Кредит і банківська справа – Вовчак О. Д. – 13.1. Суть, значення та класифікація банківських інвестицій

13.1. Суть, значення та класифікація банківських інвестицій

13.2. Інвестиційний портфель банку та його класифікація

13.3. Концепція формування інвестиційного портфеля банку

13.1. Суть, значення та класифікація банківських інвестицій

Інвестиції – це частина фінансових ресурсів у формі їх довгострокових вкладень (капіталу).

У найбільш загальному розумінні з точки зору економічної теорії інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. У макроекономіці інвестиції є частиною сукупних витрат, що складаються з витрат на нові засоби виробництва (виробничі або фінансові інвестиції), інвестицій у нове житло та приріст товарних запасів. Інвестиції – це частина ВВП, не спожита в поточному періоді, яка забезпечує приріст капіталу в економіці. В мікроекономіці Інвестиції – це процес утворення нового капіталу. У фінансовій теорії під інвестиціями розуміють придбання реальних або фінансових активів, тобто це сьогоднішні витрати, метою яких є одержання майбутніх вигод. Ураховуючи розглянуті підходи, можна дати таке загальне визначення: інвестиції – це довгострокове вкладання капіталу в будь-яку галузь економіки з метою отримання доходу чи прибутку або в будь-яку поточну діяльність, яка збільшує здатність економіки відтворюватись на розширеній основі.

Уперше Законодавче визначення інвестицій в Україні зроблено в Законі України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 p., яким визначені правові, економічні та організаційні рамки інвестиційної діяльності.

Відповідно до закону, інвестиціями вважаються всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого утворюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

До майнових та інтелектуальних цінностей відносять:

– кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

– рухоме та нерухоме майно;

– майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

– сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, досвіду, ноу-хау (те, що не запатентовано);

– права користування землею, водою, ресурсами, рухомим та нерухомим майном та інші майнові права;

– інші цінності.

З метою надання найбільш повної інформації про напрями інвестування, а також для забезпечення процесів обліку, аналізу та планування інвестиційної діяльності інвестиції класифікують за різними ознаками:

1. За формою власності:

– державні;

– приватні;

– іноземні;

– спільні.

2. За суб’єктами інвестування:

– інвестиції юридичних осіб;

– інвестиції фізичних осіб.

3. За об’єктами вкладання коштів:

– реальні;

– фінансові;

– споживчі.

4. За характером участі в інвестуванні:

– прямі – безпосередня участь інвестора у виборі об’єкта інвестування;

– непрямі – опосередкована участь інвестора у виборі об’єкта інвестування.

Під прямими інвестиціями, насамперед, розуміють безпосередню участь інвестора при виборі об’єкта інвестування коштів. Пряме інвестування здійснюють, в основному, підготовлені інвестори, які мають достатньо точну інформацію про об’єкт інвестування і добре обізнані з механізмом інвестування. Якщо прямі інвестиції мають форму вкладів у цінні папери, то, як правило, ними забезпечується контрольний пакет акцій або інша форма контрольної участі.

Портфельні (непрямі) інвестиції здійснюються у формі створення портфелів цінних паперів, які належать різним емітентам і не забезпечують контрольну участь і пряме управління об’єктом інвестицій. Мета портфельних інвестицій (на відміну від прямих) – отримання прибутків від зростання курсової вартості портфеля, від створення ними стабільних грошових потоків (дивідендів, процентів) при диверсифікації ризику.

5. Виходячи із спрямованості інвестицій у господарській діяльності:

– нетто-інвестиції, які пов’язані зі заснуванням проекту, підприємства, їх ще називають початковими;

– екстенсивні – ті, які направлені на розширення або збільшення виробничого потенціалу чи господарської діяльності загалом;

– реінвестиції, які здійснюються за рахунок прибутку, одержаного від первинного вкладання капіталу (повторні інвестиції);

– брутто-інвестиції, які складаються із нетто-інвестицій і реінвестицій.

6. Залежно від характеру здійснення:

– пасивні – спрямовані на підтримку певного рівня прибутковості, обсягів діяльності, на зміну застарілого обладнання, техніки тощо;

– активні – забезпечують розширений розвиток, упровадження нових технологій, нової техніки або пов’язані з випуском нових видів продукції.

7. За регіональною ознакою:

– внутрішні або національні;

– зовнішні або закордонні.

8. За строками:

– короткострокові;

– середньострокові;

– довгострокові.

У Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств” інвестиції поділяють на капітальні, фінансові, реінвестиції.

Головні напрями участі банків в інвестиційному процесі передбачають:

1) проведення операцій, пов’язаних із вкладенням у державні цінні папери;

2) здійснення інвестицій за рахунок власних коштів;

3) участь в інвестиціях у складі промислово-фінансових груп;

4) трастове управління інвестиційними ресурсами;

5) залучення іноземних інвестиційних ресурсів.

Інвестиційна діяльність банку відноситься до активних операцій, а інвестиції – до активів банку.

Інвестиційна діяльність банків має за мету:

1) збереженість капіталу банку;

2) приріст дохідності банку;

3) забезпечення ліквідності балансу банку;

4) підтримку вторинних резервів банку.

