Кредит і банківська справа – Вовчак О. Д. – 10.4. Характеристика банківських послуг

Активні операції банку – це операції з розміщення мобілізованих банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби й товарно-матеріальні цінності. До них належать:

– операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формах із метою підтримання ліквідності банку;

– розрахункові операції, пов’язані з платежами клієнтів;

– касові операції з приймання і видавання готівки;

– кредитні операції, пов’язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним, фізичним особам, банкам;

– інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери (акції, державні та корпоративні облігації) на тривалий строк;

– фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;

– валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому та міжнародному валютних ринках;

– депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та в інших банках;

– операції з купівлі-продажу банківських металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;

– операції з придбання основних засобів, матеріальних та нематеріальних активів.

Загальну характеристику активних і пасивних операцій банків наведено в табл. 10.1:

Таблиця 10.1. Активні й пасивні операції комерційного банку

Закінчення табл. 10.1

Активні операції банки здійснюють у межах наявних ресурсів, тобто у межах залишку грошових коштів на кореспондентському рахунку в НБУ (при проведенні операцій у безготівковому порядку) та в касі (при проведенні операцій з готівкою).

10.4. Характеристика банківських послуг

Універсалізація банківської діяльності, зростання конкуренції між банками та необхідність отримання додаткових доходів пов’язані з упровадженням та розвитком банківських послуг.

Особливість банківських послуг полягає у такому:

1) для надання банківських послуг банкам, як правило, не потрібні додаткові ресурси;

2) найбільшу частину доходів від надання послуг банки одержують у вигляді комісії;

3) при наданні послуг діяльність банків спрямована на вчинення юридичних і фактичних дій, які безпосередньо не пов’язані з матеріальними наслідками.

Банківські послуги класифікують за різними ознаками:

1. Залежно від руху матеріального продукту:

– послуги, пов’язані з рухом матеріального продукту (наприклад, розрахунково-касове обслуговування);

– чисті послуги (наприклад, консультаційні).

2. Залежно від контингенту споживачів:

– послуги юридичним особам;

– послуги фізичним особам.

3. Залежно від відображення послуги у балансі:

– балансові;

– позабалансові (операції, що певний час не відображаються в балансі, поки не будуть відображені в прибутках або збитках банку).

4. Залежно від плати за надання послуг:

– платні;

– безоплатні.

5. Залежно від можливості обліку платних послуг і можливості визначення розміру плати:

– послуги, розміри яких підлягають обліку (розрахунково-касові, кредитні, валютні);

– послуги, аналоги яких є у відповідних тарифах (консультаційні);

– послуги, вартість яких не може бути встановлена об’єктивно (як правило, надаються банками в пакеті з платними товарними послугами).

Посередницькі послуги – це послуги, у наданні яких бере участь третя сторона (банк), що виступає посередником між замовником і виконавцем.

Серед посередницьких послуг, що надаються банками, найбільш поширеними є: посередництво в отриманні клієнтом позички, посередництво в операціях з цінними паперами, валютою, майном. Посередницькі послуги в операціях з цінними паперами, валютою, майном здійснюються на основі доручення від клієнта та укладення договору комісії. Зміст і порядок здійснення цих операцій розкрито у главах 68, 69 Цивільного кодексу України.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії – підписання документів, укладення угод; та фактичні дії – пошук контрагентів, наведення довідок, огляд майна тощо.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду укласти одну або декілька угод від свого імені за рахунок комітента. За угодами, які укладає комісіонер з третіми особами, набуває права і стає зобов’язаним не комітент, а комісіонер, бо він укладає угоди хоч і за рахунок комітента, але від свого імені.

Консультаційні послуги банки надають з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних і юридичних осіб.

Як правило, цей вид послуг перебуває в тісному контакті з іншими операціями, а саме: кредитними, лізинговими та іншими. Плата за консультацію враховується у складі плати за основний вид операції, що супроводжується консультацією.

