Менеджмент – Дикань Н. В. – ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
Адміністрування – поняття, що поширюється на управління державними установами або використовується з метою визначення процесів керування діяльністю апарата управління підприємства.
Аналітичні методи обгрунтування управлінських рішень – методи, що встановлюють аналітичні (функціональні) залежності між умовами вирішення задачі (факторами) та її результатами (прийнятим рішенням).
Аудит – незалежна формальна верифікація фінансових звітів і операційних видів діяльності організації.
Баланс – фінансовий документ, в якому кошти організації (у грошовій формі) згруповано як за їх складом і розміщенням, так і за джерелами надходження.
Бюджетування – процес розподілу фінансових ресурсів організації між окремими її підрозділами.
Бюджети – плани, в яких здійснюється розподіл ресурсів між окремими видами діяльності та підрозділами організації.
Вертикальний поділ праці – відокремлення роботи з координації дій від власне дій, що координуються.
Відправник – особа, котра генерує інформацію, призначену для передачі.
Висхідні комунікації – передача інформації з нижчих рівнів управління на вищі.
Винагородження – широкий спектр конкретних засобів, що базуються на системі цінностей людини.
Влада – можливість впливати на поведінку інших людей.
Встановлення діапазону контролю – визначення чисельності працівників, безпосередньо підлеглих певному менеджерові.
Гігієнічні фактори – фактори, що викликають незадоволення в процесі роботи і здійснюють демотивуючий вплив.
Глобальна мета – уявлення про суспільне призначення організації.
Горизонтальні комунікації – обмін інформацією між членами однієї групи або співробітниками рівного рангу.
Горизонтальний поділ праці – поділ загальної роботи в організації на її складові.
Декодування – перекладання отриманого повідомлення у форму, зрозумілу для отримувача.
Делегування повноважень – процес передачі керівником частини своєї роботи та необхідних для її виконання повноважень підлеглому, який приймає на себе відповідальність за її виконання.
Діагональні комунікації – комунікації, що перехрещують функції і рівні управління організації, проходять через них.
Департамепталізація – групування робіт та видів діяльності в певні блоки (групи, відділи, сектори, цехи виробництва тощо).
Довготермінові плани – плани, розраховані на перспективу 3-5 років, враховують зміни в зовнішньому середовищі організації та її вчасну реакцію на них.
Експертна влада – форма особистої влади, що виникає внаслідок визнання послідовником того, що лідер володіє недосяжними для нього спеціальними знаннями, навиками, вміннями, досвідом.
Еталонна влада – форма особистої влади, яка виникає у зв’язку з бажанням послідовників бути схожими на лідера, котрий володіє надзвичайно привабливими для них особистими якостями, вміннями або іншими характеристиками.
Ефективність – оптимальне співвідношення (сполучення) виробництва, якості, результативності, гнучкості, задоволеності, конкурентоспроможності та розвитку організації.
Ефективність організаційна – рівень виконання завдань організацією.
Завдання – плани, що мають чіткі, однозначні, конкретно визначені цілі, які не можна тлумачити двозначно.
Задоволеність – рівень задоволення організацією потреб своїх працівників.
Залежність – ситуація, коли одна особа змушена діяти так, як того бажає інша.
Зворотний зв’язок – процес передачі повідомлення у зворотному напрямі: від одержувача до відправника.
Змішані стратегії – стратегії, що визначають рішення гри шляхом використання кількох чистих стратегій.
Ірраціональна модель прийняття рішення – модель, за якою рішення приймають без дослідження альтернатив.
Керування – поняття, що поширюється на мистецтво тієї або іншої особи (менеджера) впливати на поведінку і мотиви діяльності підлеглих з метою досягнення цілей організації.
Класична модель прийняття рішення – модель, за якою особа, котра приймає рішення, повинна бути абсолютно об’єктивною і логічною, мати чітку мету, всі її дії в процесі прийняття рішень спрямовані на вибір найкращої альтернативи.
Композиційний підхід до ефективності управління – підхід, що грунтується на визначенні ступеня впливу управлінської праці на результати діяльності організації в цілому.
Комунікації – процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами.
