Міжнародні валютно-фінансові відносини – Боринець С. Я. – 3.3. Регіональні фінансово-кредитні установи

Регіональні фінансово-кредитні організації в межах Західної Європи, Латинської Америки, Африки, Південно-Східної Азії та в регіоні колишнього СРСР (нині СНД) створюються поступово, відповідно до певних етапів розвитку світогосподарських зв’язків та інтенсивності інтеграційних процесів.

Так, на першій стадії економічної інтеграції країн Європейського Економічного Співтовариства, коли створювався митний союз шляхом скасування обмежень на взаємну торгівлю в рамках Співтовариства та введення єдиного тарифу щодо імпорту третіх країн, для вирішення цих глобальних завдань відповідно до Римського договору в 1958 р. було засновано Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), який розпочав свою діяльність в 1959 р. Місцезнаходження

– Люксембург.

ЄІБ функціонує як фінансово автономна і юридично самостійна організація в рамках ЄС.

Фінансові ресурси Банку складаються з оплаченої частини статутного капіталу, нагромаджених резервів, а також запозичених коштів. За межами Європейського Союзу його фінансові операції здійснюються як за рахунок власних коштів, так і (за умови одержання відповідних повноважень) за рахунок бюджетних коштів ЄС або окремих країн – учасниць Союзу.

Європейський інвестиційний банк створено для:

– сприяння збалансованому і стабільному розвитку спільного ринку в інтересах Співтовариства;

– надання позик І гарантій на некомерційній основі для поліпшення фінансування у всіх секторах економіки:

– проектів розвитку найменш розвинутих регіонів;

– проектів модернізації та конверсії підприємств або підтримки нових видів діяльності, викликаних прогресом у розвитку спільного ринку;

– проектів, які становлять спільний інтерес для декількох країн – членів ЄС за рахунок різних джерел, наявних у держав.

Членами ЄІБ є 14 держав Європи – членів ЄС, за винятком Франції. Банк надає кредити як державним, так і приватним структурам у секторах комунікацій, економічної та енергетичної інфраструктури, промисловості, послуг і сільського господарства.

Головним завданням ЄІБ є сприяння вирівнюванню рівнів економічного розвитку країн ЄС шляхом фінансування проектів у менш розвинутих країнах, а також підтримка проектів загальноєвропейського масштабу в галузях транспорту, зв’язку, охорони навколишнього середовища, енергетики. Крім країн – членів ЄС банк надає кредити країнам, які підписали з Європейським Союзом угоди, – учасницям Ломейської конвенції, країнам, що підписали угоди про співробітництво, а також перебувають в асоціації з ЄС (наприклад, країнам – членам Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), і т. ін.

Із країн, які не входять до складу ЄС, найбільш численною є група з 66 країн, які розвиваються, Африки, Карибського басейну і Тихого океану (АКТ), які свого часу в місті Ломе (Тоголезька Республіка) підписали відповідні конвенції, що передбачають досить широку кооперацію між цими країнами і ЄС, у тому числі надання учасницям Ломейської конвенції фінансової допомоги і кредитів.

У такому разі кредити надаються:

– для фінансування певних типів проектів, які мають особливе значення для ЄС, наприклад, у сфері телекомунікацій та енергопостачання;

– як граничні суми кредиту в разі фінансування проектів в одній чи групі країн згідно з угодами, конвенціями і рішеннями про фінансове співробітництво.

ЄІБ фінансує тільки частину вартості проектів, доповнюючи власні кошти позичальника та інші джерела фінансування. Його позики, як правило, не перевищують 50 % загальної суми вкладених у проект коштів.

Інвестиційні програми фінансуються у поєднанні з операціями структурних фондів ЄС, до яких належать фонди, що діють під керівництвом Європейської Комісії: Європейський інвестиційний фонд, Європейський фонд розвитку, Європейський соціальний фонд та Європейський фонд сільськогосподарської орієнтації та гарантій, а також іншими подібними фінансовими інститутами.

