Психологія – Русинка Іван – 4.4. Трансформація поведінки

Фундаментальна потреба людина визначити, розвідати межі своїх можливостей. Водночас розширюючи свої можливості, особистість розширює можливості суспільства. У цьому плані формування людиною свого особистісного “Я” не є самоціллю: воно необхідне тільки як особливий інструмент, особливий апарат для того, щоб вільно орієнтуватися в полі наявних можливостей поведінки. Якщо говорити конкретніше, то метою і сенсом життя кожної непересічної особистості повинні бути пізнання і реалізація нею своїх граничних можливостей.

У житті немає іншого смислу, ніж той, який закладає людина демонстрацією своєї сили.

Е. Фромм

Становлення особистості – надзвичайно складний, часом драматичний, процес, адже щоб стати насправді особистістю (в реальному, а не уявному плані), людина повинна пройти тривалий період, повинна перетворитися на особистість приблизно так, як відбувається процес лагодження шкіри; вона мусить набути навичок та умінь соціального й особистісного самовибудовування, щоб повною мірою реалізувати своє людське єство і власний особистісний потенціал.

З усього викладеного логічно випливає запитання, яке кожен може поставити самому собі: “А що, хіба я – не особистість?” На жаль, нічого однозначно обнадійливого сказати не можна, оскільки у переважній більшості випадків те, що ми називаємо “особистість”, – не більше ніж набір певних динамічних стереотипів (звичок), домінант (бажань, переважно не усвідомлених, а отже, неістинних) і ролей, які пробуджуються в нас під впливом певних обставин. Таким чином, наш песимізм стосовно поняття “особистість” – це і не зовсім песимізм, а лише “оптимізм добре обізнаної людини”. Інакше кажучи, песиміст – це людина, яка лише передчасно говорить правду.

Водночас усе сказане – аж ніяк не привід для того, аби засмучуватися; це швидше слушна нагода зробити для себе важливий висновок. Адже якщо дотепер нас не було, а були одні лише наші динамічні стереотипи і домінанти, які по черзі весь час змінюють одна одну, блукання по життю під покровом завчених ролей, ігри нашої підсвідомості зі свідомістю, коли остання тільки прислуговувала першій, виправдовуючи всі її примхи та замовлення, – отже, якщо нас до цього часу не було, у нас є ще надія на відродження, великі перспективи на майбутнє. Можливо, саме тепер у нас з’явилися реальні шанси вибратися з мракобісся власного звеличення та обожнювання; тільки зараз, “тут і тепер” ми отримали можливість знайти у собі того, кого досі не було, – своє “Я”. Треба вже позбавити себе від фікції нашого звичного, хибного, видуманого “Я”, звільнитися від чаду самовозвеличення, придушити в собі бога тріскучого марнославства, чия фальшива облудність іноді здається нам символом могутності і, нарешті, зрозуміти, що геоцентрична (егоцентрична) модель світу (у нашому випадку – суб’єктивного, психічного) безкінечно застаріла. Не Сонце обертається навколо Землі, а Земля навколо Сонця, не інші люди обертаються навколо нас, а ми обертаємося у світі інших людей, яких, до речі, внаслідок своєї рольової гри ми навчилися не помічати.

Людина не в змозі опиратися власній натурі, котра твердить їй про їі велич більш переконливо, ніж розум про її ницість.

Б. Паскаль

Чи є в нас шанс виправити стан речей? Є! Але тільки якщо зрозуміємо, що ми є заручниками своєї поведінки, своїх звичок, домінант, образів суб’єктивного сприйняття, де речі і події сприймаються тільки у чорно-білому форматі. Якщо ми усвідомимо це, то, ймовірно, зможемо і змінити стан справ, навчившись змінювати власну поведінку. Тоді тільки і з’явимося ми самі, а з нами й інші люди, тільки справлені, а не партнери по “заїжджених п’єсах”.

Для обличчя є дзеркала, для духа немає; тож хай буде тут дзеркалом тверезе міркування про себе.

Б. Грасіан

Але щоб людина сама здійснила відкриття себе, у її свідомості має щось вибухнути, має статися щось на зразок просвітлення, і тільки тоді це відкриття стане її власним, не відторгненим. Те стає твоїм, що вистраждано.

Перш ніж безпосередньо розглянути проблеми управління своєю психікою з метою оптимізації власної поведінки, зробимо невеличкий вступ.

