Проблеми теорії держави і права – Машков А. – Місце та значення теорії держави і права в системі юридичного знання
ТДП є загальнотеоретичною, гуманітарною, соціальною, юридико-практичною наукою та виступає як системо утворююча частина юридичних наук. Це пояснюється тим, що саме в ТДП формується загально-юридичний категоріальний апарат, аксіомо-теоретична система юриспруденції тощо. ТДП створює методологічну основу дослідницької та практичної діяльності в юридичній сфері.
ТДП виступає об’єднуючою ланкою між юридичними науками, дає можливість перетікати знанню з однієї юридичної науки в іншу таким чином, щоб не змінювався юридичний характер цього знання. При цьому слід зазначити, що “фундаментальні науки, що конструюють теоретико-пізнавальні моделі дійсних процесів, насправді є абстрактними, але не формально-схоластичними, узагальнюючими, а й не підірваними віл життя. Загальновідомо, що немає нічого практичнішого за добру теорію”.
Особливо слід підкреслити, що саме ТДП дає можливість цілісно подивитися на державно-правову дійсність, співвіднести останню з політичною дійсністю, суспільством тощо, що дозволяє в деталях, в юридичних нюансах не загубити те основне, для чого існує юриспруденція.
Мабуть, саме недостатньо адекватне (можна сказати, негативне) ставлення до ТДП з боку деяких представників юридичної науки та практикуючих юристів призвело до вихолощування в юридичній практиці багатьох позитивних аспектів існуючого законодавства, до того, що іноді потенційно справедлива життєво необхідна норма перетворюється або на свій антипод, або на мертву норму. Доволі часто юристи-практики (і не лише юристи), які формулюють юридично значимі загальнообов’язкові норми та приписи, в процесі своєї діяльності, через ігнорування загальнотеоретичного (у тому числі і загально-юридичного теоретичного) знання, сприяють появі недосконалого та суперечливого (далеко не з об’єктивних причин, а з безграмотності) законодавства, що веде до того, що ті ж юристи використовують цю недосконалість для перетворення права на безправ’я.
Багато помилок у нормотворчості та юридичній практиці пов’язані з відсутністю загального всебічного уявлення про державно-правову дійсність, що призводить в науці та на практиці до домінування деталей над загально значимим. Замість дискретної єдності загального та часткового відбувається ігнорування загального з посиланням на його абстрактний характер. Домінанта часткового над загальним завжди веде до втрати змісту та підміни реальних цінностей ілюзорними. Тому, з одного боку, можна погодитись з думкою Уенделла Холмса-молодшого: “Ваша справа як юристів – бачити зв’язок між вашим конкретним фактом та будівлею усього Всесвіту”, а з другого – з Є. Темповим, який пише, що “світоглядний характер науки “виштовхує” юриста-теоретика з уз того простору абстрактних категорій в реальне життя, змушує зайняти ту чи інші соціальну позицію у вирішенні практичних питань, відстоювати індивідуальні, групові або загальнодержавні інтереси”.
З огляду на це бачиться правильною позиція, згідно з якою “без загального наукового розуміння сутності, змісту та форми права, галузі та інституту права, системи та систематики права, норми права та правовідносини тощо жодна галузь юридичної науки не зможе ефективно розвиватися, розраховуючи на соціально значимі результати. Без знання загальних питань правомірної поведінки, правопорушень, юридичної відповідальності та законності не можна сподіватися на успіх у боротьбі зі злочинністю, особливо з її найбільш складними та організованими формами. Без фундаментальних понять про сутність та її прояви, зміст та форми держави, її структуру, соціальну роль та призначення неможливо з’ясувати особливості держав різних історичних типів, різних етапів свого розвитку, сформулювати завдання та напрями формування основ демократичної соціальної правової держави тощо”.
На наш погляд, саме ТДП визначає рівень розвитку юридичної практики.
Оскільки ТДП виконує ідеологічну функцію, очевидно, що вона (ТДП) виступає підставою для формування юридичного світогляду.
Ще одним фактором, що визначає місце ТДП у системі юридичного знання та практики, є те, що саме ТДП у своєму найбільш спрощеному вигляді виступає немов вступною дисципліною у процесі підготовки професійних юристів. Тому що саме ТДП формулює і містить юридичну догму, визнану як базову (офіційну) в рамках тієї чи іншої державно-правової системи. Отже, можна стверджувати, як це відзначалося вище, що не зовсім коректно називати “Теорією держави і права” той навчальний курс, який викладають студентам-юристам на першому курсі. Це швидше загальна юридична догматика (юридична догма), ніж ТДП. За своєю природою ТДП є проблемною, передбачає наявність багатьох точок зору, а студент-юрист, доки не отримає уявлення про всю державно-правову систему через вивчення її окремих складових (галузей права, механізмів реалізації владних повноважень тощо), навряд чи здатний зрозуміти проблемні аспекти ТДП.
У той же час загальна юридична догматика може бути сформульована виключно в рамках ТДП. Очевидно, ТДП, у сенсі загальної юридичної догматики, завжди буде основою всього юридичного знання (як, скажімо, алфавіт в основі письменності, якщо остання, звичайно, не заснована на ієрогліфічному письмі).
Нині загальновизнаною є точка зору, що рівень розвитку теоретичного знання багато в чому наперед визначає рівень розвитку не лише науки, а й суспільства в цілому. Звичайно, в такому випадку логічним буде твердження, що рівень розвитку ТДП визначає рівень розвитку юридичного знання та практики його застосування. Стосовно цього, до речі, цікавою є думка В. Котюка, який пише, що “якщо теорія правильна, то її дуже складно оцінити в матеріальному вимірі, а тим більше в культурному, моральному чи духовному. Ми більшою мірою можемо оцінити, які збитки приносить неправильна “теорія”, відступлення від наукових принципів, ідей, норм, від принципів загальнолюдської моралі та загальнолюдських цінностей”.
З огляду на це можна стверджувати: “Теорія держави і права посідає особливе місце в системі юридичних наук, що визначається своєрідністю предмета дослідження та методологічною значимістю для інших юридичних наук”. А саме:
– ТДП є загальнотеоретичною та евристичною основою для усіх юридичних наук;
– ТДП дає можливість об’єднати розпорошене юридичне знання – знання, сформоване в різних сферах юридичної науки та практики, в єдину систему, що в свою чергу дозволяє поглянути на державно-правову дійсність комплексно, всебічно, скласти цілісне уявлення про неї. А лише за наявності цілісного сприйняття таких специфічних феноменів, як держава і право реально знайти найбільш адекватні та ефективні рішення в області державно-правових відносин;
– ТДП визначає рівень розвитку юриспруденції загалом, тобто і як науки, і як практики;
– ТДП формує загальні для усієї юридичної науки цілі та завдання, задає вектори розвитку галузевих та спеціально-юридичних наук;
– ТДП виступає певним трансформатором між юридичним та неюридичним гуманітарним знанням, забезпечує органічне сплетіння юридичного знання в загальну систему знання про суспільство та людину.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)