Проблеми теорії держави і права – Машков А. – Інтегративний підхід до права. Загальні зауваження
В останній час в юридичній науці здійснюються спроби щодо визначення поняття права поєднати декілька підходів до його розуміння. Такі спроби мають місце як у західній, так і у вітчизняній науці. Наприклад, Р. Шайнер вважає, що юридичний позитивізм “по мірі того, як він становиться більш уточненим та реагує на критику, прямує до позицій схожих до теорії природного права, і навпаки”. Аналогічну точку зору стосовно факту інтеграції різних підходів до праворозуміння, знаходимо в інших західних та вітчизняних авторів (зокрема, Г. Дж. Бермана, В. Лазарева, І. Гойман-Калинського, Г. Іванця, І. Червошока та ін.).
Дуже лаконічно та чітко висловився з цього приводу О. Лейст, коли відзначав, що “Кожне праворозуміння має свої підстави, тому вони існують одночасно і мають прихильників… кожна концепція виражає реальну сторону права та слугує її здійсненню… річ у тім, що між крайніми точками зору знаходиться не істина, а дуже складне суспільне явище – право”55.
Наведена вище думка є співзвучною з точкою зору Г. Бермана, який вважає, що для того, щоб дати істинне визначення права всім школам праворозуміння необхідно відмовитися від ствердження своєї власної переваги, оскільки інтегративне визначення права (яке є правильним) полягає в визнанні взаємозалежності цих підходів. При цьому “розходження між позитивістами і юстиналістами не принципове, воно стосується первинності правди стосовно блага” або “даним школам не вистачає історичного виміру: те, що справедливо при одному збігу обставин, може бути несправедливо із цієї точки зору при іншому; те, що необхідно з політичної точки зору при одному збігу історичних обставин, може викликати заперечення при іншому”. Тільки “життєвий досвід суспільства може звести мораль і політику в одне ціле. Право цілком можна визначити як підтримку рівноваги між справедливістю й порядком у світлі досвіду”.
Підходи, які пов’язані із зазначеною точкою зору, в літературі називають інтегративними. Серед підходів, що можуть бути віднесені до інтегративних, можна назвати: марксистську концепцію права; неонормативну, комунікативну теорії та ін.
Нижче буде подана характеристика названим трьом теоріям, оскільки перша з них фактично визначила в силу відомих історичних обставин характер та специфіку розвитку сучасної вітчизняної юридичної науки та практики, а дві інші є результатом теоретичного осмислення сучасних державно-правових реалій пострадянського суспільства на базі інтегративного праворозуміння.
Слід враховувати, що деякі юридичні теорії, які згадувались вище, також мають ознаки інтегративности (див., зокрема, погляди К. Олівекрона).
Все сказане, певною мірою, свідчить, що інтегративне праворозуміння сьогодні є досить поширеним, а розвиток сучасного теоретичного юридичного знання в сфері праворозуміння (а відповідно, і всіх інших питань на які впливає праворозуміння) має тенденцію до визнання правильності інтегративного розуміння права.
Марксистська теорія права
Відповідно до поглядів К. Маркса й Ф. Енгельса, право розглядається як похідне від економічних відносин явище, у термінології марксизму, держава й право – це явища надбудовні, надбудовні над базисом, під яким розуміються пануючі в суспільстві економічні відносини. Однак, хоча держава й право визначаються системою економічних відносин, вони у свою чергу впливають на ці відносини, тобто на базис.
Головне в праві, з погляду основоположників марксизму – його класова сутність. Взагалі в усіх надбудовних явищах (культура, наука, право, держава і т. д.) ця класова сутність присутня, але особливо вона проявляється саме в державі та праві. Тому К. Маркс і Ф. Енгельс розглядають право як зведену в закон волю пануючого в даному суспільстві класу.
Механізм утворення права К. Маркс і Ф. Енгельс представляли винятково через діяльність держави, тобто держава породжує право, а останнє виражає волю держави. “Крім того, що пануючі при даних відносинах індивіди повинні конституювати свою силу у вигляді держави, вони повинні додати своїй волі, обумовленої цими певними відносинами, загальне вираження у вигляді державної волі, у вигляді закону – вираження, зміст якого завжди дається відносинами цього класу”.
