Економіка праці та соціально-трудові відносини – Гриньова B. M. – Тема 7. СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ ЗАЙНЯТОСТІ

7.1. Соціально-економічна сутність зайнятості та її види.

7.2. Причини, види та показники безробіття.

7.3. Державна політика у сфері зайнятості населення.

7.1. Соціально-економічна сутність зайнятості та її види

Однією з найскладніших і найважливіших економічних категорій, які характеризують ринок праці, е зайнятість населення. Це пов’язано з тим, що зайнятість населення відображає раціональне використання трудових ресурсів, забезпечення належного рівня життя та всебічний розвиток особистості.

Зайнятість населення – це участь працездатного населення в суспільному виробництві.

Залежно від тривалості і режиму працевлаштування зайнятість має два види:

– повна – трудова діяльність осіб протягом повного робочого дня (тижня, сезону), яка приносить дохід, розмір якого забезпечує нормальний рівень життя;

– неповна – зайнятість певної особи протягом неповного робочого дня або тижня, сезону з неповною оплатою праці.

Неповна зайнятість підрозділяється на добровільну (пов’язану з соціальними факторами з ініціативи працюючого) та примусову (зумовлену економічними причинами з ініціативи керівництва підприємства).

Залежно від сфери застосування виділяють зайнятість:

– основну – в межах нормативного робочого часу;

– додаткову – понад нормований робочий час.

В останні роки актуальності набули гнучкі графіки роботи та нестандартні форми зайнятості.

Застосування гнучких графіків дає змогу встановлювати час роботи відповідно до потреб різних категорій працюючих.

В місцевостях з несприятливими природно-кліматичними умовами широко застосовується вахтовий метод. Сутність такого методу полягає у виїзді працівників у місцевості з несприятливими природно-кліматичними умовами на певний строк за скороченого часу відпочинку для того, щоб більш тривалий за строками відпочинок провести в місцях постійного проживання. Це дає змогу комплектувати підприємства необхідними кадрами, яких немає в малоосвоєних регіонах.

Нестандартні форми зайнятості набули останнім часом значного поширення як у розвинених європейських країнах, так і в Україні.

Нестандартні форми зайнятості включають:

– розподіл робочих місць, який припускає, що на одне робоче місце приймаються два або три працівники на умовах неповної зайнятості. Така форма зайнятості характеризується, з одного боку, збільшенням витрат на соціальні пільги, а з іншого – утриманням кваліфікованих працівників на підприємстві в умовах спаду виробництва;

– наймання тимчасових працівників на разові й сезонні роботи. Як правило, це непрестижна робота з низькою оплатою праці. Працівники не користуються всім набором соціальних гарантій (відпустка, надання путівок, вихідна допомога) і не захищені від звільнення. Така система найму дає змогу підприємствам заощаджувати на витратах на робочу силу;

– роботи на принципах субпідряду (лізингу) персоналу дозволяють виконувати ряд робіт, які не належать до основної діяльності й мають разовий або короткостроковий характер, за допомогою сторонніх організацій. Це дає змогу заощаджувати на загальних управлінських витратах, устаткуванні, витратах на набір та навчання персоналу й утримування кадрового резерву;

– надомна праця яка, як правило, оплачується гірше, вимагає менших соціальних виплат. Введення цієї форми зайнятості на підприємствах пов’язане з високими витратами на створення й утримання виробничих й офісних приміщень, розвитком комп’ютерної техніки й технології, що забезпечують необхідний обмін інформацією між виконавцями, одержання будь-якої вихідної інформації в режимі он-лайн. Надомна праця є привабливою для працівників з обмеженою дієздатністю, жінок і бажаючих мати додатковий заробіток. В останні роки з розвитком інтернет-технологій різко зросла чисельність надомників, що мають високий рівень кваліфікації, а саме інженерів, програмістів, науковців, фінансистів, бухгалтерів.

До зайнятого населення, згідно із законом України “Про зайнятість населення”, належать:

– працівники, що працюють за наймом на всіх підприємствах, незалежно від форм власності і господарювання;

– громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою (підприємці, фермери, особи, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, творчою працею тощо);

– назначені на оплачувані посади в органах державної влади, управління або в громадські організації;

– особи, що проходять професійну підготовку з відривом від виробництва;

– працюючі громадяни держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Економіка праці та соціально-трудові відносини – Гриньова B. M. – Тема 7. СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ ЗАЙНЯТОСТІ