Банки, володіючи сучасними засобами телекомунікацій та електронно-обчислювальної техніки, завжди мають різноманітну інформацію, що дозволяє їм надавати Інформаційні послуги. До них відносять:

1) одержання, тобто набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами, державою;

2) використання інформації – задоволення інформаційних потреб юридичних та фізичних осіб;

3) поширення інформації;

4) зберігання інформації.

Інформація може бути відкрита і з обмеженим доступом. До останньої належить конфіденційна інформація – це відомості, які перебувають у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

До найпоширеніших видів інформаційних послуг, що надають банки, можна віднести:

– інформування про чинне законодавство зарубіжних країн у галузі банківської справи, фінансів, валютних ресурсів, оподаткування;

– надання копій грошово-розрахункових документів;

– допомогу в розшуку перерахованих сум;

– надання інформації про прийняття НБУ та іншими органами рішень, які впливають на господарську діяльність клієнта;

– доведення інформації про курси іноземних валют, котирування цінних паперів та їх дохідність;

– сприяння в підборі партнерів, засновників, учасників обмінних операцій.

Гарантії та поручительства – це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, що застосовуються між будь-якими суб’єктами правовідносин.

Гарантійні послуги полягають у зобов’язанні банку виплатити суму боргу свого клієнта, якщо останній не зможе (не захоче) виконати свої зобов’язання.

Відповідно до ст. 560 Цивільного кодексу України, під гарантією потрібно розуміти зобов’язання гаранта, що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов’язується сплатити кредиторові принципала відповідну грошову суму.

До цієї групи операцій належать: гарантії повернення кредиту, гарантії відшкодування збитків, що випливають з невиконання клієнтом умов контракту. Банківські гарантії відомих своєю платоспроможністю банків фактично означають доступ клієнта і до кредиту.

За Договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

Боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо зобов’язання не виконується.

Поручитель, який виконав зобов’язання боржника, набував всіх прав кредитора за цим зобов’язанням, тобто зберігає право вимоги до боржника (регресії вимоги).

Призначення цих послуг банку подібне, однак є низка відмінностей:

1. Гарантія може бути односторонньою цивільно-правовою угодою, заснованою на волевиявленні однієї особи – гаранта.

2. Гарант несе додаткову відповідальність, тобто повністю виконує зобов’язання (за умови відсутності в основного боржника коштів, які необхідні для виконання зобов’язання).

3. Оформлення договором гарантії є необов’язковим.

4. Гарант може обмежити свою відповідальність частиною зобов’язань боржника на суму, на яку видано гарантію.

Трастові послуги – послуги, засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа – засновник (установник управління) передає своє майно у розпорядження іншій особі – довірительному власнику (управителю) для управління в інтересах третьої особи – бенефіціара (вигодонабувача).

У Законі України “Про банки і банківську діяльність” зазначено, що банки можуть здійснювати лише довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами.

Тому можна виділити два напрями надання трастових послуг:

І. Трастові послуги на користь фізичних осіб:

1. Розпорядження спадщиною – відповідальний траст.

2. Управління майном згідно 3 договором, або прижиттєвий траст.

3. Опікунство та забезпечення зберігання майна (для неповнолітніх, фізично недієздатних).

4. Агентські послуги: збереження активів, одержання доходів за ними та повідомлення клієнта; купівля-продаж цінних паперів та доставка їх до клієнта; обмін цінних паперів; погашення облігацій, сплата податків, оформлення страхових полісів, оплата рахунків, отримання кредитів, купівля-продаж іноземної валюти, дорогоцінних металів.

ІІ. Трастові послуги юридичним особам:

1. Передання довіреній особі права розпорядження майном, що є забезпеченням облігаційної позики.

2. Агентські послуги.

3. Створення фондів погашення заборгованості за основним боргом, нарахованими процентами, дивідендами.

4. Тимчасове управління справами компанії, що реорганізується чи знаходиться у стані ліквідації.

5. Депозитарні послуги.

6. Розпорядження активами.

7. Інвестування коштів клієнта тощо.

Факторинг – це послуга банку, яка полягає у викупі платіжних вимог у постачальника товарів (послуг).

