Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків – Мишкін Ф. С. – Євродолари і банківські комерційні папери
В кінці 1960-х років темпи інфляції прискорилися, і (що випливає з нашого аналізу ефекту Фішера в розділі 6) процентні ставки почали зростати. “Податок” на депозити у вигляді резервних вимог і X г0 також почав зростати. Тому стимули до ухилення від цього “податку” посилилися. Крім того, вищі процентні ставки означали, що ринкові процентні ставки перевищували максимальну ставку, що виплачувалася на строкові вклади згідно з регулюванням С2. Коли ринкові процентні ставки сягнули рекордних висот у 1969 р., то інвестори зменшили свої строкові вклади, щоб інвестувати в доходніші цінні папери. До кінця 1960-х років у комерційних банків були сильні стимули до пошуків таких нових коштів, які (1) не підлягали б під резервні вимоги, отже, не були б об’єктом податків iXrDl та (2) не підпадали б під верхню межу процентних ставок, встановлених регулюванням Q.
Як випливає з аналізу економічних інновацій, банки почали використовувати лазівки і відкрили два джерела коштів, які не підпадали під резервні вимоги і межу процентних ставок на вклади: євродолари і банківські комерційні папери Оскільки євродолари (вклади за кордоном, деноміновані в доларах) були позичені в інших банків поза межами Сполучених Штатів, то вони не підпадали під резервні вимоги або регулювання Q. Так само комерційні папери, випущені материнською холдинговою компанією, не розглядалися як депозити. Тому на них не поширювалися ці види регулювання. Не дивно, що ринки євродоларів і банківських цінних паперів швидко розвивалися наприкінці 1960-х років.
Нау-рахунки, рахунки автоматичного перерахування коштів та одноденні угоди про зворотний викуп
Зростання процентних ставок в кінці 1960-х років, що зробило прибутковим ухилення від обмежень на ставки по депозитах, стимулювало також розвиток нових видів поточних чекових рахунків. Унаслідок наявної верхньої межі регулювання Q, ощадно-позичкові асоціації та взаємні ощадні банки особливо потерпали від зростання процентних ставок наприкінці 1960-х років. Вони втрачали великі суми коштів на користь фінансових інструментів, по яких виплачувалися вищі процентні ставки. Вони шукали нові джерела коштів, щоб надавати прибуткові позики.
У 1970-і роки внаслідок старанних пошуків прогалин у законах один взаємний ощадний банк в Масачусетсі натрапив на золоту жилу, відкривши лазівку в забороні сплати процентів на чекові рахунки. Назвавши чек обіговим наказом про вилучення (NOW – negotiable order of withdrawal), рахунки, на які можна було виписати ці обігові накази, можна було не вважати узаконеними чековими рахунками. Отже, нау-рахунки не підпадали під регулятивні приписи для чекових рахунків і по них могли сплачуватися проценти. В травні 1972 p., після двох років судової справи, взаємним ощадним банкам в Масачусетсі дозволили відкривати нау-рахунки, на які виплачувалися проценти. Пізніше, у вересні 1972 p., суди санкціонували нау-рахунки в Нью-Гемпширі.
Нау-рахунки одразу здобули популярність і в Нью-Гемпширі, і в Масачусетсі й дали змогу ощадно-позичковим асоціаціям і взаємним ощадним банкам в цих штатах заробляти вищі прибутки, адже вони могли привабити більше коштів, які надавалися в позику. Оскільки комерційні банки не бажали конкуренції з боку інших фінансових посередників за вклади на чекових рахунках (в той час тільки комерційні банки мали законне право відкривати чекові рахунки), то вони розпочали кампанію з метою не допустити поширення цих рахунків в інших штатах. Результатом цього стало законодавство, прийняте Конгресом в січні 1974 p., яке обмежувало нау-рахунки тільки Новою Англією. Нарешті, у 1980 р. законодавство дозволило відкриття нау-рахунків по всій країні для ощадно-позичкових асоціацій, взаємних ощадних банків та комерційних банків. Водночас подібні рахунки в кредитних спілках (рахунки пайової тратти) були дозволені кредитним спілкам.
