Правове письмо – Стефанчук Р. О. – 3.2.3. Багатство мови
Мова народу – багата й різноманітна, індивідуальне мовлення може бути багатим і бідним, одноманітним і різноманітним.
Джерелами багатства мовлення є лексичні, фразеологічні, словотворчі, граматичні, стилістичні ресурси мови, складені мовною практикою всіх попередніх поколінь носіїв цієї мови, збагачені розвитком суспільства. Що рідше повторюються в індивідуальному мовному просторі одні й ті ж лексичні одиниці та їх комбінації, то багатше і різноманітніше таке мовлення. Цього можна досягти шляхом:
А) засвоєння активного запасу загальнонародного словника літературної мови;
Б) стилістично обгрунтованого використання різноманітних структур словосполучень і речень;
В) творчого налрацювання професійно орієнтованих лексичних одиниць;
Г) постійної спонукації власного мислення щодо оновлення засобів спілкування;
Г) активізації пізнавальної діяльності мовця, спрямованої на нагромадження одиниць (терміни та їх дефініції) лексико-семан-тичного рівня.
Багатство лексики – це і багатство значень. Багатство мови твориться не лише кількісним його складом, але й якісним – глибоким знанням синонімічного потенціалу мови.
3.2.4. Точність мови
Точність – одна з визначальних ознак культури мови юриста, оскільки без цього неможливий професійно довершений комунікативний акт. Під час спілкування сторони повинні вживати слова, які повністю відповідають мовним значенням у відповідний період їх використання.
Точність мови юриста залежить від майстерності співвіднести свої знання мови із знанням об’єктивної дійсності. Це співвідношення буде тим ефективнішим, чим глибше і всебічніше пізнаватимуться юридичні закони, життєві реалії та невичерпні ресурси мови.
Точність передбачає 1) вживання в мові слів і словосполучень, звичних для людей, які володіють нормами літературної мови; 2) оформлення і вираження думки адекватно предмету або явищу дійсності, тобто несуперечність предмета і його назви. Точність в юриспруденції виражається, першою чергою, через термін (вимога до однозначності терміна) і знання закону (вимога до однозначного трактування норм закону). Така точність перевіряється практикою життя або логічною несуперечністю якогось твердження. Точність в юриспруденції повинна бути буквальна, пряма, емоційно стримана, з відсутністю образності, метафоричності, багатозначності, припускається нейтральна експресія (використання модальних модифікаторів: може, повинен, слід, обов’язково і под.).
Точність досягається в контексті і реалізується, першою чергою, лексичними ресурсами мови. Найбільше можливостей для точного співвіднесення предмета і його назви мають синоніми, омоніми, пароніми, полісемантичні слова.
Синонімія нормативно-правового акта полягає в паралельному використанні кількох словесних форм для вираження одного й того ж поняття: а) між двома словами: гроші – валюта; б) між словом і словосполученням: Громадяни – фізичні особи; В) між двома словосполученнями: спільне майно – майно, нажите під час шлюбу. Синоніми зручні тим, що дозволяють уточнити, конкретизувати думку законодавця. Проте граматичні синоніми (міжнародні договори Публікуються – міжнародні договори Опубліковуються) Невиправдані в правових текстах, їх слід уникати, віддавати перевагу тому варіанту, який найбільш часто використовується.
Добираючи слово з метою досягнення точності висловлювання, враховуємо:
1) стильову приналежність слова (офіційно-діловий стиль нормативного акта, науковий стиль юридичних визначень, напівофіційний стиль в ході спілкування: слідчий – підозрюваний, свідок, потерпілий тощо). Наприклад: адвокат – юрист, який захищає обвинуваченого на суді; Захисник – особа (може бути не юрист), що здійснює судовий захист обвинуваченого; оборонець, оборониш (рідковживані)-той, хто відстоює інтереси обвинуваченого під час судового процесу; речник (застаріле, рідковживане в значенні “адвокат”). Отже, синонімічний ряд, відповідно до сфери вживання, вибудовується таким чином: Адвокат (юрид.) – захисник (юрид.) – оборонець (розм.)-Оборонник (розм.) – речник (заст.);
2) емоційно-експресивне значення слова (урочисте – буденне, піднесене – офіційне – нейтральне – знижене – іронічне і под.). Наприклад: документ (офіційне) – папір (розм.) – папірчик (ірон;)-бумага (розм., заст.);
3) приналежність слова до певної групи лексики поза літературною мовою (діалектне, просторічне, жаргонне, сленг і под.);
4) місце слова у словниковому запасі (активний – пасивний словниковий запас).
