Екологічне право України – Шуміло О. М. – 3. Заходи щодо охорони атмосферного повітря

ЗУ “Про охорону атмосферного повітря” передбачено цілий ряд заходів, спрямованих на попередження його забруднення, забезпечення екологічної безпеки та відновлення. Зокрема, до них належать:

O дозвільно-регуляторні заходи (регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарних та пересувних джерел, регулювання рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря);

O попереджувальні заходи (заходи щодо охорони атмосферного повітря у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; заходи із забезпечення виконання вимог при здійсненні окремих видів діяльності (застосування пестицидів та агрохімікатів, видобування корисних копалин із надр та проведення вибухових робіт, забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами тощо);

O організаційно-технічні заходи (заходи із запобігання і зниження шуму; особливості проектування, будівництва та реконструкції підприємств та інших об’єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, порядок встановлення та функціонування санітарно-захисних зон, дотримання вимог щодо охорони атмосферного повітря під час впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем тощо);

O організаційно-економічні заходи (екологічний податок; відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону атмосферного повітря; надання підприємствам, установам, організаціям та громадянам – суб’єктам підприємницької діяльності, податкових, кредитних та інших пільг у разі впровадження ними маловідхідних, енерго – і ресурсозберігаючих технологій, застосування заходів щодо регулювання діяльності, що впливає на клімат, здійснення інших природоохоронних заходів з метою скорочення викидів забруднюючих речовин та зменшення рівнів впливу фізичних і біологічних факторів на атмосферне повітря; участь держави у фінансуванні екологічних заходів і будівництві об’єктів екологічного призначення).

Дозвільно-регуляторні заходи здійснюються для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров’я людей та навколишнє природне середовище.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, який видається територіальним органом Мінприроди за погодженням із територіальним органом МОЗ.

Дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря видаються за умови:

O неперевищення протягом терміну їхньої дії встановлених нормативів екологічної безпеки;

O неперевищення нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел;

O дотримання вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин.

Порядок отримання дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами передбачений Наказом Мінприроди. Для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами підприємства, установи, організації та громадяни-підприємці повинні надати документи, у яких обгрунтовуються обсяги викидів, що є невід’ємною частиною заяви на отримання дозволу на викиди. Склад документів, у яких обгрунтовуються обсяги викидів, залежить від ступеня впливу об’єкта на забруднення атмосферного повітря.

Для отримання дозволу на новостворені стаціонарні джерела до заяви додаються пропозиції на отримання дозволу за наявності затверджених нормативів гранично допустимих викидів. Затвердженими нормативами гранично допустимих викидів вважаються величини викидів забруднюючих речовин у складі проектної документації, яка має позитивний висновок комплексної державної експертизи, а для об’єктів, затвердження проектів будівництва яких у межах законодавства України не потребує висновку комплексної державної експертизи, – позитивні висновки державної санітарно-гігієнічної та державної екологічної експертиз.

Окремий порядок передбачений для видачі дозволів на експлуатацію устаткування з визначеними рівнями впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря, проведення оплати цих робіт та обліку підприємств, установ, організацій і громадян-підприємців, які отримали такі дозволи. Дозвіл на експлуатацію устаткування з визначеними рівнями впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря – це офіційний документ, який дає право суб’єктам господарювання експлуатувати існуюче та новостворене устаткування за умови дотримання встановлених нормативів гранично допустимих рівнів впливу фізичних та біологічних факторів протягом визначеного в дозволі терміну.

Дозвіл видається безоплатно територіальними органами Мінприроди за погодженням з установами державної санітарно-епідеміологічної служби терміном не менше п’яти років суб’єкту господарювання – власнику джерела, що здійснює вплив на стан атмосферного повітря.

Для отримання дозволу суб’єкт господарювання подає до територіального органу Мінприроди та установи державної санітарно-епідеміологічної служби у письмовій та електронній формі документи, підготовлені відповідно до Інструкції про загальні вимоги до оформлення документів для отримання підприємствами, установами, організаціями і громадянами-підприємцями дозволів на експлуатацію устаткування з визначеними рівнями впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря. Також суб’єкт господарювання розміщує в місцевих друкованих засобах масової інформації повідомлення про намір отримати дозвіл із зазначенням адреси місцевої держадміністрації, до якої можуть надсилатися зауваження громадських організацій та окремих громадян.

Установа державної санітарно-епідеміологічної служби розглядає заяву та документи на отримання дозволу протягом 30 календарних днів з дати їхнього надходження і у разі відсутності зауважень готує висновок щодо видачі дозволу, який надається суб’єкту господарювання.

У разі наявності зауважень документи повертаються суб’єкту господарювання з викладом їхнього змісту та зазначенням терміну повторного подання.

Місцева держадміністрація розглядає зауваження громадських організацій, у разі потреби організовує проведення їхнього публічного обговорення і не пізніше 30 календарних днів з дати опублікування повідомлення про намір суб’єкта господарювання отримати дозвіл інформує з цього питання територіальний орган Мінприроди.

Територіальний орган Мінприроди аналізує зауваження та у разі необхідності пропонує суб’єкту господарювання врахувати їх під час підготовки дозволу до видачі.