Позики Європейського інвестиційного банку можуть бути реалізовані у поєднанні з безкомпенсаційною допомогою з боку ЄС чи окремих держав, які входять до Союзу. Великомасштабні проекти фінансуються за рахунок окремих позик, угоди про які укладаються безпосередньо з організаторами проекту або через їх фінансових посередників. Так було, наприклад, при здійсненні фінансування проекту спорудження тунелю під Ла-Маншем.

Банк надає довгострокові позики, строк яких залежить від типу об’єктів і коливається від 7 до 12 років для промислових об’єктів та до 20 і більше років для проектів із розвитку інфраструктури.

Позики, як правило, сплачуються згідно з паритетом або в одній валюті, або в кількох різних валютах. Це валюти держав – членів Банку, євро та деякі вільно конвертовані валюти.

Європейський інвестиційний банк має відділення в Римі, Афінах, Лісабоні, Лондоні, Мадриді та представництво в Брюсселі.

У рамках Європейського інвестиційного банку діє Європейський інвестиційний фонд, створений у 1994 р. Цей фонд надає довгострокові гарантії для фінансування транс’європейських транспортних і комунікаційних та енергетичних мереж, а також для розвитку малих і середніх підприємств.

Європейський фонд розвитку (European Development Fund) здійснює фінансування стабілізаційних фондів і венчурного капіталу, надає надзвичайну допомогу в разі природних стихійних лих, фінансує допомогу біженцям, а також структурні перетворення в країнах, які здійснюють економічні реформи. Фонд фінансує: Стабекс (Stabex) – спеціальний фонд стабілізації експортної виручки при реалізації країнами – учасницями Ломейської конвенції сільськогосподарської сировини; Сісмін (вуа-тіп) – фонд підтримки гірничодобувної промисловості країн Ломейської конвенції, продукція якої надходить на ринки ЄС.

Тимчасовий Единбурзький фонд кредитування було засновано згідно з рішеннями Європейської ради в місті Единбурзі (Велика Британія) в 1992 р. з метою прискорення фінансування проектів розвитку капітальної інфраструктури для сприяння економічному зростанню.

Премія Європейського інвестиційного банку (12 тис. євро) присуджується раз на два роки за докторську дисертацію на тему, що стосується інвестицій і фінансування.

У 1991 р. розпочав свою діяльність новий регіональний міжнародний банк – Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), засновниками якого стали 40 країн світу. Місцезнаходження – Лондон. Банк створений спеціально для сприяння економічним реформам у країнах Східної Європи та державах – колишніх республіках СРСР. Нині він активно допомагає постсоціалістичним країнам у реформуванні економіки та створенню конкурентоспроможної промисловості, розвитку взаємовигідних зв’язків між західно – та східноєвропейськими країнами, фірмами.

Сьогодні членами ЄБРР є 57 держав світу.

Основними функціями банку є підтримка країн-членів у проведенні структурних і галузевих економічних реформ, включаючи демонополізацію, децентралізацію і приватизацію з метою більш повної інтеграції їх господарських структур у світову економіку шляхом сприяння:

– організації, модернізації і розширенню виробничої, конкурентоспроможної і приватновласницької діяльності, перш за все малих і середніх підприємств;

– мобілізації національного й іноземного капіталу і впровадженню ефективного управління;

– інвестиціям у виробництво з метою створення конкурентного середовища, підвищення продуктивності праці, якості життя та поліпшення умов праці;

– надання технічної допомоги в підготовці, фінансуванні та реалізації проектів;

– стимулюванню і сприянню розвитку ринків капіталу;

– реалізації значних і економічно обгрунтованих проектів, які включають більше ніж одну країну;

– екологічно стабільному розвитку.

Статутний капітал ЄБРР розподіляється так: 50 % капіталу належить країнам Європейського Союзу; 13,7 – країнам Східної та Центральної Європи; 11,3 – іншим європейським країнам; 10 – США; 8,5 – Японії; 6,5 % – іншим країнам світу.

Стратегія ЄБРР щодо України, яка стала членом Банку в 1992 р., випливає з його загальних завдань з урахуванням специфіки економічного розвитку нашої країни в сучасних умовах. Так, відразу після того, як Україна стала членом ЄБРР, відповідно до умов, викладених у постанові Ради керуючих Європейського банку реконструкції та розвитку від 28 березня 1992 р., нашій країні було відкрито кредитну лінію ЄС обсягом 130 млн. ЕКЮ для закупівлі медикаментів і продовольства, яку в наступному році було вичерпано.

