Інформаційна політика – Почепцов Г. Г. – 4.2. Державна інформаційна політика України та шляхи її вдосконалення
У Законі України “Про інформацію” державна інформаційна політика визначається як сукупність основних напрямів і способів діяльності держави з одержання, використання, поширення та зберігання інформації.
У “Концепції національної інформаційної політики України” під національною інформаційною політикою розглядається “стратегія, напрями і завдання держави у сфері збирання, зберігання, використання та поширення інформації та інформаційних ресурсів у суспільстві”.
Головними напрямами і способами здійснення державної інформаційної політики згідно із Законом України “Про інформацію” є:
– забезпечення доступу громадянам до інформації;
– створення національних систем і мереж інформації;
– зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;
– забезпечення ефективного використання інформації;
– сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів;
– створення загальної системи охорони інформації;
– сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України.
Однак при визначенні основних напрямків державної інформаційної політики слід враховувати сучасні умови суспільного розвитку, а саме формування інформаційного суспільства, яке сприяє поширенню процесів глобалізації, усуненню комунікаційних бар’єрів як на міждержавному рівні, так і на рівні окремих громадян. (Ці та інші аспекти інформаційного суспільства були детально розглянуті нами у попередньому розділі.) Саме ці аспекти зумовлюють зміну ставлення до сутності самої державної інформаційної політики, а саме акцентацію уваги не лише на процесах збирання, обробки та зберігання інформації, а передусім – на активній участі держави в процесах творення відповідної інформації, з метою протидії можливим інформаційним впливам ззовні (різноманітним засобам ведення сучасних інформаційних війн тощо), а також напрацювання ефективних механізмів її поширення зсередини (тобто серед своїх громадян) і ззовні (на міжнародній арені).
Отже, на нашу думку, до головних напрямків здійснення сучасної державної інформаційної політики слід віднести:
– забезпечення свободи слова;
– забезпечення та сприяння вільному доступу до суспільнозначимої інформації;
– збереження суспільної моралі, захист честі і гідності особистості;
– сприяння конкуренції у сфері засобів масової інформації та ІКТ (зокрема за допомогою регулювання концентрації засобів масової інформації; державної підтримки ЗМІ тощо);
– залучення інвестицій у розвиток ІКТ та їх пільгове оподаткування;
– сприяння відкритості та прозорості органів державної влади та місцевого самоврядування (зокрема, розробка і впровадження електронного уряду);
– захист культурної і мовної самобутності; переведення культурної спадщини у цифровий формат;
– захист інтересів найбільш вразливих громадян (неповнолітніх, непрацездатних, національних меншин) в інформаційній сфері;
– боротьба з неналежним використанням сучасних інформаційних технологій;
– забезпечення інформаційної безпеки;
– захист персональних даних;
– охорона недоторканності приватного життя;
– формування позитивного іміджу держави та державних органів.
Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції. Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не має порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.
З метою удосконалення державної інформаційної політики в Україні Указом Президента “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2001 року “Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України” (від 6 грудня 2001 р.) передбачалося розробити проект Стратегії впровадження національної інформаційної політики, в якому основна увага мала приділятися:
– створенню і впровадженню дійових механізмів реалізації інформаційних прав і свобод громадянина, суспільства і держави, закріплених у Конституції та законах України;
– подальшому вдосконаленню законодавства України в інформаційній сфері;
– розвитку на основі сучасних інформаційних технологій національної інформаційної інфраструктури, вдосконаленню системи інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади, підвищенню конкурентоспроможності національних виробників інформаційного продукту, видів інформаційного виробництва;
– визначенню порядку функціонування та механізмів державного контролю за супутниковими, кабельними і комп’ютерними системами передачі інформації;
– формуванню єдиної державної системи зв’язків з громадськістю;
– подальшій лібералізації українського ринку телекомунікацій за умов гарантування реалізації національних інтересів та недопущення монополізації інформаційних ринків;
– розвитку науково-технічного та кадрового забезпечення інформаційної галузі;
– забезпеченню інформаційного суверенітету України та вдосконаленню системи захисту національних інформаційних ресурсів.
У цьому контексті слід було:
– забезпечити право на вільне отримання і обмін інформацією, яке передбачає наполегливу роботу з напрацювання відповідних законодавчих механізмів уникнення засобами масової інформації тиску з боку як владних структур, так і фінансових кланів (яким належать ці засоби масової інформації);
– забезпечити якісні зміни (технологічні, змістовні, управлінські) стану національного ринку засобів масової інформації за допомогою створення відповідної організаційно-правової бази цих змін;
– з метою забезпечення інформаційної безпеки України і захисту національного інформаційного простору переглянути основні принципи регулятивної політики на засадах інформаційної відкритості і підтримки вітчизняних виробників масової інформації, головним предметом якої має стати “український зміст” інформаційної продукції, що комплексно охоплює технологічний, змістовний та організаційно-економічний аспекти виробництва;
– оптимізувати структури власності суб’єктів інформаційної діяльності, якнайшвидший розвиток суспільного сектору, особливо в галузі електронних мас-медіа.
