Економічний аналіз – Мних Є. В. – 6.4.3. Аналіз забезпеченості підприємства основними засобами та ефективності їх використання

Основні засоби є матеріально-технічною базою виробництва, фундаментом його вдосконалення і розвитку. Цей процес відбувається шляхом нарощування потенціалу основних засобів (екстенсивно) і підвищення ефективності їх використання (інтенсивно). Значне нарощування основних виробничих засобів призводить до ускладнень у технічному переоснащенні виробництва, морального і фізичного старіння устаткування, що зменшує ефективність його використання та можливість конверсії. Тому економічно виправданим є збільшення часу роботи устаткування, повне завантаження наявного його парку, кваліфікований догляд за його роботою та ін.

З метою забезпечення ефективного управління основними засобами підприємства треба виділити їхню структуру за кваліфікаційними ознаками. За цією умовою основні засоби підприємств групують за належністю, ступенем використання у виробничо-господарській діяльності, галузевою структурою, функціональним призначенням і натурально-речовим складом (рис. 6.10).

Мета економічного аналізу полягає у визначенні забезпеченості підприємства основними засобами за умови найбільш інтенсивного їх використання та пошуку резервів підвищення їх віддачі. Загальна модель аналізу основних засобів зображена нарис. 6.11 (с. 346).

Враховуючи принцип системного підходу, у процесі економічного аналізу на різних рівнях менеджменту виокремлюють такі завдання:

– аналіз обсягу і структури основних засобів та їх відповідності вимогам технічного прогресу й оптимальним параметрам виробництва;

– визначення технічного стану основних засобів, темпів, форм і методів їх оновлення;

– аналіз використання наявного парку устаткування, стану його екстенсивного та інтенсивного завантаження;

– виявлення внутрішньовиробничих резервів поліпшення використання основних засобів;

– розрахунок кінцевих виробничо-фінансових результатів поліпшення використання основних засобів.

Аналіз починається із вивчення зміни обсягу, складу та структури основних засобів за їх класифікаційними ознаками:

– промислово-виробничі засоби;

– виробничі засоби інших галузей;

– невиробничі основні засоби.

Для аналізу використовують дані з форми річного звіту (табл. 6.14, с. 347).

Рис. 6.10. Класифікація основних засобів підприємства

Рис. 6.11. Модель економічного аналізу використання основних засобів підприємства

Таблиця 6.14. Характеристика обсягу, складу та структури основних засобів підприємства, тис. грн

З аналізу випливає, що загальне зростання основних засобів відбулося за рахунок приросту основних промислово-виробничих засобів (200 із 220). Загалом основні засоби – на 20 тис. грн (2550 – 530), або на 9,3 %, а основні промислово-виробничі засоби – на 15,1 %. Це спричинило зміни в їхній структурі. Зростання та зміна структури основних промислово-виробничих засобів визначає виробничу потужність підприємства.

На обсяг, структуру та динаміку основних виробничих засобів впливають такі фактори:

– характер та особливості процесу виробництва (неперервний, дискретний);

– тип виробництва (масове, серійне, одиничне);

– технологія, рівень спеціалізації та кооперування;

– методи організації виробництва.

У процесі аналізу визначають зміну структури під впливом комплексної механізації та автоматизації виробництва, впровадження нової технології.

На особливу увагу заслуговує аналіз технологічної та вікової структури основних засобів.

Для аналізу динаміки використовують коефіцієнти оновлення та вибуття.

Коефіцієнт оновлення відображає інтенсивність оновлення і визначається відношенням вартості основних засобів, які надійшли за аналізований період, до їх загальної вартості на кінець року.

Коефіцієнт вибуття відображає ступінь інтенсивності вибуття основних засобів з виробництва і є відношенням вартості основних засобів, які вибули за певний період, до її вартості на початок періоду.

Ці коефіцієнти визначають для всіх основних засобів.

Коефіцієнт оновлення промислово-виробничих засобів за ‘ даними табл.6.14 становить

А коефіцієнт вибуття відповідно

Аналізуючи структуру та динаміку основних засобів, враховують особливості їх функціонування у тій чи іншій галузі.

