Інформаційна політика – Почепцов Г. Г. – США
Інтернет, не будучи керованою організаційною структурою і юридичною особою, не є суб’єктом правовідносин, у зв’язку з чим немає юридичних відносин між мережею Інтернет (або її національними сегментами) і державою. Структура інформаційних ресурсів в Інтернеті включає сторінки (сайти) існуючих традиційних засобів масової інформації (телебачення, радіо, газети і т. ін.), сторінки (сайти) засобів масової інформації, що не мають поза Інтернетом аналогів, сторінки (сайти), суб’єктів, які не є засобами масової інформації.
Основними суб’єктами правовідносин у зв’язку з функціонуванням Інтернету є:
– власники інформації і власники інформаційних ресурсів в Інтернеті;
– інформаційні посередники (провайдери);
– користувачі.
Особливостями Інтернету як інструменту поширення масової інформації є:
– широка аудиторія користувачів і можливості її необмеженого розширення;
– поширення інформації є транскордонним;
– висока швидкість і оперативність надання інформації;
– практично необмежений вибір джерел і видів інформації;
– відсутність попереднього контролю змісту інформації (цензури);
– обговорення питань, що виникають, у режимі реального часу;
– можливість одночасного представлення інформації в різній формі (текст, графіка, звук, анімація та ін.).
З розвитком і поширенням Інтернету все більше країн світу усвідомлюють потребу в його правовому регулюванні. Передусім це зумовлено тим, що завдяки потужним темпам розвитку Інтернет сприяє революційним перетворенням в усіх сферах суспільного життя. Інтернет уже став потужним фактором соціального, освітнього і культурного розвитку, надаючи нові можливості як державним органам, так і звичайним громадянам і працівникам освіти, усуваючи бар’єри до створення і поширення матеріалів, пропонуючи загальний доступ до джерел цифрової інформації, кількість яких постійно збільшується. Ці можливості (а саме: надання і передача величезних обсягів інформації; інтенсивне спілкування між громадянами не лише в межах своєї країни, а й між громадянами різних держав; можливість самовираження за допомогою створення і відкриття власних сайтів) у переважній більшості випадків використовуються у законних ділових та приватних цілях. Однак Інтернет містить також і певну частину потенційно неналежної (непристойної, образливої) або протизаконної інформації і може іноді використовуватися як засіб злочинних дій. Хоча переваги Інтернету набагато переважають його потенційні недоліки, ігнорувати ці проблеми не можна. Це – гострі проблеми суспільного, політичного, комерційного і юридичного значення. Якщо не вирішити їх, то вони, можливо, набагато ускладнять користування Інтернетом, загальмувавши розвиток галузі, яка надає широкі й різноманітні можливості всім сферам суспільства. Саме тому проблема правового регулювання Мережі набуває все більшого значення, як на рівні міжнародного співтовариства, так і в окремих країнах світу. Розглянемо більш детально, як вирішується ця проблема в США і Європейському Союзі.
США
Донедавна в законодавстві Сполучених Штатів у сфері Інтернету діяли дві основних правових норми, прийняті в 1996 році (“Telecommunications Act of 1996” як доповнення до федерального закону “Communications Act of 1934” у вигляді нового параграфа 230 “Охорона особистого блокування і захисту від образливих матеріалів”) і зміст інформаційних ресурсів, що стосується Інтернет. Перша норма визначає, що ні провайдер, ні користувач інтерактивної комп’ютерної послуги, не несуть відповідальності за зміст інформації, яка опублікована іншим провайдером. Друга норма знімає з провайдера усяку відповідальність за дії по обмеженню доступу до інформації, яку він розцінює як образливу, брехливу, таку, що пропагує насильство тощо, а також за дії по поширенню засобів, призначених для здійснення цих дій. Незважаючи на те, що подібні підходи були досить ліберальними, суспільна реакція виявилася неоднозначною, і ці норми розцінювалися громадською думкою як втручання в “суверенітет” користувачів Інтернету.
Зокрема, набула поширення “Декларація про незалежність кіберпростору” Джона Барлоу. Декларація була написана як протест проти прийняття у 1996 року Закону “Про пристойність у засобах зв’язку” (Акта про реформу телекомунікацій). Як заявив Дж. Барлоу Акт про реформу телекомунікацій, що пройшов у Сенаті лише з п’ятьма голосами “проти”, робить незаконним і караним у 250 000 дол. США штрафу вираз “чорт візьми” в Мережі. Сама ймовірність втручання в Мережу з боку влади розцінюється як обмеження свободи слова і відхід від демократії. Саме тому в декларації зазначається: “Уряди одержують повноваження зі згоди керованих. Ви їх не запитували, і не одержували від нас. Ми не запрошували вас. Ви не знаєте нас, ви не знаєте наш світ. Кіберпростір не знаходиться усередині ваших кордонів. Не думайте, що ви можете будувати його так, ніби це був проект суспільної будівлі. Ви не можете цього робити. Це – явище природи, і воно росте само по собі через наші колективні дії. Ви не брали участі у нашому величезному і зростаючому діалозі, ви не створювали багатства нашого ринку. Ви не знаєте нашу культуру, нашу етику, наші неписані закони, що вже забезпечують у нашому суспільстві більше порядку, ніж могло бути отримано від кожного з ваших розпоряджень. Ви стверджуєте, що в нас є проблеми, які ви повинні вирішити. Ви використовуєте цю претензію як виправдання для того, щоб вторгнутися в наші володіння. Більшість з цих проблем просто не існують. Де є реальні конфлікти, де є правопорушення, ми будемо виявляти їх, застосовуючи наші власні засоби. Ми формуємо наш власний Соціальний Контракт. Це керівництво виникне відповідно до умов нашого світу, а не вашого. Наш світ інший”*95.
