Історія держави і права зарубіжних країн – Маймескулов Л. М. – Глава 20. Міста-держави майя
1. Утворення держави
Становлення державності в народу (точніше народів) майя хронологічно належить до періоду раннього європейського Середньовіччя і навіть до початку Нового часу, але в культурно-цивілізаційному плані – до Стародавнього світу. Державність майя, що склалася, як і державність інків та ацтеків, за умови ізоляції від європейсько-азіатського світу, зайвий раз доводить спільність законів розвитку людської історії, утому числі історії держави і права.
Найдавніші сліди людини на території майя належать до XI 1-Х тисячоліть до н. е. (міські райони). У гірському Чіапасе (грот Санта-Марта) археологи знайшли сліди культури VI-IV тисячоліть до н. е., яка характеризується пануванням мисливсько-збирального господарювання, але вже із незначними зародками землеробства. У певному сенсі наступником культури Санта-Марти можна вважати культуру Чіапа де Корсо (1400-1000 роки до н. е.). В ту епоху вже розвиваються землеробство і кераміка.
У II тисячолітті до н. е. предки майя займали всю територію гірських районів від Південної Мексики до Гондурасу. На порубіжжі II і І тисячоліть до н. е. вихідці з гірських районів майя почали освоювати майже безлюдні до того рівнини Петену та Юкатану. В цей час землеробство стає вирішальною галуззю господарювання при збереженні риболовлі та полювання, а кукурудза (маїс) – основою харчування. Поряд з кукурудзою почали вирощувати й інші культурні рослини (боби, бавовну, різноманітні овочі).
Знаряддя праці виготовлялися з каменя, обсидіану, застиглої вулканічної лави, кістки. Розкопки давніх поселень періоду розвиненого неоліту (І тисячоліття до н. е.) у Центральній Мексиці надали матеріал, який дозволяє відновити життя населення епохи, про яку йдеться. Для суспільної організації цього періоду властиве цілковите панування родового устрою, подібне тому, який описав Л. Морган у північноамериканських індійців.
Розвиток високопродуктивних систем землеробства призвів до появи майнової диференціації і розпаду родового ладу. Це відбулося, скоріше за все, наприкінці І тисячоліття до н. е.
На сьогодні відомо п’ять стародавніх високорозвинених культур, які існували на території Мексики та Центральної Америки. Найпівденнішою з них була культура давніх майя, яка розвивалася в центральній частині сучасної Гватемали та південно-східній Мексиці. На атлантичному узбережжі Мексики і частково в долині Мехіко були розташовані найбільші центри іншої культури – ольмекської. На тому самому узбережжі, дещо північніше, знаходилося велике поселення тотонакської культури. У Південній Мексиці розвивалася культура сапотеків (головне поселення – Монте-Альбан). Нарешті, п’ятою була культура мешканців Теотихуакану – найбільшого міста Центральної Мексики того часу.
Мешканці цих великих центрів культури перебували на стадії ранньокласового суспільства, і в них уже склалася або почала складатися держава з усіма притаманними їй відмінностями від суспільної організації родового строю, перш за все наявністю відокремленої публічної влади.
Більшість дослідників схильні відносити етнічне відокремлення давніх розвинених культур Центральної Америки (включаючи Мексику) до кінця І тисячоліття до н. е. Однак деякі вчені відносять виникнення самостійної культури майя до значно більш раннього періоду. А. Томас у своїй “Історії Латинської Америки” називає 500 рік до н. е.
Один з провідних фахівців у галузі давньомайяської історії Р. Кинжалов пропонує таку періодизацію історії майя: докласичний період (2000 рік до н. е. -300 рік н. е.); класичний період (300-900 роки и. е.); після класичний період (900-1530 роки н. е.).
Культура майя з давніх часів входить до історії як землеробська. Іншою її характерною рисою є наявність значної кількості великих поселень – міст. На сьогодні число відомих науці міст майя перевищує 120.
Основним видом виробництва у майя було вирощування сільськогосподарських культур, перш за все маїсу (кукурудзи). Виведення цієї рослини означало справжню революцію в економіці давніх індійців, оскільки воно різко збільшило їхні харчові ресурси.
800 роки до н. е. – рубіж нашої ери – характеризуються дуже швидким технічним і соціальним прогресом як народів майя, так і їхніх сусідів – носіїв високорозвинених культур Теотихуакану, ольмекської тощо. В Америці на відміну від Старого світу освоєння металів мало повільний та обмежений характер. Не було тут також і великих тварин, одомашнення яких могло б призвести до виникнення скотарства і відповідно до виділення пастуших племен. Причини прогресу всіх центральноамериканських народів слід шукати у специфіці землеробства. Саме в зазначений період освоюються різноманітні види інтенсивного землеробства – іригація у засушливих місцинах, терасне землеробство у гірських районах. Надзвичайно важливим чинником прогресу було також широке поширення селекції сільськогосподарських культур.
