Інформаційна політика – Почепцов Г. Г. – 1.4. Державна інформаційна політика у контексті інтеграції України в Європейський Союз

Остання нарада з законодавчого забезпечення публічного і приватного телебачення в країнах СНД, що відбулася в Єревані в жовтні 2001 р., в якій брала участь і українська делегація, до якої входив і автор, продемонструвала, що Україна (чи не єдина в СНД) має весь необхідний набір законів в інформаційній сфері. Росія, наприклад, немає закону про телебачення, ліцензування телевізійних каналів здійснюється комісією, яку очолює представник виконавчої влади – міністр Лесін, водночас Україна має незалежну інституцію – Національну раду з питань телебачення і радіомовлення, яка формуеться на паритетних засадах з представників виконавчої і законодавчої гілок влади. Нині готується нова постанова Президента України, де передбачено створення незалежної громадської інституції, яка буде відстежувати політичну рекламу на Першому національному каналі, оскільки саме з цього приводу є найбільше нарікань як з боку українських політиків, так і з боку зарубіжних представників.

Законодавчий позитив є, але одночасно в суспільстві відчувається елемент незадоволення. Хоча, наприклад, касетний скандал, як би хто не оцінював інформаційні потоки того часу, продемонстрував, що інформаційна система працює в режимі достатньої свободи, оскільки не було жодного слова чи дії з боку опозиції, які б не отримали висвітлення в ЗМІ. Все це свідчить про те, що проблемою України є не закони, а їх впровадження. Тому сьогодні слід звернути увагу на ті тенденції, які заважають Україні виконати деякі її зобов’язання, прийняті при вступі до ради ЄС. Одне з них – це перспективи створення суспільного телебачення. Є декілька площин, які на сьогодні заважають нам це зробити.

1. Фінансова. Суспільне мовлення, яке має бути вільним від впливу держави, немає власних коштів. І на сьогодні важко собі уявити, що наш глядач буде в змозі платити хоч яку-небудь суму за це. Для прикладу, громадянин Швеції віддає на телебачення 150 доларів на рік. У наших умовах це неможливо.

2. Політична, Ми маємо несформовані до кінця політичні сили, що маніфестується, поміж іншим, і постійним процесом виникнення нових партій. Політична Україна перебуває у постійній динаміці, що в свою чергу не дає змоги відчути стабільний розподіл влади у суспільстві. Отже, весь час ми спостерігаємо перетягування каната між політичними силами. У результаті політична динаміка (нестабільність) відбивається і на телевізійній сфері.

3. Інформаційна. Україна “закрита” російськими телевізійними каналами, що робить її інформаційний простір набагато прозорішим, ніж у будь-якій іншій країні. Найближчим прикладом такої ж ситуації може бути Ірландія, яка теж “закрита” британськими ЗМІ. Але оскільки в Україні ще не напрацьована політична ідентифікація її громадян, держава боїться втратити державне телебачення як чи не єдиний канал свого впливу.

4. Економічна, Телебачення живе з рекламного ринку, але він в Україні на сьогодні замалий. Ринок реклами України становить 35 млн дол., для порівняння: польський ринок – це 1 млрд дол. Але всі телевізійні структури мають жити з цього ринку. Коли цих грошей немає, то виникають гроші політичні, які мають бути конвертовані в подальших циклах в економічні гроші.

5. Юридична. Закон про суспільне телебачення, прийнятий парламентом, має деякі принципові вади. Наприклад, наглядова рада з цих питань формується, поміж іншим, на основі списку громадських організацій, який затверджується Верховною Радою. Отже, кількість членів цієї організації, що подаються виключно з одного боку, може стати дуже великою, тому створюється неадекватний розподіл впливу.

Напад терористів на об’єкти в Нью-Йорку та Вашингтоні черговий раз продемонстрував, що світ став єдиним в реагуванні на події, в отриманні інформації. Всі дивилися ті самі новини CNN, що в результаті породжувало ті самі думки і дії. І відомо, що інформація ніколи не буває нейтральною, разом із нею здійснюється й інтерпретація, яка формує картину світу. Єдине реагування всіх країн і демонструє поступове формування єдиної картини світу у більшості з нас, поки що тільки з деяких аспектів. Масова свідомість не здатна сама по собі формувати інтерпретацію всіх подій, вона покладається при цьому на готові здобутки, що їх надає масова комунікація, в першу чергу – телебачення.

