Економіка праці та соціально-трудові відносини – Гриньова B. M. – 14.2. Види доходів населення
Політика доходів, що здійснюється суспільством, є важливою складовою загальної соціально-економічної політики, оскільки показники доходів населення є характеристиками рівня життя й економічними характеристиками одночасно.
Доходи населення – це інструмент для визначення рівня добробуту суспільства. Ринкова економіка, орієнтуючи населення на підвищення свого добробуту, передусім за рахунок трудової активності, ініціативи і підприємництва, поряд з підтриманням соціально-незахищених груп населення потребує державних гарантій забезпечення споживання для всіх громадян.
Доходи населення – це сукупність коштів і витрат у натуральному вираженні для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини.
Розрізняють грошові і натуральні доходи. Формування грошових доходів здійснюється за рахунок оплати праці робітників, виплат із соціальних фондів (соціальних трансфертів), підприємницьких доходів, доходів від власності, від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги тощо).
Оплата праці – це винагорода за виконану роботу, а також оплата відпусток, святкових днів та іншого невідпрацьованого часу відповідно до трудового законодавства і колективних договорів. Крім того, до цієї статті доходів відносять стимулюючі доплати і надбавки, премії й одноразові заохочувальні виплати, компенсаційні виплати, пов’язані з режимом роботи й умовами праці, тощо.
Розмір заробітної плати, регулярність її виплат найбільшою мірою визначають рівень життя населення, особливо його частини з низькими доходами. Своєчасність виплат заробітної плати є одним із найважливіших факторів соціально-політичної ситуації в Україні.
До соціальних трансфертів належать пенсії, соціальна допомога, стипендії, страхові компенсації, відшкодування витрат інвалідам, відшкодування збитків репресованим громадянам.
В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває дохід від підприємницької діяльності, тобто винагорода підприємцю за виконання ним своїх функцій. Цей дохід формується за рахунок частини прибутку, що залишається у розпорядженні підприємця після виплати процентів за кредит і повністю залежить від ефективності господарювання.
Рівень доходів і заробітної плати осіб найманої праці, пов’язаних з малим бізнесом, вищий, ніж у середньому по народному господарству або промисловості.
Недержавні організації, особливо малі та середні, самостійно працюють на ринку, забезпечуючи зайнятість громадян без фінансової участі держави. Проте виникають певні проблеми, пов’язані з формуванням доходів, оплатою праці, розвитком соціально-трудових відносин.
Особливостями формування доходів осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю і малим бізнесом, є:
– нестійкість отримуваного доходу, оскільки справа ведеться на свій ризик;
– частина прибутку використовується на особисте споживання, частина може бути використана на інвестиції і розширення справи, якщо є можливість збуту продукції або наданих послуг;
– часто відсутній соціальний захист населення (не оплачується лікарняний лист, відпустка, не здійснюється оформлення на роботу, не робляться відрахування до небюджетних фондів);
– проблеми умов праці, її інтенсивності вирішуються, як правило, без урахування чинних норм.
Доходи населення від власності включають:
– проценти за вкладами вкладникам кредитних організацій, Ощадбанку та інших банків України;
– виплати доходу за державними та іншими цінними паперами Ощадбанком і кредитними організаціями;
– завчасну компенсацію за вкладами громадян;
– доходи населення від продажу нерухомості на вторинному ринку житла.
Подальший розвиток мають доходи від придбання засобів виробництва в приватну власність і ведення індивідуальної трудової діяльності.
У сучасних умовах у нашій країні виникає додаткове джерело доходів працівників, зайнятих у суспільному виробництві, – прибуток. За рахунок чистого прибутку здійснюються такі види доходів, як доходи від інвестицій, інновацій, дивіденди, доходи монополій, соціальні виплати і пільги тощо.
Натуральні доходи включають продукцію особистого підсобною господарства, яка використовується на особисте споживання, а також трансферти в натуральній формі. Серед них виділяють номінальні і реальні доходи.
Номінальні доходи – це величина нарахованих виплат і натуральних видач.