Пріоритетними проектами фінансування для України є: конверсія, розвиток сільського господарства, приватизація, транспорт, телекомунікації, охорона навколишнього середовища.

Важливу кредитну угоду з ЄБРР було укладено між державною адміністрацією Бориспільського аеропорту, урядом України та керівництвом Європейського банку реконструкції та розвитку 24 грудня 1993 р. на суму 5,1 млн. дол. США для реконструкції найбільшого в Україні міжнародного аеропорту “Бориспіль”. За рахунок цього кредиту реконструйований аеропорт значно збільшив свою пропускну спроможність, побудовано нові пасажирські термінали, забезпечено їх високими сервісними умовами обслуговування пасажирів, створено конвеєрні стрічки та каруселі для доставки багажу, впроваджено комп’ютерну систему реєстрації на терміналах та світових табло для оголошення рейсів.

У грудні 1994 р. Україна підписала з ЄБРР угоду про надання нашій країні кредиту загальним обсягом 100 млн. ЕКЮ (близько 120 млн. дол. США), які були надані чотирма траншами: 10,20,20 і 50 млн. ЕКЮ протягом чотирьох років. Цими коштами могли скористатися малі та середні підприємства, проекти яких відповідали таким вимогам ЄБРР:

– підприємства мають належати до недержавного сектору економіки, а кількість працюючих на них не повинна перевищувати 500 осіб;

– ці підприємства повинні дотримуватись відсоткового співвідношення між залученими і власними коштами у пропорції 70:30;

– фонди підприємства перед запровадженням проекту мають становити не більш як 2,5 млн. дол. США;

– бізнес-план, складений згідно з вимогами, передбаченими ЄБРР, має переконливо свідчити про можливість повернення кредитів.

В Україні ухвалено цілу низку інших проектів, які фінансуються й інвестуються Європейським банком реконструкції та розвитку, серед яких:

– надання кредитних ліній для малого та середнього бізнесу;

– проект розвитку українського приватного фінансового сектору шляхом купівлі пакетів акцій трьох українських комерційних банків та їх кредитування;

– включення Приватбанку та Першого українського міжнародного банку до членів Кредитної лінії зі сприяння зовнішньої торгівлі;

– проект з надання кредиту Київському пивзаводу “Оболонь”;

– проект модернізації Дарницької ТЕЦ (м. Київ);

– кредитна підтримка на частину акцій кондитерської фабрики “Світоч” (м. Львів);

– участь у статутному капіталі компанії “Українська хвиля” з метою створення безшнурового телефонного зв’язку у м. Львові та Львівській області;

– надання кредиту на модернізацію теплової електростанції у м. Старобешеві Донецької області;

– кредит для впровадження газових лічильників у Дніпропетровській області та ін.

Країни, що розвиваються, здійснюють також інтенсивний пошук нових форм регіональних валютно-фінансових відносин, які враховували б їхні інтереси та сприяли розвитку їх національних економік. У зв’язку з цим виник новий тип міжнародних регіональних установ – регіональні міжнародні банки розвитку.

Найвідоміший з них – Міжамериканський банк розвитку (МаБР). Місцезнаходження – Вашингтон. Ця кредитна інституція створена у 1959 р. з ініціативи США для фінансування програм розвитку в країнах Латинської Америки. Операції почав здійснювати з 1961 р. Членами МаБР є 28 країн американського регіону та 18 країн, що не належать до цього регіону.

Згідно зі Статутом, до головних завдань Банку входить надання фінансової та технічної допомоги країнам Латинської Америки при будівництві невеликих підприємств у гірничій і переробній промисловості, легкій і харчовій, фінансування розвитку енергетики, транспорту, а також інфраструктури. Протягом свого функціонування МаБР надав найбільший обсяг кредитів країнам “великої трійки” – Аргентині, Бразилії та Мексиці.

