Проблеми теорії держави і права – Машков А. – Лекція 5. Праворозуміння
Мета та завдання лекції
Метою даної лекції є описання та аналіз основних напрямів праворозуміння у сучасній суспільно-політичній і державно-правовій думці, а також з’ясування того впливу, який здійснює конкретний підхід до розуміння права на юридичну теорію та практику. При цьому щодо питання про вплив праворозуміння на державно-правову дійсність ми будемо звертатись і в подальшому (у наступних лекціях), що, на нашу думку, дасть змогу з’ясувати значення проблематики, пов’язаної із праворозумінням для юридичної науки та практики.
Щоб досягнути зазначених вище цілей необхідно вирішити низку складних завдань, при розгляді яких побачимо певне переосмислення уже сталих уявлень про право, носіями яких є більшість вітчизняних юристів (вчених і практиків), і які сформувалися на базі вузького підходу до праворозуміння.
Серед основних питань, що будуть розглянуті далі, передусім слід назвати – визначення найпоширеніших у науці груп праворозуміння, виявлення основних переваг й недоліків конкретних підходів до праворозуміння, проведення порівняльного аналізу останніх, розгляд особливостей вітчизняного праворозуміння, а також розгляд питань, що стосуються соціальної сутності, призначення й цінності права.
Утім, до зазначеного додамо, що ми розглядаємо дану лекцію, як основну і рамках усього курсу “Проблеми теорії держави й права (“Проблеми теорії права”). Саме від глибини засвоєння викладеного в ній матеріалу в першу чергу і буде залежати рівень опанування всього матеріалу, який дається у межах цього навчального курсу. Це, зокрема, зумовило те, що запропонований у цій лекції матеріал є досить обширний.
План лекції
– Зміст поняття “праворозуміння”.
– Основні теоретичні підходи до розуміння права.
– Загальні зауваження.
– Вузьке розуміння права.
– Юридичний позитивізм.
– “Чиста” теорія права Г. Кельзена.
– Нормативне розуміння права.
– Історична школа права.
– Загальні висновки щодо вузького підходу розуміння права.
– Широке розуміння права.
– Природно-правова школа права.
– Соціологічна школа права.
– Психологічна школа права.
– Інтегративний підхід до права. Загальні зауваження.
– Марксистська теорія права.
– Неонормативне розуміння права.
– Комунікативна концепція права.
– Інтегративна юриспруденція Дж. Холла.
– Загальні висновки щодо широкого підходу розуміння права.
– Плюралізм вітчизняного праворозуміння (радянський період).
– Висновки щодо аналізу найбільш поширених напрямів праворозуміння.
– Тлумачення соціальної сутності права, його соціального призначення та цінність в юридичних науках.
– Розуміння змісту права в різних школах праворозуміння.
– Проблема співвідношення соціальної сутності та змісту права.
– Ознаки права.
– Висновки.
Зміст поняття “праворозуміння”
У науковій літературі при дослідженні питань, що стосуються права, дуже часто використовується поняття “праворозуміння”. При цьому під ним, як правило, розуміють “наукову категорію, що відображає процес і результат цілеспрямованої мислячої діяльності людини, яка включає у себе пізнання права, його сприйняття (оцінку) і відношення до нього, як до цілісного соціального явища”. Дослівно цю точку зору знаходимо у М. Кельмана, О. Мурашина, Н. Хоми.
Досить схожу позицію знаходимо в інших авторів, зокрема, у:
– І. Гойман-Калинського, Г. Іванця, В. Червонюка, які вважають, що “праворозуміння – це концептуальні погляди на сутність права, форми його вираження (джерела), зв’язок з державою, причини виникнення, призначення та ін.”;
– А. Сурілова, який визначає праворозуміння, як “форму персоніфікованого на особу вченого відображення в логічно перетвореному вигляді об’єктивної державно-правової дійсності”;
– авторів української “Юридичної енциклопедії”, які розглядають праворозуміння як “усвідомлення правової дійсності через призму правових теорій, доктрин, концепцій. Праворозуміння є формою пізнання сутності і ролі права у регулюванні суспільних відносин” і т. д.
Іншими словами, в такому випадку суб’єктом праворозуміння виступає лише професійний юрист, або вчений, який досліджує право. При цьому слід зауважити, що уявлення цих суб’єктів про право є науковим (системним, обгрунтованим тощо). Тобто зрозуміло, що в такому випадку праворозуміння має бути науково обгрунтованим, системним.
Така позиція може бути визначена як пануюча у юридичній літературі. Хоча винятком є погляди проф. П. Рабіновича, який займає дещо іншу позицію, яка досить схожа до тієї, що обгрунтовується нижче.
З пануючим у юридичній літературі підходом важко погодитись. Суперечність цієї позиції достатньо рельєфно виступає в межах суджень уже зазначених авторів. Так, уже згадані М. Кельман, О. Мурашин, Н. Хома пишуть, що “Зміст праворозуміння складають знання суб’єктів про свої права і обов’язки, конкретні і загальні правові дозволи, заборони, а також оцінка та ставлення до них як до справедливих чи несправедливих”7. Тобто фактично автори наведених слів визнають, що певне праворозуміння є у будь-яких соціальних суб’єктів.
