Правознавство – Кунченко-Харченко В. І. – 11.3. Суб’єкти адміністративного права
Суб’єктами адміністративного права називають учасників суспільних відносин, яких адміністративна норма наділяє управлінськими правами та обов’язками.
Особа може бути суб’єктом адміністративного права тільки при наявності у неї адміністративної правоздатності та адміністративної дієздатності.
Адміністративною правоздатністю та дієздатністю володіють державні органи виконавчої влади та управління, а також інші особи, в тому числі фізичні.
Суб’єктів адміністративного права можна класифікувати
На:
1) колективні суб’єкти:
А) державні органи і організації:
– виконавчі органи держави;
– структурні підрозділи виконавчих органів, які мають визначену законом владну компетенцію;
– державні підприємства та установи;
Б) недержавні організації:
O місцеві ради народних депутатів, виконавчі комітети цих рад;
O громадські об’єднання;
O релігійні організації;
O трудові колективи;
O суб’єкти підприємництва;
2) індивідуальні суб’єкти (фізичні особи):
– громадяни України;
– іноземці;
– особи без громадянства.
Колективні суб’єкти адміністративного права створюються у передбаченому законодавством порядку, при цьому владні повноваження може мати весь орган, колектив, окрема його частина чи конкретна посадова особа.
Розглянемо правовий статус деяких суб’єктів адміністративного права.
Орган виконавчої влади – це організаційно відокремлена частина управлінського апарату держави, яка здійснює від його імені і за його дорученням відповідні функції і тому наділена певною владною компетенцією.
Органи виконавчої влади мають такі ознаки:
O орган управління реалізує функції держави, виконуючи нормативні акти органів вищого рівня;
O органи управління діють за дорученням і від імені держави;
O органам управління притаманний зовнішній характер діяльності;
O орган управління діє безперервно;
O в органі управління мають місце трудові відносини особливого складу.
Існує класифікація органів управління. Вони класифікуються:
O згідно з джерелами фінансування (бюджетні, які фінансуються з державного бюджету, госпрозрахункові, змішані);
O згідно з порядком вирішення підвідомчих питань (єдиноначальні, колегіальні);
O згідно з характером та обсягом компетенції: (органи загальної компетенції – Кабінет Міністрів України, державні адміністрації; органи галузевої компетенції – міністерства; внутрішньогалузевої – територіальні органи міністерств, функціональної, тобто спеціальної компетенції, змішаної компетенцій);
O згідно з масштабом територіальної діяльності (вищі, діяльність яких розповсюджується на всю територію держави, центральні, що здійснюють галузеве управління, спеціальні та місцеві);
O згідно з порядком утворення органів управління (органи, які утворюються відповідно до прямої дії Конституції України, органи які утворюються Президентом України, органи, які утворюються Кабінетом Міністрів України, а також які утворюються центральними органами виконавчої влади).
Об’єднання громадян – створюються на основі Конституції України, Закону України “Про об’єднання громадян” від 16.06.1992 р., Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15.09.1999 р., Закону України “Про політичні партії в Україні” від 05.04. 2001 р., Закону України “Про органи самоорганізації населення” від 11.07. 2001 року та інших законів. Як правило, це добровільна громадська організація чи формування, створене на основі єдиних інтересів для спільної реалізації прав і свобод громадянами. Як правило, об’єднання громадян виникають з їх ініціативи і діють відповідно до норм законів і власних статутів та положень. Основним методом, який використовують при створені чи діяльності об’єднань є метод переконання, який діє, іноді, краще ніж інші методи. Санкціями при порушенні статуту організацій є або виключення з неї, або позбавлення певних прав чи привілеїв члена організації.
Об’єднання громадян поділяються за типом членства на:
– індивідуальне членство (політичні партії);
– колективне членство (товариства дружби з містами інших країн);
– змішане членство (спілки юристів).
Об’єднання громадян поділяються за спеціалізацією на:
O наукові;
O фонди розвитку і цільового призначення;
O культосвітні;
O приватні;
O професійні;
O комерційні фонди.
Об’єднання громадян поділяються за завданням на:
– наукові-технічні товариства;
– створені органами місцевого самоврядування;
– споживча кооперація;
– клуби за інтересами;
– спортивні товариства.
Об’єднання громадян поділяються за ознакою організаційно-правових властивостей на:
А) масові організації громадськості, які виникають за ініціативою громадян на добровільній основі, мають статутний характер, фіксоване членство, систему внесків. У них виборний характер утворення керівних органів, центральної структури. Як правило, це профспілкові об’єднання громадян, добровільні товариства, творчі спілки, фонди, політичні партії.;
Б) організації самодіяльності, їх характерні риси – це добровільний характер утворення, обрання керівних ланок, статутний характер, відсутність членства, індивідуальність прийому, внесків, децентралізованість.
