Правове письмо – Стефанчук Р. О. – Відмінювання іменників
Родовий відмінок
Труднощі виникають в ході відмінюваня іменників чоловічого роду другої відміни однини у родовому відмінку, де одні іменники мають закінчення – а/-я, інші – – у/-ю.
Іменники приймають закінчення – а, – я, коли вони означають:
А) назви осіб, власні імена та прізвища: Експерта, адвоката, суб ‘єкта, інспектора, агента, кредитора, Дмитра, Дорошенка;
Б) назви предметів: Документа, конверта, об ‘єкта, пакета;
В) назви населених пунктів: Києва, Харкова, Житомира;
Г) назви одиниць виміру: Метра, гектара, відсотка, бала, грама; Г) назви місяців і днів тижня: Вівторка, четверга, жовтня, грудня;
Д) назви грошових знаків: Купона, долара, фунта;
Е) числові назви: Десятка, мільйона;
Є) терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їхні частини: атома, конуса, сегмента, сектора, трикутника, фактора, фрагмента.
Іменники приймають – у/-ю, коли означають:
А) речовину, масу, матеріал: Граніту, воску, гіпсу;
Б) збірні поняття: Закону кодексу, колективу, тексту, протоколу;
В) назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: залу, коридору, каналу;
Г) назви установ, закладів, організацій: Інституту, університету, суду, комітету, штабу;
Г) переважну більшість слів із значенням місця, простору: абзацу, майдану, краю;
Д) назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явиш суспільного життя: екзамену, екскурсу, канону, конфлікту, принципу, процесу;
Е) терміни іншомовного походження, що означають фізичні або хімічні процеси, частину площі й т. ін.: Аналізу, імпульсу, синтезу.
Крім того, слід зауважити, що закінчення дає змогу з’ясувати лексичне значення слова: Акта (документ), акту (дія); терміна (слово), терміну (відрізок часу); органа (частина організму), органу (установа); листопада (місяць), листопаду (процес); Вітра (прізвище), вітру (явище природи), апарата (пристрій), апарату (установа) тощо. Оскільки закінчення родового відмінка фіксують, за загальним правилом, усі словники, то найкраще мати таку довідкову літературу і в разі потреби користуватися нею.
У родовому відмінку множини часто в іменниках невиправдано приєднують закінчення – ів (доповідів), Що не відповідає нормі. Правильним є закінчення – ей: Доповідей, статей, галузей.
Давальний відмінок
1. Іменники чоловічого роду в давальному відмінку однини можуть мати паралельні закінчення: – ові, – еві, – єві, – у, – ю: директору – Директорові, прокурору – Прокуророві, ректору – Ректорові, інспектору – Інспекторові. Тут діє правило принципу милозвучності української мови: найкраще, коли закінчення у словах чергуються: Директорові Петренку Віталієві Миколайовичу.
2. Закінчення – ові, – еві, – єві вживаються тоді, коли виникає небезпека двозначності в тексті. Річ у тім, що іменники – назви збірні, абстрактні, узагальнювальні – мають однакове закінчення в родовому і давальному відмінках: Допомога заводу – кому допомогли? (Д. відм.); допомога заводу – допомога кого? (Р. відм.). Тому, коли € небезпека нерозрізнення цих відмінків у тексті, для Д. відм. закінчення – ові, – еві, – єві стає обов’язковим: Допомога заводові – кому допомога? (Д. відм.).
3. В іменниках – власних назвах на – ів, – ев, – єв, – ов, – ин, – ін, – їн нормативним є лише закінчення – у: Харків – Харкову, Київ – Києву, Гришин – Гришину, Ільїн – Ільїну.
4. ЗбІг родового і давального відмінків можливий і в іменниках жіночого роду, що також може бути причиною двозначності в тексті: Своєчасний контроль бухгалтерії – Кого контроль? (Р. відм.); Своєчасний контроль бухгалтерії – Кому створюють контроль? (Д. відм.). У такому разі, щоб уникнути непорозуміння, слід створити додаткове словесне оточення.
Місцевий відмінок множини
У місцевому відмінку множини іменники мають закінчення – ах (-ях): по законах (неправильно по законам), по документах, по протоколах, по справах; закінчення – ам (-ям) мають іменники в давальному відмінку множини: законам, протоколам, документам, справам.
Кличний відмінок, форми звертання:
А) у звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка має як перше слово, так і друге, хоча друге слово може мати й форму називного відмінка: Пане сільський голово (сільський голова);
Б) у звертаннях, що складаються із загальної назви та імені, форму кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім’я: пане Віталію, пані Галино;
В) у звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище завжди виступає у формі називного відмінка: Пане Сергійчук; пані Сікорська;
Г) у звертаннях, що складаються з двох власних назв – імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Олено Степанівно; Олегу Миколайовичу. Слід зауважити, що слово пан/пані до такої форми не додається.