Саме тому функції телебачення виходять сьогодні далеко за межі просто інформування. Світ живе за іншою моделлю, ніж раніше, коли інформація не є наслідком події, а сама формує ті чи інші подальші події. Інформація сама конструює світ, нам залишається тільки погоджуватися з цією конструкцією. Інформаційний простір України поки ще не дає той тип інформаційного продукту, який здатний виконати принципові нові для нас суспільні завдання. З одного боку, не формується власний варіант картини світу: ми живемо начерками, які дають нам більш потужні інформаційні системи інших країн, формуючи наше бачення світу за власним бажанням. І поки Україна не буде мати за собою єдиної інтерпретації події своїми громадянами, вона не буде відчувати себе єдиною державою. Австрія та Німеччина можуть розмовляти однією мовою (точніше, майже однією), але вони є різними країнами, бо по-різному бачать світ. З іншого боку, телебачення не задовольняє всього обсягу потреб громадян, як з погляду зору суспільства загалом, так і з точки зору окремої людини.

З погляду суспільства телебаченню слід вкладати зусилля у вироблення зрозумілих для всіх картинок дійсності, які б збільшували відсоток, наприклад, оптимістів в країні. Коли відсоток песимістів переважає, країна вмирає. Науковці, наприклад, це чітко продемонстрували, вивчаючи Стародавню Грецію. Малюнки на амфорах демонстрували поступову деградацію суспільства, бо в ньому потроху зникала так звана інноваційна діяльність. Це і є опосередкованим виявом зниження рівня оптимізму в суспільстві. Телебачення сьогодні може надавати сценарії населенню, які б давали змогу йому адаптуватися до тих швидких змін, які відбуваються. Поки що населення опинилося без такої допомоги.

Сьогодні світ приходить до висновку, що майбутня війна (а це війна 2025 року за розробками аналітиків США) буде війною знань. Знання особливо важливі, оскільки на підставі їх приймаються ті чи інші рішення. Тому в ці сфери вкладаються величезні кошти, набагато більші за весь річний бюджет України. Тому ми не здатні йти на повторення всіх кроків Заходу, а повинні шукати власні варіанти розвитку інформаційної сфери, як у військовому, так і цивільному аспектах.

Інформаційна сфера стала сьогодні базовою для розвитку всіх інших сфер: економічної, політичної, військової, дипломатичної. А телебачення є базисним для самої інформаційної сфери. Тому розвиток телебачення має прямі й опосередковані наслідки для економіки, політики, військової чи дипломатичної справи будь-якої країни. Саме там створюються “друзі” та “вороги” країни. Глобальні комунікації створили глобальну залежність одних країн від інших.

Саме ці типи залежностей створили в сучасному світі “страшні” можливості для використання різних маніпулятивних технологій. Людина стає відірваною від реальних ситуацій, оскільки телебачення як раз і має розповідати про те, чого ми не бачимо на власні очі.

Ми входимо у новий цикл історії, який може принести новий розподіл світу. Про це можна думати, прогнозуючи відомі нам наслідки, зважаючи на те, що США повторює війну в Афганістані за тим сценарієм, за яким йшов Радянський Союз. Зіткнення двох культур надає таким війнам більш жорстокий характер, оскільки люди іншої цивілізації не розглядаються як рівні з обох боків конфлікту. У світі довго накопичувалася напруга, і західні держави не звертали на це достатньо уваги. Хоча саме Захід має багато напрацювань у такій сфері, як аналіз і розв’язання конфліктів. Сьогодні вже справа не в терористах, а в існуванні глобального незадоволення однієї частини світу іншою.

Цей конфлікт був заданий не справжнім, а інформаційним вибухом – трансляцією CNN дій терористів. Телебачення стало зброєю першого етапу війни. Терористи влучили не в хмарочоси, а в масову свідомість американських громадян. Це вимагає у відповідь таких самих “ліків” для масової свідомості. Війна буде розгортатися як для цілей реальних, так і для цілей інформаційних, де CNN буде найважливішим військовим знаряддям. Все це свідчить про принципово нові типи дій, що, як прогнозувалося, буде характерним для війн нового типу. Україна при цьому повністю повторює аргументи тільки однієї сторони конфлікту, не маючи змоги виробляти власні думки, власні погляди. У цьому випадку це може бути адекватним ситуації, але в багатьох інших випадках, які будуть йти один за одним, така тенденція є небезпечною.

Іслам в його класичному розумінні не є такою страшною загрозою, як його починає сприймати масова свідомість. Іслам поважно ставиться до релігій, в яких є один бог. Всім відомий джихад не може оголошувати будь-хто, як це відбувається в Чечні. Нормальні мусульмани не хочуть потрапити під владу ортодоксів, як це спостерігається в будь-якому іншому соціальному середовищі. У нацистів теж лише десять відсотків були справжніми нацистами, двадцять – співчували. Але вони разом тримали під собою все населення. Ми не вперше бачимо зникнення війни в її класичному розумінні. Все більше в військові дії втягують цивільне населення. Все більше стандартна війна не дає результату. Згадаймо, “Бурю в пустелі”, результати якої не можна вважати адекватними її цілям: Садам Хусейн продовжував керувати своєю країною. Мілошевич теж пішов виключно завдяки мирній, а не військовій інформаційній операції – виборам. Інформаційна, а не військова операція приносить успіх, що відображає нові світові реали.