Банк надає кредити двох видів: на загальних комерційних умовах – з фонду звичайних ресурсів; на більш пільгових умовах – з фонду спеціальних операцій. Він уповноважений випускати облігації, гарантувати позики, які надаються урядами і підтримувати розвиток приватних підприємств. Найвищим органом МаБР є рада керуючих, до якої кожна країна направляє свого представника.

Періодично МаБР направляє місії своїх штатних спеціалістів із розробки програм до латиноамериканських держав для розгляду разом із посадовими особами і спеціалістами цих країн національних планів і програм розвитку та сприяння у визначенні пріоритетних проектів, які можуть бути профінансовані Банком.

У1992 р. кілька країн – членів Банку створили Багатосторонній інвестиційний фонд (БІФ), який почав функціонувати у 1993 р. Його головна мета – сприяти інвестиційній програмі в регіоні шляхом надання позик і субсидій у невеликих обсягах. Програма роботи Фонду розрахована на п’ять років.

Інша структура Банку – Міжамериканська інвестиційна корпорація (МІК) – створена як його автономна філія з метою сприяння економічному зростанню країн регіону, що розвиваються, шляхом заохочування створення і модернізації приватних підприємств, особливо малих і середніх.

МаБР має відділення у 26 країнах Латинської Америки та у Франції.

У грудні 1965 р. для фінансування різних програм розвитку в азіатських країнах за рішенням Економічної комісії ООН було засновано Азіатський банк розвитку (АзБР). Місцезнаходження – Маніла (Філіппіни). Кошти банку формуються як шляхом мобілізації фінансових коштів регіону діяльності Банку, так і за рахунок залучення капіталів із країн інших континентів. АзБР може вдаватись до позик, розміщувати облігації та інші зобов’язання, приймати за особливими угодами від урядів і організацій окремих країн кошти до спеціальних фондів. Зі свого боку Азіатський банк розвитку надає позики державним організаціям і приватним підприємствам із розрахунків 6,75 % річних.

Органами управління АзБР є Рада керуючих, що складається з представників усіх країн-учасниць і Правління (Рада директорів). Членами АзБР є 40 країн азіатського регіону та 16 країн, що не належать до регіону.

Операції Банку поширюються на весь спектр економічного розвитку, але головна увага приділяється:

– сільському господарству (іригація, розвиток сільських районів, рибальство, тваринництво, лісівництво);

– енергетиці (проекти в галузі енергетики, видобутку природного газу і вугілля, створення нафтопереробних підприємств і мережі газопроводів);

– фінансовому сектору (надання невеликих позик малим і середнім підприємствам);

– транспорту і зв’язку (порти і судноплавство, дороги, залізниці, аеропорти, телекомунікації);

– соціальній інфраструктурі (водопостачання міського господарства, забезпечення житлом, інфраструктура міського господарства, проекти в галузі охорони здоров’я і народонаселення).

Діяльність із кредитування здійснюється у двох основних формах: звичайне кредитування за рахунок ресурсів Банку і спеціальні операції, які фінансуються спеціальними фондами. АзБР здійснює також спільне фінансування з офіційними, комерційними та експортно-імпортними організаціями.

АзБР володіє акціями Азіатської фінансово-інвестиційної корпорації (АзФІК) зі штаб-квартирою в Манілі, якає корпоративним об’єднанням Банку з групою, що складається із 25, в основному приватних, фінансових інститутів, розташованих в Азії, Америці та Європі. АзФІК було створено з метою підтримки розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються.

Банк активно співпрацює з організаціями системи ООН, особливо зі Світовим банком, МВФ, іншими міжнародними організаціями, Європейським Союзом, Фондом міжнародного розвитку ОПЕК і двосторонніми організаціями допомоги.

За період функціонування АзБР надав найбільші обсяги кредитів п’яти країнам: Індонезії, Південній Кореї, Філіппінам, Пакистану, Таїланду. Кредити надаються на 10-30 років із початком погашення через 2-7 років.