Важливим етапом аналізу основних засобів є визначення їх технічного стану, який у непрямій формі встановлюється його віком і показує частку вікової групи у загальній кількості одиниць цього виду устаткування (А ):

Де Ау – середина вікового інтервалу;

– частка кожної вікової групи для певного виду устаткування, %.

Підвищення частки прогресивного устаткування сприяє впровадженню сучасних прогресивних технологій.

Іншим узагальнюючим показником, що характеризує технічний стан засобів, є коефіцієнт спрацювання, який визначають як відношення нарахованої амортизації до початкової вартості всіх основних засобів та їхніх складових. Цей коефіцієнт показує, якою мірою основні засоби, що перебувають в експлуатації, спрацьовані, тобто яка частина їх вартості перенесена на новостворений продукт (табл. 6.15).

Таблиця 6.15. Характеристика зміни технічного ставу основних засобів підприємства за рік

Зростання спрацьованості основних засобів негативно характеризує діяльність підприємства з удосконалення матеріально-технічної бази виробництва.

У багатьох випадках розраховують коефіцієнт придатності основних засобів, який визначають як відношення залишкової вартості основних засобів до їх балансової вартості.

Віковий склад устаткування є важливою характеристикою технічного рівня основних засобів. Для його визначення аналізують стан встановленого устаткування за строками його експлуатації. Визначають тривалість експлуатації устаткування за періодами до 5 років, 5-10 років, 10-20 років тощо.

У процесі аналізу визначають кількість різних груп устаткування з різними періодами експлуатації, їхню частку, розробляють заходи щодо оновлення та приведення у відповідність до нормативів.

Для оцінки технічного рівня засобів праці визначають також частку прогресивного устаткування у загальній кількості. Розрахунок проводять для кожної групи машин і устаткування.

Аналізуючи технічний стан основних засобів, треба розглянути організацію ремонту, модернізації засобів праці і виконання ремонтних робіт. Звертають увагу на виконання ремонтних робіт у строк, високу якість ремонту, його економічність.

Ступінь забезпеченості основними засобами можна визначити, зіставляючи їх фактичну наявність з потребою. Потребу в основних засобах слід розглядати з позицій реалізації тактичних і стратегічних цілей підприємства. Для оцінки ступеня задоволення тактичних потреб за базу розрахунку приймають величину виробничої потужності, яка визначається за продуктивністю технологічної (активної) частини основних засобів. Проводячи аналіз, потрібно враховувати виділення технологічної виробничої та загальногосподарської систем основних засобів. Технологічна система визначає структуру основних засобів, що забезпечують технологічний процес виробництва. Виробнича система охоплює крім технологічної також необхідну інфраструктуру основних засобів для функціонування технологічної системи. Загальногосподарська система містить крім виробничої також інфраструктуру основних засобів, які забезпечують повноцінну життєдіяльність підприємства і створюють умови для її прогресу. Для цих систем потрібна раціональна збалансованість, за якою мінімізують амортизаційні відрахування та витрати на забезпечення їх функціонування. Нестача, як і надлишок основних засобів за будь-якою системою, або лімітує ділову активність, або формує непродуктивні витрати.

Економічна ефективність функціонування основних засобів є складовою результату використання всіх виробничих ресурсів підприємства. Визначаючи економічну ефективність основних засобів, використовують систему натуральних і вартісних показників, а також співвідносні оцінки темпів зростання випуску продукції та темпів зростання обсягу основних засобів, озброєності праці та її продуктивності.

До натуральних показників належать екстенсивне та інтенсивне використання основного устаткування, віддача в натуральному чи умовно-натуральному вираженні, використання виробничої потужності і ступінь її освоєння.

Вартісними показниками є віддача основних засобів, розрахована за вартісними показниками, та частка продукції за використаними основними засобами.

Загальним показником ефективності використання основних засобів є виробництво товарної (валової) продукції у розрахунку на 1 грн їхньої середньорічної вартості.

Незважаючи на компактність показника віддачі основних засобів за вартісними значеннями показників розрахунку його значень, він дає необ’єктивну характеристику ефективності використання основних засобів і практично є недоцільним для порівняльного аналізу. Причиною є ринковий механізм ціноутворення для продукції та для основних засобів, між якими не досягнуто чіткої еластичності. Крім того, вартісні оцінки не є визначальними (а лише оцінковими) під час формування технологічної виробничої або загальногосподарської систем основних засобів.