Основним типом землеробства у майя було підсічно-вогневе, або мільпове (від слова “мільпа” – кукурудзяне поле ацтекською). В К)катані рік поділявся на два сезони – сухий (листопад – травень) і дощовий (червень – жовтень). Під час дощового сезону, у липні, землероби відшукували в лісі придатну для обробки ділянку. Найпридатнішими вважалися ділянки з чорним фунтом, порослі високим лісом. Розчищення ділянки і вирубування дерев (здійснювалося кам’яними сокирами) закінчували до листопада. У березні – квітні випалювали поля. Визначити час випалювання ділянки було надзвичайно важливою справою, оскільки воно повинне було закінчитися, доки дули сприятливі вітри. Для визначення дати випалювання велися спеціальні астрологічні спостереження. У руїнах міста Копана дві стели розташовано в такий спосіб, що коли дивитися з однієї стели на іншу, то цей напрям покаже точку горизонту, в якій Сонце заходить 12 квітня. У цей день в околицях Копана випалювалися ділянки. У травні розпочиналася сівба. Землероб видовбував у землі невеличкі заглибини загостреною палицею (шуль), загартованою в вогні, кидав туди декілька насінин кукурудзи, змішаних із насінням бобів та гарбуза, і засипав яму п’ятою. Дозрілі початки нахиляли кінцями униз. Так вони швидше висихали. Це згинання робилося у вересні – жовтні. Коли початки остаточно висихали, починалося збирання. Зерно зберігалося або безпосередньо у житлах, або в спеціальних коморах (чупьтун). При вторинній сівбі на цій самій ділянці врожай частково скорочувався. Третій раз можна було сіяти тільки на ділянках, розчищених від високого лісу. Новий ліс на випалених ділянках виростав років через 6-Ю. Але такі ділянки з новим низьким лісом були вже значно менш родючими і давали менший врожай. Звідси видно, що в майя переважала доволі примітивна система землеробства.
Але майя знали і більш прогресивні способи інтенсивного землеробства. Одним з таких способів було створення чінамп. Чінампи – специфічна риса давнього центральноамериканського землеробства, відома майя, теотихуакапцям, а надалі ацтекам. Чінампи являли собою вузькі та довгі смуги землі, оточені водою. На них настелялися різноманітні водяні рослини, а зверху вся ця споруда покривалася шаром природного мулу, добутого тут же з дна каналу або водоймища. Чінампи давали по декілька врожаїв на рік і, незважаючи на свою порівняно незначну площу, були надзвичайно продуктивними.
Таким чином давні мешканці Мексики і Центральної Америки, в тому числі майя, змогли компенсувати відсутність багатьох досягнень цивілізації за допомогою особливо розвинених і високопродуктивних систем землеробства, які застосовувалися поряд з примітивною підсічно-вогневою системою. Мільпове й особливо чінампове землеробство вимагало зусиль значної кількості робітників і централізованого управління трудовим процесом. Тут і слід шукати ключ до походження і локалізації доколумбових цивілізацій Нового Світу.
Скотарства у майя не було, за винятком розведення гладкошерстих собак, яких споживали, та індиків. Тому основна кількість тваринних білків здобувалася завдяки полюванню та риболовлі. Основними знаряддями полювання були лук зі стрілами, дротики та списи з обсидіановими наконечниками, різного роду пастки, сільці та ловушки.
Розвиненим було також бджолярство. Доволі широко були розповсюджені різноманітні ремесла – фарбувальне, гончарне, шкіряне, ткацьке, злотницьке, ювелірне. Майстри майя знали багато порід каміння та вміли його оброблювати. їхня будівельна майстерність засвідчує, що архітектори майя володіли значними інженерними відомостями, перш за все в галузі механіки й опору матеріалів. Значних успіхів майя досягли в мистецтві (скульптура, живопис, художнє оброблення дерева, кістки і мінералів, ювелірна справа) і науці (математика, астрономія, медицина). Але більшість знарядь праці виготовлялися з каменю, дерева, обсидіану, кістки. Метали (золото, срібло, мідь, деякі сплави) використовувалися доволі обмежено – в основному для виготовлення прикрас і предметів культу. Слабко розвиненими були транспортні засоби. Майя не знали колеса і для перевезення великих вантажів користувалися волокушами, ношами тощо.
Застосування високопродуктивних систем землеробства – ключ до походження цивілізації майя. Цим же пояснюється і специфіка державності майя. Розвиток інтенсивного землеробства вимагав централізованого управління трудовим процесом. Виникла суспільна необхідність у такій групі людей, яка могла б керувати громадськими роботами, виконувати інженерні функції, вести астрономічні спостереження, астрономічний та фенологічний календарі.
Кожен член цього первісного колективу землеробів ставився у все більшу залежність від спільних зусиль, узгодження дій усієї общини.
Отже, розвиток виробничих сил у давньомайяському суспільстві породжував дві тенденції: першу – до формування привілейованого стану служилої бюрократії і другу – до збільшення общини, перетворення її на замкнений, згуртований організм.