Психологи давно дійшли висновку, що кожен з нас належить до одного з двох психологічних типів: або інтерналів, або екстерналів. Екстернали – це люди, які завжди покладаються на випадок, долю, удачу, на “якось буде”, які розраховують не на себе, а на збіг обставин, тобто чекають, а не діють. Інтернали, навпаки, розраховують тільки на себе, завжди думають про те, що від них залежить, що вони самі можуть зробити, щоб повернути справу на краще. Вони роблять, а не чекають, поки удача сама впаде їм на голову. Вони самі зацікавлені в тому, щоб подолати психологічну залежність, яка полягає насамперед у відмові від пригнічення власних глибинних бажань і прагнень, у звільненні себе від пут почуття провини і страху, які підсвідомо контролюють їх поведінку.

Інтернали усвідомлюють, що становлення зрілої і соціально відповідальної особистості – шлях не з легких. Щоб успішно його пройти самому, необхідно наважитися на радикальні кроки, без яких реальні зміни неможливі:

– входження в той реальний світ, який ми дали собі право бачити і змінювати;

– рух до мрій, до здійснення найзаповітніших своїх бажань;

– рух у коло позитивної спрямованості свого розуму, впевненості у своїх здібностях і любові до себе;

– рух до самоусвідомлення, яке веде до вироблення нових якостей і нових форм поведінки;

– перехід від свідомості, яка мислила суто загальновживаними, звичними для всіх категоріями, у вищі, творчі виміри свідомості1.

Спеціальні дослідження показали, що інтерналам, як це не дивно, щастить у житті більше, ніж екстерналам. Вони менше страждають від психологічних проблем, вони більш успішні, оптимістичні і працелюбні. Екстернали, на відміну від інтерналів, зазнають великої кількості психологічних проблем, невдача – це їх “коник”, вони постійно впадають у песимістичний настрій, а деякі з них навіть кінчають життя самогубством. Іншими словами, інтернали – це люди, які готові до того, щоб змінити своє життя на власний розсуд; екстернали подібною сміливістю не відзначаються. Висновок, який ми можемо зробити, буде таким: доклавши вольове зусилля, займаємо позицію інтернала і починаємо роботу над реформуванням своєї поведінки, тобто опановуємо правила управління власною психікою (або мозком).

Отже, ми визначилися з точкою докладання зусиль і з тим, що ми хочемо виправити, щоб радикально змінити ситуацію, яка склалася. Йдеться насамперед про свідоме, осмислене вироблення нових форм поведінки, нових звичок поводитися інакше в ситуаціях, коли ми реагували неадекватно і неефективно. Врешті-решт, головне – це не те, що трапляється з нами в житті, а те, як ми реагуємо на все, що з нами трапляється. Обдаровані розумом і здібностями, люди, на жаль, стають жертвами своїх поганих звичок.

Причиною цього є нерозуміння того, яким законам функціонування підпорядковується мозок людини. Оскільки це питання має ключове значення, зупинимося на цьому детальніше.

Мозок людини – надскладна і дуже консервативна структура, як він побудований і як працює – наука поки що знає небагато, але ми знаємо напевно, що він навчається дотримуватися того напряму та набору певних поведінкових реакцій, які формуються стихійно, керуючись власними законами функціонування і розвитку або під впливом певного середовища, в якому людина перебуває постійно, або свідомо прищеплюються самою людиною у здатною демонструвати свободу вибору тієї чи іншої поведінки. Вивчення роботи мозку треба почати з вивчення звичок, які, за висловом Ф. Бекона, є головними правителями людського життя, всевладними над тілами і думками людей. Нас насамперед буде цікавити, як саме утворюється звичка або, по-іншому, динамічний стереотип, яким особливостям функціонування вона підпорядковується і яке місце посідає у свідомості людини, точніше сказати, у підсвідомості, коли вже остаточно сформувалася і закріпилася там (як ми вже знаємо, підсвідомість фактично і визначає поведінку людини).

Отже, в мозку людини є нейрони і нервові волокна, які пов’язують нейрони в надскладну сітку. Коли думки людини багатократно рухаються (“течуть”) в одному напрямі, в мозку “протоптуються” певні стежки або “колії” (встановлюються і більше тренуються певні зв’язки між нейронами головного мозку). Через деякий час багатократне тренування руху однакових думок в одному напрямі, коли цей процес має системний характер, закріплює пам’ять і створює стійкі стереотипи, а інші “доріжки” (інші зв’язки між нейронами) вкриваються “бур’яном” (втрачають свої задатки, деградують або навіть відмирають). Особливістю роботи мозку є те, що коли, наприклад, інформація ззовні не надходить, він, керуючись інстинктом самозбереження, таким собі форпостом стереотипу, а простіше кажучи звички, сам вирішує, які зв’язки нейронів зберегти, а які відкинути.