*95: { Див. http://www. uis. kiev. ua/win/}
У червні 1997 року Верховний Суд США відкинув положення Закону про пристойність в засобах зв’язку, за яким, зокрема, поширення матеріалів непристойного змісту, до яких може отримати доступ неповнолітня особа, кваліфікується як злочин, оскільки це було б порушенням захищеного конституцією права свободи слова; однак при цьому Верховний Суд підтримав положення закону щодо матеріалів непристойного змісту*96.
*96: { Див. http://www. aclu. org/court/renovacludec. html}
16 липня 1997 р. президент Б. Клінтон і віце-президент А. Гор обнародували стратегію, спрямовану на створення в Інтернеті “сімейно-дружньої атмосфери”*97. Згідно з цією стратегією, батькам і викладачам мають бути надані необхідні засоби для обмеження доступу дітей до небажаних матеріалів в Інтернеті і для спрямування їх до високоякісних освітніх ресурсів. Керівники й асоціації галузі дійшли угоди про необхідність ужити заходів з розвитку систем фільтрації і рейтингової оцінки і підвищенню поінформованості про можливості глобальної мережі.
*97: { Див. http://www. whitehouse. gov/WH/New/Ratings/}
Отже, у 1997 р. Президент США підписав указ, у якому були сформульовано основні принципи політики Адміністрації США у сфері Інтернету. Там де втручання держави необхідно, воно повинне мати на меті встановлення мінімальних, зрозумілих і простих правових норм. Втручання влади повинне захистити приватні права і власність, попереджати шахрайство, підтримувати свободу комерційних відносин і створювати умови для вирішення спірних питань. Правові норми, напрацьовані за останні шістдесят років у сфері телекомунікацій, радіо і телебачення, не можуть бути безпосередньо застосовані до Інтернету. Діючі закони, які можуть впливати на Інтернет, мають бути переглянуті і змінені з урахуванням нової електронної ери.
Для здійснення діяльності, пов’язаної з цими питаннями, продавці послуг мають бути впевнені в тому, що їхня інтелектуальна власність не буде вкрадена, а покупці мають знати, що одержують аутентичну продукцію. Існує необхідність в укладенні міжнародних угод, які містили б адекватні й ефективні правові норми для боротьби із шахрайством і крадіжкою інтелектуальної власності.
Захист приватних інтересів має грунтуватися на таких принципах: той, хто збирає інформацію, має довести до відома споживача про те, яка інформація збирається і як передбачається її використовувати, а також має забезпечити можливість для споживача обмеження використання персональної інформації.
Для забезпечення виконання цих вимог Адміністрація США підтримує розвиток за допомогою криптографічних засобів самостійних, діючих на ринкових принципах відповідних інфраструктур, що мають забезпечувати ідентифікацію, цілісність і конфіденційність інформації. Зокрема, Адміністрація США працює разом з Конгресом над розробкою законів, які мають сприяти розвитку таких інфраструктур.
У суспільстві панують думки, що незважаючи на доступність технології “фільтрації”, зміст ресурсів в Інтернеті не повинен регулюватися за тими самими правилами, що радіо і телебачення. Непотрібне регулювання буде задавати шкоди розвитку і різноманіттю Інтернету. Виходячи з цього, Адміністрація США має намір підтримувати саморегуляцію в цій області, впроваджувати конкурентні рейтингові системи і розвиток легко застосовуваних мережних рішень з блокування інформації. У проведенні своєї політики Адміністрація дотримується таких чотирьох пріоритетів:
1) регулювання змісту;
2) квотування іноземної інформації;
3) регулювання реклами;
4) боротьба із шахрайством.
У жовтні 1998 року Конгресом США було ухвалено законопроект, який стосується обмеження поширення матеріалів у мережі Інтернет серед неповнолітніх користувачів. Закон про захист особистого життя неповнолітніх (“Children’s Online Privacy Protection Act”) передбачає, що поширення інформації особистого характеру щодо дітей, молодших 16 років, є можливим лише за надання на це згоди їх батьків. Також в ньому передбачається, що особи, котрі не досягли повноліття, не можуть мати власної адреси, персонального каналу в Інтернеті. Конгрес США також ухвалив Акт про захист прав неповнолітніх (“Child Online Protection Act”, 1998), в якому передбачаються значні штрафні санкції (до 50 тис. дол. США) та інші міри покарання (ув’язнення терміном до 6 місяців) за поширення матеріалів без обмеження доступу в мережі, які можуть завдати шкоди дітям.
Значна увага також приділяється правовим проблемам, пов’язаним з діяльністю комерційних он-лайнових компаній та Інтернетом. В цьому аспекті можна виділити такі проблеми: регулювання змісту (шкідливого і незаконного), дотримання авторських і суміжних прав в умовах технічно легкого копіювання будь-якої інформації, поданої в цифровому вигляді, питання формування інформаційної економіки (електронні гроші, реклама, маркетинг, електронні публікації, електронні контракти, податок на передачу інформації), інформаційна безпека, тобто безпека життєво важливих для суспільства систем управління: транспортом, військами, господарством великих міст тощо.
Як свідчить статистика правоохоронних органів США, порушення авторських прав і дії хакерів щорічно спричиняють збитки до 10 млрд дол. Уряди не встигають адаптувати свої законодавства відповідно до нових досягнень у сфері розвитку інформаційних і комунікаційних технологій. За оцінками Інтерполу, оголошеними на шостому засіданні Робочої групи зі співробітництва правоохоронних органів країн Центральної та Східної Європи з питань боротьби з комп’ютерною злочинністю (м. Мюнстер, 28-30 серпня 2000 p.), прибутки комп’ютерних злочинців у світі посідають третє місце після доходів наркоділків та нелегальних постачальників зброї.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)