Тому аналіз віддачі основних засобів в цілому необхідно проводити за використанням технологічної системи (машин і устаткування) основних засобів та їх завантаження потоками потрібних для опрацювання матеріалів і укомплектованості робочими кадрами.

Проаналізуємо вплив на рівень віддачі основних засобів таких факторів: продуктивності устаткування, коефіцієнта змінності, вартості одиниці устаткування, частки машин і устаткування в загальній вартості основних засобів.

Щоб розрахувати вплив цих факторів, формулу віддачі основних засобів подають у такому вигляді:

Де П – обсяг продукції (валової, товарної), грн;

П6 м-обсяг продукції без урахування матеріальних витрат, грн;

Ом а – кількість машино-змін роботи устаткування, од.;

Ов – кількість встановленого устаткування, од.;

МУ – вартість машин і устаткування, грн; 03 – вартість (середньорічна) основних засобів, грн.

Зауважимо, що віддача основних засобів, коефіцієнт матеріальних витрат, продуктивність устаткування, коефіцієнт змінності роботи устаткування, частка машин і устаткування у загальній вартості основних засобів перебувають у прямій залежності, а залежність віддачі основних засобів від вартості одиниці устаткування обернена, тому формула віддачі основних засобів є такою:

Де Кн – коефіцієнт матеріальних витрат (відношення вартості продукції до її вартості без матеріальних витрат);

Щ” – продуктивність устаткування, грн/год;

Кан – коефіцієнт змінності роботи устаткування;

Сус – вартість одиниці устаткування, грн;

У – частка машин і устаткування у загальній вартості основних засобів.

Для факторного аналізу використаємо дані аналітичної табл. 6.16.

Таблиця 6.16. Вихідні дані для аналізу віддачі основних засобів

На основі побудованої аналітичної таблиці аналізують вплив окремих факторів. Загальне відхилення віддачі основних засобів становить 0,05 грн/грн (0,78 – 0,73).

Щоб проаналізувати вплив окремих факторів на загальне відхилення віддачі основних засобів побудуємо табл. 6.17.

На зниження віддачі основних засобів вплинуло зменшення продуктивності устаткування (-0,21).

Залежність віддачі основних засобів від зміни частки машин і устаткування можна розрахувати й іншим способом, враховуючи, що

Таблиця 6.17. Оцінка впливу окремих факторів на зміну віддачі основних засобів

Враховуючи дані, можна розрахувати вплив на обсяг валової продукції зміни віддачі основних засобів і зміни обсягу основних засобів. Як бачимо, валова продукція зросла на 15 тис. грн, у тому числі за рахунок:

– підвищення віддачі основних засобів:

2530 – 0,78 -1850 – +123 тис. грн;

– зростання вартості основних засобів:

2000 – 2503 – 0,78 – 27 тис. грн.

Вартість основних засобів може змінюватися під впливом:

– зміни кошторисної вартості заново введених в експлуатацію об’єктів порівняно з діючими;

– невідповідності у темпах зміни та продуктивності нового устаткування;

– наявності надлишкового невстановленого і бездіяльного устаткування та ін.

Однак особливої уваги потребують фактори віддачі основних засобів, пов’язані зі зміною віддачі виробничого устаткування (табл. 6.18).

Таблиця 6.18. Розрахунок впливу окремих факторів на показник віддачі основних засобів

Аналіз роботи виробничого устаткування грунтується на розгорнутій системі показників його використання за кількістю (забезпеченням) часу роботи та за потужністю. Джерелом аналізу є статистична звітність про роботу устаткування. Крім того, для аналізу використовують нормативні та планові документи, внутрішньозаводську звітність, матеріали вибіркових спостережень.

Аналізуючи використання устаткування, насамперед треба перевірити ступінь забезпеченості підприємства устаткуванням та повноту його використання.