Інша інновація, що дає змогу банкам ефективно сплачувати проценти на чекові рахунки, є ATS (automatic transfer from savings account – рахунки автоматичного перераховування коштів). У цьому випадку чековий рахунок, що має залишки понад певну суму, автоматично перераховує їх на ощадний рахунок, що дає процент. Коли виписують чек на ATS-рахунок, то потрібні кошти для забезпечення чека автоматично перераховуються із ощадного рахунку на чековий. Таким чином, залишки дають процент на ощадному рахунку. Водночас вони є ефективною частиною чекового рахунку вкладника, бо на них можна виписувати чеки. Проте юридично саме ощадний рахунок, а не чековий рахунок, забезпечує вкладнику проценти.
Комерційні банки пропонують своїм вкладникам-корпораціям різновид рахунку ATS, який передбачає використання “очищуваного рахунку” для здійснення одноденних угод про зворотний викуп (RPs – repurchase agreements). У цьому виді угод всі залишки понад певну суму на чековому рахунку корпорації наприкінці ділового дня “очищають з рахунку” і інвестують в одноденні угоди про зворотний викуп, які дають корпорації проценти 3 розділу 3 можна згадати, що угода про зворотний викуп – це угода, за якою корпорація купує векселі Державної скарбниці, котрі банк погоджується викупити наступного дня за дещо вищою ціною. Незважаючи на те, що на чекові рахунки за кордоном не платять процента, корпорації насправді отримують проценти на залишки, по яких можна виписувати чеки.
Такі фінансові інновації, як рахунки ATS і одноденні угоди про зворотний викуп, стимулювалися не тільки обмеженням ставок на депозити, але також новою технікою Без комп’ютерів для недорогої обробки додаткових операцій, що потрібні для цих рахунків, жодна з таких інновацій не була б прибутковою і внаслідок цього не розвинулася б. Технологічні фактори, часом поєднуючись з іншими стимулами, такими, як бажання обійти обмеження ставок по депозитах, створюють фінансову інновацію.
Взаємні фонди грошового ринку
Бажання обійти максимальну ставку по депозитах і “податок” на депозити, який накладався резервними вимогами, призвело до розвитку взаємних фондів грошового ринку. Ці фонди випускають акції (паї), що погашаються за фіксованою ціною (звичайно 1 дол.), шляхом випуску чеків. Наприклад, якщо ви купили 5000 акцій (5000 дол.), то фонд грошового ринку використовує ці кошти, щоб інвестувати в короткострокові цінні папери грошового ринку (векселі Скарбниці, сертифікати депозитів, комерційні папери), які забезпечують вам сплату процентів. Крім того, ви можете виписувати чеки на суму до 5000 дол., що діють як акції грошового ринку. Хоча такі акції ефективно функціонують як вклади на чековому рахунку, що дають проценти, але юридично вони не є депозитами, а отже, і не підпадають під резервні вимоги або заборони на виплату процентів. З цієї причини по них можуть сплачувати вищі процентні ставки, ніж по депозитах в банках.
Перший взаємний фонд грошового ринку створили два активісти з Wall Street – Брюс Бент і Генрі Браун – у 1971 р. Проте низькі ринкові процентні ставки з 1971 по 1977 рік (які були лише трохи вищі за верхню межу, встановлену регулюванням Q в 5 -5 */2 %) не давали їм особливої переваги порівняно з банківськими депозитами. На початку 1978 р. ситуація різко змінилася, бо ринкові процентні ставки перевищили 10 %, що значно більше від максимальних процентних ставок, які сплачувалися на ощадні рахунки і строкові вклади за регулюванням Q. В 1977 р. взаємні фонди грошового ринку мали активи на суму ггід 4 млрд. дол, у 1978 р. вартість їхніх активів наблизилася до 10 млрд. дол; у 1979 р. уже становила понад 40 млрд. дол і в 1982 р. підійшла до 230 млрд. дол. Нині їхні активи становлять приблизно 500 млрд. дол Можна сказати, що взаємні фонди грошового ринку були успішною фінансовою інновацією, яку ми могли точно передбачити в кінці 1970-х років, коли процентні ставки перевищили верхні обмеження, встановлені регулюванням Q.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)