Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків – Мишкін Ф. С. – Регулятивні приписи як джерело фінансових інновацій
Досі ми бачили, що фінансова інновація може з’явитися з прагнення зменшити ризик і використати нові технічні засоби для одержання прибутків. Так само і регулятивні приписи можуть призвести до фінансової інновації шляхом створення стимулів для ділових фірм обійти ті з них, які обмежують можливості отримання прибутків. Едвард Кейн описує процес ухиляння від регулятивних приписів як “пошук лазівок”1. Економічний аналіз інновацій свідчить, що, коли регулятивні обмеження надто обтяжливі і, ухиляючись від них, можна отримати великі прибутки, то “пошук лазівок” та інновація напевно матимуть місце.
Як ми бачили в попередніх розділах, банківництво – одна з найбільш регульованих галузей в США. До того ж банківництво є галуззю, в якій майже завжди відбувається “пошук лазівок”. Зростання темпів інфляції і процентних ставок з кінця 1960-х до 1980-х років зробили регулятивні обмеження в цій галузі ще обтяжливішими. За таких умов можна було сподіватися на прискорення темпів виникнення фінансових інновацій в банківництві, що насправді й відбулося
Регулятивні приписи як джерело фінансових інновацій
Два види регулювання серйозно обмежували здатність банків одержувати прибутки: 1) резервні вимоги, які примушують банки тримати певну частку своїх депозитів як резерви; і 2) обмеження на процентні ставки, які можна сплачувати по вкладах. Ці види регулювання були серед основних рушійних сил протягом останніх років, що викликали фінансові інновації.
Резервні вимоги.
Щоб зрозуміти, чому резервні вимоги впливають на виникнення фінансової інновації, слід усвідомити, що насправді вони діють як податки на депозити. Оскільки Федеральна резервна система не сплачує процентів на резерви, то альтернативна вартість від володіння ними є процентною ставкою, яку банк міг би заробити, надаючи їх у позику. Тому на кожний долар депозитів резервні вимоги накладають на банк витрати, які дорівнюють процентній ставці, що її можна було б заробити, надавши резерви в позику (і), помноженій на частку депозитів, яку потрібно тримати як резерв (г0). Втрати гХГр що накладені на банк, спрацьовують як податок на банківські депозити ІХ(Гр).
Існує традиція по можливості ухилятися від сплати податків. І банки не гребують нею. Як платники податків шукають лазівки для зменшення сум виплати податків, так і банки шукають способів зменшити прибутки через використання лазівок і запровадження фінансових інновацій, які дозволяють уникати “оподаткування” депозитів, що накладаються резервними вимогами.
Обмеження на процентні ставки, що сплачуються по вкладах.
До 1980 р. банківське законодавство забороняло банкам (за винятком декількох штатів) сплачувати проценти по вкладах на поточні чекові рахунки. Федеральна резервна система через регулювання <3 встановлювала верхні межі процентної ставки, що могла сплачуватися по строкових вкладах. Бажання уникнути цих обмежень на процентні ставки, що виплачуються по вкладах (названі межами ставок по депозитах), також індукували фінансові інновації.
Якщо ринкова процентна ставка зростала понад максимальну ставку, що банки сплачували по строкових вкладах при регулюванні то вкладники вилучали кошти з банківських рахунків, щоб вкласти їх в доходніші цінні папери. Ця втрата банківською системою депозитів обмежувала суму коштів, що банки могли надавати в позику, і, отже, обмежувала прибутки банку. Банки були зацікавлені обходити межі процентних ставок, щоб мобілізувати більші кошти для надання позик і одержувати вищі прибутки.
Ми можемо тепер розглянути, як саме бажання уникнути обмежень по сплаті процентів та “податку” на резервні вимоги призвели до появи декількох фінансових інновацій.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)