Правописні норми прізвищ, імен, по батькові, їх відмінювання:
А) при творенні чоловічих імен по батькові вживається суфікс – ович: Василь-Васильович, Ігор-Ігорович;
Б) при творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс – івна, від імені на – й – ївна: Борис-Борисівна, Сергій-Сергіївна;
В) слід зважати на форму імені при утворенні форми по батькові: Иазар – Назарович, Назарій – Назарійович; Євген – Євгенович, Євгеній – Євгенійович; Анатоль – Анатольович, Анатолій – Анатолійович; Захар – Захарович, Захарій – Захарійович;
Г) особливості творення форм по батькові від деяких імен: Григорій – Григорович, Григорівна; Ілля – Ілліч, Іллівна; Кузьма – Кузьмович і Кузьмич, Кузьмівна; Лука – Лукич і Лукович, Луківна; Сава – Савович і Савич, Савівна; Яків – Якович і Яковлевич, Яківна і Яковлівна; Микола – Миколайович, Миколаївна;
Г) особлива увага при відмінюванні форм жіночого імені та по батькові до родового, давального та місцевого відмінків: Р Марини Степанівни (не Степанівної) Д. Марині Степанівні (не Степанівній) М. при Марині Степанівні (не Степанівній);
Д) форми по батькові при чоловічих іменах завжди мають в орудному відмінку закінчення – ем (а не – ом): Олександром Андрійовичем, Дмитром Володимировичем;
Е) українські прізвища на – а (-я) – спільного роду і відмінюються однаково (чоловічі і жіночі): Н. Гглина, Петро Гамалія, Р. Галини, Петра Гамали, Д. Галині, Петру Гамали;
Є) українські прізвища на – о – чоловічі відмінюються, жіночі – не відмінюються: Н. Іван Петренко, Р. Івана Петренка, Д. Івану Петренку і т. ін,; Н. Оксана Петренко, Р Оксани Петренко, Д. Оксані Петренко;
Ж) українські прізвища на приголосний: чоловічі відмінюються, жіночі – не відмінюються: Н. Максим Лесин, Р. Максима Лесина, Д. Максиму Лесину тощо.; К Ольга Лесин, Р. Ольги Лесин, Д. Ользі Лесин Тощо; Н Віталій Салій, Р Віталія Салія, Д. Віталію Салію тощо; Людмила Салій, Р. Людмили Салій, Д. Людмилі Салій.
З) українські прізвища із суфіксом – ів-відмінюються так: Н. Тарас Синьків, Р Тараса Синьківа, Д. Тарасу Синьківу; Н. Марія Синьків, Р. Марії Синьків, Д. Марії Синьків. Суфікс – ів-при відмінюванні чоловічих прізвищ бажано зберігати;
И) українські прізвища із суфіксом – ишин – відмінюються за зразком прізвищ, що закінчуються на приголосний: Н. Ірина Романишин, Дмитро Романишин, Р. Ірини Романишин, Дмитра Романишина, Д. Ірині Романишин, Дмитрові Романишину. Жіноче прізвище може мати форму Романишина ~ Це залежить від того, як узвичаєно в сімейних документах за жіночою лінією. У такому разі прізвище відмінюється: Я. Ірина Романишина, Р. Ірини Романишиної, Д Ірині Романишиній,
І) деякі українські прізвища за бажанням їх носіїв та з позиції милозвучності можуть не відмінюватися: Н. Світлана Соха, Р. Світлани Соха, Д. Світлані Соха, 3. Світлану Соха.
Віддієслівні іменники
Стиль нормативно-правового акта передбачає узагальнення, що на морфологічному рівні забезпечується іменниковим мовленням (називання фактів, подій, явищ, інших реалій без їхньої якісної характеристики – статичної чи динамічної). Переважна більшість таких іменників унаочнена похідними від дієслів коренями, тому й дістала назву віддієслівних іменників: Надання, подолання, відшкодування, забезпечення, прагнення, зобов ‘язання, заперечення, доручення, розпорядження, помешкання, уміння, здатність, цілісність, незалежність Тощо), Такі іменники називають не конкретну дію, а загальне уявлення, поняття про неї, що й забезпечує потрібну нормативному документові стабільність і точність змісту, оскільки така дія розуміється всіма однозначно. Найчастіше віддієслівні іменники входять до складу готових усталених конструкцій законодавчого стилю. Тенденція до стандартизації віддієслівних іменників з використанням їх в узагальнено-абстрактному значенні надала їм характеру термінів. Саме цим зобов’язаний стиль точності на граматичному рівні, бо, зберігаючи абстрактне загально-мовне значення, ці утворення-терміни – моносемічні і використовуються переважно у складних термінологічних найменуваннях на позначення цілком конкретних явищ, дій, речей: відшкодування збитків, забезпечення прав, поліпшення розвитку, удосконалення навчання, розширення виробництва, надання допомоги, скасування угоди, актуальність питання, доцільність розгляду тощо. І все ж слід обережно підходити до вживання таких одиниць, не зловживати ними, а за їх надмірного уживання (велика кількість іменникових сполучень може призвести до нерозуміння та різнотлумачення комунікативного процесу) – вводити дієслова: дати доручення, вказівки – доручити, вказати; здійснювати управління – управляти тощо.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)