Наслідком такого алгоритму функціонування мозку є те, що “накатані” від частого використання у структурі мислення фрейми1 і стереотипи залишають у собі тільки невелику ділянку всього досвіду, яка осідає у фундаменті пам’яті у вигляді завчених і легко впізнаних готових цілісних умовиводів і звідти задає менталітет. У кінцевому результаті домінування певних стереотипів і відсутність альтернативного мислення приводить людину до того, що її мозок поступово втрачає гнучкість, широту, глибину мислення і здатність придумувати щось принципово нове. Подібне відбувається, коли у людини розвивається тільки одна група м’язів, а інші не розвиваються; наслідком цього явища є те, що людина стає “однобокою”, з ненормальною координацією рухів.

Слід зазначити, що тривале і постійне однобоке мислення завдає неабияку шкоду інтелекту людини і тим самим максимально знижує її інтелектуально-духовний потенціал. У людини деградують і відмирають альтернативні зв’язки між нейронами, вона стає інтелектуальним дальтоніком і тоді повернути її до широкого “багатокольорового” мислення надзвичайно важко. Якщо людина молода і, головне, ще “свіжа” пам’ять, то можна це все якось відновити, якщо вона похилого віку – це неможливо: втрачена гнучкість розуму і голова ніби запаяна стереотипами. В подальшому робота такого мозку підкоряється лише виробленим таким чином звичкам.

Цей факт підтверджується за його застосування в ідеологічній площині, коли зацікавлені особи намагаються прищепити своїм послідовникам свої ідеї, програмуючи їх свідомість у певному напрямі. Все це робиться з таким розрахунком, щоб у тих, хто сповідує їх ідеологію, небажані думки ніколи не текли непотрібними каналами. На шляхах, якими течуть думки людей, ставляться емоційні стереотипи у вигляді сильних емоцій, і насамперед емоції страху. Таким чином за допомогою страху й емоційних заборон блокується величезна частина мозку людини і виводиться за рамки функціонування. Під впливом певних ідей, представлених “у добротній упаковці”, мозок людини переключається з аналізу на бурхливі емоції. Отже, права півкуля головного мозку, яка відповідає за емоції, відключає роботу лівої півкулі, що відповідає за логічне мислення.

Посіяти в душі людини нездоланний страх зробити щось таке, що їй не дозволено в очікуванні покарання з боку грізного авторитета, – ось один із прикладів впливу на людину за допомогою емоційних стереотипів.

Але спитаємо себе: чому люди надають перевагу перебуванню під впливом певної ідеології? Очевидно, головна причина цього в тому, що ці ідеології використовують емоційну невпевненість і несвідомий страх їх носіїв. Всюди, де спливає страх, де можна виявитися неспроможним і переможеним, – їх ідеологія є захистом і засобом втечі від ситуацій, здатних спричинити провал. У такий спосіб відчуття власної меншовартості, ідентифікувавши (ототожнивши) себе з ідеологічним принципом (точніше догмою), отримує моральний і психологічний допінг.

Ідеологія є не що інше, як одне зі знарядь утворення стада.

В. Рассел

Зі свого боку кожна ідеологія і сама намагається ізолювати себе від зовнішнього світу, такого складного і суперечливого, щоб зачинитися у штучному середовищі, у “вежі зі слонової кістки”, і так позбавити людей можливості зіставляти її з більш прогресивними і, головне, більш конкурентоспроможними моделями і робити самостійний вибір.

Подібні міркування наштовхують на такий висновок: особистість мусить звільнитися від будь-якої ідеології, будь-якого духовного засилля, бо якщо така ідеологія опановує свідомість, то людина припиняє розвиватися, – ідеологія вбиває в ній живу душу і позбавляє будь-якої оригінальності.

Водночас незаперечним фактом є те, що пересічним людям потрібні шори будь-якої ідеології, і насамперед для того, щоб “літати” в заданому коридорі, на знайомій і звичній орбіті, і в такий спосіб почуватися впевнено, комфортно і захищено. Оскільки якщо не стане ідеології, що правила їм за “раму”, вони дуже скоро усвідомлять, що втрачають значущість, а то і власну подобу, власне визначення. Однак усім, хто надів на очі шори, щоб почуватися затишно і безпечно і не хоче бачити того, що реально відбувається навколо, хочеться нагадати: до комплекту повного ідеологічного екіпірування також належать вуздечка і батіг.

Підводячи риску, хочемо зазначити, що всі наші розмірковування мали на меті переконати читача у головному пункті: будь-яка ідеологія, якою б вона не була за змістовим наповненням, є не що інше, як духовне насилля, і своїми догмами тільки калічить розум і нівечить душу; вона заслоняє собою більш глибинні та набагато більш значущі й близькі для людини аспекти буття, які відображають її справжні потреби та її істинну природу. Така різка оцінка не повинна лякати, бо вона, насправді, тільки сприяє протверезінню розуму й оживанню душі.