Реальні доходи – це номінальні доходи, скориговані відповідно до зміни цін на товари і тарифів на послуги. Індекс споживчих цін впливає на купівельну спроможність номінальних доходів населення. Номінальні і реальні доходи, а також розміри і динаміка основних доходів окремих груп населення, таких як заробітна плата, пенсії або стипендії, дають перше уявлення щодо рівня життя.
Для характеристики добробуту населення велике значення мають сукупні доходи (всього населення, сім’ї, окремого індивідуума), зростання яких за умови незмінних цін і податків (або їх меншого підвищення порівняно зі збільшенням доходів) свідчить про підвищення можливостей задоволення потреб.
Сукупний дохід охоплює всі види грошових доходів, а також вартість натуральних надходжень, отриманих від особистого підсобного господарства і використаних на особисте (домашнє) споживання. Крім того, сукупний дохід включає вартість безплатних послуг, що отримуються за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів і фондів підприємств (послуги охорони здоров’я, освіти, дотації на житло, транспорт, харчування тощо).
Грошові і сукупні доходи поділяються на загальні і чисті. Загальні містять усі надходження і розраховуються до сплати податків і обов’язкових платежів.
Чисті доходи населення – це результат перерозподільних процесів. Це ті доходи, що залишаються після здійснення зазначених платежів.
Чисті доходи коригуються з урахуванням натуральних соціальних трансфертів.
До скоригованих чистих доходів належать чисті доходи і сальдо натуральних трансфертів.
До доходів населення також належать кошти, взяті у нього в борг.
Кінцеві доходи включають скориговані чисті доходи і чисті борги населення.
Дедалі більшого значення сьогодні набуває визначення доходів домашніх господарств, що необхідно для адресної допомоги населенню, раціонального оподаткування.
Домашнє господарство – один із суб’єктів економічної діяльності, який забезпечує економіку ресурсами, насамперед трудовими і грошовими, а також використовує отримані кошти для забезпечення життєдіяльності людей.
Найчастіше домашнє господарство за кількістю членів збігається з сім’єю.
Сім’я – це споріднені особи, які спільно проживають і ведуть спільне господарство. Проте в окремих випадках домашнє господарство може складатися з кількох сімей, а також використовувати найману працю.
Бюджет сім’ї складається з двох частин – дохідної і витратної. На доходи і витрати сімей впливають фактори, обумовлені типом сім’ї, який, у свою чергу, залежить від чисельного і соціально-демографічного складу, співвідношення працюючих і утриманців, характеру зайнятості, рівня отримуваних доходів, забезпеченості житлом, предметами культурно-побутового характеру, місця проживання, характеру розселення, району проживання тощо.
У структурі джерел сукупного доходу сімей (як особистого, так і всього населення) за останні роки відбулися певні зміни. Частка доходів у вигляді оплати праці, що становить основну частину сукупного доходу сімей, має тенденцію до зниження. Збільшується частка доходів від особистого підсобного господарства, частка інших джерел також має тенденцію до зростання.
У структурі сукупних доходів виявляється політика держави, спрямована на те, щоб в умовах ринкової економіки кожна працездатна людина сама відповідала за свій матеріальний добробут.
Використання сукупного доходу, який ураховується в сімейному бюджеті, здійснюється за такими напрямами:
– споживчі витрати;
– податки, збори, платежі;
– інші витрати;
– накопичення.
У процесі реалізації доходів частина їх використовується на споживання матеріальних благ, частина – на споживання послуг. На структуру споживання впливає не тільки зростання грошових доходів, а й зміна структури населення, підвищення його освітнього і культурного рівня.