Інвестиційна діяльність банків тісно пов’язана з банківськими кредитними операціями. Водночас вона має свої відмінності:

1) інвестиції носять знеособлений характер, а кредитні угоди укладаються з конкретними юридичними чи фізичними особами;

2) у процесі інвестування в цінні папери комерційні банки виступають кредиторами і є ініціаторами таких заходів, а при кредитуванні вони виступають також кредиторами, але ініціатором угод виступає позичальник;

3) позика видається переважно на короткий строк і на основі принципів повернення і забезпеченості, а інвестиції в цінні папери здійснюються без дотримання таких принципів.

Цінні папери можуть використовуватися банками як застава для одержання кредиту на міжбанківському ринку, для рефінансування через НБУ.

Банки беруть активну участь у формуванні інфраструктури ринку цінних паперів. Вони можуть виконувати депозитарні функції, займатися клірингово-розрахунковою діяльністю, вести реєстр власників цінних паперів (реєстраторська діяльність).

Окремі види діяльності банків на ринку цінних паперів підпадають під визначення професійної діяльності, зокрема, це діяльність з випуску та обігу цінних паперів, депозитарна, розрахунково-клірингова, реєстраторська тощо.

Для здійснення професійної діяльності банки повинні одержати дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

I. Емісійні операції банків на ринку цінних паперів можна систематизувати залежно від виду цінних паперів, що випускають в обіг, а саме:

– операції з випуску дольових цінних паперів (акцій);

– операції з випуску боргових зобов’язань (облігацій, депозитних сертифікатів, векселів, комерційних цінних паперів);

– операції з випуску похідних цінних паперів.

II. Крім операцій з цінними паперами як інвестиційних операцій, банк здійснює Прямі банківські інвестиції, які можна класифікувати так:

– інвестиції у власну діяльність. Це, насамперед, інвестиції у власні основні засоби та інші вкладення, які збільшують вартість власних активів банку.

– інвестиції в інші види діяльності. Ці інвестиції здійснюються:

А) за рахунок коштів банку. Вони спрямовуються на створення підприємств чи участь у їхній діяльності (окрім купівлі акцій), які, передусім, є елементами інфраструктури банківської діяльності;

Б) за рахунок кредитних ресурсів. Кредитування клієнтів банків на інвестиційні потреби здійснюється як за рахунок кредитних ресурсів, залучених власними силами банку, так і за рахунок обслуговування цільових кредитних ресурсів на інвестиційні цілі зовнішнього походження.

Згідно з Законом України “Про банки і банківську діяльність” (від 7 грудня 2000 p.), банки мають право здійснювати прямі інвестиції без письмового дозволу Національного банку України у разі, якщо:

– інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше 5 % регулятивного капіталу;

– юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключну діяльність з надання фінансових послуг;

– регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам для інвестицій, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України.

Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачена повна відповідальність його власників.

Пряма чи опосередкована участь банку в капіталі будь-якого підприємства, установи не повинна перевищувати 15 % капіталу банку.

Сукупні інвестиції банку не повинні перевищувати 60 % розміру капіталу банку.

Отже, банки можуть брати участь в інвестуванні таким чином:

1) обслуговувати рух коштів, що належать інвесторам-клієнтам і призначені для інвестування;

2) мобілізувати накопичення для заощаджень і спрямовувати їх на інвестування через ринок цінних паперів;

3) вкладати в інвестиційні проекти власні та залучені ресурси.

Однак у сучасних умовах в Україні банки в основному обмежуються переважно першим видом діяльності, оскільки залучення коштів, що інвестуються, незначні. Це пов’язане з низкою об’єктивних чинників:

– рівень ціни кредиту перевищує його фінансову віддачу;

– загальний обсяг інвестицій, спрямованих в економіку, значно менший, ніж попит на них;

– нестача власного капіталу та брак достатніх резервів під кредитні ризики. У зв’язку з цим проблема концентрації банківського капіталу є надзвичайно актуальною;

– обмеження фінансових можливостей банків вимогами Національного банку України щодо обов’язкового резервування.

Збільшити інвестиційний потенціал комерційні банки мають можливість за рахунок заощаджень населення.

Якісним моментом можна вважати появу у вітчизняній практиці спеціалізованих інвестиційних банків. В узагальненому вигляді інвестиційні банки є фінансовими інститутами, що спеціалізуються на операціях з цінними паперами, реалізації інвестиційних проектів, довгостроковому кредитуванні клієнтів та акумулюють, як основні, такі функції:

1. Участь у фінансових програмах емітентів, формування інвестиційних портфелів.

2. Андерайтинг, тобто купівля на первинному ринку цінних паперів з подальшим їх перепродажем інвесторам; укладання договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за фіксованою ціною з подальшим перепродажем або про накладання на покупця обов’язку робити все можливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов’язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані (ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 p.).

3. Продаж-купівля цінних паперів на вторинному ринку, портфельне управління фінансовими активами. Крім купівлі-продажу цінних паперів, від імені клієнтів інвестиційні банки також ведуть операції і здійснюють інвестування від власного імені.

4. Інвестиційне проектування, моніторинг реалізації планів розвитку.

5. Довгострокове кредитування під заставу цінних паперів.

Інвестиційний банк не має права залучати кошти фізичних осіб – населення і розпоряджатися ними.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Кредит і банківська справа – Вовчак О. Д. – 13.1. Суть, значення та класифікація банківських інвестицій