Сьогодні інформаційний компонент є обов’язковим у будь-якому політичному, соціальному, військовому, дипломатичному проекті. Тероризм також перебуває у цій сфері. Жодна дія є неможливою без відповідної інформаційної підготовки. Все це – зовнішньо зорієнтовані проблеми. Але суспільство має безліч завдань у своїй внутрішній сфері. Насамперед таких завдань два: вироблення політичної ідентифікації та демонстрація успішних варіантів життя в країні. Наприклад, Росія колись розпочинала ПР-проект “Модно жити в Росії”.

Суспільне телебачення стає сьогодні нагальною потребою, оскільки суспільство поступово переходить на новий рівень: воно хоче мати як розумну владу, так і розумне телебачення, яке готове дивитися на свого виборця/глядача не на як на підлеглого, а як на рівного партнера. До того же телебачення працює у набагато більш конкурентних умовах, аніж будь-яка інша галузь: майже кожен глядач має у своєму розпорядженні не один, а багато каналів, що дає йому можливість чітко бачити як здобутки, так і прорахунки кожного з них.

Суспільне телебачення, на відміну від комерційного, здатне нести на собі додаткові функції, без яких суспільство не можливе, а саме:

– освітню,

– культурну,

– вести мовлення для дітей та юнацтва.

Жоден з каналів не є вільним в якомусь глобальному розумінні, оскільки він є породженням тієї чи іншої фінансово-промислової групи. Телебачення у нас не є економічно прибутковим, отже, в нього вкладаються політичні кошти, щоб отримувати політичні результати. Ми більше звертаємо увагу, критикуючи ситуацію, що склалася, на Перший канал, оскільки, з одного боку, його програми утворюються на наші, податки платників гроші, з другого боку, ця тенденція виявляється на ньому найсильніше.

Політична спрямованість Першого каналу тільки на монолог, тільки на одну думку викликає серйозні нарікання як в середині країни, так і за її межами. Програма “Сім днів” може існувати, але вона має бути доповненою однотипними поглядами інших гілок влади: “Сім днів” від парламенту чи “Сім днів” від уряду. Суспільне телебачення має відразу надати можливість для висловлення своєю думки під час політичних дискусій як для влади, так і для опозиції. Не може бути закритих тем чи заборонених для появи на екрані постатей. Наявність такої можливості дає змогу відбирати нові ідеї і нових людей у прискореному режимі, чого немає тепер, коли Україна живе у досить уповільненому ритмі, що не відповідає складності поставлених перед нею завдань. Це особливо важливо ще й тому, що наближаються чергові парламентські вибори.

З іншого боку влада повинна мати для впливу на масову свідомість інші можливості. Наприклад, урядові прес-служби Німеччини ведуть протягом року не менше п’яти тем. Одна з них така: інноваційна діяльність принесе нові робочі місця. Під ці теми виділяються кошти, на які й проводиться інформаційна кампанія. Тема “коштує” при цьому декілька мільйонів німецьких марок. Тобто там немає нашої ситуації, де влада просто говорить вустами своїх прес-секретарів, і думає, що ці слова самі побіжуть до населення. Це інтенсивна робота, яка вимагає кваліфікованого персоналу, інтелектуального та фінансового ресурсів. На жаль, на сьогодні ми не маємо відповідних навчальних закладів, де б навчалися прес-секретарі. Журналістський тип освіти – зовсім інший. У Франції, наприклад, прес-секретарі та спеціалісти з паблік рилейшнз об’єднані в один тип спеціальності, є окрема вища школа, яка готує прес-секретарів для різноманітних державних установ.

Всі телевізійні канали разом під час “касетного скандалу” продемонстрували наявність об’єктивного висвітлення, оскільки кожне слово чи рух опозиції були відомими для масового глядача. Однак кожен окремий канал не був об’єктивним, включаючи Перший чи “1+1”, що продемонстрували дані моніторингу. Кожен з цих каналів віддавав перевагу одній з думок, порушуючи принцип плюралізму.

Суспільне телебачення вирізняється двома формами захисту плюралізму: від фінансового тиску і від політичного тиску. Це найголовніші варіанти тиску в усіх країнах. Іншого просто не треба вигадувати.