Першою міжнародною організацією незалежних країн Африки стала заснована в 1964 р. Група Африканського банку розвитку. Місцезнаходження – Кот-д’Івуар. До його складу ввійшли: власне АфБР, Африканський фонд розвитку (АФР), який розпочав діяльність у 1974 р., та Довірчий фонд Нігерії (ДФН), створений згідно з угодою, підписаною між АфБР і урядом Нігерії у 1976 р. Ці три інститути – самостійні юридичні особи.

Африканський банк розвитку (АфБР) було створено відповідно до Угоди, підписаної у 1963 р., яка набрала чинності у 1964 р.

Основною метою створення АфБР було сприяння:

– економічному розвитку і соціальному прогресу регіональних держав – членів АфБР;

– фінансуванню інвестиційних програм і проектів;

– мобілізації ресурсів шляхом організації спільного фінансування, що здійснюється Банком разом з дво-і багатосторонніми інститутами розвитку;

– заохоченню державних і приватних інвестицій;

– наданню необхідної технічної допомоги в підготовці проектів розвитку.

Банк здійснює такі операції:

– бере участь у капіталі державних і приватних організацій та підприємств;

– надає прямі позики або бере участь у позиках, що надаються третьою країною;

– частково або повністю гарантує позики” які надаються третіми країнами.

У своїй фінансовій політиці АфБР керується такими основними принципами: позики повинні мати здорову основу; пріоритет віддається проектам, які найбільшою мірою сприяють зростанню економіки континенту в цілому та включені до національних або регіональних програм розвитку, причому проектам регіональних програм віддається перевага. Претендувати на одержання позик Банку можуть лише уряди країн – учасниць АфБР. Щодо державних або приватних підприємств інших країн Африки, то вони можуть одержати позики за умови обов’язкового гарантування їх урядом цієї країни. Членами АфБР е 52 незалежні держави Африканського континенту і 25 країн, що не належать до регіону.

З метою поповнення фінансових ресурсів Африканського банку розвитку в 1972 р. було створено

Африканський фонд розвитку (АФР), де 50 % голосів належить АфБР, хоча частка його капіталу у Фонді становить лише 2,8 %. До складу АФР входить 26 країн світу.

Основна мета створення АФР:

– фінансування на пільгових умовах з метою сприяння внеску Африканського банку розвитку в економічний і соціальний розвиток найбідніших африканських країн – членів Фонду;

– фінансування з метою сприяння співробітництву, в тому числі на регіональному і субрегіональному рівнях, розвитку міжнародній торгівлі, головним чином між країнами – членами АФР.

Довірчий фонд Нігерії (ДФН) функціонує з 1976 р. Його мета – сприяння розвитку країн – членів АфБР з низьким рівнем доходів населення шляхом надання позик на пільгових умовах.

Ресурси ДФН повністю забезпечуються урядом Нігерії, а операції здійснюються під керівництвом Ради директорів і президента Африканського банку розвитку.

Всі регіональні країни – члени групи Африканського банку розвитку рівною мірою мають можливість користуватися кредитами Банку. Однак, ураховуючи різні рівні економічного розвитку, Банк виділив групу найбідніших країн як основний об’єкт фінансування на пільгових умовах із ресурсів АфБР, Африканського фонду розвитку та Довірчого фонду Нігерії.

З 31 грудня 1993 р. країни – члени групи АфБР, які є позичальниками, поділені на три основні категорії:

– категорія А – регіональні країни-члени з обсягом ВНП на душу населення, що не перевищує 510 дол. США і менше;

– категорія В – регіональні країни-члени з обсягом ВНП на душу населення від 510 до 590 дол. США;

– категорія С – регіональні країни-члени з обсягом ВНП на душу населення понад 590 дол. США, а також ті, які відмовилися від свого права користуватися фінансуванням Групи АфБР.

У 1976 р. Кенія, Танзанія і Уганда створили Східноафриканський банк розвитку (САБР), довгострокова стратегія якого (затверджена в 1993 р.)націлена на сприяння найбільш важливим для розвитку сфер підприємництва, орієнтованих на експорт та приватизацію державних підприємств, фінансову підтримку ініціатив з розвитку ринків капіталу в Східній Африці і впровадження механізмів залучення фінансових ресурсів на ринках капіталу в регіоні.