Координація робіт – процес узгодження дій усіх підсистем організації для досягнення її цілей.
Контроль – процес забезпечення досягнення цілей організації шляхом постійного спостереження за її діяльністю та усунення відхилень, які при цьому виникають.
Критерій актуальності інформації – критерій, що визначає відповідність інформації до об’єктивних інформаційних потреб.
Критерій комунікативності інформації – критерій, що визначає властивістю інформації бути зрозумілою для того, кому вона адресована.
Критерій лаконічності інформації – критерій, що характеризує стислість та чіткість викладення інформації (досягається за допомогою високої згорнутості інформації без втрати ЇЇ необхідної повноти).
Критерій несуперечливості інформації – критерій, що означає, що окремі частини однієї й тієї самої інформації не мають суперечити одна одній.
Критерій переконливості інформації – критерій, що визначає доведеність інформації, яка примушує вірити в її достовірність.
Критерій повноти інформації – критерій, що визначає наявність відомостей, включаючи суперечливі, необхідних та достатніх для прийняття рішення.
Критерій своєчасності інформації – критерій, що передбачає здатність задовольняти інформаційну потребу в прийнятний для виконання термін.
Лідерство – здатність впливати на окремі особи та групи осіб в процесі спрямування їх діяльності на досягнення цілей організації.
Ліквідність – здатність організації своєчасно сплачувати боргові зобов’язання за рахунок власних активів, тобто конвертувати свої активи в готівку для розрахунків за боргами.
Менеджер – людина, яка займає постійну керуючу посаду, має повноваження і приймає в їх межах рішення за певними видами діяльності організації.
Менеджмент – поняття, що використовується переважно для характеристики процесів управління господарськими організаціями (підприємствами).
Метод “дерево рішень” – метод обгрунтування управлінських рішень, що застосовується у ситуаціях, коли результати одного рішення впливають на подальші рішення, тобто для прийняття послідовних рішень.
Метод “платіжна матриця” – метод оцінювання кожної альтернативи як функції різних можливих результатів реалізації цієї альтернативи.
Методи математичного програмування – методи розв’язання екстремальних задач з кількома змінними.
Методи теорії ігор – методи, що використовуються з метою обгрунтування управлінських рішень в умовах невизначеності ситуації, яка є наслідком свідомих дій розумного супротивника.
Методи теорії статистичних рішень – методи, що застосовуються для обгрунтування управлінських рішень в умовах невизначеності ситуації, яка є результатом дії об’єктивних обставин, що невідомі або мають випадковий характер.
Мистецтво управління – вміння менеджера-практика пристосувати досягнення науки управління до особливостей власного характеру, особливостей підлеглих та відповідної сфери бізнесу.
Місія організації – уявлення про призначення організації з погляду самої організації.
Множинний підхід до оцінювання ефективності управління – спроба оцінити ефективність управління шляхом синтетичних (узагальнювальних) показників, за допомогою яких охоплюються найважливіші аспекти управлінської діяльності конкретної організації.
Мотивація – процес спонукання працівників до діяльності для досягнення цілей організації.
Невербальна комунікація – обмів інформацією, що здійснюється без використання слів (натомість застосовуються різні символи).
Неформальна організація – система взаємозв’язків між співробітниками організації, що виникають і розвиваються спонтанно (не санкціоновано).
Низхідні комунікації-передача інформації з вищих рівнів управління на нижчі.
“Обмежена раціональність” – поняття, що означає, що люди можуть тільки намагатися прийняти раціональне рішення, але їх раціональність завжди буде обмеженою (теоретично завжди є рішення краще, ніж прийняте).
Одержувач – особа, для якої призначена інформація, що передається.
Оперативні плани – плани, в яких стратегія деталізується у розрахованих на короткий термін рішеннях щодо змісту, виконавців та способів виконання певних дій.
Організаційна культура – сукупність цінностей, пріоритетів, неписаних правил, що впливають на ведення справ організацією та в організації.
Організація – група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або спільних цілей.
Орієнтири – плани, що мають характер напряму дій і не прив’язують управління до жорстких конкретних цілей, тобто надають у певних межах свободу дій.
