Приватне життя і поліція – Римаренко Ю. І. – 10.3. Міжнародно-правові документи ООН та Ради Європи

Слід звернути увагу на те, що право на приватне життя, міжнародна практика пов’язує з охороною тієї інформації, яка може бути ототожнена з конкретною людиною.

Документи Ради Європи встановлюють основні принципи збору, зберігання, використання та передавання інформації персонального характеру. При чому їх рекомендовано включати як основу національного законодавства у галузі захисту даних про приватне життя.

Варто звернути при цьому увагу на те, що крім випадків передбачених законодавством, персональні дані повинні бути отримані від осіб, до яких ці відомості відносяться, чи із інших джерел за згодою суб’єкта даних. Збір персональних даних щодо раси, політичних та релігійних переконань, сексуального життя – у принципі не повинен дозволятися.

Перед нами – кодекс поведінки посадових осіб із підтримання”правопорядку, прийнятий Генеральною Ассамблеєю ООН у 1979 р. У ст. 2 цього міжнародно-правового документа наголошується: …при виконанні своїх обов’язків, посадові особи з підтримання правопорядку поважають та захищають людську гідність, підтримують та захищають права людини стосовно всіх осіб”.

При цьому відомості конфіденційного характеру, отримані посадовими особами з підтримання порядку, зберігається у таємниці, якщо виконання обов’язку або вимоги правосуддя не вимагають іншого.

Інакше кажучи, за характером своїх обов’язків, посадові особи з підтримання правопорядку отримують інформацію, що може стосуватися особистого життя інших осіб, або потенційно зашкодити інтересам таких осіб і особливо їх репутації.

Кодекс наголошує: слід проявляти велику обережність при зберіганні та використанні такої інформації, яка розголошується тільки при виконанні обов’язків з метою правосуддя. Будь-яке розголошення такої інформації є діяльністю неправомірною.

Якщо ж розглядати міжнародні стандарти юридичного забезпечення прав і свобод людини, вони наголошують: ці норми міжнародного права є обов’язковими для всіх держав та їхніх органів, включаючи працівників правоохоронних органів. Особлива увага звертається на етичну та юридичну поведінку правоохоронців. При чому права людини вважаються невіддільною частиною гідності людської істоти, а співробітники правоохоронних органів за будь-яких умов, поважають закон та дотримуються його приписів.

Вони захищають людську гідність, відстоюють людські права будь-якої особи, принципи законності, необхідності, недискримі нації, відповідності та гуманності.

Обмеження ж здійснення прав та свобод є лише такими, що необхідні для забезпечення визнання та поваги прав інших і дотримання у демократичному суспільстві моральності, громадського порядку та загального добробуту.

Європейський кодекс поліцейської етики (2001) також наголошує: збір, збереження та використання поліцією даних особистого характеру повинні відповідати міжнародним принципам захисту даних і, зокрема, обмежуватися тим, що необхідно для досягнення законних, справедливих та конкретних цілей.

Зрештою, при виконанні своїх функцій поліція завжди повинна пам’ятати про основні права кожної людини – свободи слова, совісті, релігії, мирних зібрань, пересування і право на повагу власності.

Вищевказаний кодекс визначив норми, ціннісні та мінімальні етичні рамки діяльності поліції на основі здорового глузду. Предметом же діяльності поліції є забезпечення дотримання принципів правової держави. Вона має суворо дотримуватись своїх повноважень, утримуючись від будь-яких актів свівілля та поважати права і свободи громадян.

Йдеться про дотримання поліцією суб’єктивних прав людини, про заборону здійснювати довільні та протизаконні дії.

“Роль поліції у захисті та збереженні верховенства права, – підкреслюється у кодексі, – є настільки важливою, що спостерігаючи за поведінкою поліції у демократичній державі можна судити про рівень демократії у ній”.

Наголошується, що поліція зобов’язана дотримуватись конфіденційності з точки зору міркування недоторканності особи, кримінального розслідування, права презумпції невинуватості, міркувань безпеки. Важливо при цьому досягти певної свободи вибору для досягнення рівноваги між цими двома категоріями інтересів.

У коментарі до ст. 41 Європейського кодексу зазначається: “Поліція не повинна порушувати права кожної людина на повагу її приватного життя, за виключенням випадків абсолютної необхідності і лише для досягнення законних цілей”. Зазначається, що право на повагу приватного життя розповсюджується на права гарантовані ст. 8 Європейської конвенції про права людини: повага приватного та сімейного життя, житла та кореспонденції. Зрештою, поліцейські операції, включаючи можливі посягання на повагу приватного життя, повинні бути завжди юридично обгрунтованими (ст. 3). Неприпустимо будь-яке довільне посягання, більш того, будь-яке посягання на приватну сферу завжди має розглядатися як виключний захід, що вживається у тих випадках, коли він виправданий та не виходить за межі абсолютної необхідності.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,00 out of 5)

Приватне життя і поліція – Римаренко Ю. І. – 10.3. Міжнародно-правові документи ООН та Ради Європи