Щоб уникнути помилок під час використання засобів висловлення (синонімів, антонімів, паронімів, омонімів, полісемічних слів), слід:
1) чітко розмежовувати слова за їх лексичним значенням (за потреби користуватися словником), особливо, коли мова йде про полісемію (багатозначність мовної одиниці): справа – а) робота, заняття людини, пов’язані з розумовим або фізичним напруженням (вести справу); Б) задум, намір робити, виконувати що-небудь (довести справу до кінця); в) те, що безпосередньо стосується кого-небудь, входить у його завдання (власна справа); г) спеціальність, професія, коло занять, певна галузь знань або навичок (столярна справа); г) питання або низка питань, які вимагають розв’язання (у справі); Д) документи, які стосуються якої-небудь особи, події (особова справа, архівна справа); Судовий процес, з приводу якого-небудь злочину (заводити справу); е) інструменти, знаряддя праці (заст.) (ковальська справа); Є) явище, подія, факт суспільного або особистого життя, що пов’язані з чим-небудь (добра справа, справа миру); Ж) акт, дія сценічного твору (рідко) (трагедія в 5 Справах). Приклади використання полісемічних слів у нормативних актах непоодинокі. Крім слова Справа, Явище полісемії властиве й іншим словам: Особа, майно, джерело, міра, передача, об’єкт і Под. Юристу важливо правильно орієнтуватися в доборі лексичних одиниць, використовувати слова тільки в одному із значень, обраних для конкретного нормативного акта, і зберегти це значення у всьому тексті, скільки б разів не повторювалось це слово;
2) бути уважним в разі вибору синонімів із синонімічного ряду, оскільки до нього можуть входити слова, запозичені з інших мов, дібрані з діалектів, з пасивного словника (архаїзми), не завжди доречні в українському нормативному акті;
3) зважати на варіативність під час перекладу з російської мови: заместитель (рос.) – Замісник (укр.), Заступник (укр.). Замісник, заступник – синоніми. Замісник – посадова особа, яка тимчасово виконує чиїсь обов’язки, тобто заміщає відсутнього керівника. Заступник – офіційна назва посади; билет (рос.) – Білет (укр.), Квиток (укр.). Білет, квиток – Синоніми. Білет – кредитний, банківський, екзаменаційний. Квиток – Театральний, залізничний, студентський тощо;
4) враховувати можливість вживання евфемізмів (пом’якшувальних синонімів: піти на пенсію – На заслужений відпочинок, убити – Знешкодити, ліквідувати;
5) не можна використовувати квазісиноніми (слова, що не становлять синонімічного ряду);
6) є не припустимим зловживання синонімами;
7) в разі використання антонімів (позивач – Відповідач, купівля – продаж, права – Обоє ‘язки) не протиставляти полісемічних слів, а також слів, близьких за значенням;
8) брати до уваги морфемну структуру слова: Адрес – адреса – пароніми. Адрес – письмове привітання на честь ювілею. Адреса – напис на конверті, бандеролі тощо; місце проживання чи перебування особи або місце знаходження установи. Ефект – Афект – пароніми. Ефект – сильне враження, викликане чим-, ким-небудь. Афект – стан дуже сильного короткочасного нервового збудження;
9) зважати на повний фонетичний збіг слів або частин їх форм (омоніми), що первісно характеризувалися різним звучанням (особливо при запозиченні з інших мов): лот – Прилад для вимірювання глибини, лот – одиниця ваги, Лот – рослина.