Основне завдання теорії ігор – визначення стратегії, застосування якої гарантує кожному гравцю оптимальний виграш, тобто стратегію, відхилення від якої може тільки зменшити виграш.
Особиста влада – влада, що виникає завдяки привабливості особистості індивіда (професіоналізм, чесність, ініціативність тощо).
Перешкоди (“шуми”) – усе, що спотворює (викривлює) сутність або зміст повідомлення.
Поведінкова модель прийняття рішення – модель, що враховує вплив сукупності численних обмежувальних і суб’єктивних факторів на процес прийняття рішень.
Поведінковий (багатопараметричний) підхід до визначення ефективності – погляд на ефективність діяльності організації з погляду задоволення інтересів усіх працівників та їх груп, що беруть участь у діяльності організації.
Повноваження – формально санкціоноване право впливати на поведінку підлеглих.
Повноваження лінійні – повноваження, що передаються від начальника безпосередньо його підлеглому і далі іншим підлеглим.
Повноваження посадові – формально санкціоноване організацією право керівника впливати на поведінку підлеглих.
Повноваження функціональні – повноваження, що дають змогу особі, якій вони передаються, в межах її компетенції пропонувати або забороняти певні дії підлеглим лінійних керівників.
Повноваження штабні – повноваження, що передаються особам, котрі здійснюють консультативні, обслуговувальні функції стосовно лінійних керівників.
Політика – загальне керівництво для дій та прийняття рішень, своєрідний “кодекс законів організації”, що визначає, в якому напрямі діяти.
Поняття “досягнення задоволеності** – стан, коли страх менеджера щодо прийняття не найкращого рішення пересилює намагання досягти оптимального рішення. Задоволеність досягається за умов вибору рішення, що є достатньо добрим за певних умов.
Потреба – особливий стан психіки індивіда, відчуття нестачі (браку) чогось, відображення невідповідності між внутрішнім станом і зовнішніми умовами.
Потреби в належності – потреби об’єднуватися з іншими людьми (належність до фірми, робочої групи, спортивної команди тощо).
Потреби в повазі – потреби в задоволенні самолюбства людини (усвідомлення особистих досягнень, компетенції, визнання іншими людьми).
Потреби в самореалізації – потреби в реалізації своїх потенційних можливостей, у розвитку як особистості.
Потреби в успіху – потреби в перевищенні встановлених стандартів діяльності.
Потреби у владі – потреби впливати на поведінку інших людей.
Потреби фізіологічні – потреби, що пов’язані із забезпеченням фізичного виживання людини (потреби в їжі, житлі, родині тощо).
Прийняття рішення (загальне визначення) – процес, який починається з констатації виникнення проблемної ситуації та завершується шляхом вибору рішення, тобто вибору дії, спрямованої на усунення проблемної ситуації.
Програми – плани, які охоплюють достатньо велику кількість дій, що не повторюються в майбутньому.
Процесний підхід до управління – система поглядів на менеджмент, що розглядає управління як серію взаємопов’язаних дій (функцій управління), котрі реалізуються у певній послідовності.
Результативність – наслідок того, що робляться потрібні речі.
Результативність управління – цільова спрямованість системи управління організацією на створення потрібних, корисних речей, що можуть задовольняти певні потреби, забезпечити досягнення кінцевих результатів, адекватних поставленим цілям.
Розподіл ресурсів – спосіб розподілу обмежених ресурсів організації між окремими підрозділами. Пропорції розподілу ресурсів визначаються вибором сфери стратегії.
Синергія – ефект цілісності, можливість отримання додаткового ефекту шляхом інтеграції всіх можливостей організації. Синергічний ефект виникає як результат інтегрованої реалізації всіх елементів стратегії.
Системний підхід до визначення ефективності – погляд на ефективність діяльності організації, що передбачає визначення основних елементів в організації (входи – процес – виходи) та необхідність її адаптації до умов системи вищого рівня, частиною якої вона є (зовнішнього середовища).
Системний підхід до управління – система поглядів на менеджмент, що розглядає організацію як систему в єдності частин, з яких вона складається, та зв’язків з її зовнішнім середовищем.