Територіальний орган Мінприроди протягом 30 календарних днів розглядає заяву і документи на отримання дозволу та у разі відсутності зауважень видає дозвіл.

Рішення про видачу дозволу надсилається територіальним органом Мінприроди суб’єкту господарювання та установі державної санітарно-епідеміологічної служби.

Здійснення попереджувальних заходів насамперед базується на загальних принципах охорони навколишнього природного середовища, серед яких особливе місце займає принцип запобіжного характеру заходів щодо охорони навколишнього природного середовища. Законодавством передбачено, що підприємства, установи, організації та громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють викиди забруднюючих речовин або впливи фізичних та біологічних факторів, що можуть призвести до виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру або до надзвичайних екологічних ситуацій, зобов’язані заздалегідь розробити та погодити спеціальні заходи з охорони атмосферного повітря.

У разі виникнення таких надзвичайних екологічних ситуацій керівники підприємств, установ, організацій та громадяни суб’єкти підприємницької діяльності, зобов’язані негайно в порядку, визначеному ЗУ “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” , повідомити про це органи, які здійснюють державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря, і вжити заходів щодо охорони атмосферного повітря та ліквідації причин і наслідків його забруднення.

Крім того, ЗУ “Про об’єкти підвищеної небезпеки” передбачає, що суб’єкт господарської діяльності зобов’язаний:

– вживати заходи, направлені на запобігання аваріям, обмеження і ліквідацію їхніх наслідків та захист людей і довкілля від їхнього впливу;

– повідомляти про аварію, яка сталася на об’єкті підвищеної небезпеки, і заходи, вжиті для ліквідації її наслідків, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та населення;

– забезпечувати експлуатацію об’єктів підвищеної небезпеки з додержанням мінімально можливого ризику. На об’єктах підвищеної небезпеки в обов’язковому порядку розробляються і затверджуються плани локалізації і ліквідації аварій для кожного об’єкта підвищеної небезпеки. Ці плани переглядаються кожні п’ять років.

ЗУ “Про охорону атмосферного повітря” передбачено ще ряд попереджувальних заходів при здійсненні окремих видів діяльності:

– під час застосування пестицидів та агрохімікатів підприємства, установи, організації та громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності, зобов’язані дотримуватися правил та вимог щодо їхнього транспортування, зберігання і застосування з метою недопущення забруднення атмосферного повітря;

– під час видобування корисних копалин з надр та проведення вибухових робіт потрібно дотримуватись вимог щодо охорони атмосферного повітря способами, погодженими з Мінприроди, МОЗ України, іншими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

– під час здійснення операцій з відходами складування, розміщення, зберігання або транспортування промислових та побутових відходів, які є джерелами забруднення атмосферного повітря забруднюючими речовинами та речовинами з неприємним запахом або іншого шкідливого впливу, допускається лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування територіях, з додержанням нормативів екологічної безпеки і подальшої утилізації або видалення. Не допускається спалювання зазначених відходів на території підприємств, установ, організацій і населених пунктів, за винятком випадків, коли це здійснюється з використанням спеціальних установок при додержанні вимог, встановлених законодавством про охорону атмосферного повітря.

Власники або уповноважені ними органи підприємств, установ, організацій та громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності зобов’язані забезпечувати переробку, утилізацію та своєчасне вивезення відходів, які забруднюють атмосферне повітря, на підприємства, що використовують їх як сировину, або на спеціально відведені місця чи об’єкти.

Організаційно-технічні заходи включають в себе комплекс заходів, спрямованих на застосування технічних рішень, які повинні убезпечити населення від впливу негативних факторів та забезпечити дотримання нормативів у галузі охорони атмосферного повітря. Серед організаційно-технічних заходів окреме місце займають санітарно-захисні зони, які встановлюються з метою забезпечення оптимальних умов життєдіяльності людини в районах житлової забудови, масового відпочинку й оздоровлення населення при визначенні місць розміщення нових, реконструкції діючих підприємств та інших об’єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря.

Особливості розміщення та режиму санітарно-захисних зон визначаються, зокрема, Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів. Відповідно до цих правил промислові, сільськогосподарські та інші об’єкти, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними та біологічними факторами, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватися від житлової забудови санітарно-захисними зонами.

Санітарно-захисну зону треба встановлювати від джерел шкідливості до межі житлової забудови, ділянок громадських установ, будинків і споруд, у тому числі дитячих, навчальних, лікувально-профілактичних установ, закладів соціального забезпечення, спортивних споруд та ін., а також територій парків, садів, скверів та інших об’єктів зеленого будівництва загального користування, ділянок оздоровчих та фізкультурно-спортивних установ, місць відпочинку, садівницьких товариств та інших прирівняних до них об’єктів, у тому числі:

– для підприємств з технологічними процесами, які є джерелами забруднення атмосферного повітря шкідливими, із неприємним запахом хімічними речовинами та біологічними факторами, – безпосередньо від джерел забруднення атмосфери організованими викидами (через труби, шахти) або неорганізованими викидами (через ліхтарі будівель, димлячі і паруючі поверхні технологічних установок та інших споруд тощо), а також від місць розвантаження сировини, промпродуктів або відкритих складів;

– для підприємств з технологічними процесами, які є джерелами шуму, ультразвуку, вібрації, статичної електрики, електромагнітних та іонізуючих випромінювань та інших шкідливих факторів, – від будівель, споруд та майданчиків, де встановлено обладнання (агрегати, механізми), що створює ці шкідливості;

– для теплових електростанцій, промислових та опалювальних котелень – від димарів та місць зберігання і підготовки палива, джерел шуму;

– для санітарно-технічних споруд та установок комунального призначення, а також сільськогосподарських підприємств та об’єктів – від межі об’єкта.