Тепер спробуємо ретельно проаналізувати, як утворюється звичка, у чому причина того, що вона набуває такої сили і значущості, і, найголовніше, як що силу взяти під контроль.

Отже, насамперед необхідно зазначити, що як специфічна особливість діяльності людського мозку звичка виростає з виконання одних і тих самих дій знову і знову, з повторення, з постійного обдумування одних і тих самих думок у різних варіаціях і, будучи сформованою, вона нагадує цементний блок, який важко зламати.

За винятком рідкісних випадків, коли людина піднімається над оточенням, мозок її видобуває матеріали для створення думки з цього оточення, а звичка кристалізує ці думки, спрямовує за заздалегідь заданими взірцями і фіксує у підсвідомості, де вони стають важливою (фактично, домінуючою) частиною особистості, яка незримо керує нашими діями, формує наші забобони та упередження і контролює думку1.

Люди думають відповідно до нахилів, говорять відповідно до знань і навіяних думок, але вчиняють відповідно до звички,

Ф. Бекон

Звичку можна уподібнити до борозенки на платівці, а мозок – до голки, яка проходить по цій борозенці. Коли звичка сформована (повторенням думки або дій), мозок прикріплюється до неї і прямує за нею так само, як голка за борозенкою на платівці, незалежно від того, яка саме ця звичка. Оточення постачає поживою і матеріалами, з яких ми створюємо думку, а звичка призводить до постійності вибору.

Звичка – це мисленнєва стежка, якою певний час крокують наші помисли, і кожного разу, коли ми проходимо цією стежкою, вона стає все більш протореною і широкою. Це пояснюється тим, що мисленнєві дії рухаються лінією найменшого спротиву, тобто вибирають найбільшу і найширшу стежку.

Те, що ми називаємо своїми думками, напевно залежить від організації шляхів у мозку приблизно так, як і подорожі залежать від доріг і залізниць.

Б, Рассел

Якщо правильно, що звичка стає жорстоким тираном, який керує людьми всупереч їх волі, бажанню і схильностям, то у свідомості мислячої людини логічно виникає запитання: а чи можна цю могутню силу приборкати й використовувати для блага людини, як й інші сили природи? Сучасні психологи впевнено стверджують: погану звичку (динамічний стереотип) можна підкорити, примусити на себе працювати, не дозволяючи їй панувати і визначати дії та характер людини.

Подолати погані звички не так важко, якщо будемо пам’ятати, що ми не обмежуємося своїми звичками: ми оператори, які приймають рішення, що часто залежать від способу нашого мислення. Дуже важливо пам’ятати, що звички – це не те, чим ми є, а те, що ми робимо: всі звички набуваються і виховуються. Наша психіка схожа на дику тварину, котра потребує дресирування. А в основі кожної дресури, як відомо з попереднього матеріалу, лежить позитивне підкріплення. Позитивний досвід тільки зміцнює віру у себе.

Справжня свобода полягає у виконанні всіх дій згідно з судженням і вибором волі, а не за примусом звички.

Йогананда

Отже, рішення змінити звичку прямо пов’язане з тим, наскільки ми вміємо приборкувати нашу підсвідомість. Не треба забувати, що наша підсвідомість – дуже консервативна, і ті завдання, які ми собі окреслили в уяві, керуючись новим планом, можуть стати реальністю тільки в тому разі, якщо наша підсвідомість прийме ці картини, адже те, на що ми замахнулися, буде значно відрізнятися від того, до чого звик наш розум. Для цього знадобиться деякий час, перш ніж наша підсвідомість сприйме незвичний спосіб мислення і повірить у те, що це у нас серйозно.

Узнати не важко, а важко звикнути.

Г. Скоровода

Коли люди проходять через багаторазовий досвід, вони справді навчаються всього, що б не відбувалось. Цей факт, головним чином пояснюється тим, що наш мозок і стереотипу, і послідовності того, що відбувається, навчається краще, ніж змісту, а це, у свою чергу дає надію на те, що кожна звичка, як завчений стереотип, продукт діяльності мозку піддається змінам і перетворюванню.

Якщо говорити про суто технологічний бік проблеми, то єдиний спосіб перемогти стару звичку – замінити її новою позитивною звичкою або звичками за допомогою емоцій та мисленнєвого підкріплення і повторення доти, доки вони там не відстояться і не закріпляться.

Нижче подаються правила і процедури створення нових бажаних звичок. Однак перш ніж говорити про формування нових звичок, необхідно вказати на деякі передумови їх реалізації.