У сучасних умовах значна частина доходів є прихованою. Це пов’язано з тіньовою економікою, тобто прихованою економічною діяльністю. До неї належать:
– види економічної діяльності, що не є незаконним бізнесом, проте в них приховуються або зменшуються доходи, тобто не відображаються усі виконані роботи, здійснюється недокументоване наймання працівників, знижується величина заробітної плати з метою ухилення від податків, податків за соціальним забезпеченням та інших зобов’язань;
– неформальна економічна діяльність, яка належить до законних видів діяльності або ведеться некорпоративними підприємствами, тобто підприємствами, що належать окремим особам, домашнім господарствам, які не оформлюються як особи, що ведуть економічну діяльність;
– нелегальна діяльність, яка охоплює незаконні види виробництва та послуг і підпадає під кримінальну відповідальність (виробництво і продаж наркотиків, контрабанда).
Крім того, до прихованих доходів відносять доходи осіб, які ведуть незареєстровану індивідуальну підприємницьку діяльність (доходи від виробництва продукції для продажу в особистих підсобних господарствах, продаж товарів приватними особами на ринках, від послуг з будівництва, що здійснюється неформальними бригадами, юридичних послуг, послуг з ремонту одягу, взуття, побутової техніки, індивідуальних послуг у сфері освіти і культури тощо).
Одним із показників диференціації населення за рівнем доходів у соціально-економічній статистиці є індекс концентрації доходів, або коефіцієнт Джині, який відображає характер розподілу всієї суми доходів населення між окремими його групами. Величина його може коливатися від 0 до 1. За рівномірного розподілу доходів коефіцієнт наближається до 0. Чим вище значення показника, тобто чим ближче до 1, тим нерівномірніше розподілені доходи в суспільстві.
Основою коефіцієнта Джині, який розраховується за допомогою кривої Лоренца, є ідея, що крайніми позиціями в розподілі доходів або благ між групами осіб є егалітарна (всі, хто бере участь у розподілі отримують рівні частки) і антиегалітарна (один учасник розподілу отримує всі блага) позиції. У першому випадку маємо повну рівність, у другому – абсолютну нерівність у розподілі.
Розрахунок коефіцієнта Джині здійснюється на основі даних про розподіл домогосподарств (населення) за рівнем середнього на домогосподарство (члена домогосподарства) доходу.
Загальну кількість осіб, які отримують дохід, ділять на п’ять рівних квінтильних груп і визначають, якою часткою доходу володіє кожна група домогосподарств (населення). Потім за одержаними накопиченими результатами будується крива Лоренца (графічне зображення рівня концентрації явища).
Величина доходів і різниця між ними зумовлені впливом таких факторів:
– соціально-політичних;
– соціально-демографічних (стать, талант, здібності);
– соціально-професійних (професія, спеціальність, освіта, кваліфікація, досвід тощо);
– соціально-статусних (зайнята або незайнята особа суспільно корисною діяльністю, дитина, молодь, що вчиться, найманий працівник, власник майна, підприємець, фермер, пенсіонер, інвалід тощо);
– соціально-економічних (вид занять або діяльності, вид виробництва, умови праці тощо);
– соціально-географічних (природно-кліматичні особливості місця проживання, щільність і характер розселення, національні особливості).
Крім того, на формування доходів, їх величину впливають нівелюючі і диференціюючі фактори.
Нівелюючі – складання заробітків сім’ї, пенсії пенсіонерів, які живуть у сім’ї і вносять свою пенсію до бюджету сім’ї, допомоги, що одержують члени сім’ї.
Диференціюючі – наявність непрацездатних членів сім’ї, їх кількість у сім’ї; співвідношення працюючих і непрацюючих членів сім’ї.
Значну роль у формуванні доходів відіграє споживчий кошик.
Споживчий кошик – це сума витрат, споживчий мінімум, необхідний для підтримки життєвого рівня споживачів (продовольчих покупок, оплати послуг) у розрахунку на одну людину за категорією, тобто необхідний прожитковий мінімум працюючого. Розмір споживчого кошика та мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних договорів.
Проаналізуємо частку заробітної плати у споживчому бюджеті, регламентованому державою (табл. 14.1).