На зовнішній межі санітарно-захисної зони, повернутої до житлової забудови, концентрації та рівні шкідливих факторів не повинні перевищувати їхні гігієнічні нормативи (ГДК, ГДР), на межі курортно-рекреаційної зони – 0,8 від значення нормативу.

Територія санітарно-захисної зони не повинна розглядатися як резерв розширення підприємств, сельбищної території і прирівняних до них об’єктів.

Основою для встановлення санітарно-захисних зон є санітарна класифікація підприємств, виробництв та об’єктів, яка залежить від характеру виробництва та його викидів. Санітарно-захисна зона залежно від цих параметрів може становити від 50 до 3000 метрів.

У санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення:

O житлових будинків з придомовими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих, аварійних селищ;

O дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, лікувально-профілактичних та оздоровчих установ загального та спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних диспансерів;

O спортивних споруд, садів, парків, садівницьких товариств;

O охоронних зон джерел водопостачання, водозабірних споруд та споруд водопровідної розподільної мережі.

Не допускається використання для вирощування сільськогосподарських культур, пасовищ для худоби земель санітарно-захисної зони підприємств, що забруднюють навколишнє середовище високотоксичними речовинами та речовинами, які мають віддалену дію (солі важких металів, канцерогенні речовини, діоксини, радіоактивні речовини та ін.).

Якщо внаслідок порушення встановлених меж та режиму санітарно-захисних зон виникає потреба у відселенні жителів, виведенні з цих зон об’єктів соціального призначення або здійсненні інших заходів, то підприємства, установи, організації та громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування повинні вирішувати питання про фінансування необхідних робіт і заходів та строки їхньої реалізації.

ЗУ “Про охорону атмосферного повітря” в контексті реалізації організаційно-технічних заходів передбачено заборону впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем, якщо вони не відповідають вимогам, установленим законодавством про охорону атмосферного повітря, а в разі порушення зазначених вимог така діяльність припиняється, а винні особи притягаються до відповідальності відповідно до закону.

Крім того, проектування, будівництво і реконструкція підприємств та інших об’єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, удосконалення існуючих і впровадження нових технологічних процесів та устаткування здійснюються з обов’язковим дотриманням норм екологічної безпеки, державних санітарних вимог і правил на запланованих для будівництва та реконструкції підприємствах та інших об’єктах, а також з урахуванням накопичення і трансформації забруднення в атмосфері, його транскордонного перенесення, особливостей кліматичних умов.

Організаційно-економічні заходи. Відповідно до ПК України, екологічний податок – загальнодержавний обов’язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об’єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їхніми виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 р. Платниками податку (в контексті охорони атмосферного повітря) є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їхніх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.

Податок, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами.

До податкових агентів належать суб’єкти господарювання, які здійснюють торгівлю на митній території України паливом власного виробництва і/або передають замовнику чи за його дорученням іншій особі паливо, вироблене з давальницької сировини такого замовника; здійснюють ввезення палива на митну територію України.

Об’єктом та базою оподаткування є: обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами; обсяги та види палива, у тому числі виробленого з давальницької сировини, реалізованого або ввезеного на митну територію України податковими агентами.

Ставки податку за викиди в атмосферне повітря окремих забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення встановлюються у гривнях за тонну залежно від виду речовини, що викидається (наприклад, бенз(о)пірен – 1 554 343 грн/т, ртуть та її сполуки – 51 757 грн/т, вуглецю окис – 46 грн/т), класу небезпеки речовин або установлених орієнтовно безпечних рівнів впливу таких речовин (сполук) в атмосферному повітрі населених пунктів.

Хоча ЗУ “Про охорону атмосферного повітря” передбачено й інші організаційно-економічні заходи (надання підприємствам, установам, організаціям та громадянам – суб’єктам підприємницької діяльності податкових, кредитних та інших пільг у разі впровадження ними маловідхідних, енерго – і ресурсозберігаючих технологій, застосування заходів щодо регулювання діяльності, яка впливає на клімат, здійснення інших природоохоронних заходів з метою скорочення викидів забруднюючих речовин та зменшення рівнів впливу фізичних і біологічних факторів на атмосферне повітря; участь держави у фінансуванні екологічних заходів і будівництві об’єктів екологічного призначення), треба констатувати, що наразі фактично не відбувається їхньої реалізації. Питання ж відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону атмосферного повітря, буде більш детально розглянуте у шостому параграфі цього розділу.

(2 votes, average: 5,00 out of 5)