Історія держави і права зарубіжних країн – Маймескулов Л. М. – Глава 17. Німеччина
1. Становлення держави
Тут ітиметься не про ранні процеси феодалізації у германських народів (вони відбувалися у межах Імперії франків та описані у відповідній главі), а про становлення власне Німеччини – феодальної держави, наступниці Імперії франків. Не зайве поставити запитання: що означає власне “німецька” держава (або “французька”, “російська” тощо)? Вважаємо, що йдеться про державно-політичну консолідацію народу (народів), взаємопов’язану з його етнокультурною єдністю. Тоді можна сказати: “Це ми – німці (французи, росіяни, українці), а це – наша держава”. Такої держави у німців не було тривалий час. Імперія Карла Великого була і німецькою, і французькою, й італійською. Становлення власне німецької держави розпочинається після розпаду Імперії Карла Великого. За своєю історичною роллю в Західній Європі у франко-германському соціумі Імперія франків багато в чому нагадує “імперію Рюриковичів” у Східній Європі, у слов’янському соціумі. Одна з них стала витоком майбутніх Німеччини, Франції, Іспанії та Італії, а інша – Росії, Білорусі та України. Германці усвідомлювали себе франками, саксонами, англами, кюринцями, баварами, але аж ніяк не “німцями”. Безумовно, всі їхні діалекти мали (як і у слов’ян) спільну індоєвропейську базу, що давало в перспективі можливість культурно-мовної консолідації. Слід одразу ж застерегти, що німецької держави як єдиного політичного суб’єкта не існувало включно до 1871 року – до об’єднання Німеччини Бисмарком. Поняття “Німеччина” (Deutschland), яке утвердилося у самих німців, не існувало включно до XV століття. Племена, які віками проживали на схід від Рейну, не знали про те, що вони німці. Термін “germania” стосовно племен, що проживали на схід від Рейну, вживали галли. Від них його сприйняв Цезар, називаючи так область на схід від Рейну, населену “варварами”.
У 843 році онуки Карла Великого розділили імперію на три частини. Карл Лисий одержав Західнофранкське королівство, старший Л отар, разом з імперським титулом, – середню частину імперії – Лотарингію з Північною Італією, Людовик Німецький – Східнофранкське королівство.
Підйом і зміцнення Східнофранкського королівства розпочинається при засновникові Оттонівської династії герцогові Саксонії Генрихові І (919-936 рік). Його син Оттон І Великий (936 – 973 роки) був одностайно обраний королем у 962 році. Він примусив римського папу Іоанна XII коронувати себе римським імператором, відновив імператорський протекторат над Римом, домігся визнання імператорського титулу Візантією та одружив свого сина Отгона II (961-983 роки) на візантійській принцесі. Починаючи з правління Отгона І, формується імперська стратегія германських королів, ім’я якій – Священна Римська імперія германської нації. Ця стратегія була не тільки германською, а й наднаціональною стратегією створення загальноєвропейської імперії – спадкоємниці Риму. Передбачалося встановлення господарювання над Європою через підпорядковану імператорові католицьку церкву. Але починаючи з понтифікату Григорія VII (1073-1085 роки), церква здійснює жорсткий спротив посяганням світської влади. Папа позбавив короля Генриха IV права інвеститури, тобто права призначення королем єпископів та абатів. Генрих IV оголосив про зміщення папи, а папа – про відлучення Генриха IV від церкви. Не підтриманий германськими князями, Генрих IV змушений був у 1077 році капітулювати та визнати верховенство папи у церковних справах (“ходіння в Каноссу”).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)