Ситуаційний підхід до управління – система поглядів на менеджмент, що визнає подібність загальних процесів управління та специфічність прийомів управління, вибір яких залежить від конкретної ситуації.
Сітьове планування та управління (СПУ) – система специфічних методів планування й управління процесами розробки (реалізації) проектів шляхом застосування сітьових графіків.
“Соціальна людина” – співробітник організації, поведінка якого орієнтована на колектив і формується під впливом стосунків з іншими працівниками та групових норм, на відміну від “раціональної людини”, поведінку якої визначають особисті економічні інтереси.
Спонукання – потреба, усвідомлена з погляду потреби здійснення конкретних цілеспрямованих дій.
Статистичні методи обгрунтування управлінських рішень – методи, що грунтуються на збиранні й обробці статистичних матеріалів та врахуванні випадкових впливів і відхилень.
Стиль керівництва – манера поведінки керівника стосовно підлеглих, за допомогою якої здійснюється вплив на працівників організації.
Стратегія – генеральна довготермінова програма дій та порядок розподілу пріоритетів і ресурсів організації для досягнення її цілей.
Схема організаційної структури управління – відображення структурних взаємозв’язків основних рівнів та підрозділів організації, їх підпорядкованості.
Традиційна влада – форма легітимної влади, що виникає внаслідок визнання підлеглим права керівника віддавати накази і свого обов’язку йому підкорятися.
“Універсальні принципи управління” – сукупність визначених А. Файолем основних, фундаментальних положень, норм і правил, що відображають вимоги до управлінської діяльності та якими слід керуватися менеджерам у практичній роботі.
Управління – найзагальніше поняття, що поширюється на велике коло різноманітних об’єктів, явищ і процесів (технічні, господарські, суспільні та державні системи тощо).
Управлінське рішення – первісний, базовий елемент процесу управління, що забезпечує функціонування господарської організації шляхом взаємозв’язку формальних і неформальних, інтелектуальних та організаційно-практичних аспектів менеджменту.
Формалізація – ознайомлення нового працівника у процесі прийняття в організацію з характеристикою його роботи в письмовому вигляді.
Функціональний підхід до оцінювання ефективності управління – погляд на ефективність управління з позиції організації праці та функціонування управлінського персоналу, тобто результатів і витрат самої управлінської системи.
Центр витрат – підрозділ організації, керівник якого контролює потоки витрат (відділ досліджень і розробок, відділ заробітної плати тощо).
Центр доходів – підрозділ організації, бюджет якого формується на отримуваних доходах або групових надходженнях (відділ збуту та реалізації послуг тощо).
Центр інвестицій – підрозділ організації, бюджет якого розраховується на підставі вартостей активів, що використовуються для досягнення заданого рівня прибутку.
Цільовий підхід до визначення ефективності – погляд на ефективність діяльності організації з позиції досягнення мети як критерію для оцінювання ефективності.
Цикл менеджменту – процес виконання функцій менеджменту в певній послідовності (планування – організація – мотивація – контроль).
Школа людських відносин – система поглядів на менеджмент, що досліджувала переважно проблеми індивідуальної психології працівників організації.
Школа науки управління (кількісний підхід) – система поглядів на менеджмент, що розглядали управління як систему математичних моделей і процесів. У центрі уваги цієї школи перебуває математична модель, за допомогою якої управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей та взаємозв’язків.
Школа наукового управління – система поглядів на менеджмент, що спрямовані на дослідження проблем підвищення продуктивності праці робітників (безпосередніх виконавців) шляхом удосконалення операцій ручної праці (Ф. Тейлор, Ф. Гільберт та Л. Плбрет, Г. Форд, Г. Гант).
Школа організаційної поведінки – система поглядів на менеджмент, що концентрували увагу на вивченні типів групової поведінки, розумінні організації як складного соціального організму, який перебуває під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо.
Якісні методи обгрунтування управлінських рішень – методи, що використовуються в умовах, коли фактори, які визначають прийняття рішення, не можна кількісно охарактеризувати або вони взагалі не піддаються кількісному вимірюванню.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)