Екологічне право України – Шуміло О. М. – 2. Стандартизація і нормування в галузі охорони атмосферного повітря
Однією з умов регулювання діяльності, що може вплинути на атмосферне повітря, є визначення параметрів його використання. Необхідно зазначити, що вимоги щодо встановлення нормативів у галузі охорони атмосферного повітря є похідними від визначеного ст. 50 ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища” поняття екологічної безпеки як стану навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей. Таким чином, у самому законі підкреслюється його природоохоронний, а не природноресурсний характер.
Встановлення параметрів використання атмосферного повітря реалізується через функції нормування та стандартизації. Стандартизація і нормування в галузі охорони атмосферного повітря проводяться з метою визначення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог до охорони атмосферного повітря від забруднення і забезпечення екологічної безпеки та спрямовані на:
O забезпечення безпечного навколишнього природного середовища та запобігання екологічним катастрофам;
O реалізацію єдиної науково-технічної політики в галузі охорони атмосферного повітря;
O встановлення єдиних вимог до обладнання і споруд щодо охорони атмосферного повітря від забруднення;
O забезпечення безпеки господарських об’єктів і запобігання виникненню аварій та техногенних катастроф;
O впровадження і використання сучасних екологічно безпечних технологій.
ЗУ “Про охорону атмосферного повітря” в ч. 1 ст. 5 закріплено, що: “У галузі охорони атмосферного повітря встановлюються:
– нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря;
– нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел;
– нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел;
– нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел;
– технологічні нормативи допустимого викиду забруднюючих речовин”.
Порядок розроблення та затвердження нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря™ затверджений Постановою КМ України. Нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря – це група нормативів, дотримання яких запобігає виникненню небезпеки для здоров’я людини та стану навколишнього природного середовища від впливу шкідливих чинників атмосферного повітря. Ці нормативи встановлюються для оцінки стану забруднення атмосферного повітря у місцях постійного чи тимчасового перебування людей та включають:
– нормативи якості атмосферного повітря;
– гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, іонізуючого, інших видів впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря населених пунктів.
Перелік забруднюючих речовин, фізичних та біологічних факторів, для яких розробляються нормативи, визначається Мінприроди.
Під час розробки цих нормативів враховуються:
– ступінь впливу фізичних та біологічних факторів на населення, їхні гранично допустимі рівні, концентрації забруднюючих речовин, встановлені МОЗ;
– кліматичні умови;
– вразливість представників флори і фауни та місць їхнього поширення;
– вплив забруднення атмосферного повітря на історичні пам’ятки;
– техніко-економічне обгрунтування гранично допустимого рівня впливу фізичних та біологічних факторів і забруднення;
– можливість транскордонного перенесення забруднюючих речовин.
Нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря затверджуються Мінприроди, а їхній перегляд здійснюється один раз на п’ять років. Підставою для перегляду цих нормативів є результати медичних та екологічних досліджень впливу на здоров’я людини та стан довкілля забруднюючих речовин, фізичних та біологічних факторів, змін генофонду, зменшення видового різноманіття, порушень рівноваги в екосистемах, змін клімату.
Нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел – гранично допустимий викид забруднюючої речовини або суміші цих речовин, який визначається у місці його виходу з устаткування. Нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин та їхньої сукупності, які містяться у складі пилогазоповітряних сумішей, що відводяться від окремих типів обладнання, споруд і надходять в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, встановлюються з метою забезпечення дотримання нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря з урахуванням економічної доцільності, рівня технологічних процесів, технічного стану обладнання, газоочисних установок.
Для діючих і тих, що проектуються, окремих типів обладнання і споруд залежно від часу розроблення та введення у дію, наявності наукових і технічних розробок, економічної доцільності встановлюються:
– норматив гранично допустимого викиду забруднюючої речовини стаціонарного джерела;
– технологічні нормативи допустимих викидів забруднюючих речовин або їхньої суміші, які визначаються у місці їхнього виходу з устаткування.
До технологічних нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин належать:
– поточні технологічні нормативи – для діючих окремих типів обладнання, споруд на рівні підприємств з найкращою існуючою технологією виробництва аналогічних за потужністю технологічних процесів;
– перспективні технологічні нормативи – для нових і таких, що проектуються, будуються або модернізуються, окремих типів обладнання, споруд з урахуванням досягнень на рівні передових вітчизняних і світових технологій та обладнання.
Порядок розроблення та затвердження нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел затверджений Постановою КМ України. Відповідно до цього Порядку нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел визначаються за методикою, яка затверджується Мінприроди, з метою забезпечення дотримання нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря з урахуванням економічної доцільності, рівня технологічних процесів, технічного стану обладнання та газоочисних установок, вимог національного законодавства і законодавства ЄС та розробляються:
– на одиницю маси за одиницю часу;
– на одиницю продукції чи сировини.
Стосовно допустимих викидів забруднюючих речовин або їхніх сумішей (включаючи ступінь розведення) встановлюються технологічні нормативи, що складаються з:
– поточних технологічних нормативів – для діючих окремих типів обладнання, споруд на рівні підприємств з найкращою існуючою технологією виробництва аналогічних за потужністю технологічних процесів;
– перспективних технологічних нормативів – для нових і таких, що проектуються, будуються або модернізуються, окремих типів обладнання, споруд з урахуванням передових вітчизняних і світових досягнень у відповідній сфері.
Технологічні нормативи допустимих викидів забруднюючих речовин визначаються у місці їхнього виходу.