Банк розвитку держав Центральної Африки (БРДЦА) виник у 1975 р. згідно з Договором про створення Митного й економічного союзу Центральної Африки. Його членами є шість африканських країн та п’ять інших акціонерів, серед яких Німеччина, Франція, Кувейт, Африканський банк розвитку та Банк держав Центральної Африки.

У своїй діяльності головну увагу Банк приділяє фінансуванню проектів розвитку промисловості, енергетики, інфраструктури, транспорту, телекомунікацій і сільського господарства, а також фінансуванню досліджень.

У1989 р. країни – члени Банку створили Спеціальний фонд розвитку сільських районів з метою поліпшення системи фінансування базових проектів розвитку сільських районів.

Згідно з Угодою, підписаною в 1973 р., було створено Західноафриканський банк розвитку (ЗАБР), членами якого є сім африканських країн та шість інших акціонерів.

Політика діяльності Банку має три аспекти:

– субрегіональне співробітництво (відносини з регіональними та субрегіональними організаціями розвитку Африканського континенту);

– двосторонні відносини з країнами Західної та Північної Європи, Канади та Японії;

– відносини з міжнародними організаціями.

Арабський фонд економічного і соціального розвитку (АФЕСР) було створено згідно з Угодою, підписаною в 1968 р. До його складу входить 21 країна – член Ліги арабських держав. Місцезнаходження – Кувейт.

Фонд бере участь у фінансуванні проектів економічного і соціального розвитку в арабських державах шляхом кредитування та надання технічної допомоги, а також надає підтримку діяльності у програмі фінансування міжарабської торгівлі.

АФЕСР надає урядам, державним і приватним організаціям пільгові кредити на здійснення проектів, присвячених арабському співробітництву.

Завдяки ініціативі країн – членів Ліги арабських держав (ЛАД) у 1977 р. було засновано Арабський валютний фонд (АВФ), до складу якого входить 20 країн – членів ЛАД. Місцезнаходження – Абу-Дабі (Об’єднані Арабські Емірати).

Основна діяльність Фонду – надання кредитів на підтримку програм структурних реформ. АВФ надає державам-членам позики з метою сприяння у фінансуванні їхніх платіжних балансів, підтримки їхніх зусиль у проведенні економічних перетворень для досягнення стабільності та подолання внутрішніх і зовнішніх економічних труднощів.

У 1973 р. у Джидді (Саудівська Аравія) 23 країни – члени Організації Ісламська конференція (ОІК) заснували Ісламський банк розвитку (ІБР). Сьогодні до його складу входить 47 країн.

Основні напрями діяльності Банку: надання позик для фінансування проектів у сфері інфраструктури (шляхи, зв’язок, школи тощо); участь у капіталі сільськогосподарських підприємств; фінансування проектів, які дають швидку віддачу, шляхом пайової участі у прибутках; лізинг, продаж у розстрочку (на виплат), фінансування імпорту; фінансування технічної допомоги країнам-учасницям (техніко-економічне обгрунтування проектів, консультаційні послуги, надання коштів для здійснення дослідницьких робіт та навчання персоналу).

Результатом діяльності специфічного регіонального угруповання – Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), яке функціонувало з 1949 по 1991 p., було створення двох міжнародних регіональних банків – Міжнародного банку економічного співробітництва (МБЕС) та Міжнародного інвестиційного банку (МІБ).

МБЕС було засновано країнами – членами РЕВ у жовтні 1963 р. для здійснення багатосторонніх розрахунків у перевідних рублях, сприяння економічному співробітництву країн – членів РЕВ з іншими державами, виконання їх взаємних зобов’язань із товарних поставок. Місцезнаходження – Москва. Головним напрямом діяльності Банку були розрахунки і кредитування взаємного товарообігу та інші міждержавні розрахунки країн РЕВ. За період з 1964 по 1990 р. обсяг операцій Банку, враховуючи порівняно низький рівень так званих планових цін, становив величезну суму – 4,5 трлн перевідних рублів, а прибуток за цей же період – 818,5 млн. перевідних рублів, у тому числі 37,8 % – у конвертованих валютах.

