Екологічне право України – Шуміло О. М. – РОЗДІЛ 6. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ І ВИКОРИСТАННЯ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ
1. Атмосферне повітря як об’єкт правової охорони: сучасний стан і проблеми
Атмосфера – це газова оболонка, що оточує Землю. Наявність атмосфери – одна з найголовніших умов життя на планеті. Без їжі людина може обходитися місяць, без води – тиждень, а без повітря не проживе й кількох хвилин.
Атмосфера як елемент глобальної екосистеми виконує кілька основних функцій:
– захищає живі організми від згубного впливу космічного випромінювання та ударів метеоритів;
– регулює сезонні й добові коливання температури (якби на Землі не існувало атмосфери, то добові коливання температури досягали б ±200 °С);
– є носієм тепла і вологи;
– є депо газів, які беруть участь у фотосинтезі та забезпечують дихання;
– зумовлює низку складних екзогенних процесів (вивітрювання гірських порід, діяльність природних вод, мерзлоти, льодовиків тощо).
Основні компоненти атмосфери: азот (78,084 %), кисень (20,946 %) та аргон (0,934 %). Важливу роль відіграють і так звані малі домішки: вуглекислий газ, метан тощо. Крім того, атмосфера містить водяну пару: від 0,2 % у приполярних районах до 3 % поблизу екватора. Такий хімічний склад атмосфера Землі мала не завжди. Первісна атмосфера Землі була схожа з атмосферами деяких інших планет Сонячної системи, наприклад, Венери, й складалася з вуглекислого газу, метану, аміаку тощо. Нинішня киснево-азотна атмосфера – результат життєдіяльності живих організмів.
Маса атмосфери становить приблизно одну мільйонну маси Землі – 5,15-105 т. Та атмосферне повітря лише умовно можна вважати невичерпним природним ресурсом. Річ у тім, що людині необхідне повітря певної якості, а під впливом її ж діяльності хімічний склад і фізичні властивості повітря дедалі погіршуються. На Землі вже практично не залишилося місць, де повітря зберегло свої первозданні чистоту та якість, а в деяких промислових центрах стан атмосфери просто загрозливий для людського здоров’я.
ЗУ “Про охорону атмосферного повітря” атмосферне повітря визначене як життєво важливий компонент навколишнього природного середовища, який являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами житлових, виробничих та інших приміщень.
Таким чином, правова дефініція, визначена в Законі, виходить з кількох засадничих моментів:
– атмосферне повітря є природним об’єктом;
– атмосферне повітря як природний об’єкт є важливим компонентом довкілля;
– як атмосферне повітря розглядається лише та суміш газів, що знаходиться за межами житлових, виробничих та інших приміщень.
Проблеми охорони атмосферного повітря неодноразово аналізувалися та були предметом розгляду законодавців. Так, у Постанові ВР України “Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки” ще в 1998 році наголошувалося на тому, що напружена екологічна ситуація у багатьох районах і містах країни свідчить про те, що, незважаючи на посилення останнім часом уваги до цих питань і значні витрати на їхнє вирішення, вжиті заходи не досить ефективні і не зумовлюють змін у тенденції погіршення стану довкілля. Структура промислового виробництва, що склалася в Україні, пов’язана з розвитком енергетичної, гірничо-металургійної, вугледобувної, хімічної, машинобудівної промисловості та характеризується інтенсивним споживанням енергії, сировинних, водних і земельних ресурсів, а також збільшенням навантаження на довкілля. В Україні в 1996 році було викинуто в атмосферу близько 6,34 млн тонн забруднюючих речовин, у тому числі 4,76 млн тонн – зі стаціонарних джерел, 1,58 млн тонн – із пересувних. За період 19921996 рр. загальний обсяг викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря скоротився зі стаціонарних джерел на 45 відсотків, з пересувних – на 12 відсотків. Останні викидають 85 відсотків свинцю, 49 відсотків окису вуглецю та 31 відсоток вуглеводнів.
З галузей промисловості найбільше забруднюють атмосферу енергетика (32 відсотки), металургія (27 відсотків), вугільна промисловість (23 відсотки).
Україна займає восьме місце у світі як емітер С02 в енергетичній галузі, її частка становить 2,35 відсотка загальносвітових викидів цієї речовини енергетикою.