Розпочнемо з того, що більшість із людей, що потрапили в залежність від поганих звичок, навряд чи мають чітке уявлення про те, яку шкоду завдають їм звички. Вони навіть не підозрюють, яке нещастя з ними може статися, якщо вчасно не повернути з протореної стежки хибних звичок. Але настає момент, коли загроза стає настільки реальною, що необхідність позбутися поганої звички стає нагальною. І якщо правильною є теза про те, що починаючи з певної точки повернення назад неможливо, то цієї точки, яка стане початком подолання хибних звичок, треба досягти.

Подолати звичку стає можливим тоді, коли ми здатні чітко усвідомити і “прорахувати” те, які переваги здобудемо після завершення такого складного марафону, як подолання хибної звички.

Відвикання буде легким, якщо певна мета затьмарює собою притягальну силу засобу, що викликав залежність. Якщо скласти список ключових слів того, що можна досягти, якщо позбутися поганих звичок, таких, наприклад, як звичка до вживання алкоголю, паління або переїдання, то отримаємо результат: здоров’я, краса, молодість, любов, повноцінне життя, здатність відчувати екстатичні переживання. Все це ви, маючи здоровий, а не зруйнований отрутами організм, можете переживати більш інтенсивно, більш тривалий час і протягом усього життя.

Отже, по-перше, боротьба зі старими звичками починається з того, щоб у жодному разі не дозволяти собі реагувати на їх “провокацію” так, як ви це робили до цього моменту.

Якщо при зустрічі з тією ситуацією, яка традиційно викликає у вас відчуття страху, тривоги, занепокоєння, ви піддастеся своєму відчуттю і спробуєте уникнути контакту, то, можливо, відчуєте полегшення, але це стане для вашої психіки в подальшому ще одним стимулом для того, щоб боятися і переховуватися відповідно. Перестати боятися неможливо, якщо кожного разу знаходити спосіб уникнути небезпеки зверненням за допомогою, втечею; відступивши один раз доведеться відступити і другий раз і так до останнього. Якщо повторюється попередній стереотип поведінки, то він лише закріпиться, посилиться: “Повторення – мати навчання”. Врешті-решт, перед вами постане та сама перепона, що і на початку. То чи не краще було наважитися одразу?

Як мовиться, святе місце порожнім не буває, і тому не можна відмінити одну реакцію, замінивши її на іншу, на новий спосіб реагування. Цей новий спосіб вам треба продумати попередньо (під час зустрічі з провокацією часу на роздуми не буде). Коли ж ви знаходите способи інакше реагувати на свої провокації, то виникають нові стійкі зв’язки між цією провокацією і новими реакціями з вашого боку. У справу вступають нові агенти, які знизять концентрацію звичної для вас реакції.

По-друге, треба пам’ятати, що специфічно у таких ситуаціях поводиться наша увага, переключаючись із нейтральних, по суті, зовнішніх, подразників на наші “внутрішні” образи. Наприклад, ви дивитеся на обставини, які вас лякають, але бачите в той момент не те, на що дивитеся, а різноманітні “внутрішні” картини (картину свого приниження, втрат, поразки та ін.). Таким чином, ви випадаєте з актуального моменту, провалюючись у власні фантазії, які, підкоряючись звичній тенденційності, малюють вам загрозливі картини. Ваше завдання, таким чином, зводиться до того, щоб у такій стресовій ситуації бути живим і точним у нашій реакції на те, що відбувається і в його оцінці, а це означає, що ми повинні бачити, чути, відчувати все те, що відбувається в дійсності в певний момент простору і часу, “тут і тепер”. Просто потрібне фіксування на житті, а не на побоюваннях.

По-третє, ніколи не шукайте виправдань своїм негативним емоційним реакціям, найсильніша з яких – гнів. Чим більше виправдань, тим міцніше закріплюється попередня звичка, тим менше шансів виробити ефективний стиль реагування.

І зрештою, слід пам’ятати, що поведінці більшості людей властивий також принцип, колись проголошений Овідієм: бачу і підтримую краще, йду за гіршим. Треба бути уважним, щоб не піддатися спокусі діяти так, як нас іноді провокує наша консервативна психіка.

Стосовно технологій, то ми цілком можемо навчитися гальмувати свої небажані реакції і формувати нові стереотипи поведінки в ситуаціях, які нас колись провокували. Самі по собі обставини не бувають ані поганими, ані добрими. Вони нейтральні, а тому наша негативна реакція на них хоча й запрограмована (попереднім досвідом), але не є обов’язковою і такою, якої не можливо уникнути. Щоб налаштувати себе на ефективний варіант поведінки, необхідно уявити собі наслідки звичного (негативного) способу реагування в цих ситуаціях. Інакше кажучи, необхідно визначити, чим це все закінчиться, якщо продовжувати поводитись у тому самому дусі. І ця цілюща фантазія буквально примусить вас відмовитися від попереднього завченого способу реагування, що, власне, і треба було довести. Також слід пам’ятати: це не події вас провокують, це ви на них провокуєтесь.