Для суспільства майя середини І тисячоліття н. е. характерна гетерогенна община, яка посідала проміжне місце між родовою і сусідською общинами. Вона складається з декількох родинних (домових) общин. Звідси випливає наявність двох форм власності на землю: общинна (точніше, власність “великої” общини) та відокремлена власність домових общин (“кальпулі” в ацтеків). Наявність цих форм власності породжує майнову нерівність серед гетерогенної общини: “знатні” ломові общини, з яких походять правителі привілейованого управлінського персоналу, захоплюють землю кращої якості і в більших розмірах. Міжобщинний розподіл праці призводить до утворення ремісничих каст. Ці процеси ще більше ускладнюють управління загальними справами. Правлячому угрупованню доводиться долати зростаючу суперечність між прагненням знатних домових общин майново збагатитися, зруйнувати гетерогенну общину та об’єктивною необхідністю ведення сукупного господарства, неможливістю остаточно розділити землію. В античних країнах (Афіни, Рим) завдяки природним умовам були можливі ведення індивідуального господарства, розвиток приватної власності на землю і рабів, тому общину в цих країнах було зруйновано, що призвело до утворення держав у формі античних республік.
У майя руйнування общини було неможливим. Як і на Давньому Сході, община у майя виконувала важливі господарські функції. Тому поряд з утворенням каст та посиленням родової військово-служилої знаті відбувалася консервація общини. Знать не обезземелювала і не перетворювала на рабів окремих общинників. Виділившись з общини, піднісшись над нею як привілейована управлінська та жрецька верхівка, вона закабалила саму общину. Не володіючи основним засобом виробництва – землею, великою кількістю рабів, правляча верхівка вилучала додатковий продукт, вироблений общиною (податки, жертвоприношення, дарунки тощо) і розподіляла його відповідно до посадового становища і рангу. Становище в управлінській ієрархії було єдиним, що давало можливість брати участь в експлуатації общини і перерозподілі додаткового продукту. Відповідно, аби забезпечити міцне панівне становище представників знаті та їхніх нащадків, правлячій верхівці давньомайяського суспільства необхідно було конституювати себе як замкнену касту. Так, азійський спосіб виробництва
(а в майя панував саме такий спосіб виробництва) неодмінно призводить до утворення ранньокласової деспотичної держави.
Проте в архаїчного давньосхідного (також майяського) деспотизму є риси, які споріднюють його з класовою державою: виділення управління суспільством в особливу функцію, поява соціального прошарку, зайнятого виключно управлінням, який стоїть над суспільством. Процес же класоутворення в майя тривав ще майже тисячоліття і до моменту іспанського завоювання не був завершений.
V свідомості давніх індійців об’єктивні економічні та історичні закони не могли сприйняти іншого відбиття, крім релігійного. Тому виділення певних груп людей, які виконують загальнокорисні управлінські функції, приводило до утворення каст з освяченими релігією привілеями, а необхідність підвищення дисципліни праці – до регламентації і ритуалізації кожного кроку землероба. Саме тут слід шукати коріння тих релігійно-правових норм, які надалі закріплювалися у жрецьких требниках – свого роду кодексах майя.
До моменту іспанського завоювання давні міста майя занепали. Причинами цього були згубні наслідки традиційного підсічно-вогневого способу землеробства, який призвів до виснаження грунту і зниження врожайності, і ще недостатній розвиток чінампового землеробства. Давньомайяське суспільство роздиралося зсередини антагоністичними суперечностями між знаттю та основною масою пригніченого населення, чиє становище систематично погіршувалося. Воно послаблювалося також міжусобними війнами між містами-державами, які перебували на стадії військової демократії. На чолі прибульців стояв вождь Топільцин (Кукулькан або Кетцалькоатль). За переказом, він був сином тольтекського правителя міста Толлан, вигнаним зі своєї країни внаслідок повстання підвладних племен. Утворивши союз племен толь-теків та майя-кіче, які проживали у безплідних районах пустелі Ноно-ал ко, Топільцин рушив до Юкатану, завдаючи удари чотирма загонами. Ударною силою союзу було плем’я іца, яке складалося з чотирьох фра-трій (Ах Канул, Ах Кавич, Ах Нох та Ах Пуч), кожна з яких у свою чергу поділялася на чотири роди1. За даними хронік майя, це вторгнення відбулося у 20-ліття Ахав (928-948 роки) і ознаменувалося захопленням провінції Бакхалал та деяких міст. Плем’я тутульшіу завдало удару приблизно у той самий час.
Наступного 20-ліття іца захопили місто Уук-Йабналь (перейменоване при цьому в Чічен-Іца, тобто “Колодязь людей іца”). Завоювання Юкатану тривало близько 100 років і остаточно було завершено у 20-ліття II Ахав (1027 – 1047 роки). Завоювання, розпочате Топільцином, довели до кінця військові вожді Иашум та Міскіт. Завершенням толь-текської експансії можна вважати з’єднання чотирьох загонів майя-тольтекського союзу племен у місті Ічкаансіхоо. Цією самою подією можна умовно відзначити становлення після класичної майяської (точніше сказати, майя-тол ьтекської) державності.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)