Сутність факторингу полягає у фінансуванні під відступлення права грошової вимоги, коли одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності, яка має право здійснювати факторингові операції.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності. Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором.

Боржник зобов’язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові й в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, котрому має бути здійснений платіж.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Розрізняють такі види факторингу:

– з відповідальністю за ризик неплатоспроможності та без права регресу;

– без прийняття ризиків неплатоспроможності (з правом регресу, тобто зворотної вимоги до постачальника відшкодувати сплачену суму);

– з фінансуванням до моменту купівлі;

– з фінансуванням до настання строку платежу.

Залежно від кількості послуг банку, які супроводжують факторингову операцію, факторинг поділяється на:

1) конвенційний, який є комплексною системою обслуговування клієнта і зосереджує в собі бухгалтерські, юридичні, консультаційні та інші послуги;

2) конфіденційний, що обмежується тільки дисконтуванням рахунків-фактур. Конфіденційний факторинг передбачає повідомлення боржника про пересідступлення клієнтом прав вимоги боргу банку (фактору), який одразу зараховує на його рахунок близько 70-90 % суми боргу, а інші 10-80 % – в обумовлений у договорі строк за мінусом процентів за кредит і комісійних платежів. Переваги цього виду факторингу для клієнта полягають у тому, що він є більш незалежним від банку.

Банк може укласти угоду з клієнтом, за якою:

– отримує у постачальника право на одержання платежу за товарними операціями з покупцями;

– купує дебіторську заборгованість за відвантажені товари та надані послуги, які не оплачені в строк.

З метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов’язань та сприяння надходженню готівки експортеру, що надав кредит іноземному покупцю, використовують таку форму розрахунків, як форфейтинг.

Форфейтинг – це купівля на безповоротній основі у кредитора боргу, вираженого в обіговому документі.

Покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов’язання відмовитися від свого права регресної вимоги до кредитора у разі неможливості одержання грошових коштів від боржника.

Форфейтинговій операції притаманні такі характерні ознаки:

– об’єктом форфейтингу є прості, переказні векселі (іноді – зобов’язання у формі акредитива);

– предметом форфейтингу є товари інвестиційного призначення;

– суб’єкти – форфейтер (покупець боргу), кредитор (експортер), боржник (імпортер), їхні банки;

– строк кредитування – від 180 днів до 5-7 років;

– договір укладається, як правило, у вільно конвертованій валюті;

– кредитування експортера шляхом дисконтування відбувається переважно на основі фіксованої процентної ставки.

Банки також можуть надавати додаткові послуги своїм клієнтам зі зберігання цінностей у трьох формах:

І. Зберігання цінностей клієнтів у сховищі:

1. Банк може прийняти на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності.

2. Банк може бути уповноважений поклажодавцем на вчинення правочинів з пінними паперами, прийнятими на зберігання.

3. Укладення договору зберігання цінностей у банку засвідчується видачею банком поклажодавцеві іменного документа, пред’явлення якого є підставою для повернення цінностей поклажодавцеві.

ІІ. Надання клієнтам сейфів у приміщенні банку (договір про надання індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком):

1. Банк може передати поклажодавцеві індивідуальний банківський сейф (його частину або спеціальне приміщення) для зберігання у ньому цінностей та роботи з ними.

2. Банк видає поклажодавцеві ключ від сейфа, картку, що ідентифікує поклажодавця, інший знак або документ, що посвідчує право його пред’явника на доступ до сейфа та одержання з нього цінностей.

3. Банк приймає від поклажодавця цінності, контролює їх поміщення у сейф та одержання їх із сейфа.

ІІІ. Надання нічних сейфів клієнтам.

Останнім часом у банківській практиці широкого розповсюдження набуває лізинг. Термін “лізинг” запозичений з англійської “lease”, що означає найм будь-якого виду, а поняття “лізинг” (“leasing”) – найм рухомих речей.

Лізингові операції можна класифікувати за різними ознаками. Згідно зі ст. 806 Цивільного кодексу України, окремі види і форми лізингових угод встановлюються законом і можуть класифікуватись за такими ознаками:

1. Залежно від джерел придбання предмета лізингу:

– прямий – коли лізингодавець купує майно у виробника і передає його в оренду;

– зворотний – власник продає майно лізингодавцю, а потім бере його в оренду.

