Правознавство – Копиленко О. П. – 4. Поняття та види суб’єктів адміністративного права. Адміністративна правосуб’єктність
Суб’єктом адміністративного права є учасник суспільних відносин, якого юридична норма наділяє правами та обов’язками у сфері здійснення виконавчої влади. Він володіє двома ознаками: по-перше, соціальною (визнається можливість участі в цих відносинах як відокремленого, здатного виробляти і здійснювати єдину волю, персоніфікованого суб’єкта); по-друге, юридичною (правовими нормами визнається його здатність бути носієм прав та обов’язків, брати участь в згаданих правовідносинах).
Суб’єкти адміністративного права – це індивідуальні чи колективні суб’єкти права, які використовують свою правосуб’єктність у конкретних адміністративних правовідносинах, виступаючи реалізаторами суб’єктивних прав і обов’язків, повноважень і відповідальності у сфері реалізації виконавчої влади.
До суб’єктів адміністративного права належать: громадяни України; іноземці, особи без громадянства; об’єднання громадян; органи виконавчої влади; інші державні органи з питань їх внутрішньої організації; державні службовці; органи місцевого самоврядування.
5. Адміністративна правосуб’єктність
Адміністративна правосуб’єктність с однією з обов’язкових передумов адміністративних правовідносин. Вона включає адміністративну правоздатність та адміністративну дієздатність.
Адміністративна правоздатність – це передбачена адміністративно-правовими нормами здатність (можливість) мати суб’єктивні права і виконувати суб’єктивні обов’язки в сфері реалізації виконавчої влади. Адміністративна правоздатність виникає у суб’єктів адміністративного права з моменту їх виникнення (наприклад у фізичних осіб – з моменту народження, а у організацій (державних органів, установ, підприємств) – з моменту їх державної реєстрації. Відповідно, припинення адміністративної правоздатності настає з моменту фізичного зникнення суб’єкта (смерті фізичної особи, розформування державного органу, ліквідації підприємства чи організації).
Адміністративна дієздатність суб’єктів адміністративного права означає визнану адміністративно-правовими нормами здатність суб’єкта самостійно, своїми усвідомленими діями здійснювати (використовувати і виконувати) суб’єктивні права і обов’язки та нести відповідальність в сфері реалізації виконавчої влади.
6. Державна служба в Україні: поняття, принципи
Завдання та функції державних органів, в тому числі органів виконавчої влади, здійснюють їх працівники, які перебувають на державній службі. Офіційне визначення поняття державної служби сформульовано в ст. 1 Закону України “Про державну службу”. Відповідно до цієї статті державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Отже, державна служба насамперед є професійною діяльністю, тобто ця діяльність здійснюється на постійній основі і для конкретних осіб є основним видом суспільнокорисної праці. Така праця полягає у практичному виконанні завдань і функцій держави, що відрізняє службовців від робітників, які своєю працею безпосередньо створюють різні матеріальні блага. Державна служба відзначається і тим, що зазначені особи займають посади саме в державних органах та їх апараті, їх праця оплачується з державних коштів.
Основні принципи державної служби визначено ст. З Закону “Про державну службу”. Державна служба грунтується на таких основних принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов’язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян.
Ще один принцип – рівності громадян при прийнятті на державну службу – закріплено у ст. 4 Закону, відповідно до якої право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою чинним законодавством.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)