В) органи громадського самоврядування, це органи асоціативного типу (комітети батьків школи, вуличні чи будинкові комітети, ради директорів, ради трудових колективів тощо.) їх характеризує відсутність системи внесків, членства, саморегуляція..
Повноваження об’єднань громадян поширюються майже на всі галузі діяльності. У різних формах об’єднання громадян беруть участь у масовому контролі діяльності органів виконавчої влади.
В окремих випадках державні органи уповноважують об’єднання громадян виконувати деякі державно-управлінські функції
Велике значення в юридичному забезпеченні діяльності об’єднань громадян мають норми адміністративного права. Легалізація об’єднань здійснюється шляхом реєстрації або повідомленням уповноважених органів про заснування. Не можуть бути зареєстровані об’єднання громадян, які ставлять за мету зміну конституційного ладу в державі насильницьким шляхом або інші антидемократичні дії. Відмова у легалізації може бути оскаржена у судовому порядку. Суб’єктами права володіння, користування та розпорядження колективною власністю об’єднань є їхні статутні органи управління, які забезпечують право виступати об’єднанням учасниками цивільно-правових відносин.
Діяльність об’єднань громадян може бути припинена добровільно або примусово в судовому порядку.
Адміністративно-правове положення громадян та інших фізичних осіб визначається обсягом їхньої адміністративної правосуб’єктності.
Громадяни України мають свій адміністративно-правовий статус, який передбачає сукупність прав та обов’язків громадянина, закріплених Конституцією України, Законом України “Про громадянство” від 18.01. 2001 року, іншими нормативно-правовими актами. Цей статус складається із адміністративної правоздатності та адміністративної дієздатності громадян.
Адміністративна правоздатність – це здатність людини бути носієм суб’єктивних юридичних прав та обов’язків у відповідній сфері. Правоздатність виникає у людини з народженням. Адміністративна правоздатність є основою і адміністративної дієздатності громадян, або умовою реалізації, розширення суб’єктивних прав і обов’язків громадян.
Адміністративна дієздатність – це визнана державою спроможність громадян своїми особистими діями здійснювати права та набувати нових адміністративних прав, виконувати обов’язки в сфері виконавчої влади, нести відповідальність за адміністративні правопорушення. Виникає в повному обсязі з 18 років, а в окремих випадках – з 16 років, а у виняткових випадках із 7 років.
На адміністративну дієздатність впливає такий стан фізичної особи, як осудність, тобто її здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними. Якщо особа під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності перебувала в стані неосудності внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану психіки, то її адміністративна дієздатність може бути визнана судом обмеженою, або взагалі особа визнається недієздатною.
Громадяни мають певні адміністративні права, які можна класифікувати залежно від різних критеріїв:
1) залежно від кола осіб, яким надається право, а також підстав його виникнення:
А) загальні права громадян, які стосуються всіх галузей управління (всі громадяни відповідно до Закону “Про державну службу” в редакції від 09.07.2007 року мають право бути державними службовцями);
Б) спеціальні права громадян, які стосуються певної галузі управління (стаття 42 Конституції України закріплює право кожного на підприємницьку діяльність);
2) залежно від можливості реалізації права можуть бути:
– абсолютними (право на скаргу, що передбачене ст. 55 Конституції, яка гарантує право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб);
– відносними, які можуть бути реалізованими тільки при наявності акту застосування права, виданого компетентним державним органом (постанови, наказу та інше);
3) залежно від змісту, права можуть бути:
O на участь у державному управління;
O на допомогу компетентних державних органів та організацій у вирішенні адміністративних питань;
O на захист в порядку адміністративного провадження. Адміністративно-правові обов’язки фізичних осіб в першу чергу стосуються дотримання вимог Конституції і законів України, в той же час ці обов’язки можуть бути і відносними, вони стосуються необхідних дій тих осіб, які пов’язані з придбанням певних адміністративних прав і користування ними (власники автомобілів зобов’язані регулярно проходити технічний огляд транспортних засобів і сплачувати передбачені законом податки, водії зобов’язані дотримуватися правил дорожнього руху…).
Гарантією дотримання прав і свобод громадян є загальна вимога закону, щодо зобов’язання всіх державних органів, їхніх посадових осіб діяти тільки в межах передбачених законом. Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України “Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”. У разі порушення вимог закону службові особи можуть бути притягнуті до юридичної відповідальності.
Конституція України встановлює і інші гарантії:
– визначає конституційний статус Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, на яких покладає обов’язки створювати необхідні умови для забезпечення прав і свобод людини;
– забороняє видавати закони, що звужують зміст та обсяг існуючих прав і свобод (ст. 22 Конституції України);
– дозволяє обмеження окремих конституційних прав і свобод людини тільки в умовах воєнного або надзвичайного стану із зазначенням строку дії цих обмежень (ст. 64 Конституції України);
– та інші.
Ст. 26 Конституції України закріплює адміністративно – правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах у тому ж обсязі, що і для громадян України, за винятками встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)