2. Залежно від предмета лізингу:

– лізинг рухомого майна;

– лізинг нерухомого майна.

3. Залежно від обслуговування:

– лізинг з обслуговуванням (надання лізингових послуг поєднується з наданням певних послуг, пов’язаних з утриманням і технічним обслуговуванням об’єкта лізингу);

– пакетний лізинг – система надання в оренду предмета лізингу (наприклад, будинок, магазин продають у кредит, а обладнання – за лізинговою угодою).

4. Залежно від ступеня окупності майна:

– лізинг з повною окупністю, коли протягом строку дії одного договору здійснюється повна виплата лізингодавцю вартості отриманого майна;

– лізинг з неповною окупністю, коли протягом дії одного договору окупається тільки частина вартості орендованого майна.

5. Залежно від умов амортизації:

– лізинг з повною амортизацією і, відповідно, з повною виплатою вартості об’єкта лізингу;

– лізинг з неповною амортизацією, а, значить, з частковою виплатою вартості.

Виходячи з наведених вище двох ознак класифікації (за ступенем окупності об’єкта лізингу й умов його амортизації), які пов’язані між собою, розрізняють фінансовий та оперативний лізинг:

– оперативний – лізинг з неповною окупністю;

– фінансовий – лізинг з повною окупністю.

Особливостями оперативного лізингу є:

– орендодавець не планує покрити всі свої витрати за рахунок надходжень від орендаря;

– строки зносу є більшими за строки угоди лізингу (тобто строк угоди не перевищує строк амортизації);

– ризик втрати, псування майна лежить в основному на лізингодавцеві;

– із закінченням встановленого строку майно, зазвичай, повертається лізингодавцю;

– сам об’єкт лізингу залишається у власності лізингодавця та обліковується у нього на балансі.

Оперативний лізинг може бути двох видів:

1) Рейтинг – короткостроковий лізинг (від 1 дня до 1 року, без права наступного придбання лізингоодержувачем об’єкта лізингу);

2) Хайринг – надання об’єкта лізингу на строк понад 1 рік без права викупу лізингоодержувачем об’єкта лізингу.

Оперативний лізинг допускає багаторазове надання об’єкта лізингу в оренду.

Фінансовий лізинг передбачає виплату протягом твердо встановленого періоду сум, які достатні для повної амортизації капітальних вкладень і здатні забезпечити лізингодавцю прибуток.

Характерні особливості цього виду лізингу:

– вибір об’єкта лізингу здійснює лізингоодержувач;

– лізингоодержувач має право використовувати об’єкт лізингу протягом усього строку угоди;

– строк фінансового лізингу, як правило, не менше за строк повної амортизації об’єкта лізингу;

– витрати на утримання об’єкта лізингу несе лізингоодержувач;

– існує можливість викупу об’єкта лізингу після закінчення строку угоди.

У Законі України “Про фінансовий лізинг” (ст. 1) подано таке визначення: Фінансовий лізинг – це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу, лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника), відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

У лізинговій угоді беруть участь три сторони (рис. 10.1):

– Постачальник – фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в подальшому буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

– Лізингодавець – юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу. Лізингодавцями можуть бути спеціальні лізингові компанії або банки;

– Лізингоодержувач – фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця.

Предметом лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних засобів. Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи.

Строк лізингу визначається сторонами договору і може залежати від строку служби устаткування, його фізичного та морального зносу, динаміки інфляційних процесів, рівня процентних ставок.

Лізингові платежі сплачують у порядку, встановленому законом, вони можуть включати:

– суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

– платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

– компенсацію процентів за кредитом;

– інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Рис. 10.1. Суб’єкти лізингу

В економічній літературі трапляється ще класифікація банківських послуг з виділенням таких їх груп: Ліцензовані, Неліцензовані, Чисті, Сурогатні, Комісійні, Гонорарні, Спредові, Балансові, Позабалансові та ін.