Як відомо, все устаткування поділяється на наявне, встановлене і діюче. До наявного належить усе устаткування підприємства незалежно від того, де воно перебуває і в якому стані, до встановленого – змонтоване, підготовлене до роботи устаткування, що розміщене в цехах. Встановлене устаткування може бути у резерві, на консервації, в ремонті і модернізації. Діюче устаткування – це устаткування, що фактично працює незалежно від часу його роботи.

Під час аналізу оцінюють коефіцієнти використання наявного і встановленого устаткування (табл. 6.19).

Таблиця 6.19. Характеристика використання наявного та встановленого устаткування

Із даних табл. 6.19 випливає, що на підприємстві фактично 82 одиниці устаткування не встановлено (перебуває на складі 7,3 % = 82 – 100:1200), а 20,3 % наявного і 14,03 % встановленого устаткування не працює. Для аналізу потрібно з діючого устаткування виокремити запасне та незмонтоване, а із встановленого – надпланове і невстановлене. Введення в дію невстановленого устаткування збільшує випуск продукції. Недоотриману продукцію можна визначити множенням кількості невстановленого устаткування на кількість відпрацьованих годин за зміну і на годинну продуктивність одного верстата за планом.

Другий напрям аналізу – це оцінка ефективності експлуатації устаткування. Підвищення ефективності експлуатації працюючого устаткування забезпечується двома шляхами – екстенсивним (в часі) та інтенсивним (за рахунок потужності).

Показниками, які характеризують екстенсивний шлях використання устаткування, є кількість устаткування; відпрацьований час; коефіцієнт змінності роботи устаткування; структура парку машин і верстатів.

Інтенсивне використання устаткування характеризується показником випуску продукції за одну верстато-годину, тобто його продуктивністю.

Вихідні дані в аналізі беруться з балансу робочого часу устаткування: календарний, режимний, плановий. Календарний визначається як добуток кількості календарних днів у році і верстато-годин на добу. Він поділяється на режимний і поза-режимний час.

Режимний фонд визначають із кількості робочих днів у році, планового коефіцієнта змінності роботи устаткування, кількості верстатів, крім тих, які підлягають планово-запобіжному ремонту або мають бути у капітальному та поточному ремонті.

Позарежимний час охоплює вихідні та святкові дні, час невиробничих змін, міжзмінні та обідні перерви.

Плановий фонд часу охоплює кількість годин, які підлягають відпрацюванню за вирахуванням планових зупинок устаткування (ремонт, у резерві тощо). Плановий фонд відрізняється від режимного кількістю планових втрат робочого часу.

Фактично використаний фонд часу роботи устаткування – це кількість фактично відпрацьованих верстато-годин.

Показники використання календарного, режимного та планового фондів часу роботи устаткування відображають ступінь його завантаження. Однак діюча система обліку й звітності не сприяє точній оцінці, оскільки не відображає реально відпрацьованого часу. На практиці оцінювання використання устаткування у часі проводиться за даними разових спостережень (фотографії).

Сукупний вплив екстенсивних та інтенсивних факторів на обсяг продукції можна проаналізувати, використовуючи табл. 6.20.

Таблиця 6.20. Вплив факторів завантаження устаткування за час його роботи на додатковий випуск продукції, тис. грн

Розраховуємо коефіцієнт екстенсивного використання устаткування (відношення фактично відпрацьованих верстато-годин до планових): 400 : 432 = 0,93, коефіцієнт інтенсивного використання устаткування (відношення фактичного випуску продукції за одну верстато-годину до планового) – 5,0:4,4 = 1,14, а також коефіцієнт інтегрального використання: 0,93 – 1,4 = 1,05. Результати свідчать про резерви виробництва, зумовлені втратами робочого часу (плановий фонд часу виконаний на 93 %), що призвело до недовипуску продукції, хоча ці втрати були покриті зростанням продуктивності устаткування на 14 %.

Загальне відхилення від плану валової продукції становить 100 тис. грн, у тому числі:

– за рахунок зменшення кількості відпрацьованих верстато-годин не додано продукції на: -32 – 4,4 = -140,8 тис. грн;

– внаслідок зростання виробітку за верстато-годину випуск продукції зріс на: 0,6 : 400 = 240 тис. грн.

