйнятті люди уточнюють свої враження одне про одного і глибше проникають у внутрішній психологічний зміст, пізнаючи інтереси, звички, почуття, характер, здібності одне одного.
Механізмом, який забезпечує регулятивну функцію при сприйнятті партнерами один одного, є спостереження – коли людина вивчає партнера (чи явище) в розвитку, помічаючи зміни в об’єктах сприйняття без поспішних висновків. Спостереження можна вважати ефективним, коли у людини сформоване уміння помічати характерні, але малопомітні особливості людей, предметів, явищ. Від пильного погляду того, хто спостерігає, не повинні сховатися ні своєрідність, ні вартісність об’єкта. Особливу увагу слід звертати на дрібниці, тому що, по-перше, на них, як правило, ніхто не зважає, а вони “вирішують все”, і в дрібницях люди завжди плутаються. Про стан кожного об’єкта нам зрозуміло все тільки доти, доки не з’являться невідомі деталі. Як кажуть, “диявол ховається в дрібницях”. Тільки уміння аналізувати дрібниці дає можливість скласти адекватне уявлення про те, що насправді відбувається. По-друге, у серйозних справах люди виявляють себе такими, якими їм належить бути, тоді як у дрібницях – такими, якими є в реальному житті.
Повнота й адекватність сприйняття навіть за оптимальних умов можуть значно змінюватися. Це пояснюється тим, що важко встановити загальновизнані критерії сприйняття. Врешті-решт, усе закінчується тим, що кожне судження грунтується лише на тому чи іншому зведенні правил або певних припущеннях, покликаних обгрунтувати вибір, який базується на інтуїтивній пристрасності. Справжнє сприйняття зводиться до звичного “подобається” – “не подобається”, а все інше – лише спроба раціонального пояснення такого вибору. Так чи інакше, ми повинні констатувати, що наше сприйняття за природою є суб’єктивно зумовленим й емоційно забарвленим. Воно залежить не тільки (точніше не стільки) від об’єкта, подій, явища, людини, скільки від самого суб’єкта, який сприймає. Адже сприймає не ізольоване око, не вухо саме по собі, а конкретна жива людина, і під час сприйняття завжди тією чи іншою мірою позначаються особливості особистості, яка сприймає, її ставлення до того, кого або що сприймає, її потреби, інтереси, прагнення, бажання, почуття, досвід.
Людина бачить речі не такими, якими вони є, а такими, яка вона є.
Талмуд
Така залежність сприйняття від змісту психічного життя людини, від особливостей її особистості називається аперцепцією.
Це явище має вигляд очевидних внесків того, хто сприймає, в образ сприйняття. Суб’єкт не стільки осмислює об’єкт сприйняття, скільки домислює його, вкладаючи зміст, що йде від нього самого.
Людина, яка при сприйнятті іншої людини виходить із власного досвіду і свого внутрішнього світу, бачить в іншій людині те, що вона сама знає, сама випробувала і пережила. Вона будує уявний образ іншої людини, щоб передбачити її поведінку та переживання.
За таких обставин спрацьовує ефект самопроекції, коли під час сприйняття, оцінювання та пізнання ми бачимо себе в іншій людині, тобто коли реальне сприйняття витісняється бажаним. Іншими словами, наше сприйняття перейшло із світу “зовнішнього” у “внутрішній”. Виникає запитання: а що ми, власне, сприймаємо? Сприймаємо речі такими, які вони є, чи такими, якими ми їх сприймаємо? Відповідь парадоксальна: ми сприймаємо не речі, не події, не предмети – ми сприймаємо власне ставлення до них. Епіктет про це писав ще дві тисячі років тому так: “Речі не бувають ні поганими, ні хорошими – такими їх робить наше сприйняття”. В. Шекспір висловився приблизно в такому самому руслі: “Речі не бувають ні хороші, ні погані, а тільки в нашій оцінці”.
Доведено: з усієї інформації про людей або події, які нас цікавлять, ми схильні брати до відома тільки ту, яка узгоджується з нашими очікуваннями. Тому у нас є всі шанси зміцнити у помилкових думках на підставі лише окремих, здебільшого підігнаних під певні рамки, фактів, які сприяють формуванню упереджень.
Хороша розвідка, як зазначають фахівці, починається з відкритого розуму, здатного сприймати факти такими, якими вони є. Шкода, але більшість людей цією золотою істиною чомусь нехтує.
Отже, щоб сприймати речі, якими вони є, а не наше ставлення до них, треба відкинути очікування, установки і мати справу з тим, що реально існує, треба мати дар чуття бачити світ таким, яким він є насправді, а не крізь пелену накинутих нам понять, ідеалів, уявлень, ідеологій, звичок тощо.
Ми також не можемо бачити чітко, коли засуджуємо чи виправдовуємо або коли наш розум захоплений безперервним базіканням. Ми повинні дивитися на речі прямо, без страху, якими вони є в дійсності, не намагатися це приховати, замаскувати або втекти від цього.
Хоча б іноді нам треба вийти за межі власного розуму, який весь час зіставляє, порівнює, визначає, оцінює, судить, відкинути будь-які очікування і мати справу з тим що є, не визначаючи і не оцінюючи. Коли ми не визначаємо і не оцінюємо, то не даємо діяти інформації з підсвідомості. Ми це сприймаємо, як воно є, ми не тлумачимо нове, з яким стикаємося, в термінах і категоріях старого.
