Психологія – Русинка Іван – 2.2.2. Принцип домінанти
Щоб проілюструвати другий відомий науці принцип роботи мозку – “принцип домінанти”, наведемо наочний приклад.
Уявіть собі, що у вас виникло відчуття голоду. Що негайно спадає на думку? Зрозуміло, їжа. Всі думки ніби за командою, перебудуються, чим би голова не була зайнята, у струнку шеренгу і “попрямують” у заданому напрямі. Мозок у цей момент ніби заражений, інфікований, і інфекція ця – бажання. О. О. Ухтомський, видатний вчений, автор вчення про домінанту, побачив у цьому принцип домінанти, коли центр збудження, який виникає в головному мозку (домінанта), пригнічує всі інші бажання і потреби, ігнорує різні види протидії, які, до речі, його тільки “заводять”, але не є для нього перепоною; перерозподіляє сили і підганяє нас в одному, заданому домінантою, напрямі. Так само діє і домінанта страху, ненависті, депресії, пристрасті та ін.
Як відомо, сексуальна поведінка жаби виражається в так званому “обнімальному” рефлексі самця, покликаному утримувати самку. Якщо під час обнімального рефлексу, тобто в період підвищеного статевого збудження, вчинити жабі якесь стороннє подразнення (уколоти голкою, вдарити струмом), то обнімальний рефлекс тварини не тільки не послабиться, а навпаки, посилиться. Більше того, звична захисна реакція на подібне подразнення не виникне зовсім. Домінанта, як з’ясувалося, необхідна інстинкту самозбереження для того, щоб за наявності численних вогнищ збудження в головному мозку, внаслідок маси ситуацій, що провокують нас, забезпечити цілеспрямованість та ефективність діяльності. Іншими словами, домінанта забезпечує не хаотичну активність, а концентрує всі сили і засоби на вирішенні одного пріоритетного завдання. Таким чином, на основі сказаного вище, ми можемо сформулювати принцип домінанти.
Принцип домінанти – це механізм роботи мозку, завдяки якому в ньому переважає єдине вогнище збудження, а всі інші збудження не тільки не беруться до уваги, не розглядаються і не реалізуються в поведінці, а навпаки, гальмуються і переорієнтовуються, так би мовити, перекладаються на рейки домінуючого збудження, цілком йому підпорядковуються.
Головний мозок – це цілий Всесвіт! Скільки різноманітних, нерідко різноспрямованих процесів відбувається в ньому одночасно, скільком із них хотілося б реалізувати себе на практиці! Але порядок у цьому хаосі вражаючий. Численні збудження, завдяки здатності мозку до створення домінант, зводяться, концентруються, оптимізуються і спрямовуються на служіння єдиній меті, на досягнення одного результату, який на цей момент є найбільш бажаним і значущим. Однак доводиться констатувати, що людина володіє дивовижною здатністю використовувати собі на шкоду навіть те, що створено природою їй на допомогу. Спробуємо пояснити, що мається на увазі.
У тварини, наприклад, наявні відносно небагато домінант, причому наскільки легко вони збуджуються, настільки легко і зникають після реалізації. Це і зрозуміло, адже, крім того, що їх небагато (врятуватися від небезпеки, прогодуватися, спаруватися), вони не переймаються такими категоріями, як умовності, упередження, забобони тощо. Інша справа – людина.
Кожного разу, варто лише уважно поспостерігати за твариною, виникає відчуття, ніби людина, котра сидить у ній, насміхається над тобою.
Е. Канетті
У людей буває безліч потреб, і в більшості випадків вони “вихлюпуються через край”: стати не просто кращим, а найкращим, першим в усьому, коханим, шанованим, унебезпечитися від усіх можливих і неможливих неприємностей, задовольнити свої домагання й амбіції там, де це, з погляду здорового глузду, не є необхідним, а в деяких випадках є просто безглуздим. Це дало привід одному філософу висловити думку, що в основі більшості безумств, які чинить людина, лежить дурість.