Швидше за все наведені вище визначення стосуються одного із видів праворозуміння, а саме наукового (та/або професійного) праворозуміння.
Для того, щоб з’ясувати зміст поняття праворозуміння необхідно перш за все розглянути його об’єкт, суб’єкт та цілі його здійснення.
На перший погляд об’єкт праворозуміння визначити досить просто – це право. При цьому невелику складність, що виникає стосовно того, яким є просторовий обмежувач визначення об’єкта праворозуміння того чи іншого суб’єкта можна вирішити так: все залежить від місця такого суб’єкта у соціальній системі, його знань та досвіду, а також від мети, яку ставить він собі. Тому об’єктом праворозуміння може виступити “право в планетарному масштабі, право конкретного суспільства, окремі галузі, інститути права, окремі правові норми. При цьому досить часто знання про окремі структурні елементи екстраполюється на право в цілому”.
Але є проблема, у процесі визначення об’єкта праворозуміння, яка не може бути, на нашу думку, достатньо обгрунтовано вирішена у межах об’єктивістської традиції. Ця проблема пов’язана з тим, що, починаючи визначатись з праворозумінням суб’єкт вже виходить з якогось розуміння, що таке є право (не в просторовому, а в сутнісному та змістовному аспекті). Тобто на початку інтелектуального пошуку в напрямі формування праворозуміння ми вже маємо уявлення, як правило, підсвідоме або нечітко сформульоване, про те явище відносно якого ми хочемо сформувати своє уявлення! Зрозуміло, що залежно від того, як ми визначимо на цій до-пізнавальній стадії (у даному випадку мається на увазі пізнання, як цілеспрямована діяльність на отримання певного істинного знання) об’єкт свого дослідження – право – багато в чому залежить напрям, структура, характер тощо пізнання, обрання методологічних та гносеологічних основ зазначеної діяльності.
Іншими словами, навіть наукове праворозуміння формується не тільки шляхом цілеспрямованого процесу пізнання права. В якомусь сенсі право – це апріорне поняття.
Особливо слід підкреслити, що пізнання права відбувається не лише у процесі зовнішнього споглядання права, як об’єкта, а й у зв’язку з безпосереднім “контактом” суб’єкта з правом та механізмами, що задіяні в його реалізації та забезпечення, у своєму бутті. Тому можна вести мову про те, що формування праворозуміння відбувається на різних рівнях, у тому числі на онтологічному. На цьому останньому рівні уявлення про право формуються не лише на свідомому рівні, є тут момент, пов’язаний із підсвідомим рівнем виникнення праворозуміння. Цей підсвідомий рівень для ненаукових і непрофесійних форм пізнання та сприйняття права ми б розглядали, як визначальний.
Тому зрозуміло, що якесь розуміння відносно права має будь-який соціальний суб’єкт, який досягнув відповідного ступеня інтелектуального розвитку. Можливо це розуміння не є достатньо грунтовним, правильним, системним тощо, однак не можна заперечувати те, що воно (розуміння) є. Тому неправильно говорити, що праворозуміння – “відображає процес і результат цілеспрямованої інтелектуальної діяльності людини, яка включає у себе пізнання права, його сприйняття (оцінку) і відношення до нього, як до цілісного соціального явища”9.
Якщо розглядати свідомий рівень пізнання права, то тут мова йде про діяльність суб’єкта пізнання, яка включає, як мінімум, такі стадії:
Сприйняття;
Відображення;
Інтерпретацію;
Узагальнення;
Систематизацію;
Висування відповідних тез та гіпотез;
Доказування висунутих (спростовування контр-) тез та гіпотез;
Обгрунтування свого розуміння права.
При цьому стадії систематизації, висування відповідних тез та гіпотез, а також доказування висунутих (спростовування контр-) тез та гіпотез притаманні лише науковому та в певних випадках професійному праворозумінню, тобто залежить від самої цілі здійснення процесу праворозуміння. Однак сама ціль може суб’єктом праворозуміння чітко не формулюватись.
У будь-якому випадку праворозуміння має своїм змістом сукупність або систему знань суб’єкта про те, що є таке право за своєю суттю та змістом, яка мета його існування, яка його цінність та призначення для суспільства тощо.
Щоправда, при аналізі поняття “праворозуміння” слід брати до уваги і ціль, яку ставить собі суб’єкт праворозуміння у процесі формування свого праворозуміння. При цьому ця ціль може сформуватись (а первинний Його рівень завжди формується) спонтанно на підсвідомому рівні, тобто суб’єкт не ставить перед собою мети цілеспрямовано пізнавати право, зрозуміти, що таке право тощо.
У той же час, слід враховувати, що праворозуміння формується під впливом конкретних суспільно-історичних умов, тому вочевидь воно не може бути вільним від впливу останніх. Відповідно можна стверджувати, що праворозуміння носить історичний характер.