Фінансування є суттєвим компонентом існування суспільного телебачення, працівники якого мають отримувати платню на рівні приватних компаній. За відсутності цього в результаті будемо мати неконкурентний телевізійний продукт. Для порівняння: сьогодні Національна телекомпанія отримує декілька мільйонів доларів бюджетного фінансування, німецький суспільний канал ZDF – 3 мільярди німецьких марок. Фінансовий захист має такі варіанти: а) збір коштів від населення – своєрідний додатковий податок, наприклад, в Німеччині він сягає 33 марок щомісяця, б) в Радянському Союзі ця сума закладалася в ціну телеприймача, що на сьогодні не можливо через неможливість збирання цих коштів, в) збереження фінансування через бюджет (за аналогією з Національною телекомпанією) на якийсь проміжок часу, наприклад, три роки. Це досить важлива тема, бо саме незалежне фінансування може створити незалежне телебачення.

Політичний захист у випадку суспільного телебачення всіх країн здійснюється завдяки існуванню в його структурі Наглядової ради, яка має право звільняти та призначати генерального директора. У результаті зникає прямий зв’язок з владою, хоча залишається опосередкований. Але він у всіх країнах. Жодна країна не випускає зі свої рук такий впливовий важіль впливу на громадську думку. Наглядову раду можна обрати за принципом: половина – представники влади, половина – громадських інституцій; може бути наступний варіант: а) 2 представники Президента, 2 Верховної Ради, 2 – уряду, 6 представників громадських організацій (наприклад, профспілка, Академія наук, Спілка журналістів, Спілка письменників, Спілка кінематографістів, Комітет ветеранів) – або ще якийсь інший. Але принциповим є такий важливий момент: в раді вони є представниками не уряду чи Верховної Ради, а представниками різних верств населення. Для обрання їх пропонується такий механізм: іншої можливості обрати у нас просто немає. І захищати в Наглядовій раді вони повинні інтереси населення, а не тих, хто їх відряджав. Населення є головним пріоритетом суспільного телебачення.

Суспільство має прийти до вирішення цих проблем також за допомогою громадського обговорення проблем суспільного телебачення, яке б дало суспільству можливість відчути себе не пасивним, а активним учасником життя країни. Це досить важливий параметр, який має бути серед пріоритетів роботи з громадською думкою. Відчувши це, населення не буде відсторонюватися від влади чи політичних процесів (типу виборів), молодь не буде ховатися від світу дорослих у свій власний, зникне “еміграційний погляд” на ті чи інші аспекти нашого життя. Це досить важливо для побудови громадянського суспільства – відчуття того, що ти живеш у власній країні. Це зовсім інший погляд на життя, який у результаті і сформує те, що зветься національною ідеєю. Вона буде сформована тисячами нормальних телевізійних повідомлень про звичайні події. Національна ідея ніколи не буде зроблена науковцями: це результат фільтрації масовою свідомістю довготривалої пульсації інформаційного простору держави. Поки сьогодні ми не маємо власних бестселерів чи мильних опер, ми не будемо мати і національної ідеї. Оскільки саме ці інформаційні продукти фіксують принципові характеристики власного погляду на світ.

Інформаційні ресурси країни відображають її статус на світовій арені. Країни, що слабкі економічно, в результаті відсутні і на інформаційній картині світу. Але інформація одночасно може допомагати економіці, оскільки приваблива в інформаційному представленні країна починає притягувати до себе іноземні інвестиції, її не забувають і туристи. Вкладаючи гроші в інформацію, можна отримати результати в економіці чи політиці. Не вкладаючи грошей та інтелекту в інформаційну сферу, можна загубити водночас і економіку, і політику. Інформаційна сфера нині стала тим барометром, яким вимірюється ставлення інших держав до України.

Для адекватного вирішення проблем інформаційного простору України слід також розпочати окремі додаткові програми: освітянську (нові професії, а не лише журналістика), академічну (жодна дослідна установа в Україні не займається інформаційним простором), інформаційну (на зарубіжні аудиторії ми не готуємо сьогодні нормальної інформаційної продукції). Велике запізнення, зіставляючи з американським досвідом, демонструють наші військові. Вони лише планують створення підрозділів з інформаційної боротьби, які вже давно реалізовані в усьому світові. Активне використання інформаційних операцій демонструють всі останні збройні конфлікти, хоча б тому, що сьогодні жодна держава в світі не може розпочати військових дій, не довівши світові їх легітимність.

Інформаційна сфера створює цілі країни, вона допомагає їхньому економічному та політичному становленню. Вона збільшує силу сильних, применшує слабкості слабких. Інформаційна сфера стратегічно вигідніша за будь-яку іншу. Вона дає можливість, вкладаючи менший ресурс, отримувати більший результат. Світ починається і закінчується інформацією.

(2 votes, average: 4,00 out of 5)