Результати таблиці свідчать про зростання частки мінімальної заробітної плати у споживчому бюджеті, регламентованому державою, але її розмір не є достатнім щоб задовольнити первинні потреби працюючого персоналу. Так, наприклад, в економічно розвинутих країнах таке співвідношення дорівнює 70- 80 %. Джерелом придбання матеріальних благ є грошові доходи населення, головним елементом яких для більшості працівників є заробітна плата. Якщо порівнювати середню заробітну плату на підприємствах машинобудівельної, металообробної, металургійної, паливної галузей та у промисловості в цілому з розміром споживчого кошика, можна зробити висновок, що середня заробітна плата в загальному за галузями промисловості не дуже відрізняється від споживчого кошика, розрахованого для працездатних громадян, або перебуває нижче від цього рівня та не забезпечує сприятливих умов існування.
Таблиця 14.1. Частка заробітної плати у споживчому бюджеті, регламентованому державою
Період | Законодавчо встановлена мінімальна заробітна плата | Споживчий кошик | Індекс інфляції | Частка з/п у споживчому бюджеті, % | ||||
Діти у віці до 6 років | Діти у віці від 6 до 18 років | Працездатні громадяни | ||||||
Діти у віці до 6 років | Діти у віці від 6 до 18 років | Працездатні громадяни | ||||||
01.01.1999- 22.06.2000 | 74 | 200 240,74 | 255 297,29 | 240,7 287,63 | 1,8 | 21 17 | 16 14 | 20 14 |
22.06.-01.07.2000 | 90 | 240,71 | 297,29 | 287,63 | 1,7 | 22 | 18 | 18 |
01.07.2000- 01.01.2001 | 118 | 240,71 276,48 | 297,29 345,7 | 287,63 331,05 | 0,95 | 52 45 | 41 35 | 43 38 |
01.01.2001-01.07.2002 | 140 | 276,48 307 | 345,7 384 | 331,05 365 | 0,97 | 52 47 | 42 38 | 44 40 |
01.07.2002- 01.01.2003 | 165 | 307 | 384 | 365 | 0,97 | 55 | 42 | 47 |
01.01.2003- 01.01.2004 | 185 | 307 | 384 | 365 | 1,1 | 50 | 39 | 40 |
01.01.- 31.08.2004 | 205 | 324 | 404,79 | 386,73 | 1,1 | 57 | 45 | 46 |
01.09.- 31.12.2004 | 237 | 324 | 404,79 | 386,73 | 1,2 | 73 | 59 | 61 |
31.12.2004-01.01.2006 | 262 | 376 | 468 | 453 | 1,5 | 70 | 56 | 58 |
01.01.- 01.04.2006 | 350 | 400 | 514 | 483 | 1,3 | 88 | 68 | 72 |
01.04.- 01.07.2006 | 350 | 410 | 527 | 496 | 1,2 | 85 | 66 | 70 |
01.07.-01.10.2006 | 375 | 410 | 527 | 497 | 1,4 | 91 | 71 | 71 |
01.10.- 01.12.2006 | 400 | 481 | 536 | 505 | 1,4 | 83 | 76 | 79 |
Винятком е лише підприємства паливної промисловості, де спостерігається значне перевищення розміру споживчого кошика внаслідок важких умов праці. Під час розгляду питання взаємозв’язку заробітної плати зі споживчим кошиком, необхідно враховувати, що в кожній родині, як правило, є діти у віці до 18 років, які перебувають на забезпеченні батьків, тобто є утриманцями. Сукупний дохід родини містить заробітну плату з усіма надбавками, доплатами і преміями, стипендіями, пенсіями, матеріальною допомогою. Для нормального життєзабезпечення його розмір має бути не меншим від встановленої суми споживчого кошика, розрахованої на кожного члена родини, що згідно з наведеними даними навряд чи можливий через низькі ставки заробітної плати, стипендії і пенсії.
Таким чином, на основі вищесказаного можна зробити висновок, що життєвий рівень населення і його підвищення значною мірою залежать від стабільності і прибутковості діяльності підприємств та ефективності систем оплати праці на них. І доки підприємства, особливо промислові, не поліпшать свій фінансовий стан і не стануть працювати на повну потужність, доти життєвий рівень більшої частини населення залишатиметься низьким.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)