Господарське право – Вінник О. М. – 3. Особливості управління господарською діяльністю в державному та комунальному секторах економіки
В економіці України значна питома вага належить публічним секторам економіки – державному та комунальному. Функціонування цих секторів з метою забезпечення відповідних категорій публічних інтересів – народу України, Української держави, територіальних громіад. Відтак, основні засади функціонування цих секторів та управління господарською діяльністю їх суб’єктів визначається зазвичай у формі закону: ГК України (статті 22-24, 73-78, 167-172, 183, 191), законів: від 21.05.1997 р. “Про місцеве самоврядування в Україні”; від 04.03.1992 р. “Про приватизацію державного манна”; від 10.04.1992 р. “Про оренду державного та комунального майна; від 22.12.1995 р. “Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб”; від 24.01.1997 р. “Про державний матеріальний резерв”; від 03.03.1999 р. “Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності”; від 03.03.1999 р. “Про державне оборонне замовлення”; від 21.09.2006 року “Про управління об’єктами державної власності”; від 15.03.2006 р. “Про холдингові компанії в Україні” та ін.
Управління господарською діяльністю в державному та комунальному секторах економіки тісно пов’язане з використанням державного та комунального майна, правовим статусом господарських організацій, що діють на базі такого майна (про що йтиметься в наступних темах). Разом з тим у цій темі має сенс розглянути особливості управління господарською діяльністю в державному та комунальному секторах економіки. Попри відмінність цих секторів (щодо рівня господарських систем та управління ними, включаючи й нормативно-правове регулювання), вони мають спільні риси, а саме:
– організаційно-управлінські повноваження здійснюються за допомогою системи уповноважених органів та організацій (відповідно – державних та органів місцевого самоврядування/комунальних);
– суб’єктами господарювання є організації (в тому числі підприємства), що функціонують на базі відповідної форми власності (державної чи комунальної), а також суб’єкти, у статутному фонді (майні) яких частка відповідної власності (державної чи комунальної) забезпечує вплив, відповідно, держави чи територіальної громади на такого суб’єкта (змішані господарські – зазвичай акціонерні – товариства, за переважної участі держави чи територіальної громади);
– зазначені суб’єкти функціонують на базі майна, що закріплюється за ними на одному з основних правових титулів – праві власності (державні, комунальні або змішані акціонерні товариства), праві господарського відання (державні та комунальні комерційні підприємства, державні та комунальні господарські об’єднання, державні холдингові компанії), праві оперативного управління (казенні та некомерційні комунальні підприємства);
– можливість встановлення законом особливості здійснення конкурентно-антимонопольної політики у сфері державного та комунального секторів економіки; зокрема, деякі види діяльності належать до державної монополії;
– використання приватизації державного та комунального майна, а також корпоратизації державних/комунальних унітарних підприємств у процесі реформування цих секторів економіки;
– можливість визначення законом особливості застосування процедури банкрутства до підприємств цих секторів.
Проте існують і певні відмінності між державним та комунальними секторами, зокрема, щодо: органів, які здійснюють організаційно-управлінські повноваження; компетенції останніх; порядку прийняття ними рішень; актів, в яких фіксуються такі рішення, та ін.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)