Приватне життя і поліція – Римаренко Ю. І. – 13.3. Поліцейська політика чи застосування закону?
Поліцейська політика є одним із засобів, за допомогою яких держава може виконувати чи не виконувати свої зобов’язання відповідно до міжнародного права захисту прав свобод громадян у межах своєї юрисдикції. Міра виконання своїх зобов’язань залежить відтак від ставлення і поведінки службовців поліції до громадян і груп громадян у процесі реалізації цієї політики.
Взаємодія між поліцією і громадянами іноді відбувається за екстремальних обставин. Більш того, не завжди може бути забезпечено належний рівень нагляду над процесом такої взаємодії. Визнання цього, а також важлива роль міжнародних правових зобов’язань у реалізації поліцейської політики держави є свідченням важливості змісту завдань, що постають перед виконавцями і керівниками поліцейських функцій для захисту прав і свобод людини.
Значне число міжнародних інструментів захисту прав людини і особливо ті, що стосуються роботи поліції, спрямовані на “правозастосовчі органи”. Це важливе поняття позначає офіційних осіб, що здійснюють весь обсяг поліцейських функцій. Однак це поняття Не є задовільним з огляду на потреби контролю щодо співвідношення між гарантуванням прав людини і правовою політикою.
Загалом визнається, що принциповою функцією поліції є запобігання і розкриття злочинів, підтримання і, за необхідності, відновлення порядку, і надання допомоги та сприяння подоланню різного роду надзвичайних станів. Поліція застосовує право, і тому, для реалізації своїх функцій обов’язково звертається до права, однак “правозастосування” є не єдиним або навіть не основним завданням поліції. Справді, значна частина поліцейської діяльності поряд зі спеціалізованими підрозділами розкриття злочинів стосується щоденної поліцейської рутини, щоденного патрулювання та інших способів реалізації поліцейської політики, зокрема, допомагаючи людям, Що знаходяться у такому собі “особистому надзвичайному стані”.
Контроль над забезпеченням прав людини і здійснення поліцейської щоденної політики з огляду на етичні аспекти вимагає взяття до уваги співвідношень між різними поліцейськими функціями та їх загальним спектром і визнання того факту, що не завжди при цьому йдеться про правозастосування.
Хоча поліцейські функції і слід розглядати у відповідності до різних форм їх здійснення, є зріз, який дозволяє визначити їх як особливе неповторне здійснення “поліцейської політики”. Наприклад, при підтриманні соціального порядку і у разі надання допомоги за надзвичайного стану, де поліція діє як превентивний орган з огляду на запобігання можливих правопорушень чи злочинів або з виявлення соціальних чи/та економічних умов, що можуть призвести до виникнення злочинних проявів. Понад те, залучення поліції та її сприяння громадськості може поліпшувати стан громадського порядку і розкриття злочинів.
Розкриття окремих злочинів може, у свою чергу, запобігати інших форм злочинності чи служити тлом для пом’якшення соціального протистояння або й заворушень.
Такі ситуації, у всій своїй комплексності та різноманітності, що потребують специфічного поліцейського реагування за допомогою відповідної поліцейської політики, не можуть бути просто поділеними на конкретні категорії через визначення їх належності до відповідних функцій. Якщо співвідношення при такому поділі ігноруються і визначаються певні обов’язкові пріоритети, то з’являється висока імовірність того, що у довгостроковому періоді ефективність поліцейської діяльності зазнає значного зниження. Більш того, здатність поліції діяти як позитивна сила, що спрямована на захист усієї різноманітності прав людини, буде суттєво звужена.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)