Для нових стаціонарних джерел і таких, що проектуються, будуються або модернізуються, окремих типів обладнання, споруд нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин розробляються з урахуванням передових вітчизняних і світових технологій та досягнень.
У разі, коли законодавством ЄС для нових стаціонарних джерел і таких, що проектуються, будуються або модернізуються, встановлено нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин, в Україні застосовуються норми цього законодавства.
Нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел розробляються зацікавленими органами виконавчої влади, до сфери управління яких належать підприємства, установи, організації, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря зі стаціонарних джерел, і затверджуються Мінприроди.
Мінприроди здійснює не рідше одного разу на десять років перегляд нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел. Підставою для такого перегляду є:
– необхідність запобігання або зведення до мінімуму загального впливу на навколишнє природне середовище викидів забруднюючих речовин;
– наявність можливостей для зменшення викидів забруднюючих речовин та розроблення нових технологічних процесів з урахуванням економічної доцільності такого зменшення, технічного стану обладнання, газоочисних установок;
– зміни у національному законодавстві та законодавстві ЄС щодо обмеження викидів забруднюючих речовин зі стаціонарних джерел.
Нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел – норматив, який встановлюється для кожного стаціонарного джерела акустичного, електромагнітного, іонізуючого та інших фізичних і біологічних факторів на рівні, за якого фізичний та біологічний вплив усіх джерел у цьому районі з урахуванням перспектив його розвитку в період терміну дії встановленого нормативу не приведе до перевищення нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря (за найбільш жорстким нормативом).
Порядок розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого рівня впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел забруднення на стан атмосферного повітря визначений Постановою КМ України. Нормативи встановлюються для кожного стаціонарного джерела забруднення з урахуванням рівня, за умови додержання якого фізичний та біологічний вплив усіх стаціонарних джерел забруднення у тому чи іншому районі, враховуючи перспективи його розвитку, у визначений термін не перевищуватиме нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря.
Розроблення нормативів здійснюється підприємствами, установами, організаціями та громадянами – суб’єктами підприємницької діяльності за власні кошти.
До розроблення нормативів суб’єкт господарювання може залучати установи, організації і заклади, яким Мінприроди надає право на розроблення документів, що обгрунтовують рівень впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря. Розроблені нормативи погоджуються з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у частині визначення термінів здійснення заходів щодо зниження шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів до нормативного рівня. Погоджені нормативи суб’єкт господарювання подає до територіального органу Мінприроди у письмовій та електронній формах. Територіальний орган Мінприроди розглядає документи протягом 30 календарних днів і у разі відсутності зауважень затверджує нормативи. Рішення про затвердження нормативів надсилається суб’єкту господарювання та установі державної санітарно-епідеміологічної служби.
Перегляд встановлених нормативів проводиться у разі зміни обсягів і/або технології виробництва.
Нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел – гранично допустима кількість забруднюючої речовини у відпрацьованих газах пересувного джерела, що відводиться в атмосферне повітря. Порядок розроблення та затвердження нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел забруднення атмосферного повітря визначений Постановою КМ України.
Ці нормативи розробляються для кожного типу новоствореного пересувного джерела та (або) такого, що експлуатується на території України, з урахуванням вимог національного і міжнародного законодавства щодо забезпечення екологічної безпеки навколишнього природного середовища.
Для пересувних джерел, що експлуатуються, нормативи розробляються з урахуванням існуючих технологій, а для новостворених – з урахуванням найдосконаліших доступних технологій щодо зменшення вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах, впливу фізичних факторів пересувних джерел та очищення відпрацьованих газів. Розроблені нормативи погоджуються з Мінтрансом, МОЗ, Мінпромполітики та Держстандартом і подаються на затвердження до Мінприроди. Підставою для перегляду нормативів є:
O наявність можливостей щодо зменшення вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел забруднення атмосферного повітря і відповідні технічні рішення;
O зміни у національному законодавстві та законодавстві ЄС щодо обмеження вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел забруднення атмосферного повітря.
За наявності цих підстав нормативи підлягають перегляду протягом календарного року.
Технологічні нормативи допустимого викиду забруднюючих речовин – гранично допустимий викид забруднюючої речовини або суміші цих речовин, який визначається у місці його виходу з устаткування. Розробка технологічних нормативів тісно пов’язана із нормативами гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел та має на меті обмеження негативного впливу того чи іншого обладнання з урахуванням його особливостей. Затвердження цих нормативів здійснюється Мінприроди для найбільш екологонебезпечних видів обладнання. Так, наразі розроблені та затверджені технологічні нормативи допустимого викиду: із теплосилових установок, номінальна теплова потужність яких перевищує 50 МВт; із устаткування (установок) для виробництва цементного клінкеру в обертових випалювальних печах, виробнича потужність яких перевищує 500 тонн на день; від коксових печей; із устаткування (установок) для виробництва нормального електрокорунду в дугових трифазних руднотермічних печах при плавленні “на випуск” ; з котелень, що працюють на лушпинні соняшнику, тощо.
Наведений перелік нормативів у галузі охорони атмосферного повітря не є вичерпним, оскільки в ч. 2 ст. 5 ЗУ “Про охорону атмосферного повітря” наголошено, що законодавством можуть встановлюватися й інші нормативи в галузі охорони атмосферного повітря. Зокрема, до них можна віднести Орієнтовні безпечні рівні впливу шкідливих речовин у повітрі робочої зони, Орієнтовні безпечні рівні дії змінних магнітних полів частотою 50 Гц при провадженні робіт під напругою на повітряних лініях (ПЛ) електропередачі напругою 220-1150 кВ тощо.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)