Проблеми теорії держави і права – Машков А. – Визначення об’єкта та предмета теорії держави і права як науки та навчальної дисципліни

Як вже зазначалося, найбільш простий та очевидний підхід до визначення об’єкта ЗЮН-ТДП полягає у зведенні цього об’єкта до держави і права. Це допустимий підхід, але, як зазначалось вище, він є не зовсім вдалим, точніше будемо говорити про державно-правову дійсність як об’єкт ТДП.

Однак в юридичній науці висловлювалась принципово інша точка зору стосовно об’єкта ТДП, а саме: об’єктом ТДП пропонують розглядати “дані окремих юридичних наук”.

Цей погляд можна побачити:

– у чистому вигляді у деяких вчених, що представляють у ТДП галузеві науки (С. Братусь О. Іоффе, М. Шаргородський та ін.);

– у непрямому вигляді у деяких сучасних теоретиків держави і права (Д. Керімов, А. Сурілов,0. Скакун та ін.).

Особливо слід відзначити, що іноді досить важко чітко визначити, чи підтримує той чи інший автор цю позицію (див., наприклад, позицію М. Байтіна).

Якщо погодитись з думкою згаданих вище авторів, то виходить, що ЗЮН – це наука, що компілює та переробляє вторинний матеріал, який надається іншими науками. Думається, що із-за такого підходу ЗЮН не може бути розглянута як самостійна наука, оскільки “нові знання не могли б бути досягнуті… узагальненням даних інших юридичних наук”. Важко не погодитися з цією тезою П. Недбайла. До речі, підхід, який тут критикується, був відкинутий як неправильний (відносно філософського знання) ще Платоном.

ЗЮН самостійно вивчає державно-правову дійсність, використовуючи при цьому, звичайно, також дані, отримані іншими юридичними і не лише юридичними науками, але не обмежуючись виключно ними. Знання, що виробляється при цьому, одержується не так через узагальнення та компілювання галузевого знання, як через самостійний аналіз державно-правового матеріалу, отримання нового знання та інформації незалежно від інших юридичних та/або неюридичних наук, але з урахуванням знання, отриманого в останніх. Тому, на наш погляд, об’єктом дослідження ЗЮН-ТДП є державно-правова дійсність, а не дані та теорії, напрацьовані у галузевих юридичних науках.

Як вже зазначалось багато авторів пропонують розглядати в якості об’єкта загальнотеоретичної юридичної науки не державу та право, а лише право, тобто ТДП, за такого підходу, має бути трансформована в теорію права. Вважаємо, що така точка зору є не обгрунтованою ані теоретично, ані історично, ані фактично.

Процес пізнання, пояснення, опису тощо правової дійсності не можна здійснити поза контекстом державної дійсності. Пізнати державу поза правом, а право поза державою неможливо, оскільки вони взаємообумовлюють один одного. Це (теоретичне осмислення права поза державою) важко буде здійснити не лише суто подумки, а й практично. Зокрема, це визнає Л. Спірідонов у вступі до підручника з “Теорії держави і права”.

Стосовно ж тези, згідно з якою юридичне вивчення держави і права в рамках однієї наукової дисципліни – це результат виключно ідеологізації загальнотеоретичної юридичної науки, яку здійснили прибічники марксистсько-ленінської доктрини, то вона не відповідає самій історії формування ТДП як самостійної науки.

Звичайно, в СРСР ідеологічний фактор у межах питання, що розглядається, не можна заперечувати, але й зводити до нього все також неправильно. У західноєвропейській науці є багато юридичних теорій, які фактично спираються на тезу про нерозривну єдність держави та права (наприклад, концепція Р. Ієрінга, “чиста теорія права” Г. Кельзена тощо). Саме тому слід погодитись з тими авторами, які виступали і виступають проти поділу ТДП на дві самостійні науки – теорію права і теорію держави (наприклад, Д. Керімов, М. Кельман, О. Мурашин, Н. Хома та ін.), та про г тонують розглядати як об’єкт загальнотеоретичної юридичної науки державно-правову дійсність.

До вищезазначеного слід додати ще два зауваження:

– ціла група авторів взагалі не розмежовує поняття об’єкта ТДП та її предмета. До них можнавіднести І. Гойман-Калинського, Г. Іпанця, В. Червонюка та ін.;

– історично склалось, що ТДП досліджує питання, пов’язані з пізнанням самого процесу пізнання державно-правової дійсності, тобто методологією юридичних наук. Хоча існує точка зору, що методологія юридичної науки – це самостійна наука, однак остання позиція не отримала достатньо широкого поширення в науці, незважаючи на те, що, як бачимо, вона є досить обгрунтованою та логічною. Іншими словами, методологія права як самостійна наука не отримала екстрадіфінітації. З огляду на це, слід враховувати, що нині методологія юридичних наук також формує об’єкт вивчення ТДП, тобто методологія є третім компонентом, що входить до складу об’єкта ТДП.