Загальний вплив двох факторів становить суму перевиконання плану: 240 – 140,8 – +99,2 тис. грн.

Екстенсивне використання устаткування характеризується також коефіцієнтом змінності (і£зм), який визначають як відношення відпрацьованих верстато-змін (Т ) до загальної кількості встановленого устаткування (Свст):

Наприклад, у цеху 100 одиниць устаткування, з них 90 працює у першу зміну, 60 – у другу, тоді загальний коефіцієнт змінності становитиме: 90 – 50 :100 в 1,4.

Підвищення коефіцієнта змінності прямо пропорційне збільшенню випуску продукції. Якщо і£зм зростає з 1,4 до 1,6, то додатковий випуск продукції в умовах попередньої задачі зростає до: 2000 – 1,6 : 1,4 = 2286 тис. грн.

Основні причини низького коефіцієнта змінності – неукомплектованість робітниками, несправність устаткування, тривалий позаплановий ремонт, недоліки у забезпеченні матеріальними ресурсами тощо.

Інтенсивне використання основних засобів характеризується не тільки показниками випуску продукції за одну верстато-годину, а й низкою натуральних і умовно натуральних показників: отримана продукція з 1 кв. м виробничої площі, навантаження на виробничу одиницю та ін.

Ці показники характеризують також ефективність використання виробничих засобів у їх пасивній частині. Випуск продукції з 1 кв. м виробничої площі визначають як відношення валової продукції підприємства до його виробничої площі. Зростання випуску продукції з 1 кв. м виробничої площі свідчить про підвищення ефективності її використання.

Під час аналізу враховують прогресивні зміни у структурі виробничих площ (табл. 6.21).

Таблиця 6.21. Оцінка використання виробничої площі підприємства

На аналізованому підприємстві структура виробничих площ дещо погіршилася, оскільки частка площі цехів зменшилася на 0,6 %. Однак поліпшилося використання виробничих площ.

За даними табл. 6.21 можна визначити вплив на випуск продукції зміни виробничої площі та випуску продукції з 1 кв. м її величини.

Загальне відхилення випуску валової продукції становить +150 тис. грн, у тому числі:

– за рахунок збільшення виробничих площ цехів випуск продукції зріс на: 300 – 70,9 = 22 тис. грн;

– за рахунок підвищення випуску продукції з 1 кв. м виробничої площі цехів: +4,8 – 26 400 = +128 тис. грн.

Сумарний вплив факторів: 22 + 128 = 150 тис. грн.

Такий аналіз доцільно проводити для всіх внутрішньовиробничих підрозділів підприємства.

Обсяг, структура, технічний стан основних засобів та ефективність їх використання є визначальними параметрами виробничої потужності підприємств. Виробничою потужністю називають максимально можливий обсяг виробництва продукції певного асортименту й якості за одиницю часу. її визначають за потужністю провідних виробничих підрозділів (цехів, дільниць, агрегатів) і вона є вагомою для оцінки збалансованості у забезпеченні основними засобами. Головними елементами, які визначають виробничу потужність, є:

– склад устаткування і його кількість за видами;

– техніко-економічні показники використання машин і устаткування;

– фонд часу роботи устаткування;

– виробнича площа підприємства та його підрозділів;

– експлуатаційні можливості машин і устаткування. Виробничу потужність провідного виробничого підрозділу

(Я) можна розрахувати за формулою

Де п – кількість одиниць провідного устаткування, од;

ФТ – максимальний фонд часу роботи провідного устаткування, год;

Тв – прогресивна норма трудомісткості продукції на цьому устаткуванні, год/од.

Виробнича потужність не є сталою величиною і може змінюватися за рахунок введення нових потужностей, вибуття за різними причинами та поліпшення використання її проектних параметрів. Тому для оцінки ступеня використання виробничої потужності використовують показник її середньорічної величини (П ), який визначають так:

Де Яп – потужність на початок року, од.;

Я” і Я™6 – середньорічне введення і вибуття виробничої потужності, од.

Ступінь використання виробничої потужності буде визначатися відношенням випуску продукції (планового чи фактичного) до величини виробничої потужності підприємства.

(1 votes, average: 5,00 out of 5)