Інформаційна політика – Почепцов Г. Г. – 4.4. Концепції державної інформаційної політики
Підсумовуючи розгляд державної інформаційної політики, як приклад розглянемо основні положення Концепції Національної інформаційної політики України (проект, запропонований Державним комітетом телебачення і радіомовлення України, 2002 p.), Концепцію розвитку державної інформаційної інфраструктури України (проект, розроблений Державним комітетом зв’язку та інформатизації України, 2002 р.) і Концепцію державної інформаційної політики Росії. Насамперед слід зазначити, що вказані концепції не єдині у своєму роді. Є ще декілька варіантів подібних концепцій як в Україні, так і в Росії, і жодна з них ще не затверджена законодавчо. Проте, в них можна простежити спільні риси і спільні наголоси на важливих проблемах сучасної інформаційної політики.
Концепція національної інформаційної політики України.
Концепція національної інформаційної політики України була розроблена у 2002 році Державним комітетом телебачення і радіомовлення України (на той час – Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України) згідно з Указом Президента “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2001 року “Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України” від 6 грудня 2001 року. Метою Концепції є створення правових, економічних і організаційних умов для формування в Україні розвинутого інформаційного суспільства. Принципи національної інформаційної політики не поширюються на інформаційні відносини, що виникають у процесі побутового спілкування, літературної, мистецької, наукової та іншої творчої діяльності, на інформацію, що є продуктом художньої творчості.
В Концепції визначаються основні напрями національної інформаційної політики:
– забезпечення реалізації конституційних прав громадян на свободу слова та інформаційної діяльності;
– створення розвиненої інформаційної інфраструктури та новітніх засобів зв’язку для збирання, зберігання, використання та поширення інформації;
– збереження вітчизняної інформаційної продукції, культурних і духовних цінностей України, їх ідентифікація у світовому інформаційному просторі;
– забезпечення державної підтримки розвитку і безперешкодної діяльності засобів масової інформації та соціального і правового захисту журналістів, інших творчих працівників, які провадять інформаційну діяльність;
– створення умов для формування в Україні розвинутого інформаційного суспільства, посилення ролі масової інформації у розвитку українського суспільства;
– збереження, розвиток та ефективне використання об’єктів національного інформаційного простору, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки України;
– створення умов для розвитку та захисту об’єктів національного інформаційного простору всіх форм власності;
– сприяння конкуренції, недопущення монополізації ринку інформаційних послуг, у тому числі рекламних;
– сприяння розвитку національних інформаційних ресурсів, поліпшення умов для підприємницької діяльності в інформаційній сфері;
– створення умов для своєчасного, якісного й ефективного інформаційного забезпечення фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
– забезпечення всебічної підтримки і захисту вітчизняного виробника інформаційного продукту, сприяння розробленню і впровадженню новітніх інформаційних технологій;
– дотримання принципів Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, міжнародних договорів про співробітництво в інформаційній сфері, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України;
– інтеграція України в міжнародний інформаційний простір, сприяння створенню конкурентоспроможної інформаційної продукції;
– послідовне здійснення заходів, спрямованих на підготовку кадрів в інформаційній сфері.
У Концепції зазначається, що державна політика у сфері засобів масової інформації має бути спрямована на:
– удосконалення нормативно-правових актів з питань діяльності засобів масової інформації, у тому числі користування каналами мовлення, ретрансляції програм, використання частотного діапазону, стандартів діяльності телерадіокомпаній, збалансування інтересів вітчизняних телерадіокомпаній усіх форм власності, забезпечення прозорої процедури ліцензування їх діяльності;
– унормування діяльності та розповсюдження продукції зарубіжних засобів масової інформації на території України;
– дотримання норм щодо заборони цензури, у тому числі з боку засновників засобів масової інформації;
– захист журналістів та інших працівників засобів масової інформації від дій, які перешкоджають виконанню ними службових обов’язків, а також громадян, підприємств, установ і організацій від зловживань працівників засобів масової інформації;
– забезпечення прозорості у діяльності засобів масової інформації, законності збирання, зберігання, використання та поширення інформації, запобігання зловживанню правом на свободу діяльності засобів масової інформації;
– пріоритетність підтримки вітчизняного виробника інформаційного продукту в цілому і впровадження системи заходів, спрямованих на розвиток україномовних засобів масової інформації;
– запровадження механізму підтримки засобів масової інформації за системою грантів;
– сприяння розвитку маркетингових стратегій у діяльності засобів масової інформації з метою підвищення якості і конкурентоспроможності вітчизняної інформаційної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринку;
– недопущення рекламної діяльності, спроможної завдавати шкоди споживачам, створення сприятливих умов для рекламування у засобах масової інформації вітчизняної продукції;
– проведення цінової політики, яка забезпечує доступність до засобів масової інформації слабозахищених верств населення, людей з обмеженими фізичними можливостями, жителів віддалених і важкодоступних районів;
– створення сприятливих умов для залучення інвестицій, кредитів на придбання новітніх технологій та обладнання для підприємств, установ і організацій інформаційної сфери;
– залучення коштів населення шляхом випуску облігацій, цінних паперів до інвестування перспективних проектів у сфері засобів масової інформації;
– утворення аналітичних служб для моніторингу процесів і тенденцій в діяльності вітчизняних і зарубіжних засобів масової інформації;
– створення розгалуженої мережі кореспондентських пунктів державних засобів масової інформації за кордоном;
– забезпечення вільного доступу громадян до світових інформаційних ресурсів;
– здійснення заходів, пов’язаних з матеріально-технічним, технологічним і кадровим забезпеченням розвитку місцевих засобів масової інформації;
– розвиток електронних аналогів друкованих засобів масової інформації;
– сприяння створенню єдиної комп’ютерної мережі для розповсюдження матеріалів вітчизняних інформаційних агентств;
– захист авторських прав на інтелектуальну власність, що використовується в засобах масової інформації;
– захист прав споживачів телерадіоінформаційної продукції шляхом сертифікації обладнання і послуг, контролю за їх якістю;
– створення інтегрованої системи збирання, зберігання, використання та поширення інформації;
– удосконалення засобів поширення інформації на базі новітніх технологій, зокрема впровадження волоконно-оптичних і супутникових каналів зв’язку;
– створення сучасних магістральних каналів передачі даних з метою використання їх для розвитку індустрії мультимедійних послуг;
– активне використання засобів масової інформації для обговорення соціально значущих проблем і проектів з метою підготовки населення до сприйняття нових явищ суспільного життя;
– посилення ролі засобів масової інформації в утвердженні позитивного іміджу України на міжнародному рівні.
У Концепції окремими розділами подаються:
– державна політика щодо засобів масової інформації;
– державна політика щодо впровадження новітніх інформаційних технологій і розвитку телерадіоінформаційної структури;
– державна політика у видавничій справі;
– державна політика в музейній справі;
– державна політика в архівній та бібліотечній справах;
– державна політика в кінематографії;
– державна політика щодо рекламної та виставково-ярмаркової діяльності;
– державна політика щодо інформаційної діяльності науково-просвітницьких громадських організацій;
– державна політика щодо етнокультури;
– державна політика щодо інформаційної безпеки.
На нашу думку, деякі з зазначених напрямів Концепції потребують свого подальшого доопрацювання.