Найголовніше, що необхідно усвідомити, коли ми наважилися змінити звичку, це те, що просто відмовитися від небажаної звички неможливо, оскільки такі звички мають тенденцію повертатися, якщо місце, яке вони займали у свідомості, не зайняте іншою звичкою іншого роду. Втрата звички залишає прогалину у свідомості, і ця прогалина має бути заповнена якоюсь іншою звичкою, інакше стара звичка повернеться і вимагатиме своє місце.

Звичка верховодить розумом.

Прислів’я

Отже, для формування нової бажаної звички необхідно дотримуватися таких правил.

– На початку формування нової звички вкладайте всю силу та ентузіазм у свої дії. Відчуйте, чого ви хочете. Зробіть нову мисленнєву стежку якомога помітнішою і глибшою із самого початку, щоб наступного разу ви легко її побачили.

– Повністю зосередьте увагу на створенні нової стежки, тримайтеся подалі від старих стежок, щоб не піддатися спокусі йти ними.

– Ходіть новою стежкою якомога частіше (крапля довбає камінь не силою, а частим падінням); створюйте можливості для цього, а не чекайте, коли вони виникнуть з волі випадку.

– Опирайтеся спокусі пройти старими, легкими стежками, якими ви користувалися раніше. Кожного разу, долаючи спокусу, ви стаєте сильнішими.

– Переконайтеся, що ви намітили правильну стежку до вашої головної мети, і йдіть нею без страху й сумніву.

Пам’ятайте: подолання поганої звички взагалі забезпечується не швидкістю і натиском, а наполегливістю і тривалим періодом. Як говорив стародавній мудрець, принципи завжди здійснюються повільно, але люди завжди квапляться. Щоб реалізуватися в діях чи реальності, ваша ідея або значуще для вас бажання повинні утримуватися у свідомості наполегливо та з вірою, поки звичка не надасть їм постійної форми.

Той, хто поспішає, мусить іти повільно.

Конфуцій

Нарешті, зазначимо таке: якщо ми навчимося вибирати те краще, до якого треба прагнути, то натренована звичка зробить його і легким і приємним.

Однак, якими б розумними і доцільними не здавалися наші міркування з цього приводу, важливішими є все-таки не вони, а дії. Зазвичай той, хто полюбляє міркування, мало здатний до дій. Отже, з’ясуємо, що таке дія і яке місце вона посідає в житті та діяльності людини.

За великим рахунком, дія – це все, що є найкращого в людині. Якщо ми хочемо дізнатися, що таке людина, то треба подивитися на неї передусім крізь призму її дії.

Дія – це інструмент аналізу психології людини, інструмент найбільш випробуваний і такий, що гарантує об’єктивні показники. У дії виявляються як сильні сторони людини, так і її слабкості. Подібно до крупинки каталізатора, кинутого в однорідний мертвий розчин, що викликає в ньому бурхливу хімічну реакцію, дія приводить у рух людську психіку, яка у звичному стані “спить”. Дія провокує найрізноманітніші вияви психіки у поведінці, вивертає психічний світ людини навиворіт; вона приводить у рух приховані механізми людської душі, неначе центрифуга, розкручує заяложений перебіг психіки навіть пересічного обивателя в яскравий психологічний етюд, який змальовує раптові, неочікувані, сповнені драматизму повороти його психіки. Питання тільки в тому, що це за дія і чи має вона якесь особливе значення для людини.

Не схиляйся перед минулим, не журися про майбутнє, не впадай у неспокійні думки. Коли настане слушний момент, необхідно діяти.

Сунь-Цзи

Отже, ми детально описали, як утворюється і функціонує звичка. Не менш актуально дослідити і фактори, які вирішально впливають на формування звичок: це, як зазначалося на початку розділу, – фактор середовища і свідоме прищеплювання певної звички самою людиною відповідно до власного вибору.

