Механізм економічної політики – Уманців Ю. М. – 5.5. Видатки державного бюджету
Державні видатки як економічна категорія – це грошові відносини щодо розподілу і використання централізованих та децентралізованих грошових фондів держави з метою фінансування загальнодержавних програм соціально-економічного
Розвитку. Державні видатки класифікують за такими ознаками (рис. 5.9).
Рис. 5.9. Класифікація державних видатків
Видатки на споживання в державному секторі та видатки на придбання інвестиційних товарів відносять до державних закупівель товарів та послуг. Використовуючи бюджетні видатки, держава може маніпулювати сукупним попитом, рівнем цін та зайнятості, і обсягом національного виробництва та доходу іншими макроекономічними показниками (рис. 5.10).
Рис. 5.10. Вплив державних видатків на макроекономічні показники
З позиції макроекономічного аналізу можна стверджувати, що збільшення державних видатків збільшує обсяг ВВП та є обов’язковою складовою сукупного попиту на товари і послуги. Більше того, зростання державних видатків призводить до масштабнішого зростання доходу у порівнянні з попереднім рівнем. Спостерігаємо наявність мультиплікатора державних видатків, який визначається співвідношенням приросту доходів до приросту державних видатків. Причина мультиплікативного ефекту полягає в тому, що відповідно до функції споживання, вищий рівень доходу призводить до вищого рівня споживання. Оскільки зростання державних видатків збільшує дохід, це збільшує рівень споживання, що в свою чергу, сприяє подальшому зростанню доходів, а також збільшенню рівня споживання тощо.
Тому зростання державних видатків призводить урешті-решт до більшого зростання доходів. Бюджетні видатки повинні зосереджуватися на проведенні структурних змін, здійсненні цільових інвестицій в окремі сектори економіки. Скорочення державних видатків має компенсуватися зростанням сукупного попиту і децентралізованих інвестицій.
Державні видатки являють собою видатків, пов’язані з діяльністю держави. За допомогою держави впроваджується споживання так званих суспільних (громадських) благ. Крім цього, деякі державні видатки є прямими трансфертними платежами приватному сектору (соціальна допомога, пенсії, страхування по безробіттю), які не збільшують приватного споживання, але змінюють його структуру. Таким чином, державні видатки визначають відносні розміри приватного і державного секторів економіки, тобто відносні розміри приватного і суспільного споживання ВВП.
Аналіз видатків сектора загального державного управління європейських країн показує, що видатки на економічну діяльність посідають 4-те місце серед бюджетних пріоритетів розвинутих країн – членів ЄС (у середньому 4,5% ВВП). Перш за все фінансуються видатки на соціальний захист, охорону здоров’я та освіту. Це свідчить про те, що у розвинутих країнах державне втручання в економіку є дещо обмеженим. Слід зазначити, що у більшості країн світу та 6 країнах ЄС державні видатки на економіку складають 3-5% ВВП, лише в окремих країнах ця частка є більшою. Наявність же профіцитного бюджету характеризується як негативне явище, оскільки, з одного боку відбувається нераціональне використання дохідного фонду, з іншого – наявність високого податкового тягаря на суб’єктів національної економіки, що у свою чергу призводить до скорочення обсягів виробництва.
Наступний підхід, через який простежується залежність, “видатки – доходи” бере свій початок у працях представників неокейнсіанської макроекономічної школи. Згідно з ним, державні видатки розглядаються через призму інвестицій, експорту та закупівель за рахунок бюджетних коштів. Унаслідок витікань заощаджень та імпорту відбувається падіння споживання реального продукту, що створює потенційний розрив у видатках. Його можна заповнити ін’єкціями інвестицій, експорту та державних закупівель. Як інвестиції та експорт, так і державні закупівлі нейтралізують витікання заощаджень та імпорту, тобто збільшення державних видатків на товари та послуги збільшує сукупний попит за рахунок додаткового попиту з боку держави і наступного розширення доходів і видатків у приватному секторі.
При врахуванні державних видатків рівноважний обсяг ВВП досягається за умови рівності величини заощаджень домогосподарств та імпорту, що компенсуються обсягом інвестицій, експорту та сумою, яку уряд витрачає на придбання товарів, виконання робіт, надання послуг. Необхідно зазначити, що додаткове збільшення обсягу державних видатків фінансується за рахунок зростання державного боргу. Додатковим джерелом фінансування державних видатків може бути збільшення податкових надходжень. Однак, тут виникає певна розбіжність поглядів, адже через збільшення податків зменшується рівноважний ВВП.
