Психологія – Русинка Іван – 8.1. Природа спілкування
Спілкування – складний, багатогранний процес. Він, як зазначив Б. Д. Паригін, може виступати водночас і як процес взаємодії людей, і як інформаційний обмін, і як ставлення людей одне до одного, і як процес їх взаємного впливу одне на одного, і як процес їх переживання та взаємного розуміння одне одного. Це визначення підкреслює системність спілкування, його багатофункціональність і діяльнісну природу.
Згідно з іншими авторами, спілкування – це взаємодія двох і більше людей, спрямована на узгодження й об’єднання їх зусиль з метою налагодження стосунків і досягнення спільного результату1.
Оскільки спілкування існує як поліфункціональна система, його формувальна функція реалізовується через набуття особистістю соціокультурних цінностей і реалізацію її як творчої, унікальної, під час взаємодії з іншими людьми.
Справжнє спілкування – це взаємодія принаймні двох особистостей, така “суб’єктно-суб’єктна” взаємодія, в якій кожна зі сторін визнає непорушну цінність іншої людини і виявляє високе до неї ставлення на рівні духовної рівноцінності, коли люблять людину не за той чи інший вчинок, не за її заслуги, а за її саму, за її істинну сутність.
Ми досить релігійні, щоб ненавидіти одне одного, і не досить релігійні, щоб любити одне одного.
Е. М. Ремарк
У структурі спілкування виокремлюють три сторони: комунікативну, інтерактивну і перцептивну.
Комунікативна сторона спілкування – це обмін інформацією та її розуміння.
Інтерактивна сторона спілкування – взаємодія партнерів, в якій розрізняють:
– співробітництво;
– протиборство;
– ухиляння від взаємодії.
Перцептивна сторона спілкування – це сприйняття партнерами по спілкуванню один одного. Воно залежить від особистих якостей того, хто сприймає, його життєвого досвіду, моральних установок, ситуації взаємодії та ін.
8.2. Основні характеристики спілкування
Спілкування характеризується: змістом, функцією, манерою і стилем.
Зміст спілкування. Спілкування може мати різноманітний зміст, який виражається:
– в передаванні інформації від людини до людини;
– сприйнятті партнерами по спілкуванню один одного;
– взаємооцінці;
– взаємовпливі;
– взаємодії;
– управлінні груповою діяльністю.
Функції спілкування поділяються згідно зі змістом і метою спілкування. До них належать:
– контактна – встановлення контакту як стану обопільної готовності до приймання і передавання повідомлення і підтримання взаємозв’язку у формі взаємоорієнтованості;
– інформаційна, мета якої обмін повідомленнями, думками, задумами, рішеннями;
– спонукальна, мета якої – стимуляція активності партнера по спілкуванню, яка спрямовує його на виконання певних Дій;
– координаційна, мета якої – взаємне орієнтування й узгодження дій під час організації спільної діяльності;
– розуміння, мета якої не тільки адекватне сприйняття і розуміння смислу повідомлення, а й розуміння партнерами один одного (їх намірів, установок, переживань, станів);
– емотивна, мета якої збудження в партнерові необхідних емоційних переживань (обмін емоціями), а також зміна з його допомогою власних переживань і станів;
– встановлення стосунків, мета якої усвідомлення і фіксація свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв’язків, з якого особі необхідно діяти;
– впливу, мета якої зміна стану, поведінки, особистісно-смислових утворень партнера по спілкуванню, в тому числі його намірів, уявлень, потреб, установок, рішень, дій, активності.
Манера спілкування визначається:
– тоном спілкування (спокійний, владний, схвильований, скрадливий);
– дистанцією у спілкуванні (інтимна, особистісна, соціальна, публічна):
– інтимна (до 0,5 м) відповідає інтимним стосункам;
– особистісна (0,5-1,2 м) – для розмови друзів з дотиком або без дотику один до одного;
– соціальна (1,2-3,7 м) для неформальних соціальних і ділових стосунків, причому верхня межа більше відповідає формальним стосункам;
– публічна (3,7 м і більше) – на цій відстані не вважається вульгарним обмінюватися декількома словами або утримуватися від спілкування.
Як правило, люди почувають себе зручно і справляють приємне враження, коли стоять або сидять на відстані, що відповідає названим видам взаємодії. Надто близьке, як і надто віддалене, розташування негативно позначається на спілкуванні. Крім того, чим ближче перебувають люди одне до одного, тим менше вони один на одного дивляться, ніби на знак взаємоповаги. Навпаки, коли люди перебувають на віддалі, вони більше дивляться одне на одного і використовують жести для збереження або посилення уваги в розмові.
Ці правила варіюють залежно від віку, статі та рівня культури. Як правило, жінки стоять або сидять ближче до співбесідника (незалежно від статі), ніж чоловіки. Особистісні якості також визначають відстань між співбесідниками: врівноважена людина з почуттям власної гідності підходить до співбесідника ближче, тоді як нервові люди тримаються чимдалі.
Манер спілкування багато. Воно може бути поважним, зневажливим, серйозним, жартівливим, доброзичливим, озлобленим.
Стиль спілкування безпосередньо впливає на емоційну атмосферу взаємодії і вибір його засобів. Всі засоби спілкування поділяються на п’ять основних груп:
– мовні;
– оптико-кінетичні (жести, міміка, пантоміміка);
– паралінгвістичні (якість голосу, його діапазон, тональність);
– екстралінгвістичні (пауза, сміх, плач, темп мовлення);
– просторово-часові (дистанція, час, місце, ситуація спілкування).
Якість та ефективність мовлення, його комунікативна дієвість залежать від того, наскільки суб’єкт володіє психотехнікою мовлення.
Психотехніка мовлення – це система індивідуально-психологічного управління голосом, дикцією, інтонацією, логікою згідно з соціально-психологічними умовами спілкування.
Всі лінгвістичні засоби утворюють змістовність словесної дії, паралінгвістичні й екстралінгвістичні – її виразність.
Інтонація і тональність впливають не тільки на свідомість, а й на сферу почуттів, надають емоційну забарвленість словам і фразам. Темп словесної дії – це швидкість її здійснення. Швидкий темп утруднює можливість зосередити увагу на логіці та змісті словесної дії. Повільний – втомлює. Найбільш оптимальний варіант вибирають на основі аналізу характеру ситуації спілкування, його цілей і завдань. Паузи, у разі їх правильного використання, дають можливість краще передати зміст слова, речення, підкреслити або посилити найбільш важливі місця.
Стриманість і доречність у розмовах вартують більше за красномовність.
Ф. Бекон
Мовчи або говори тільки те, що краще за мовчання.
Піфагор
Дикція – ясна, чітка вимова звуків, полегшує процес проникнення в зміст словесної дії. Слова, щоб бути дієвими, мають пронизувати душу як лезо кинджала.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)