Коли ми говоримо про вплив середовища, то маємо на увазі те, що мозок живиться переважно тим, що нав’язано йому з оточення, а тому необхідно вибирати таке оточення, щоб мозок отримував від нього найбільш придатні матеріали у своїй роботі для досягнення поставленої мети. У зв’язку з цим бажано обмежити коло контактів із людьми, які співчувають вашим цілям та ідеалам і чиє ставлення наділяє вас ентузіазмом, рішучістю і честолюбством. Такі люди повинні створити для вас ситуацію успіху. Іншими словами, щоб людина формувалась як повноцінна, зріла, всебічно розвинута особистість, вона повинна сама створювати собі соціально, інформаційно, інтелектуально, емоційно, духовно збагачене середовище, в якому змогла б звільнитися від штучно навіяних стандартів, правил, норм, стереотипів і йти за своїми істинними бажаннями, які випливають з її індивідуальної природи. Але для цього вона зобов’язана навчитися виявляти ті стимули або, як їх ще називають у теорії нейролінгвістичного програмування, якорі (якір – стимул, своєрідний вмикач – як зовнішній, так і внутрішній, що пробуджує, викликає в людині складну послідовність поведінкових стереотипів і реакцій), які, якщо їх вчасно не розпізнавати і не нейтралізувати, формують у людини залежний тип поведінки. У переважній більшості випадків наша поведінка і переживання визначаються саме якорями, що діють у певний момент, а не природними потребами і не натурою людини.

Ми вільні, поки наші вчинки випливають з індивідуальності, коли вони її відображають, коли в них із нею така подібність, яка інколи буває між художником і його творінням.

А. Бергсон

Захистити себе від дії якорів дуже важливо, оскільки вони супроводжують нас повсюди: де б ми не з’являлися, нас одразу оточують зорові, слухові, тактильні та нюхові кнопки – якорі, на які ми реагуємо автоматично. Ми запрограмовані, як “собаки Павлова”; пусковий механізм може “подзвонити в дзвінок” і запустити програму дій. Стрес, напруження, недостатній відпочинок можуть зарядити нас вибухівкою, яка детонує від найслабкіших кнопок. Сумні пісні про втрачене кохання або розлуку збуджують ваші спогади і запускають депресію або пригніченість. Елементарна фраза може викликати потрібну реакцію.

Як це не сумно констатувати, але значна частина інформації, яка щодня до нас надходить і є поживою для мозку, несе негативний заряд. Від випадкових зауважень до статей у газетах, з екранів телебачення, з усіх боків ми піддаємося впливу негативних програм, більшість із яких колись потрапило в мозок автоматично від наших наставників або внаслідок невдалого збігу обставин. Такі програми, укорінившись у глибинах нашої підсвідомості, впливають як на спосіб мислення, так і на нашу поведінку.

Для того щоб переломити ситуацію на краще, щоб ефективно протистояти негативному впливу середовища, нам треба звільнитися від стереотипних, автоматизованих форм реакцій, тобто від якорів, які маніпулюють нашою поведінкою, бажаннями, настроями, симпатіями, антипатіями і навчитися жити за велінням своєї природи, своєї самості. Поки людина не навчиться прориватися крізь ланцюги якорів до свого справжнього внутрішнього світу, вона не здатна буде вибирати власну долю. Але якщо людина навчиться “вибирати себе” (за термінологією М. Гайдеггера), тоді вона може досягти стану просвітлення, в якому вона звільниться від усіх штучно навішаних стереотипів. Вибрати себе – означає вибрати своє бачення світу, свої бажання, своє щастя, свої інтереси, свою свободу, а отже, мати мужність відвернутися від ходячих думок, створити власні смаки, цінності, ідеали, цілі. Це означає припинити приховувати свої природні нахили, уміти жити у злагоді з власною природою і твердо стояти за святиню своїх щонайглибших переконань. Розуміння власної внутрішньої природи і дії відповідно до неї е суттєвим і визначальним для актуалізації особистості. Особистість мусить іти за тим, що навіює її власна природа, дивитися й оцінювати світ крізь призму тих цінностей, які сама і виробила у собі.

Шукай того, що узгоджується з твоєю природою, і поспішай до нього, хоча б воно і не обіцяло слави. Бо кожному повинно бути дозволено шукати своє благо.

Марк Аврелій

Герман Гессе в романі “Сіддхартха” розповів про “людей-дітей”, які становлять більшість людства. “Люди-діти” – це ті, хто покірно дотримується суспільних правил і традицій, орієнтуючись на звичний, середній рівень і вичікуючи, поки хтось із “дорослих” не покаже їм іншої дороги. (“І так завжди буває з людьми слабкими: вони губляться на своїх шляхах”, – писав про таких людей Ф. Ніцше.) На противагу їм Г. Гессе описав етапи розвитку Героя, здатного цей шлях показати. Тож станьмо героями для самих себе, припинімо жити життям, яке визначається чужими сценаріями. Нам не вдасться виробити адекватне самовідчуття, якщо будемо постійно виконувати програми, складені іншими і для інших.