Можна констатувати, що на сьогодні об’єкт ТДП є двоєдиним за своєю природою. Він складається з двох відносно самостійних одне від одного явищ: державно-правової дійсності та методології юридичних наук.

Таким чином, як бачимо, об’єктом ЗІОН-ТДП, з одного боку, є державно-правова дійсність, тобто держава і право у своїй нерозривній єдності, а також явища безпосередньо та нерозривно з ними пов’язані та немислимі поза їхнім контекстом (правосвідомість, правова культура, законодавча техніка тощо), а з другого – об’єктом ЗЮН-ТДП виступає методологія пізнавальної діяльності в юридичній науці.

Переходячи до розгляду питання про предмет ТДП, слід зазначити, що в ТДП з цього питання існує доволі стійка, загальноприйнята точка зору. Підходи вчених-теоретиків до цього питання різняться в деталях, у тлумаченні окремих моментів, що стосуються ТДП як самостійної науки тощо. А сам предмет визначають як “закономірність виникнення, розвитку та функціонування права, правосвідомості та держави взагалі, про типи права та держави, зокрема про їхню класово-політичну та загальнолюдську сутність, зміст, функції та їх кінцевих долях”.

При цьому під терміном “закономірність” в юридичних (і не лише) науках розуміють:

“1) зв’язки причинно-наслідкової залежності одних явищ (процесів) від інших, зв’язки взаємодії;

2) зв’язки об’єктивні, тобто такі, що відбуваються у світі незалежно від волі та свідомості людей;

3) зв’язки необхідні, тобто такі, що складаються невідворотно, не можуть не виникнути (наприклад, економічне панування в суспільному виробництві певної групи людей невідворотно тягне за собою політичне панування цієї ж групи);

4) зв’язки загальні, тобто такі, що мають поширення у різні епохи, в різних країнах, у різних народів, та які характеризують дані явища (процеси) в суттєвих (основних) рисах;

5) зв’язки стійкі, тобто такі, що існують не-визначеио тривалий час, і які не можуть зникнути під впливом інших явищ (процесів), з якими дані явища так чи інакше пов’язані (взаємодіють)66.

Визначення предмета ТДП як закономірностей розвитку держави і права призводить багатьох прибічників такого визначення, окрім іншого, до таких помилкових тверджень: “Емпірія або факти не є предметом пізнання теорії держави і права”, або ТДП лише “взаємодіє з емпіричним рівнем юридичного знання”. Іншими словами, ТДП лише узагальнює висновки (навіть не дані), напрацьовані в галузевих та інших юридичних науках. Це “взаємодіють” лише відтіняє саму постановку питання. Цей аспект уже згадувався та коротко розглядався вище.

Якщо почати аналізувати наведене вище та аналогічні йому визначення предмета ТДП, то можна вказати на такі його недоліки:

– у ньому не зовсім чітко розмежовується (якщо це взагалі робиться) об’єкт та предмет ТДП, а відповідно:

– неадекватно (як правило, вузько) визначається об’єкт ТДП;

– нечітко визначають предмет ТДП;

– його прибічники виходять виключно з об’єктивістського та дещо вульгарно матеріалістичного розуміння державно-правової дійсності. У цьому не було б нічого поганого, якщо б була доведена недостовірність суб’єктивістських релятивістських та інших не детерміністсько-матеріалістичних концепцій;

– втрачається зв’язок між ТДП та юридичною практикою, що призводить, власне, до втрати можливості розмежувати загальноюридичну теоретичну науку та інші теоретичні, але не юридичні науки, що вивчають державу і право (наприклад, політологію, філософію права тощо), а відповідно здійснюється спроба вивести за межі предмета ТДП юридичну практику (правову емпірику);

– ТДП надається надто абстрактний характер. Не випадково у О. Мартишина читаємо: “Предмет теорії держави і права визначається, зазвичай, як загальні закономірності розвитку держави і права. Це цілком справедливо, але, можливо, дещо абстрактно та вимагає пояснень, в чому ці закономірності полягають”;

– передбачається вивчати закономірності державно-правової дійсності, при цьому (а) не довівши факт їхнього існування взагалі та (б) не встановивши, які саме закономірності “виникнення, розвитку та функціонування держави та права” властиві останнім.