До Ліцензованих банківських послуг належать такі, надання яких потребує ліцензії Національного банку України. Такими послугами є касове обслуговування клієнтів, інкасація та перевезення грошових цінностей, ведення рахунків клієнтів, залучення депозитів юридичних і фізичних осіб тощо.

Чистими вважають послуги, що не несуть будь-якого ризику для активів банку, крім ризику операційних помилок. Це, зокрема, здійснення розрахунків за власні кошти клієнтів, інкасові послуги, інкасація готівки тощо.

Сурогатними називають послуги, кінцевий результат від здійснення яких може вплинути на активи банку. Наприклад, гарантії, непокриті чеки, аваль і акцепт векселів, підтверджені акредитиви тощо.

До Комісійних належать послуги, за надання яких банк стягує з клієнта плату у вигляді комісії, а сам не сплачує ніяких комісій при їх наданні – це збереження цінностей у власному депозитарії, ведення реєстрів власників цінних паперів, емітованих клієнтами за їх дорученням тощо.

Гонорарними називають послуги, за надання яких банк одержує від клієнтів обумовлену наперед плату. Це лізинг, трастові, консультативні та інші подібні послуги.

До Спредових належать послуги, чисті доходи від яких формуються як різниця між комісією, одержаною від клієнта, та комісією, сплаченою при організації конкретної послуги. Наприклад, видача готівки клієнтам за рахунок купленої в інших банках або в установі НБУ.

До Балансових належать послуги, що обліковуються на балансових рахунках, – це кредитні, інвестиційні, валютні тощо. Водночас ці послуги можуть бути активними та пасивними.

До Позабалансових відносять послуги, що не обліковуються на балансових рахунках (гарантії, поручительства, консультації тощо).

З розвитком телекомунікацій та технологій активно розвивається така послуга, як Інтернет-банкінг, що призначена для здійснення документообігу між банком і його клієнтами в електронному вигляді у будь-який час доби, з будь-якої точки земної кулі.

Нині розвиток нових видів банківських послуг пов’язаний з освоєнням ринку електронної комерції.

Питання для самоперевірки

1. Розкрийте суть банківських операцій та послуг.

2. Назвіть класифікаційні ознаки банківських операцій.

3. Охарактеризуйте пасивні операції банку,

4. Перелічіть операції з формування власних ресурсів банку та охарактеризуйте їх.

5. Які операції входять до складу операцій з формування позиченого капіталу банку? Розкрийте їх особливості.

6. У чому особливість депозитних операцій банку?

7. Окресліть сутність та різновиди активних банківських операцій.

8. За якими ознаками класифікують банківські послуги?

9. Охарактеризуйте особливості надання основних банківських послуг (посередницьких, консультаційних, гарантійних, інформаційних, лізингових тощо).

10. Подайте визначення кредитного портфеля банку. Назвіть його види.

11. У чому полягає відмінність гарантійних послуг банків від поручительства?

Теми рефератів

1. Нетрадиційні банківські операції та послуги, тенденції їх розвитку в Україні.

2. Розвиток і розширення ринку банківських послуг в Україні.

3. Лізингові операції банку та проблеми їх розвитку в України

4. Банківські послуги, їх види та значення в умовах конкуренції у банківській сфері.

Тестові завдання

1. Виберіть класифікацію банківських операцій за функціональними ознаками:

А) кредитні, засновницькі, емісійні;

Б) розрахунково-касові, інвестиційні, комісійні;

В) депозитні, міжбанківські, посередницькі.

Г) усі відповіді правильні.

2. Банківські операції залежно від специфіки банківської діяльності класифікують:

А) традиційні, нетрадиційні;

Б) активні, пасивні;

В) кредитні, депозитні;

Г) пов’язані з рухом матеріального продукту і чисті банківські операції.

3. За економічною сутністю прийнято класифікувати банківські операції таким чином:

А) розрахунково-касові, інвестиційні, комісійні;

Б) кредитні, депозитні;

В) активні, пасивні, комісійно-посередницькі;

Г) активні, пасивні.