Прагнення до точності передбачає рекомендації щодо вживання слів іншомовного походження.
1. Іншомовні слова повинні вживатися лише в разі потреби, коли їх не можна замінити українськими відповідниками з тим самим значенням, тобто коли вони є термінами.
2. Краще не застосовувати в текстах документів іншомовних слів, які мають відповідники в українській мові: Адекватний – відповідний, екстрений – терміновий, компенсація – відшкодування, одіозний – небажаний, локальний – місцевий, автопсія – розтин (трупа) Тощо.
3. Вживати ті іншомовні слова й терміни, які або дістали міжнародного визнання, або не мають відповідника в нашій мові: Бланк, кредит, делікт, диспозиція, патент, інструкція Тощо.
4. Вживати іншомовні слова саме з тим значенням, з яким вони запозичувались, і лише в тому разі, коли заміна українським словом неможлива (небажана).
5. Вживати в одному тексті на позначення того самого поняття запозичене і власномовне слово не рекомендується (синонімія в нормативних документах обмежена). Слід обрати щось одне.
6. Не зловживати в одному реченні, тексті іншомовними словами, бо це може призвести до ускладнення сприйняття його змісту.
Слово відіграє вирішальну роль у становленні точності нормативного акта, оскільки будує речення, несе у ньому змістовне навантаження. Слово називає предмет чи поняття, дає їм точне визначення. Слово виявляє себе в терміні. Виходить, що слово – це одночасно і поняття, і термін. Окрім загальних вимог (точність, конкретність, однозначність, апробованість, економність і под.), до терміна в нормативному акті висуваються такі вимоги.
1. Термін повинен вживатися з тим значенням, яке закріплене за ним у словнику, звідси: економічний термін повинен вживатися в тому значенні, у якому його застосовують економісти, юридичний – у тому, з яким його використовують юристи і т. ін.
2. Особлива увага до термінів, які мають кілька значень (багатозначність), напр., Орган. Із П’яти значень цього слова юристи найчастіше використовують таке: орган – установа, що виконує певні функції в галузі державного управління. Слід стежити за тим, щоб у діловому документі термін вживався однозначно, при цьому можуть бути використані різні мовні засоби: уточнення, конкретизація, описові конструкції, означувані звороти і под.
3. Термін треба вживати лише в тій формі, яка зафіксована у словнику. Вільне словотворення може стати причиною неправильного використання та трактування терміна.
4. Можлива деяка взаємозаміна слів-термінів (синонімія) з метою уточнення, деталізації волі автора офіційного документа, але при цьому слід пам’ятати: не можна вживати терміни-синоніми, відтінки лексичних значень яких можуть спричинити різнотлумачення нормативного акта.
5. Слід звертати увагу на відповідність термінів у заголовках статей і в самому тексті нормативного акта: вони повинні бути однаковими за значеннєвим навантаженням та змістом.
6. Вимоги до однозначності терміна зберігаються у всіх документах, що стосуються конкретного нормативного акта і супроводжують, доповнюють його положення, а також в усіх актах відповідної сфери правового регулювання.
7. У різних галузях права одні й ті ж терміни можуть означати різні поняття лише тоді, коли правові норми не перетинаються в процесі їх дії, а також регулюють різні сфери відносин і не створюють перешкод для юридичної практики.
8. Коли значення термінів, що використовуються в різних галузях правового регулювання, є однаковим, у кожній галузі слід надавати його самостійне визначення.
9. Якщо в нормативному акті не визначено так чи інакше значення юридичних термінів, їм слід надавати того значення, з яким вони вживаються в юридичній практиці і науці.
10. Не слід надавати без достатніх підстав різним термінам одне й те ж значення.
11. Термінам у нормативному акті слід надавати того значення, з яким вони вживалися законодавцем на момент видання цього акта.
Слід пам’ятати, що точність як ознака культури правового документа застерігає від стильового дисонансу: слова можуть різнитися не лише відтінками лексичних значень, але Й функціональними параметрами. Точність нормативного акта завжди однозначна і одно-варіантна.