Тому вважаємо, що наведені вище визначення предмета ТДП, є не зовсім точними.

Щоб дати більш правильне розуміння питання про предмет ЗЮН-ТДП слід його розглядати у контексті чіткого визначення об’єкта ЗЮН-ТДП.

На наш погляд, при розгляді питань, пов’язаних з визначенням об’єкта та предмета ТДП, слід виходити з того, що:

– ТДП вивчає державно-правову дійсність, а не державу і право (тим більше не право). Іншими словами, об’єктом ТДП є державно-правова дійсність. Тут слід уточнити, що ТДП вивчає не саму державно-правову дійсність, а лише певний її образ, що формується в уявленнях конкретних соціальних суб’єктів. Не випадково А. Сурілов з цього приводу зазначав, що “предмет пізнання теорії держави і права – теоретичні положення чи те, що носить ідеальну, логічно очищену форму”. В той же час, з його точки зору, “ідеалізація чи відображення державно-правових явищ у науковій теорії не має нічого спільного з їхньою волюнтаристською, довільною інтерпретацією”. Тобто об’єктом та предметом дослідження ТДП є не сама державно-правова дійсність, а її відображення у свідомості суб’єкта пізнання, тобто деякий суб’єктивний образ державно-правової дійсності (її окремих проявів). Саме формування об’єкта та предмета ТДП, що опосередковане процедурою виділення, носить суб’єктивний характер;

– специфічною особливістю об’єкта ТДП на сьогодні є те, що ТДП вивчає і методологію юридичної науки як певний самостійний відокремлений феномен;

– об’єкт ТДП вивчається в єдності та в усіх своїх проявах. В. Хропанюк, який не розмежовує об’єкт та предмет ТДП, торкаючись фактично питання про об’єкт ТДП, пише, що “предмет теорії держави і права складають держава і право в їх єдності… тому що вони є органічно взаємопов’язаними частинами надбудови суспільства та існувати ізольовано не можуть”. Звичайно, через абстрагування в процесі пізнавальної діяльності відбувається виділення тих феноменів, подій, явищ тощо, які, на думку досліджувача, дають можливість вирішити поставлені перед ТДП завдання. Однак слід визнати, що таке виділення є суб’єктивною за своєю природою операцією. Більше того, самі завдання ТДП як науки – це результат суб’єктивно-індивідуального тлумачення місця та значення ТДП у системі юридичного знання. При цьому згадане тлумачення відбувається на конкретному етапі історії ко-пізнавального ситуативного дискурсу. Виділені феномени, події, факти, явища тощо в якості об’єкта безпосереднього дослідження розглядаються та тлумачаться як найбільш важливі та суттєві серед усієї сукупності феноменів, подій, фактів, явищ тощо, виходячи зі сприйняття суб’єктом пізнання оточуючого його світу;

– ТДП вивчає державно-правову дійсність загалом, а не її прояв в окремо взяті й країні. Як пише Є. Темнов з цього питання, “вивчаючи державу та право в цілому, державноправова теорія не обмежується аналізом досвіду якоїсь країни чи окремого регіону або напряму державно-правового життя, а на підставі вивчення держави і права різних епох, усіх областей та напрямів державно-правової дійсності, визначає загальні та специфічні закономірності їх розвитку, основні ознаки та суттєві риси”;

– основна мета пізнавальної діяльності у межах ТДП – сформувати певне уявлення про найважливіші закономірності та особливості виникнення, функціонування та розвитку об’єкта дослідження (тобто державно-правової дійсності). Говорити проте, що ТДП вивчає “закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права” некоректно з низки причин, зокрема:

А) у рамках такого підходу презюмується, що ці закономірності вже встановлені. А це означає, що ми пізнали абсолютну істину відносно того, якими є ці закономірності;

Б) за такої постановки питання ми a prion вирішуємо парадигмальну проблему – чи існують закономірності взагалі. Незалежно від вашої відповіді на це питання, стверджуючи, що закономірності в розвитку держави і права існують, ми робимо формально-логічну помилку, яку в науці логіки називають petitio ргіпсіріі, тобто коли за істинне береться те положення, що має бути доведене;

В) непряме підтвердження достовірності висловлювань автора цих рядків можна знайти майже в будь-якому підручнику з ТДП. Якщо ТДП вивчає закономірності, то вони мають бути чітко сформульовані, і перш за все в навчальній літературі, а ці закономірності навіть не містять відповідних розділів. Можна назвати один відомий виняток: підручник “Теорія держави і права” під ред. В. Корельського та В. Перевалова. У даному підручнику питанням закономірностей держави присвячено аж цілих десять сторінок!. Однак, прочитавши ці декілька сторінок, то побачимо, що жодної закономірності й не названо (!) тощо.