4. Які операції прийнято визначати як операції з вкладання фінансових ресурсів у різноманітні корпоративні та державні цінні папери, інші боргові зобов’язання шляхом придбання цих фондових цінностей на фондових біржах й організованому позабіржовому ринку:

А) емісійні;

Б) посередницькі;

В) інвестиційні;

Г) депозитні.

5. Традиційні банківські операції – це:

А) депозитні, кредитні, касово-розрахункові;

Б) депозитні, кредитні, посередницькі;

В) депозитні, кредитні, посередницькі, емісійні;

Г) депозитні, кредитні, касово-розрахункові, посередницькі,

6. Базовими операціями банків є:

А) депозитні, кредитні, посередницькі;

Б) депозитні, кредитні, посередницькі, емісійні;

В) депозитні, кредитні, касово-розрахункові;

Г) депозитні, кредитні, касово-розрахункові, посередницькі.

7. До нетрадиційних банківських операцій відносять;

А) операції з надання в користування сейфів, операції з дорогоцінними металами;

Б) гарантійні, посередницькі, консультаційні послуги;

В) консалтингові послуги та довірчі (трастові) операції;

Г) усі відповіді правильні.

8. Пасивні операції банку, пов’язані з формуванням їх ресурсів, полягають в:

А) емісії власних цінних паперів, здійсненні касово-розрахункового обслуговування;

Б) видачі кредитів та проведенні інвестиційної діяльності;

В) залученні вкладів та депозитів; одержанні кредитів від інших банків; емісії власних цінних паперів; проведенні інших операцій (наприклад, трастових), які збільшують банківські ресурси;

Г) залученні вкладів і депозитів; видачі кредитів іншим банкам; емісії власних цінних паперів.

9. Сутність активних операцій банку – це розміщення банківських ресурсів у:

А) інвестиції; депозити та різні види вкладів;

Б) міжбанківські кредити;

В) кредити та придбання необігових активів;

Г) усі відповіді правильні.

10. Банківські операції з формування власних ресурсів охоплюють операції з формування:

А) статутного капіталу та резервного фонду банку;

Б) страхових фондів банку та операції, пов’язані з формуванням і розподілом банківського прибутку;

В) інших фондів банку спеціального призначення, які створюються за рахунок прибутку банку і використовуються відповідно до рішення, прийнятого зборами акціонерів (учасників);

Г) усі відповіді правильні.

11. Вклади (депозити) на вимогу – це грошові кошти:

А) у готівковій або безготівковій формах у національній чи в іноземній валютах або банківські метали, які банк прийняв від вкладника на договірних засадах, на визначений строк зберігання чи без зазначення такого строку (під процент або дохід в іншій формі);

Б) або банківські метали, що розміщені вкладниками в банках на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу вкладника;

В) призначені для нагромадження заощаджень, можуть бути поповнені вкладником за рахунок додаткових внесків;

Г) правильної відповіді немає.

12. Вклади (депозити) строкові – це грошові кошти:

А) або банківські метали, що розміщені вкладниками в банках на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу вкладника;

Б) призначені для нагромадження заощаджень, можуть бути поповнені вкладником за рахунок додаткових внесків;

В) або банківські метали, розміщені вкладниками в банку на визначений договором строк;

Г) усі відповіді правильні.

13. Накопичувальні вклади (депозити) – це грошові кошти:

А) у готівковій або безготівковій формі у національній або в іноземній валютах чи банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений строк;

Б) що призначені для нагромадження заощаджень, можуть бути поповнені вкладником за рахунок додаткових внесків;

В) або банківські метали, що розміщені вкладниками в банках на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу вкладника;

Г) правильної відповіді немає.

14. Залучення банком депозитів юридичних і фізичних осіб підтверджується договором:

А) з відкриттям банківського рахунку;

Б) банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки;

В) банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката або видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів;

Г) усі відповіді правильні.

15. Банк відкриває вкладникові за договором банківського вкладу такий рахунок:

А) поточний;

Б) депозитний;

В) ощадний;

Г) розрахунковий.