У зв’язку з удосконаленням законодавства України деякі термінологічні конструкції замінено: Попереднє слідство Замінено на Досудове слідство, душевна хвороба – на Психічна хвороба, службова особа – на Посадова особа, підробка – на Підроблення. Вийшли з ужитку сполучення: народний суд, товариський суд. З’явилися терміни: Апеляційний суд, апеляційне оскарження. Важливо пам’ятати, що відновлення і творення юридичного терміна в українському законодавстві повинно здійснюватися на національній основі, з урахуванням вітчизняних правових і мовних традицій та особливостей.
Так, ввійшли в ужиток слова-терміни: Помешкання, кривда; Юридично грамотно знайдено відповідник тавтологічному відшкодувати шкод (матеріальну) – на відшкодувати збитки; замінено ряд терміносполук: Скришися від слідства та суду – На ухилитися від слідства та суду; захоплення заложників – На захоплення заручників; утаювання-на приховування; вогнестрільна зброя – на Вогнепальна зброя; державна пошлина – На державне мито.
Незважаючи на таке оновлення, мова права залишається стабільною, що забезпечується незмінністю термінів та терміносполук.
3.2.5. Чистота мови
Чистота мови нормативного акта тісно пов’язана з правильністю мови, відповідністю нормам літературної мови.
Чистота мови передбачає відсутність позалітературних елементів – просторічних слів, діалектизмів, жаргонізмів, плеоназмів, слів-паразитів, суржику тощо.
Просторічні слова мають знижений (згрубілий, іронічний) колорит, властиві розмовно-побутовому стилю, відзначаються невимушеністю, фамільярністю. У діловому документі такі слова (біганина, брехати, викарабкатись, змахувати (на когось), поцупити, скиглити Тощо) є неприпустимими.
Діалектизми – слова з обмеженою сферою вживання (цевот, тута, типіро, в цему Тощо), характерні для жителів певної місцевості, у діловому стилі не вживаються.
Жаргонізми – слова, що відображають специфіку людей, об’єднаних спільністю інтересів (насамперед, професійних), та їхнє вживання небажане, оскільки вони надають документу характеру просторіччя (бігунок – обхідний лисі, махнути, сачку вати, кумекати Тощо). Іноді жаргонізми адаптуються і набувають загальновживаного характеру, що створює можливість їхнього використання в документах (самогон, притон, виручка, звідництво).
Слова-паразити – зайві, повторювані слова, що не мають змістового навантаження у фразі (реально, mina, от, знаєш, ну, так би мовити тощо). Спостерігаються в усній формі ділової мови, засмічують її.
Архаїзми – застарілі слова, що з різних причин (найчастіше – соціальних) вийшли з ужитку (пристав, присяжні засідателі, податель, подаяніє, сіє прошеніє тощо). їх не слід штучно витісняти з мови права, оскільки тут спостерігається власна традиція наступництва у слововживанні.
Історизми – слова, що передають назви зниклих предметів, явищ (губернатор, волость, соцький, магдебурзьке право, непман, МТС і под.). Вони можуть входити до активного словника як назви відроджених за нових умов реалій (прапорщик, династія, гувернантка Тощо).
Суржик – мова, у якій штучно об’єднані без дотримання літературних норм елементи різних мов (кидатися в очі, не дивлячись на відсутність, дане питання, у відповідності з діючим законодавством, свідком являється особа, згідно статті тощо). Це збіднена мова, позбавлена краси й виразності. Найпоширеніший у побутовому мовленні, звідки він активно потрапляє на сторінки преси, книжок, у ділові документи. Боротьба із суржиком – одне з головних завдань у галузі підвищення культури української мови.
Чистота мови нормативного акта – це його естетичність і досконалість.
Усі комунікативні ознаки культури мови взаємопов’язані і взаємозалежні. Не може бути мова юридичного документа точною без правильності, логічності, чистоти мовного оформлення. Юристу, законотворцю слід дбати про високу культуру і справжню красу мови права.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)