– пізнавальна діяльність, що здійснюється в рамках науки ТДП, крім своєї глобальної та високої мети – пізнання істини – має й більш “приземлені” завдання. Ці завдання носять загалом практичну спрямованість та безпосередньо пов’язані з конкретними проблемами державно-правової практики;

– метою досліджень, що проводяться в рамках науки ТДП, з одного боку, є встановлення та вивчення найважливіших закономірностей та особливостей виникнення, становлення, розвитку (у тому числі перспектив) та функціонування державно-правової дійсності в цілому та її окремих елементів для подальшого безпосереднього використання в юридичній практиці, а з другого – формування адекватного та розвинутого категоріального апарату юридичних наук, та одержання максимально істинних результатів в ході гносеоевристичної діяльності в області юридичних досліджень. Особливо слід підкреслити, що ТДП формулює, обгрунтовує,

Уточнює та розвиває загально-юридичний категоріально-понятійний апарат, а не апарат окремо взятої науки – ЗЮН-ТДП. Як це не дивно, але більшість авторів до компонентів, що формують предмет ТДП, що пов’язаний з категоріально-понятійнийм апаратом, не включають взагалі. Щоправда, в науковій літературі іноді можна зіткнутися з іншою точкою зору щодо даного питання, яка є іншою крайністю. Наприклад, І. Грязін пропонує саме категоріальний апарат розглядати як центральне питання ТДП. Уявляється, що це перебільшення. Але недооцінювати цю складову в предметі ТДП теж не можна, оскільки важко не погодитись з відомим ученим вітчизняної юридичної науки В. Нерсесянцем, який вважає, що “предметна єдність юридичної науки (і разом з тим системна цілісність усіх юридичних наук) можлива лише за смислової єдності та, отже, несуперечливості всіх юридичних понять, а це досягається лише за наявності вихідного спільного юридичного поняття та відповідних йому всіх більш конкретних юридичних понять”.

На підставі всього вищевикладеного надамо такі визначення об’єкта і предмета ТДП:

– об’єктом теорії держави і права є

– у першому наближенні соціально-політична дійсність,

– У другому наближенні державно-правова дійсність, тобто держава і право, взяті в єдності та в усій повноті свого прояву, а також соціальні феномени, безпосередньо пов’язані з державою та/або правом (правосвідомість, правопорядок, правова культура тощо), та методологія пізнання цієї дійсності;

– предметом теорії держави і права є сукупність (в ідеалі – система) уявлень і даних про найважливіші аспекти прояву державно-правової дійсності, які виділяються та досліджуються з метою встановлення й вивчення закономірностей та особливостей виникнення, становлення, розвитку та функціонування державно-правової дійсності загалом та її окремих елементів для формування адекватного та розвинутого апарату юридичних наук та подальшого безпосереднього використання одержаних знань в юридичній практиці, а також основні моменти методології виділення та вивчення об’єктів та предметів юридичних наук (у тому числі ТДП), застосування наявних знань про державно-правову дійсність на практиці з метою одержання максимально істинних результатів у ході пізнавально-евристичної діяльності, а також юридичної практики.

Ще раз хотілося б підкреслити, що, на перший погляд, проблема предмета конкретної науки з теоретичного боку є малозначимою та беззмістовною. Однак із такою постановкою питання не можна погодитися. Як приклад, що ілюструє, до чого призводить абсолютизація розмежування юридичного знання на окремі юридичні науки, можна розглядати:

– дискусію, що триває вже багато років між “цивілістами” та “господарниками”, щодо правомірності існування господарського права як самостійної науки;

– дискусію щодо можливості “вторгнення одних наук у предмет дослідження інших”, що розгорнулась в середині 70-х років XX ст.. До речі, ця проблема обговорюється не лише в юридичних, айв інших науках, зокрема, економічних.

Для розкриття питань, пов’язаних з об’єктами і предметами юридичних наук, у контексті об’єкта і предмета ЗЮН, слід коротко торкнутись питання про співвідношення ТДП з деякими науками:

– неюридичними соціально-гуманітарними;

– базовими галузевими юридичними;

– спеціалізованими юридичними;

– спеціальними юридичними.

(2 votes, average: 3,50 out of 5)