Правове письмо – Стефанчук Р. О. – 3.2.1. Правильність мови
3.2.1. Правильність мови
Правильність – одна з визначальних ознак культури мови юридичного документа. Словник української мови (Т. VII. – С. 503) тлумачить слово Правильний Як такий, що: 1) відповідає дійсності; 2) відповідає встановленим правилам, нормам; 3) безпомилковий.
Мовні норми – сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування у певний період розвитку мови і суспільства.
Беручи до уваги такі визначення, з’ясовуємо, що критерієм правильності є мовна дійсність конкретної епохи, а її еталоном – відповідність правилам, за допомогою яких формуються сучасні норми. Мовна норма відбиває історію розвитку української мови” закономірності ЇЇ стильової диференціації, тенденції нормалізації й кодифікації літературної мови. Мовна норма – явище суспільне. На неї можуть впливати як зміни в суспільному розвитку (першою чергою, лексичні норми) і пов’язані з ними зміни в психології народу – носія мови, так і фактори суб’єктивні: якість критеріїв норми літературної мови (мова якого майстра слова є авторитетним зразком? що сьогодні найбільше впливає на формування норм? хто сьогодні є нормотворцем?).
Визначальна риса літературної норми – стабільність, дотримання усталених, загальноприйнятних правил щодо слововживання, написання, наголошування, граматичного оформлення висловлювання. Правильність, досконалість, зразковість – характеристики, що ви** значають нормативну літературну мову.
Щоб нормативний акт мав правильне мовне оформлення, треба першою чергою добре знати структуру мови, бо саме нею зумовлюються чинні норми. Але правильне – ще не означає досконале. Досконалий законотворець повинен уміти відібрати у відповідній комунікативній ситуації (для кожного конкретного нормативного акта) найбільш точний, стилістично доречний, експресивно виправданий, естетично виразний варіант літературної мови. Таке уміння і становить мовну майстерність. Фундаментом мовної майстерності законотворця є знання норм літературної мови, у якій синтезуються культурні надбання народу, здобутки юридичної практики минулого, традиції та нові явища функціональних стилів. Розрізняємо такі типи норм:
1. Орфоепічні норми – сукупність вимовних норм літературної мови, що охоплюють правила: а) вимови звуків: напр., Хабара (неправ, Хабаря), соціальна допомога (неправ, Соціальна допомога); Б) наголошування слів: напр., у першому читанні (неправ, чьтаннї), черговьй пленум (неправ, чергувий пленум).
2. Лексичні норми – регулюють вибір слова відповідно до змісту і мети висловлення. Добираючи слово, враховуємо: а) відповідність слова нормам літературної мови; б) умотивованість слова відповідно до комунікативного завдання; в) місце слова у словниковому запасі мови: активний словник – лексика, що активно вживається в мові протягом значного історичного періоду; пасивний словник – лексика, що відходить з активного вживання (застарілі слова), що входить в мову (неологізми); г) емоційно-експресивне значення слова (піднесене: грядущий, керманич, офіційне: дати пояснення, доводити до відома, урочисте: глибокоповажний, вельмишановний, презирливо-знижене: політикан, чинодрал, ласкаве: соколик, любонька, жартівливе: розумник, фамільярне: дружище і под.); г) належність слова до певної групи лексики поза літературною мовою (діалектизми: Тута, в цему документі), Професіоналіз-мн: юрики (юридичні особи), фізики (фізичні особи), жаргонізми: кумекати, шурупати).
3. Стилістичні норми – регулюють вибір слова відповідно до мети висловлювання. Залежно від того, яка мовна функція реалізується, розрізняємо офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовно-побутовий, конфесійний стилі. У всіх стилях використовуємо насамперед загальновживану лексику. У науковому та діловому стилях з емоційного погляду ця лексика нейтральна. Науково-термінологічна, виробничо-професійна, адміністративно-ділова лексика також нейтральна. Слід розмежовувати таку лексику за сферами спілкування, напр., У зв ‘язку з тим, що в законі… – офіційно-діловий стиль; бо в законі… – розмовно-побутовий стиль.
4. Словотвірні норми – регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі нового слова. Наприклад, словотвірні норми із значенням виконавців дії, що ЇЇ назва є твірною основою, об’єднують типи із суфіксами – ач-, – ик-: Завідувач (кого?
Чого?) кафедри (неправ. Завідуючий кафедрою, завідувач кафедрою), завідувач клубу, відділу, сектора, бібліотеки, дитячого садка, виконувач (неправ. Виконуючий) обов ‘язків, керівник (неправ. Керуючий) тресту.
5. Морфологічні норми – регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами. Наприклад, родовий відмінок множини передбачає форму Статей (неправ. Статтів) У давальному відмінку однини передбачено обидві форми: Директору/директорові, ректору/ректорові, керівнику/керівникові – Усе залежить від дотримання норм милозвучності мови.
6. Синтаксичні норми – регулюють правила творення й функціонування словосполучень і речень. Поєднання речень у складному синтаксичному цілому (статті законів, кодексів тощо) також здійснюється за законами синтаксичної побудови цієї одиниці: смислового зв’язку і синтаксичної організації (порядку слідування частин статті, засобів їх зв’язку, інтонаційного оформлення тощо).
Отже, правильність мови нормативного акта – це:
1) відповідність мови законів законам мови;
2) недопущення стильового дисонансу;
3) доречність і обгрунтованість застосування норм з іншого стилю;
4) використання семанхизсо-стилістичних можливостей варіантів норми з метою увиразнення, уточнення контексту для надання вичерпної інформації;
5) дотримання корекції побудови одиниць складного синтаксичного цілого.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)