Припинення операцій у перевідних рублях та перехід країн – членів РЕВ на взаємні розрахунки в конвертованих валютах з 1 січня 1991 р. викликав суттєві зміни і в діяльності МБЕС. Ще в грудні 1990 р. було внесено зміни до Угоди про організацію Банку і його Статуту. Банку було доручено сприяти переходу постсоціалістичних країн до ринкової економіки, розвитку ринкових відносин між суб’єктами світогосподарських зв’язків незалежно від форми їх власності. З початку 90-х років Банк активно розвиває комерційну діяльність (операції в конвертованій валюті, широке залучення комерційної клієнтури, розрахунково-кредитна діяльність з обслуговування зовнішньоекономічних зв’язків у вільно конвертованих валютах).

На засіданні Ради МБЕС наприкінці 1992 р. (м. Братислава) країни – члени Банку підтвердили зацікавленість у збереженні МБЕС як унікального банку з багатонаціональним колективом спеціалістів і продовженні його діяльності на комерційній основі. Однак валютні операції здійснюються Банком у надзвичайно складній обстановці, яка зумовлена ізоляцією МБЕС на світових валютних та кредитно-фінансових ринках, а також невиконанням країнами – боржниками Банку своїх зобов’язань із погашення кредитів, що значно знизило його платоспроможність.

Міжнародний інвестиційний банк (МІБ) країни – члени РЕВ створили в липні 1970 р. для взаємного кредитування. Згідно зі Статутом, Банк надавав довго – та середньострокові кредити для здійснення спільних заходів, спрямованих на поглиблення міжнародного поділу праці, розвиток спеціалізації і кооперування виробництва, розширення сировинної і паливної бази, прискорення науково-технічного прогресу. Середньострокові кредити надавалися банкам, господарським організаціям і підприємствам країн РЕВ, міжнародним організаціям, банкам інших країн на строк до 5 років, довгострокові – до 15 років на умовах 3-5 % річних. За кредитами у конвертованих валютах ставки визначалися з урахуванням відсоткових ставок основних світових валютних і кредитних ринків.

Функціонування кредитів МІБ у перевідних рублях було тісно пов’язано з системою багатосторонніх розрахунків через МБЕС, оскільки перевідний рубль виник як результат експорту на рахунках МБЕС.

У1971-1991 рр. МІБ узяв участь у кредитуванні 155 об’єктів, понад 100 з яких до 1992 р. були здані в експлуатацію. Загальна кошторисна вартість цих об’єктів становила майже 33 млрд. ЕКЮ. Це – розширення потужностей угорського автобусного заводу “Ікарус”, реконструкція машинобудівного комбінату “Умформтехнік”, комбінату з виробництва сільгоспмашин “Фортшріт” (НДР), будівництво трьох цукрових заводів на Кубі, освоєння Ямбурзького газового родовища і будівництво газопроводу Ямбург – Західний кордон СРСР, закупівля машин і обладнання для будівництва Криворізького гірничо-збагачувального комбінату та багато інших.

Після розпаду РЕВ і припинення багатосторонніх розрахунків у перевідних рублях МІБ з 1991 р. став здійснювати операції тільки в конвертованих валютах. Банк продовжує роботу з об’єктами, прийнятими на кредитування в попередні роки, та здійснює кредитування ряду нових об’єктів, таких як реконструкція і модернізація Дунайського нафтопереробного заводу (Угорщина), розширення виробництва текстильних машин на заводах “Збройовка Всетія” (Чехія), модернізація заводу “АвтоВАЗ” (Росія), оснащення сучасним обладнанням комерційного товариства “текстиль-котон” (Румунія) та ін. МІБ установив тісні кореспондентські відносини з новими банками Болгарії, Румунії, Чехії, Словаччини, з 30 комерційними банками Росії, України, Білорусі та Молдови.

У1991 р. Банк підключився до всесвітньої системи міжбанківських телекомунікацій СВІФТ, значно розширив локальну мережу персональних комп’ютерів і перейшов на самостійну автоматизовану обробку інформації.

Отже, навіть у важких умовах глибоких економічних перетворень у постсоціалістичних країнах Міжнародний інвестиційний банк всіляко намагається зміцнити свою життєдіяльність, розширюючи співробітництво з традиційними та новими партнерами.