Стародавні китайці з цього приводу говорили: бездіяльність є вищою формою діяльності. Це повинно означати: дайте подіям відбутися. Наше завдання, таким чином, зводиться до того, щоб бачити, слухати, відчувати все те, що відбувається в реальності в певний момент часу і простору без будь-якої оцінки (але так, щоб те, що побачили очі, не засліпило розум: він мусить довіряти й інтуїції). І тільки тоді в нас з’являється свобода бачити, осягати, а коли є свобода реально бачити, ми завжди бачимо нове (інтерпретація факту завжди відстає від його новизни). За таких умов наша реакція на ситуацію сприйняття не буде зумовленою, неадекватною, тому що ми відкинули ті впливи, яких зазнали протягом життя, які зафіксувалися у нашому досвіді і стали відкритими для нового досвіду.
Коли погляд чистий, він бачить чистоту.
Санайї
За таких умов ми стаємо свідками того, що насправді відбувається; ми стаємо особливо уважними до розрізнення своїх фантазій про реальність та інших людей і того, що сприймається за безпосереднього контакту. Тільки після того, як “назбираємо” необхідний обсяг інформації, ми включаємо активне сприйняття у формі обдумування, міркування, залучення особистого досвіду, знань, інтуїції, передбачення. І лише тепер у нас виникає можливість вибудовувати версії того, що відбувається.
Взагалі визначення істинного стану речей, пошук прихованого сенсу – психологічно цікавий і доволі важкий процес. Вся суть у тому, що тільки аналізуючи різні версії того, що відбувається, можна наблизитися до істини, особливо коли хтось зацікавлений у її приховуванні.
Цю проблему гранично загострив японський письменник Акутагава в новелі “У хащі”. Сходячись в описі “об’єктивних фактів” того, що відбувалося, наскільки відмінну інтерпретацію дають їм учасники подій! Причому справа навіть не в тому, хто саме із них убив, а в тому, що кожен з трьох учасників дійства міг учинити злочин.
У ситуації, що склалася, зізнання кожного з учасників – це досконало розіграна комедія, причому розіграна цілком щиро і покликана приховати головну правду, навіть не стільки від інших, скільки від самого себе.
Філософська основа новели складна. В ній простежується “похмурий” релятивізм: істина не піддається осягненню, кожен правий по-своєму і по-своєму порочний. Новела ніби закликає утриматися від оцінок об’єктивної реальності, пізнання якої ставиться в залежність не від самої реальності, а від нашого психологічного апарату, знаряддя пізнання, яке надто суб’єктивне. З цього випливає, що ми можемо пізнати не “абсолютну” , а тому абстрактну, “істину”, а тільки відносні істини, породжені “іграми” нашого розуму, що створює різноманітні моделі реальності з інформації, яка потрапляє в його поле зору.
З викладеного можна зробити такий висновок. Для того щоб тримати руку на пульті управління, людина повинна навчитися виробляти у собі декілька розумінь того, що відбувається, так би мовити, проводити тему за багатьма і відмінними один від одного голосами (як у романах Ф. Достоєвського), що сприятиме всебічному і повному висвітленню події або явища. Таким чином, постає можливість уникнути суб’єктивізму в сприйнятті ситуації і людей, з якими ми мимоволі стикаємося, або принаймні звести його до мінімуму.
У наш час, коли істина прихована стількома покровами, а обман так міцно укорінився, розпізнати істину може лише той, хто палко їі любить.
Б. Паскаль
Особливу роль під час сприйняття відіграють установки – тенденції так чи інакше сприймати певне явище ще до зустрічі з ним. Установка складається у процесі попереднього життя і діяльності особистості. Сформувавшись, закріпившись у підсвідомості, вона впливає на пізнавальні процеси, зокрема на сприйняття, визначаючи міру оцінки значущості подій, людей, речей, з якими стикається особистість, схиляючи її дотримуватися певної лінії поведінки. Найчастіше установки можуть діяти як упередженість, забобони, приховуючи або представляючи реальні факти у викривленому світлі, наче у кривому дзеркалі. Установки можуть бути навіяні й іншими людьми. Щоб запобігти цьому, необхідно вчасно “вмикати” здоровий глузд, який оберігає людину від тих думок і настроїв, які домінують у середовищі” а також тих, які намагаються нам нав’язати. І, звичайно, завжди треба мати свою думку, уміти її формулювати і відстоювати за будь-яких умов, щоб ніхто за нас не приймав рішення, яке вигідне йому, а не нам.
Пам’ятайте: в поєдинку розуму й установки зазвичай перемагає остання. Також установки набагато суттєвіші за факти; факти, якими б вони серйозними і перевіреними не були, ніщо порівняно з тим, як ми до них ставимося, керуючись сформованими або навіяними нам установками.
Щоб безпристрасно судити про деяких людей, треба заздалегідь відмовитися від певних упереджених поглядів і від буденної звички до людей, які нас оточують.
Ф. Достоєвський
(1 votes, average: 5,00 out of 5)