Важливим аспектом цієї теорії є те, що вона чітко й однозначно підкреслювала нормативність права. Право розглядалося марксистами в якості закону, утвердженої волі держави, яка має всезагальне значення. Юридичні норми представляють собою один із різновидів соціальних норм. Тому соціальна цінність нормативності витікає перш за все з призначення, яке мають соціальні норми в суспільному житті. Вони мають загальний характер, що розраховано на програмування поведінки особи.
У той же час марксистська теорія права розглядає правову норму (обов’язкове правило поведінки людей), як один із проявів суспільного життя людей, тобто як явище реального світу, яке підпорядковується як і всі інші явища, закону причино-наслідкових зв’язків. На відміну від інших теорій права, марксистська теорія пояснює, виходячи з класового розуміння суспільних явищ, чому люди стали створювати правові норми, чому ці норми мають той чи інший зміст: суспільно-економічні відносини – це причина, а форма їх регулювання (право), а також механізм забезпечення панування певної економічно пануючих/ої груп/и (держава) – це наслідок.
Слід також звернути увагу на те, що марксистська концепція права виділяла як одну з головних ознак права його класово-вольовий компонент. Тобто представники даної концепції беззаперечно вважали, що сутність права виражається тільки в його класовості. Тому оскільки право – класовий регулятор суспільних відносин, який володіє міцною класовою силою. За своєю суттю воно (право), як це вже відзначалося вище, представляє собою відтворену в законі волю пануючого класу, зміст якої визначається матеріальними умовами його життя. Класові інтереси, які визначаються матеріальними умовами життя відповідного класу, виражались через волю пануючого класу у вигляді законів.
Тут деякі автори вбачали проблему. Так, А. Венгєров зазначає, що не зрозуміло про яку саме волю йде мова в цій концепції. Якщо це воля в психологічному значенні, то вона є здатністю у виборі діяльності і внутрішніх зусиль, необхідних для її здійснення. Це може бути прийняття рішень, боротьба мотивів і т. д. Якщо це воля в соціологічному значенні – це веління, бажання, перевтілене в повеління. У цьому разі воля є компонентом влади, під якою розуміється здатність здійснювати відповідний вплив на діяльність, поведінку людей за допомогою будь-яких засобів – авторитету, насильства.
Неважко побачити, що в марксистському підході в якійсь мірі поєднано декілька підходів, а саме вузький, соціологічний та психологічний. Саме визначення права, як волі пануючого класу, яка зведена у закон, дає змогу в цьому переконатися. Вказівка на те, що право – закон дає підставу намагатися довести, що марксистське вчення про право за своєю природою захищає вузьке розуміння права. Якщо сконцентруватися на тім, що право – воля, то ми можемо прийти до точки зору, що ця теорія повинна бути кваліфікована, як психологічна. Ну, а якщо сконцентрувати увагу на те, що право визначається панівним класом, тобто проявляється в системі конкретно-історичних суспільних відносин, то ми попадаємо в лоно соціологічного розуміння права.
Саме ця інтегративність марксистського погляду на право (котру називають прихованою або неявною) разом із прагненням до цілісності теоретичної конструкції (як її прояв відмови від інтегративного розуміння права), а також специфічний історичний контекст реалізації марксистського вчення про державу й право на практиці, визначило плюралістичність розуміння права у вітчизняній юридичній науці радянського періоду. Ця плюралістичність виявилася в спробах інтерпретувати на базі марксистського вчення право або в рамках або вузького (нормативного), або соціологічного, або психологічного розуміння права. Утім, вона у вітчизняній юридичній науці радянського періоду у свою чергу багато в чому визначила розвиток юридичної науки на сучасному етапі на пострадянському просторі.
У той же час, на жаль, у конструюванні юридичної теорії інтегративність марксистської теорії права не була реалізована. Вчені-юристи-марксисти постійно сповзали на те або інше “одиничне” праворозуміння, хоча юридична практика багато в чому використала інтегративні моменти марксистської теорії права.
Недоліки марксистського розуміння права, а також його переваги, у першу чергу залежать саме від того, у якій саме іпостасі ми її розглянемо: у нормативній або соціологічній, психологічній або інтегративній. Недоліки нормативної, соціологічної й психологічної версії марксистської теорії права в цілому ті ж, що були відзначені при розгляді відповідних підходів. Однак особливо слід враховувати також класовий аспект марксистської теорії, що багато в чому й визначає особливу специфіку марксистської теорії (про це більш докладно йтиметься нижче).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)