Таким чином, першочерговими завданнями в державній інформаційній політиці України є такі:
– розгляд проекту Концепції роздержавлення засобів масової інформації в Україні;
– забезпечення законодавчої бази для запровадження в Україні системи Суспільного телебачення і радіомовлення з урахуванням пропозицій Президента України до Закону України “Про створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення України”;
– законодавче розв’язання проблеми забезпечення конституційних прав громадян на інформацію та захисту журналістів і засобів масової інформації від переслідування в суді за критику (відповідальність за поширення недостовірної інформації, її спростування та відшкодування моральної шкоди, пов’язаної з її поширенням);
– розробка Концепції розвитку телерадіоінформаційного простору України;
– розробка Концепції розвитку в Україні глобальних інформаційних мереж;
– розробка Концепції інформаційної безпеки України;
– розробка Інформаційного кодексу України.
Пріоритетними завданнями державної політики у сфері інформаційної та телекомунікаційної інфраструктури також стали забезпечення випереджаючих темпів розвитку інфраструктури зв’язку, підвищення інвестиційної привабливості галузей інформатизації, істотне вдосконалення національної мережі телекомунікацій, поштової служби зв’язку, насамперед на базі новітніх вітчизняних технологій, їх інтегрування в глобальні інформаційні структури, у т. ч. в мережу Інтернет, створення сприятливих умов для доступу широких верств населення до світових інформаційних ресурсів*88.
*88: { Європейський вибір: Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України, http://www. kuch-ma. gov. ua/main/}
Для прискорення інтеграції України у світовий інформаційний простір слід було визначити і реалізувати заходи щодо глибокої комп’ютеризації, насамперед навчальних закладів, заохочення їх доступу до вітчизняних та світових інформаційних ресурсів. Потребують значного прискорення інформатизація органів державної влади, фінансового сектору економіки та грошового обігу, бухгалтерської справи, перехід на електронний документообіг, комп’ютеризацію архівної справи, статистичної інформації, поліпшення взаємозв’язку між державними інституціями і населенням через електронні канали. Невідкладне завдання – гармонізація національного законодавства в галузі зв’язку з правовими нормами, прийнятими в державах ЄС.
На особливу увагу заслуговує низка указів Президента України щодо забезпечення прозорості та відкритості у діяльності органів державної влади. Наведемо деякі їх основні положення.
В Указі Президента України “Про підготовку пропозицій щодо забезпечення гласності та відкритості діяльності органів державної влади” (м. Київ, 17 травня 2001 року, №325/2001) зазначалося, що з метою поліпшення умов для розвитку демократії, реалізації громадянами конституційних прав на участь в управлінні державними справами та на вільний доступ до інформації про діяльність органів державної влади, а також забезпечення гласності та відкритості діяльності цих органів утворюється робоча група з підготовки пропозицій щодо забезпечення гласності та відкритості діяльності органів державної влади.
Ця група мала розробити з урахуванням вітчизняного та міжнародного досвіду та внести протягом 2001-2002 років на розгляд законопроекти, спрямовані на створення належних правових засад для реалізації громадянами конституційних прав на участь в управлінні державними справами та на вільний доступ до інформації про діяльність органів державної влади, а також на забезпечення гласності та відкритості діяльності цих органів, у яких, зокрема, слід було передбачити:
– створення умов для вільного доступу громадян до рішень органів державної влади та до інформації про діяльність цих органів, у тому числі щодо формування і реалізації державної політики в різних сферах суспільного життя, про підготовку і прийняття проектів законів, інших нормативно-правових актів, про формування державного замовлення, закупівлю товарів, робіт і послуг для державних потреб, проведення приватизації, управління об’єктами державної власності, ліцензування певних видів господарської діяльності, економічне співробітництво з іноземними державами, вирішення завдань з охорони довкілля та використання природних ресурсів, більш чітке визначення підстав для обмеження доступу до інформації в інтересах національної безпеки, забезпечення прав людини, збереження комерційної таємниці тощо та усунення необгрунтованих обмежень у цій сфері;
– впорядкування механізмів надання громадянам органами державної влади інформаційних та інших послуг, насамперед тих, що стосуються реалізації їх конституційних прав, задоволення потреб та інтересів;
– визначення ефективних механізмів залучення громадськості до процесів формування і реалізації державної політики, підготовки і прийняття проектів законів, інших нормативно-правових актів та рішень органів державної влади, оцінки діяльності цих органів щодо виконання прийнятих рішень;
– надання підтримки створенню і розвитку інформаційних та консультативних центрів у органах державної влади, а також національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні;
– удосконалення взаємодії органів державної влади із засобами масової інформації та громадськими організаціями у питаннях забезпечення громадськості достовірною і всебічною інформацією про діяльність органів державної влади, налагодження постійного зворотного зв’язку органів державної влади із засобами масової інформації та громадськими організаціями, забезпечення їх взаємної відповідальності за вирішення цих завдань;
– забезпечення широкого доступу до нормативно-правових актів, а також інших документів, створених у процесі діяльності органів державної влади, через відповідні комп’ютерні мережі, інформаційні центри та бібліотеки;
– удосконалення організаційного, технічного та фінансового забезпечення інформування громадян про діяльність органів державної влади.