Крім того, праворозуміння дуже залежить від рівня розвитку науки загалом, та юридичної науки зокрема.
Не випадково А. Сурілов відзначає, що “система праворозуміння з органічно притаманній їй дискусійністю не є умоглядною, спекулятивною. Різність концепцій права в… юридичній науці є в сутності синтезом, узагальненням та відображенням не тільки руху правової форми суспільства, а й усієї соціально-політичної динаміки. Тому праворозуміння виходить далеко за межі юридичної значущості, носить ідеологічний і політичний характер”.
Виходячи зі сказаного, можна вести мову про різні види праворозуміння:
Залежно від суб’єктного складу (кількісний аспект) можна виділити такі види праворозуміння:
– індивідуальне, тобто праворозуміння окремої особи;
– групове, тобто праворозуміння притаманне певній групі осіб, наприклад, випускникам якогось конкурентного вузу, послідовникам окремої правової школи тощо;
– страшне, тобто праворозуміння, яке притаманне відповідній страті населення (класу, професійній групі тощо);
– загальносуспільне, тобто праворозуміння притаманне окремо взятому народу, нації тощо;
– загальнолюдське, тобто праворозуміння притаманне людству в цілому.
Слід зауважити, що про загальносуспільне та загальнолюдське праворозуміння можна вести мову лише умовно, оскільки таке розуміння швидше ілюзія ніж реальність.
З точки зору ступеня осмислення правового матеріалу для формування уявлень про право можна вести мову про:
– повсякденне, тобто праворозуміння, що формується на базі особистого емпіричному досвіду відповідного суб’єкта поза межами цілеспрямованого осягнення права та його форм прояву;
– навчальне, тобто праворозуміння, що формується у суб’єкта пізнання у процесі передачі йому окремих блоків наукової інформації знання про правову дійсність;
– професійне, тобто праворозуміння, яке формується у суб’єктів, які безпосередньо займаються юридичною працею;
– наукове, тобто системне уявлення про право, яке грунтується на грунтовному осмисленні права як суспільного феномену.
З точки зору характеру професійної діяльності носія праворозуміння, праворозуміння може бути:
– професійне, тобто таке, що сформувалось у процесі діяльності суб’єкта, як практикуючого юриста або вченого юриста;
– непрофесійне, тобто таке, що сформувалось поза межами юридичної практики, яка здійснюється стосовно третіх осіб, або цілеспрямованого дослідження такої практики.
З точки зору механізму формування праворозуміння можна вести мову про:
– раціонально-логічне, тобто таке що склалося у результаті цілеспрямованого осмислення правової дійсності;
– емпіричне, тобто таке, що склалось на базі особистого досвіду та його розуміння суб’єктом праворозуміння;
– емоційно-інтуїтивне, тобто праворозуміння, що склалось у суб’єкта праворозуміння підсвідомо, у тому числі на базі стереотипів, що були передані суб’єкту праворозуміння його середовищем.
Значення праворозуміння дуже важко переоцінити, оскільки саме воно:
– безпосередньо впливає на суспільну поведінку соціальних суб’єктів, формує їх оцінки стосовно поведінки інших суб’єктів;
– визначає характер та зміст юридичної теорії;
– формує юридичну практику як сферу діяльності професійних юристів, адміністраторів, менеджерів тощо (причому не лише державних, а й корпоративних).
На підставі всього вищевикладеного можна: (а) дати таке визначення поняттю “праворозуміння”: це погляди та оцінки соціальних суб’єктів стосовно того, що є право, яка його соціальна сутність, соціальне призначення, соціальна цінність та форми його прояву, які визначають поведінку (пасивну чи активну) цих суб’єктів у суспільних відносинах. Більше того, праворозуміння – це сукупність (або система) уявлень (або знань) про те, що є таке право за своєю суттю та змістом, яка мета його існування, яка його соціальна сутність, соціальна цінність та соціальне призначення для суспільства, у яких формах існує та реалізується право, носієм яких є певний носій праворозуміння (суб’єкт праворозуміння);
(б) стверджувати, що конкретні форми праворозуміння безпосередньо впливають (точніше визначають) на юридичну практику суб’єктів-носіїв відповідних форм праворозуміння, та державно-правову дійсність;
(в) праворозуміння, з одного боку, є результатом впливу певних соціальних, політичних, юридичних тощо доктрин та процесів, а з другого, воно саме впливає на ці доктрини та процеси;
(г) взагалі можна розглядати, як більш правильне (порівняно з пануючим у вітчизняній науковій літературі) визначення праворозуміння, яке ми знаходимо у П. Рабіновича, а саме, що праворозуміння – це “відображення у людській свідомості за посередництвом поняття, позначуваного терміном “право” (чи будь-яким іншим однозначним з ним словом або символом) того явища, яке оцінюється як корисне для задоволення потреб існування й розвитку певного суб’єкта або ж безпосередньо цих потреб””. Хоча визначення, яке подане нами уявляється точнішим.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)