З іншого боку – збільшення державних видатків фінансується за рахунок відповідного зростання податків, при цьому досягається одиничний мультиплікативний ефект. Таким чином, приріст на певну величину державних видатків за умови фінансування їх за рахунок зростання податків сприяє збільшенню національного доходу на таку ж величину. У короткостроковому періоді це, звичайно ж, підвищує відсоткові ставки за кредити, що надаються комерційними банками та водночас зменшує інвестиції приватного сектора. Проте загалом завдяки мультиплікативному розширенню видатків на споживання сукупний попит при зростанні державних закупівель зростає. Інша функціональна залежність показує, що зниження податків веде до зростання закупівельних видатків. Коли відбувається інфляційне зростання виробництва, уряд проводить політику заборони ділової активності – скорочує державні закупівлі, збільшує податки. У результаті знижується сукупний попит і відповідно зменшується обсяг ВВП. Слід зазначити, що при порівнянні оцінок величини економічного ефекту податкового мультиплікатора і мультиплікатора державних видатків у працях відомих економістів було виявлено, що мультиплікатор державних видатків більший, ніж податковий мультиплікатор, оскільки зниження податків призводить до збільшення споживання не на всю величину доходу (адже частина доходу спрямовується на заощадження).
Отож, вищий рівень доходу обумовлює вищий рівень споживання, оскільки збільшення державних видатків збільшує дохід, це автоматично збільшує рівень споживання, що сприяє подальшому зростанню доходу. Тобто вищий дохід, який отримують економічні суб’єкти через зростання державних видатків спричиняє збільшення споживання, яке відповідно примножує дохід (рис. 5.11).
Рис. 5.11. Вплив державних видатків на збільшення доходів
Таким чином, державні видатки мають мультиплікативний вплив на зростання державних доходів
Мультиплікатор державних видатків обчислюється за формулою:
Якщо планові видатки враховуватимуть вплив податків (Т = Т(У) * У), то мультиплікатор державних видатків визначатиметься за такою формулою:
Де t – частка податків у сукупних доходах; с’ – гранична схильність до споживання.
Мультиплікатор державних видатків показує, на скільки зміняться сукупні доходи при зміні державних видатків на одиницю.
Загальний ефект від зміни видатків визначається за формулою:
Де AY – зміна сукупних доходів; AG – зміна державних видатків;
– мультиплікатор державних видатків.
Причина мультиплікативного впливу державних закупівель на приріст доходу пояснюється тим, що на величину збільшується дохід тих економічних суб’єктів, у яких уряд закупив у певному обсязі товари та послуги.
Принциповим підходом, який визначає роль державних видатків у розвитку національної економіки є розмежування бюджетних видатків на споживання та видатків на розвиток, що своєю чергою вимагає наявності двох самостійних бюджетів. У першому бюджеті мають бути наведені видатки на підтримку діяльності на існуючому рівні – кошторис поточних видатків. У другому відображено спеціальний бюджет видатків майбутнього (перспективного) розвитку. Концепція двох бюджетів має реалізуватись із використанням різних інструментів, таких як стабілізаційні та інвестиційні фонди, банки розвитку, державні резерви, система державних контрактів тощо.
В Україні мають місце прояви подібної бюджетної системи. На макроекономічному рівні формуються дві складові державних фінансів – бюджет та фонди цільового призначення. Провідну роль у забезпеченні ефективності фінансової системи та реалізації фіскальної політики держави відіграє бюджет. Оскільки саме через нього проходить переважна частина грошових потоків і в ньому концентрується значна частина виробленого ВВП. Тому саме тут містяться основні економічні важелі державного регулювання соціально-економічного розвитку. Складність бюджетних проблем полягає в тому, що в бюджеті одночасно реалізуються дві досить різні за змістом функції, пов’язані з перерозподілом ВВП: забезпечення загальносуспільних потреб (державне управління, національна оборона, судова влада, правопорядок, міжнародні відносини) та здійснення економічного і соціального перерозподілу.
Отож, незважаючи на дефіцит державних коштів, слід зберегти систему пільг при оподаткуванні, звернувши увагу на створення умов для цільового використання одержаних суб’єктами господарювання додаткових коштів. Зменшення бюджетних видатків можливе у разі здійснення взаємозаліків між державними підприємствами чи безпосередньої оплати боргів цих підприємств та установ, що дозволяє виключити подвійний рух коштів через банківську систему.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)