Указом Президента України “Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади” (м. Київ, 1 серпня 2002 року, №683/2002) визначалося, що забезпечення відкритості формування та реалізації стабільної та зрозумілої громадянам економічної та соціальної політики держави є пріоритетним завданням Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади.
Відповідно до цього указу передбачалося внести в установленому порядку пропозиції щодо вдосконалення діяльності в інформаційній сфері та проекти відповідних нормативно-правових актів, у яких, зокрема, передбачити:
– покладення на зберігачів відкритої інформації обов’язку щодо ведення загальнодоступних баз даних про наявну в них відкриту інформацію, створення умов для вільного доступу до них заінтересованих суб’єктів, забезпечення систематичного опублікування найважливішої інформації з економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших питань за визначеною в установленому порядку та заздалегідь оприлюдненою усталеною структурою;
– вичерпний перелік видів інформації, вільне збирання, зберігання, використання і поширення якої в будь-який спосіб може бути обмежено в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя та вдосконалення порядку здійснення контролю за наданням такої інформації;
– удосконалення порядку подання запитів щодо надання інформації, запровадження системи надання допомоги в оформленні таких запитів, процедури відповіді на запити та відмови у їх задоволенні, оскарження таких відмов, розв’язання спорів з цих питань;
– упорядкування системи плати за надання інформації, визначення випадків безоплатного або частково оплачуваного надання інформації;
– запровадження регулярного оприлюднення звіту зберігача інформації про її надання;
– обов’язковість ведення органами державної влади та органами місцевого самоврядування Веб-сторінок та оперативного (не пізніше п’яти робочих днів) розміщення на них офіційної інформації про діяльність відповідних органів, виконання програм, планів, чинних та скасованих нормативно-правових актів, форм і зразків документів, архівної та іншої інформації, а також необхідність завчасного розміщення на таких Веб-сторінках проектів нормативно-правових актів з повідомлення про це засобів масової інформації;
– визначення спеціально уповноваженого органу з питань захисту права на інформацію з наданням йому повноважень щодо вжиття заходів для припинення порушень законодавства у сфері надання інформації, здійснення моніторингу, підготовки і опублікування доповідей про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо надання інформації;
– підвищення відповідальності зберігачів інформації за достовірність наданої інформації, неправомірну відмову в наданні інформації, додержання інших вимог законодавства щодо доступу до інформації.
Крім того, слід було забезпечити в установленому порядку організацію та фінансування періодичних соціологічних досліджень громадської думки щодо найважливіших дій Кабінету Міністрів України та інших органів державної влади з визначенням виконавців таких досліджень на конкурсній основі, а також обов’язкове врахування результатів досліджень у діяльності зазначених органів. Керівникам центральних та місцевих органів виконавчої влади – забезпечити проведення регулярних за заздалегідь оприлюдненим розкладом прес-конференцій, в тому числі з використанням засобів глобальної інформаційної мережі Інтернет, а також періодичне надання публічних відповідей на запитання громадян через засоби масової інформації; постійне оновлення Веб-сторінок відповідних центральних та місцевих органів виконавчої влади, створення за їх допомогою можливості для оперативного оприлюднення відповідей на найбільш поширені звернення та іншої інформації, широкого обговорення актуальних суспільних проблем та вивчення громадської думки про шляхи їх розв’язання.
Насамкінець слід зазначити, що на сьогодні в державній інформаційній політиці ще залишаються невирішеними такі питання.
1. Неузгодженість окремих норм законодавства, що регулює інформаційну сферу; розробка законів щодо нових засобів масової інформації та захисту прав особистості при використанні ІКТ.
2. Недостатня інформаційна присутність України за кордоном. Необхідно збільшити обсяги мовлення державної ТРК “Всесвітня служба іномовлення “Україна і світ” до 20-24 годин з охопленням території Євразії, а згодом – Америки та Австралії.
3. Застаріле технологічне обладнання державних телерадіокомпаній, незадовільний матеріально-технічний рівень видавничо-поліграфічного комплексу.
4. Незадовільний стан мережі проводового радіомовлення. Нагальною є потреба у збереженні та відновленні мережі проводового мовлення, яке переважно обслуговує інформаційні потреби найменш соціально захищених верств населення.
5. Запровадження суспільного теле – і радіомовлення.
6. Надолуження у розвитку таких новітніх засобів комунікації, як Інтернет, супутникове мовлення тощо.
7. Забезпечення подальшого розвитку кабельного мовлення, зокрема, подолання монополізму, властивого галузі.
8. Перехід на цифровий формат мовлення.
9. Розробка і реалізація державних програм, які стосуються формування інформаційного суспільства в Україні.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)