Також у Постанові зазначалося й те, що через великі обсяги використання пального автотранспорт забруднює навколишнє природне середовище токсичними компонентами: на рівні 25 відсотків – солями свинцю, 50 відсотків – оксидом вуглецю. У 24-х великих містах України, зокрема, в Києві, Харкові, Севастополі, Одесі, шкідливі викиди в повітря внаслідок роботи автотранспорту перевищують 50 відсотків від загальної їх кількості.
За більше ніж десять років було зроблено чимало для покращення стану атмосферного повітря. Разом з тим проблема охорони атмосферного повітря не втратила своєї актуальності, а в окремих питаннях набула нових акцентів. Тому невипадковим є те, що при прийнятті ЗУ “Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року” законодавець знову звернув увагу на цю сферу, зазначивши, що, за даними державної статистичної звітності 2009 року, основними забруднювачами атмосферного повітря є підприємства переробної і добувної промисловості та підприємства електро – і теплоенергетики (відповідно 31 і 21 та 40 відсотків загального обсягу викидів забруднюючих речовин, що надходять в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення). Викиди забруднюючих речовин пересувними джерелами становлять 39 відсотків від загальної кількості викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Викиди забруднюючих речовин автомобільним транспортом дорівнюють 91 відсотку забруднюючих речовин, що здійснюються пересувними джерелами.
До забруднюючих речовин, що переважно викидаються в атмосферне повітря, належать оксид азоту, оксид вуглецю, діоксид та інші сполуки сірки, пил.
Збільшується кількість випадків перевищення встановлених нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами. Основними причинами, що зумовлюють незадовільний стан якості атмосферного повітря в населених пунктах, є недотримання підприємствами режиму експлуатації пилогазоочисного обладнання, невжиття заходів зі зниження обсягу викидів забруднюючих речовин до встановлених нормативів, низькі темпи впровадження новітніх технологій та значне збільшення кількості транспортних засобів, зокрема, тих, що вичерпали термін експлуатації.
Упродовж останніх років у промислово розвинутих містах в атмосферному повітрі постійно реєструвалася наявність до 16 полі-циклічних ароматичних вуглеводнів, з яких 8 є канцерогенами, груп нітрозамінів (нітрозодиметилам і нітрозодіетиламін) та важких металів (хром, нікель, кадмій, свинець, берилій). При цьому в обсягах забруднення хімічними канцерогенами найбільшу питому вагу мають сполуки класу поліциклічних ароматичних вуглеводнів.
Загалом канцерогенний ризик у 2009 році досяг 6,4-13,7 випадку онкологічних захворювань на одну тисячу осіб, що значно перевищує міжнародні показники ризику.
Зважаючи на це, до основних завдань у сфері охорони атмосферного повітря було віднесено:
– зменшення обсягу викидів загальнопоширених забруднюючих речовин: стаціонарними джерелами до 2015 року на 10 відсотків і до 2020 року на 25 відсотків базового рівня; пересувними джерелами шляхом встановлення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах до 2015 року відповідно до стандартів Євро-4, до 2020 року – Євро-5;
– визначення цільових показників вмісту небезпечних речовин в атмосферному повітрі, зокрема, для важких металів, неметанових летких органічних сполук, завислих часточок пилу (діаметром менше 10 мікрон) та стійких органічних забруднюючих речовин з метою їхнього врахування при встановленні технологічних нормативів викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення;
– оптимізацію структури енергетичного сектору національної економіки шляхом збільшення обсягу використання енергетичних джерел з низьким рівнем викидів двоокису вуглецю до 2015 року на 10 відсотків і до 2020 року на 20 відсотків, а також забезпечення скорочення обсягу викидів парникових газів відповідно до задекларованих Україною міжнародних зобов’язань у рамках Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату;
– визначення до 2015 року основних засад державної політики з адаптації до зміни клімату, розроблення та поетапне виконання національного плану заходів щодо пом’якшення наслідків зміни клімату та запобігання антропогенному впливу на зміну клімату на період до 2030 року, у тому числі у рамках реалізації механізму Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, проектів спільного впровадження та проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій.
Також у рамках стратегії передбачається запобігання порушенням санітарно-гігієнічних вимог до якості повітря в населених пунктах (з кількістю населення не менше 250 тисяч осіб) шляхом створення та удосконалення до 2015 року систем автоматичного моніторингу та посилення екологічного контролю за якістю повітря.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)