16. Який рахунок відкриває банк вкладникові за договором банківського рахунку, укладеним з юридичною або фізичною особою:

А) поточний;

Б) депозитний;

В) ощадний;

Г) розрахунковий.

17. В якому розмірі банк зобов’язаний виплатити проценти за договором банківського рахунку, якщо договором не встановлений їх розмір;

А) у розмірі облікової ставки Національного банку України;

Б) у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу;

В) у двократному розмірі облікової ставки Національного банку України;

Г) за усередненою процентною ставкою за всіма видами депозитних вкладів.

18. З якою метою банк нараховує складні проценти на депозитні вклади:

А) стимулювання внесення вкладів;

Б) щоб бути конкурентоспроможним на ринку банківських послуг;

В) спрощення розрахунків;

Г) усі відповіді правильні.

19. Якими способами може здійснюватись виплата процентів за депозитом:

А) одноразово при погашенні депозиту;

Б) періодично;

В) авансом;

Г) усі відповіді правильні,

20. Як банк сплачує вкладнику суму депозиту і нараховані за ним проценти, якщо вкладний (депозитний) рахунок відкритий у банківських металах:

А) у національній валюті;

Б) в іноземній валюті;

В) у банківських металах або у національній валюті;

Г) у банківських металах.

21. У чому суть пасивних міжбанківських операцій:

А) у недепозитному залученні ресурсів;

Б) в отриманні кредитів на міжбанківському ринку та в інших банках;

В) в отриманні кредитів від НБУ;

Г) усі відповіді правильні.

22. Які з наведених операцій належать до активних операцій банку:

А) кредитні, інвестиційні, міжбанківські (в частині наданих позик);

Б) операції з формування касових залишків і залишків коштів на кореспондентських рахунках банків;

В) операції з придбання необлікових активів: основних засобів, матеріальних та нематеріальних активів (приміщень, обладнання, технічних засобів тощо);

Г) усі відповіді правильні.

23. Основне призначення операцій з формування касових залишків і залишків коштів на кореспондентських рахунках банків полягає у:

А) забезпеченні належного рівня ліквідності банку;

Б) розрахунково-касовому обслуговуванні клієнтів;

В) забезпеченні виконання зобов’язань банку;

Г) усі відповіді правильні.

Список рекомендованої літератури

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІП (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5-6. – Ст. 30.

2. Закон України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р. №679 – XIV (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 29. – Ст. 238.

3. Адамик В. її. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навч. посіб. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 278 с.

4. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. проф. P. І. Тиркала. – Тернопіль: Карт-бланш, 2001. – 814 с.

5. Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза. – 2-ге вид., вип. і доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 476 с.

6. Вовчак О. Д., Скаско О. /., Стасів А. М. Банківський нагляд: Навч. посіб. – Л.: Новий світ-2000, 2006. – 480 с

7. Економічна енциклопедія: У 3 т. / Редкол.: С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Академія, 2000. – Т. 1. – 864 с.

8. Енциклопедія банківської справи України / Редкол.: В. С. Стельмах (голова) та ін. – К.: Молодь; Ін. Юре, 2001. – 680 с.

9. Епіфанов А. О.. Маслак Н. Г., Сало 1. В. Операції комерційних банків: Навч. посіб. – Суми: Університетська книга, 2007. – 528 с.

10. Операції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук та ін. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Л.: ЛБІ НБУ, 2001. – 516 с.

11. Петрук О. М. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. д-ра екон. наук, проф. Ф. Ф. Бутинця. – К.: Кондор, 2004. – 461 с.

12. Реверчук С. К. Банківське виробництво в Україні і світі: послуги і продукти // Діловий вісник. – № 9. – 2005. – С. 24-25.

13. Снігурська Л. П. Банківські операції 1 послуги: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2006. – 456 с.

14. Тиркало Р. Ш., Щибоволок 3.1. Фінансовий аналіз комерційного банку: основи теорії. Експрес-діагностика, рейтинг: Навч. посіб. – К.: Слобожанщина, 1999. – 236 с.

(1 votes, average: 5,00 out of 5)