Приватне життя і поліція – Римаренко Ю. І. – Способи правового захисту від діяльності міліції та її окремих працівників (оскарження)
Закон України “Про міліцію” визначає уст. 7, що керівництво міліцією здійснює Міністр внутрішніх справ України, і, що міліція у своїй діяльності підпорядковується міністерству. Ефективне управління міліцією вимагає розподілу у підході до керівництва і загального управління поліцією. Такий підхід не може бути випадковим чи емпіричним, а повинен мати методичну основу, наприклад, у формі національного плану безпеки.
Національний план безпеки має своїм завданням:
* практичне здійснення і координацію загальної поліцейської політики;
* координацію управління різними органами та їх підрозділами.
Це гарантує глобальний та інтегрований підхід до забезпечення поліцейської діяльності, а також узгодженість діяльності усіх органів, причетних до реалізації політики безпеки. Отже план безпеки роз’яснює шлях виконання поліцією своєї місії і головних завдань, які визначені міністром. З огляду на це план безпеки не лише визначає, яких результатів слід досягти, а й націлює на ініціативи, що мають забезпечити їх досягнення.
План безпеки визначає диспозицію наявних людських та матеріальних ресурсів і їх розподіл між різними органами і підрозділами. Цей розподіл, з одного боку, досить детальний, що гарантує здатність відповідних органів виконати поставлені перед ними завдання, а з іншого боку – певний рівень абстракції забезпечує необхідну гнучкість для реагування на поточні виклики.
Успіх реалізації національного плану безпеки залежатиме від ряду критичних внутрішніх та зовнішніх факторів, таких як:
* гармонізація поліцейської політики всередині самої поліції;
* впровадження відповідних структурних змін;
* доступність засобів реалізації;
* готовність співпрацювати між різними органами і підрозділами;
* якість виконаної роботи.
13.7. Захист національних даних
За умови, що існують інші закони и приписи або плани, що також поширюються на міліцію, експерт вважає, що Закон України “Про міліцію” повинен розв’язати ряд інших питань, що стосуються управління поліцією і поліцейської політики загалом.
У Законі мають бути врегульованими:
Прийняття на службу у міліцію
Для відбору найбільш відповідних за своїми якостями претендентів на службу до міліції відбір має базуватись на об’єктивних критеріях. Основна увага має звертатись на кваліфікацію особи, котру можна поділити на набуті знання та здобутий досвід. Перший елемент – знання – залежить від самого претендента, адже стосується, у першу чергу, його особистих якостей. Досвід же охоплює крім освітньо-кваліфікаційного ще й трудовий і професійний аспекти, що характеризують претендента. Якості претендента мають відповідати вимогам поліції до нього – тоді він може претендувати на зайняття посади. Базові принципи при цьому мають бути загальними і стосуватись усіх категорій посад, тоді як кваліфікація може бути різною для різних видів посад. Не повинно допускатись призначення на посади у міліції з політичних мотивів, особливо коли це стосується посад, пов’язаних з оперативною роботою.
Базова і спеціальна підготовка
Підготовка для роботи у правоохоронних органах має бути тісно пов’язаною з системою відбору кандидатів на посади за принципами відкритості та прозорості. Поліція, яка сподівається у своїй діяльності на підтримку громадськості, повинна мати персонал, підготовлений до роботи в умовах, максимально наближених до соціальної реальності. Це включає фізичні ознаки (місце і обставини підготовки), а також особливості, пов’язані зі змістом поліцейських завдань і їх інтелектуальною складністю. Підготовка у закритих приміщеннях та складних умовах, а також комплекс інших спеціальних прийомів є необхідними для подальшої успішної діяльності з охорони правопорядку. Крім того не слід забувати про “нормальні” обставини, за яких поліція несе свою службу. Відкритість і взаємодія з іншими органами та громадянами набувають тут важливого значення. Відкритість поліції для суспільства є однією з складових такого підходу. Таким чином, для належного проведення проблемно-орієнтованого тренінгу стан справ у самому суспільстві мусить бути об’єктивно відтворений у ньому.
Поліцейська антикорупційна політика
Поняттям ” корупція у поліції позначаються різного роду явища, такі як хабарництво, спотворення чи знищення доказів, необ’єктивність у роботі, кумівство тощо. Спільним у цьому переважно визнається неправомірне використання службового становища, зловживання владою. Більш того, широко визнається загроза від корупції, що може вплинути на належний стан здійснення поліцією усього комплексу своїх завдань, цілісності її як органу, що реалізує верховенство права. Держава має запровадити ефективні механізми внутрішнього контролю за недопущенням корупції та її подолання. До таких засобів належить визначення “корупщйної поведінки”, її дослідження і впровадження адекватних запобіжних і захисних механізмів.
Способи правового захисту від діяльності міліції та її окремих працівників (оскарження)
Скарги на діяльність поліції мають розглядатись безсторонньо. Якщо “поліція контролює поліцію”, то це, як правило, не додає довіри до результатів такого контролю. Тому держава має запровадити систему не лише безстороннього, а й такого, що має довіру громадськості, механізму. Одним із варіантів може бути судовий захист.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)