Також є суто ексклюзивні потреби – від сексуальних (у всій їх витонченості, гостроті та неординарності) до естетичних і релігійних. Саме реалізація останніх іноді призводить до шокуючих наслідків, аж до того, що людина втрачає людське обличчя, перетворюючись на зомбі, рясно поливаючи землю кров’ю та сльозами.
У глибині людських інстинктів ховаються жорстокість, а фанатизм – камуфляж для неї.
В. Рассел
Таким, на жаль, є логічний кінець реалізації гіпертрофованих домінант. Але до цього ми приходимо за тверезих роздумів і після того, як усе відбулося. Коли якась фантазія стає наріжним каменем, перетворюється на “гегемона”, то в результаті дії добре відомого принципу домінанти всі наші життєві сили зосереджуються в цьому пункті, в цій точці, готові все змести на своєму шляху до заповітної мрії, або безглуздої ідеї, тоді розум ніби відключається і людина “йде в рознос”, до останнього, незважаючи ні на що.
Пристрасть не зважає на правила гри. Вона принаймні в жодному випадку вільна від нерішучості й самолюбства; від благородства, нервів, забобонів, ханжества, пристойності; від лицемірства і мудрування, від страху за свою кишеню і за становище у світі тутешньому і загробному. Недарма художники зображали її у вигляді стріли або вітру. Не будь вона такою бурхливою і блискавичною, Земля давно б уже носилася у просторі спустілою – вільною для здавання у найом.
Д. Голсуорсі
Ухтомський сказав, що у домінанти два “кінці”. Перший – “внутрішній” – – є результатом задоволення потреби (наприклад, харчовий після приймання їжі), другий – “зовнішній” – є результатом насильницького витіснення панівної домінанти іншою, більш сильною, більш важливою і актуальною на певний момент (наприклад, тварина припиняє приймання їжі, коли хтось або щось загрожує її безпеці). Однак наведені вище приклади домінанти людини розігруються за участю невгамовної і безмежної свідомості. Така домінанта стає центром тяжіння всіх мислимих і немислимих сил людини, поглинає ці сили, розкручує, неначе центрифуга, всю “начинку” психічного, перемелює його зміст, ллє, як справжній сталевар, утворюване місиво в потрібні тільки їй одній форми. Наприклад, бажання схуднути у деяких представниць слабкої статі може перетворитися на домінанту-вбивцю, що призводить до повного виснаження фізичних і психологічних ресурсів людини.
“Світ такий, як наші домінанти!” – говорив 0.0. Ухтомський. Всіх людей ми розглядаємо, спираючись на власні уявлення про життя, власні інтереси.
Ті, хто “зациклений” на престижі та статусі, будуть дивитися, як одягнений їх співрозмовник; завсідник пивних барів не зрозуміє постійних відвідувачів музеїв, які, у свою чергу, вважатимуть його примітивним, тощо.
Зрештою, навіть ставлення до себе ми тлумачимо, спираючись на власні домінанти. Якщо ми здаємося самим собі негарними, то вважатимемо, що це – загальноприйнята думка. Якщо ми вважаємо себе недостатньо розумними, то будемо боятися, що про це здогадаються інші. Якщо ми виробили в собі відчуття образи, то, що б нам не говорили, що б для нас не зробили інші люди, нам буде здаватися, що вони хотіли нас образити. Чому так відбувається? Тому, що світ такий, як і наші домінанти.
У кожного є свій мотив, кожного захоплює власна домінанта.
Тепер згадаємо те, про що йшлося вище: домінанти у людини бувають надзвичайно непродуктивні. Потреби її дуже гіпертрофовані, а часто просто нереалістичні. І тому світ так часто здається людині прикрим непорозумінням, сповненим обману та несправедливості.
Якщо подібні почуття виникають, то згідно з принципом домінанти в подальшому вони будуть тільки посилюватися. За таким принципом розвиваються і наші тривоги, і наші депресії, І будь-які інші “комплекси” – від меншовартості до манії величі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)