Здебільшого ми навіть і не задумуємося над тим, як глибоко увібрали чужий сценарій. їх пишуть ще в дитинстві батьки, вчителі та інші носії функцій соціального контролю. У цих сценаріях багато корисного, і, досягнувши “розумного” віку, ми охоче сприймаємо ці установки як власні. Небезпека підстерігає там, де в сценарій закладаються прагнення наших батьків, які вони самі не змогли реалізувати. Щоб відчути себе незалежною цілісною особистістю, необхідно розібратися в сценарії, за яким ви жили дотепер, а після цього почали писати свій сценарій. І нехай це буде ваш власний незалежний вибір.

Історія буде до мене прихильна, бо я маю намір їі написати.

У. Черчілль

Треба знайти в собі мужність, щоб відкинути чужі плани, якщо вони не прийнятні для вас, не узгоджуються з вашою життєвою територією, або модифікувати їх так, щоб самим здобувати від них користь і задоволення від самого процесу їх реалізації.

Що може бути кориснішим, ніж вчитися жити найкращим для себе чином! Нам досить тільки заявити свої права на події нашого життя, щоб повною мірою почати належати собі, а не перекладати відповідальність за своє життя на батьків, педагогів і т. д., щоб вислизнути від самого себе. Ми надані самим собі – і це справді той стан, у якому повинна перебувати людина, що серйозно до цього ставиться. Тому ми більше ні на кого не покладаємося і ні на що не сподіваємося – в розумінні допомоги, – ні на кого і ні на що.

Отже, ми вже з’ясували, який вплив на людину має сила звички, коли вона вже стала стійкою. Можна додати, що за допомогою сили звички, коли вона міцно закріпилася у мозку, людина здатна сама формувати власну особистість. Будь-яка дія за достатнього повторення стає звичною, і свідомість у цьому аспекті видається лише масою мотивуючих сил, які виростають із наших щоденних звичок.

Звичка – мудрий витвір природи, завдяки їй ми діємо автоматично, вона переносить контроль за діями з частин мозку, які відповідальні за свідомість, на частини, які відповідають за підсвідомість. Успішна людина здатна виробити в собі за допомогою працелюбності, тренування і повторення досконалу програму, на яку може покластися, програму, в основу якої будуть покладені добрі звички. І коли ми у поведінці керуємося планом, виробленим нами, то отримуємо можливість впливати на ситуацію так, як вважаємо за потрібне, згідно зі своїми глибинними інтересами й цінностями. Занепокоєна і не впевнена в собі людина, навпаки: на початку будь-якої справи вона обов’язково повинна долати закладену в ній негативну програму, основою якої є негативні звички.

Що нам справді необхідно найбільше для реалізації задуманого нами плану, в основі якого будуть покладені добрі звички, то це характер, який є запорукою успіху в діяльності та поведінці людини (докладніше див. розд. 7).

Як писав видатний російський фізіолог І. П. Павлов, характер (форма поведінки) людини багато в чому залежить від набутих навичок; по суті, наш характер – це величезна сукупність звичок, способів реагування в тих чи інших ситуаціях. Характер – це зовсім не друга натура людини, це просто звичка, яку можна змінити і яку потрібно змінити.

Кожна людська душа за допомогою досвіду, приємного і неприємного, збирає матеріали, з яких будує свої розумові та моральні здібності. І характер не виняток – він створюється самою людиною і показує ступінь, якого людина досягла у своїй особисті сні й еволюції. Які риси характеру треба змінити? Якщо ми хочемо перемогти в собі небажані емоційні схильності, то повинні холоднокровно й відсторонено імітувати зовнішні вияви тих рис характеру, які б хотіли мати. Поступово ця нова поведінка увійде у звичку, а з часом, коли вона зафіксується на рівні підсвідомості, сформується позитивний динамічний стереотип, який, власне, і є метою наших зусиль; саме сукупність сформованих і ретельно продуманих динамічних стереотипів оптимізує поведінку людини на далеку перспективу.

Отже, як ми вже з’ясували, звичку цілком можна змінити. Нагадаємо, з чого треба починати боротьбу з подолання хибних і формування позитивних звичок. Спочатку треба виявити, в яких ситуаціях ви звикли реагувати не найкращим чином, що зумовлює втрати. Після цього необхідно відстежувати, як саме ви реагуєте в цих ситуаціях, а потім продумати, який варіант поведінки тут був би більш вдалим і вигідним. Найбільша складність полягає в тому, що необхідно загальмувати несприятливу реакцію в подібних ситуаціях, перш ніж вона реалі

(2 votes, average: 4,00 out of 5)