Однією з нових міжнародних регіональних валютно-фінансових установ можна вважати створений згідно з підписаною в Мінську на початку 1993 р. угоди Міждержавний банк Співдружності Незалежних Держав (МБ СНД). В угоді передбачається, що Банк покликаний сприяти координації кредитно-грошової політики країн-учасниць, вирішенню проблем міждержавних розрахунків на основі багатостороннього клірингу. За базову валюту в усіх розрахунках Банку було прийнято російський рубль. Росія має 50 % голосів від загальної кількості голосів Міждержавного банку СНД.

З 1 червня 1999 р. розпочав діяльність Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР), заснований країнами – членами Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС): Азербайджаном, Албанією, Болгарією, Вірменією, Грецією, Грузією, Молдовою, Росією, Румунією, Туреччиною, Україною. Членами ЧБТР можуть бути як країни – члени ОЧЕС, так і інші банки та фінансові інститути. Банк створено з метою надання підтримки процесу переходу країн-членів до ринкової економіки, фінансування та просування регіональних проектів, надання банківських послуг підприємствам як громадського, так і приватного секторів, кредитування зовнішньоторговельної діяльності країн – учасниць ОЧЕС.

Капітал Банку формується за рахунок відповідних внесків країн-членів. Повний статутний капітал Банку становить 1 млрд. СПЗ (1,2 млрд. дол. США).

Він поділений на 1 млн. акцій вартістю 1 тис. СПЗ кожна.

Країна – член ОЧЕС повинна сплатити ЗО % акцій (10 % – одноразово, 20 % – щорічними внесками протягом восьми років). Решта 70 % сплачується лише за необхідності залучення додаткових коштів Банком. Внесок України до початкового статутного капіталу Банку становив 18,15 млн. дол. США.

Управління Банком здійснюють Рада керуючих, що збирається на щорічні засідання, Рада директорів, президент і віце-президенти. Згідно з указом Президента України, до складу Ради керуючих Банку призначається Голова Національного банку України.

Стратегія Банку передбачає:

– сприяння економічній співпраці та регіональній інтеграції через підтримку інвестиційної діяльності;

– залучення інвестиційних ресурсів у межах регіону;

– залучення інвестиційних ресурсів ззовні;

– розвиток приватного сектору.

Банк пропонує широкий спектр послуг, серед яких, зокрема, короткострокова передекспертна гарантійна фінансова програма та довгострокове фінансування торгівлі у формі кредитів. Основну увагу ЧБТР зосереджує на підтримці розвитку торгівлі; 40 % банківських коштів виділяється на фінансування торгівлі, решта 60 % – на проекти за участю малих і середніх підприємств, а також у сферу телекомунікацій, фінансів, транспорту, енергетики тощо.

Проекти, які подаються на розгляд, мають відповідати цілям Банку, а саме:

– сприяти торговельному та інвестиційному співробітництву;

– сприяти економічному розвиткові та процвітанню Чорноморського регіону;

– полегшувати обіг внутрішнього та іноземного капіталу.

Контрольні запитання і завдання

1. Дайте визначення міжнародних і регіональних валютно-фінансових організацій.

2. Яка мета створення Міжнародного валютного фонду? Які його головні функції?

3. Охарактеризуйте участь України в роботі МВФ.

4. Розкажіть про Світовий банк та його складові.

5. Які функції Міжнародної асоціації розвитку та Міжнародної фінансової корпорації?

6. Розкажіть про Банк міжнародних розрахунків як специфічну міжнародну валютно-кредитну установу.

7. Проаналізуйте головні напрями діяльності Європейського інвестиційного банку та Європейського банку реконструкції та розвитку.

8. Яка мета створення регіональних банків розвитку?

9. У чому специфіка діяльності Міжнародного банку економічного співробітництва та Міжнародного інвестиційного банку?

10. Охарактеризуйте перспективи розвитку Міждержавного банку СНД.

11. Які основні функції Чорноморського банку торгівлі і розвитку?

(2 votes, average: 4,00 out of 5)